КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ
Кафедра історії
Реферат на тему “Україна під гнітом німецько-фашистських загарбників”
Роботу виконав:
Студент групи БЦІ-12
Шамрай Євгеній
Київ
2020
ЗМІСТ
Економічні й політичні плани фашистських загарбників щодо України.
Терор і масове знищення мирного населення. Депортація людей до Німеччини.
Всенародна боротьба в тилу німецько-фашистських окупантів.
Економічні й політичні плани фашистських загарбників щодо України.
Україна відігравала важливу стратегічну роль у загарбаннях Гітлера. В першу чергу він використовував її як плацдарм для завоювання Радянського Союзу, а також для забезпечення Німеччини сировиною і аграрним придатком. Адже на передодні Великої Вітчизняної Війни Україна посідала перше місце по виготовленню чавуну (64,7 %), залізної руди (67, 6 %), сталі (48,8 %) і вугілля (50,5 %) в СРСР. Також Україна мала масштабні території земель відведених для збору зернових культур та цукрового буряку.
В 1940 році генералітет Вермахту отримав наказ підготувати план по захопленню і розгрому Радянського Союзу. 18 грудня 1940 року Гітлером був підписаний “План Барбаросса”. В ньому йшлось, що в результаті бліцкригу за короткий термін Німеччина повинна була захопити та окупувати СРСР.
Про важливість України в загарбницьких планах підтверджував і сам А. Гітлер перед початком Другої світової війни: “Все, що я роблю, спрямовано проти Росії. Для цього мені потрібна Україна!”. Український рух вони брали до уваги як спосіб послабити Росію. У своїх планах пангерманісти передбачали окупацію Галичини і Причорномор’я, а згодом і Придніпров’я з сусідніми територіями. Головним форпостом проти експансії Росії на Сході була саме Західна Україна. Ландшафт Поділля та Полісся забезпечував кращий захист та натиск зі сторони ворогів під час “Плану Барбаросса”.
Не зважаючи на захист зі сторони СРСР Україна все швидше перетворювалася в аграрну колонію Німеччини. У Гітлера існував план ще й економічного розорення українських земель. Це йому вдалось за допомогою так званої “Зеленої папки” Германа Герінга (офіційна назва “Директиви щодо керівництва економікою в новоокупованих східних областях”). У цьому документі зазначалось, що необхідно вжити всі можливі заходи термінового використання окупованих земель на користь Німеччини. Проте одразу робилася поправка: “Недоречно думати, що всі окуповані області повинні бути якомога швидше приведені до ладу. Налагодження економіки та порядку повинно проходити там, де ми можемо здобути значні запаси господарських продуктів і нафти”. На цьому план Герінга не зупинився і протягом Великої вітчизняної війни “Зелена папка” доповнювалася наказами і розпорядженнями щодо тих чи інших її основних положень.
Терор і масове знищення мирного населення. Депортація людей до Німеччини.
План “Ост” – таємний план Третього рейху щодо освоєння земель України і депортації українців до Німеччини. Від 1943 року його розробка була зупинена. План “Ост” був розрахований на термін від 20 до 30 років і передбачав наступне:
Розділення на губернаторства та поступове заселення німецьким населенням окупованих територій СРСР (5 губернаторств до Уралу);
Перетворення даних земель в район есесівських військових поселень (військово-поліційна організація);
Так, за планом “Ост” Україна повинна була стати продовольчою опорою Німеччини у війні з СРСР.
Експерт після ознайомлення з планом запропонував протягом 30 років збільшити населення. Тому 65 % українців повинні були покинути Батьківщину і відправитись у Німецькі колонії. Натомість на вільні території поселити 45 млн. німців. Корінне населення, що залишилося вирішили повністю онімечити і використовувати як дешеву робочу силу.
Отже, плани щодо долі українців на загарбаних територіях не передбачали повного їх винищення, а лише депортація на територію загарбника з метою використання робочої сили в жахливих умовах. План “Ост” скоріше є планом колоніального опанування захоплених територій після війни, а не планом знищення українського народу під час війни.
Довгий час оригінал плану “Ост” вважався загубленим. Він складався із декількох документів, розроблених у різний час з 1940 по 1942 роки. Його зміст був відомий переважно за згадками та посиланнями в інших документах.
Всенародна боротьба в тилу німецько-фашистських окупантів.
Перші спроби підпільного антифашистського руху Опору виникли з ініціативи польського уряду на еміграції в Лондоні. Однак першим стратегічне значення збройної боротьби проти Німеччини усвідомила Велика Британія.
27 травня 1940 року британський Воєнний Кабінет під керівництвом В. Черчіля розглянув пропозиції Комітету начальних штабів щодо стратегії за умов окупації території більшості країн Європи. Англійські аналітики вважали, що Третій рейх можна подолати лише сукупним застосуванням “економічного тиску, допомогою зі сторони військово-повітряних сил проти промислових і транспортних об’єктів, а також проти населення Німеччини”. Для британської стратегії необхідно було атакувати Німеччину з флангів, знищувати головні транспортні шляхи, мінувати дороги й вбивати вартових. 22 липня 1940 року було створено Управління спеціальних операцій (УСО), яке мало б почати атакувати Німеччину в найближчий термін.
Однак реальна ситуація на окупованих територіях помітно відрізнялась від того, як її уявляли в Лондоні.
Дізнавшись ситуацію на загарбаних Німеччино територіях британський комітет приходить до висновку, що розпочати і вдало завершити рух проти фашистської політики на окупованих територіях буде майже неможливо і починає готувати новий план. УСО наголошує на тому, що бойовики-підпільники повинні були уникати масштабних виступів і військових операцій, щоб не мати великих втрат у своїх рядах.
Тому, через рік після гучних перемог зі сторони Гітлера на європейських теренах, політичні сили демократичного спрямування окупованих країн перебували в стані очікування.
Ситуація в Європі сильно змінилася, коли у другій половині 1940-х років Німеччина почала активну підготовку до нападу на СРСР, що давав змогу фашистам стати повними господарями Європейського континенту.
І лише після нападу Німеччини на СРСР почав помітно розпочинатися антифашистський рух Опору, пік якого припадає на весну 1944 року. Головними його вогнищами були Югославія, Франція та Північна Італія.
Й. Сталін та його найближчі союзники були впевнені, що напад Німеччини буде відбито, а бойові дії перенесено на територію агресора. Проте вкладаючи в стратегію ідею наступальних дій, радянське військо повністю ігнорувало можливість глибокого вторгнення противника на власну територію, тому була практично безрезультатною в тилу.
Тим часом питання про антифашистський рух приваблювало все більше уваги. Тому генерал-полковник Л. Рендуліч мав підстави стверджувати, що саме в Радянському Союзі уже була готова операція по розгрому фашистської війни.
Таким чином по закінченню Другої світової війни окремі її учасники розуміли значення партизанських дій у тилу ворога для перемоги. Щодо СРСР, то йому знадобився майже рік, щоб усвідомити наскільки важливим був захист власної території від неочікуваного нападу зі сторони ворожої Німеччини. Тому, він створив відповідні органи, які займались цим питанням і забезпечували план диверсійних дій.