Радянська спадщина

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
3
doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.08.003
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК —
НЕ ВАЖКА І НЕ НЕПОТРІБНА
РАДЯНСЬКА СПАДЩИНА,
А УНІКАЛЬНЕ ВІТЧИЗНЯНЕ ЯВИЩЕ
З ІСТОРІЄЮ І ТРАДИЦІЯМИ
Стаття є певною реакцією на нещодавні Пропозиції Наукового комітету
Національної ради з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Мі-
ністрів України щодо реформування вітчизняної науково-освітньої сфери.
Головний наголос зроблено на думці, що будь-які її зміни неможливі без ак-
тивної участі вчених Національної академії наук України, яка, в свою чергу,
має зробити все від неї залежне, аби очолити процес такого реформування
не тільки стосовно всієї системи науки і освіти, а й себе самої. При цьому
зусилля мають спрямовуватися на наповнення реформ конкретним зміс-
том, необхідною послідовністю кроків і зв’язками з розвитком економічних,
соціальних та інших важливих для країни проблем. І навпаки, ігнорування
ролі і можливостей НАН України автор (слідом за політичним діячем на-
полеонівської епохи А. Буле де ла Мертом) розцінює як дію, «гіршу за зло-
чин», називаючи її стратегічною помилкою.
Наука та політика протистоять одна одній за завданнями, установками, цінностями та перевагами. Наука — могутній інструмент визволення людини від будь-якої влади, а політика — механізм короткострокового здобуття та утримання влади.
Математик Семен Кутателадзе
Кожен, хто цікавиться розвитком науково-освітньої сфери в
Україні, не може не помітити, що з приходом нового очільника
Міністерства освіти і науки щоразу починаються розмови про чергову докорінну трансформацію цього сектору, який нібито не виконує свої функції і тим самим не забезпечує прискоре- ний розвиток усіх галузей економіки країни. Така повторюва- ність свідчить, що реформаторський свербіж наукових чинов- ників та численних громадських активістів, частина яких, до речі, вже тривалий час перебуває за кордоном, тобто далеко від щоденного клопоту пересічних українських науковців, ви- мушених жити і працювати під звуки сирен повітряної триво- ги, підтримується першими особами держави. Інакше кажучи,
ЛОКТЄВ
Вадим Михайлович — академік НАН України, академік-секретар Відділення фізики і астрономії НАН
України
НАУКА
НАУКА
І СУСПІЛЬСТВО
І СУСПІЛЬСТВО

4
ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
організація реформ, які мали б служити про- гресу, насправді своєї мети не досягає, хоча в кріслі міністра побувало вже чимало різних осіб. Сценарії ж реформування подібні один до одного: створення різних експертних комі- сій або груп різних фахівців, далеко не завжди вчених, які мають подати свої пропозиції.
Зважаючи на цю безперервну комісійну че- харду, гадаю, читачам буде цікаво дізнатися, що деякий час тому в Канаді спробували по- рівняти науку і хокей, пропонуючи знайти 10 відмінностей. Нам ближча інша гра — футбол, тому писатиму про нього. Так от, залишаючи осторонь жартівливі відмінності, назву першу і головну — немає у світі країни (на щастя, Укра-
їна не виняток), де б притомні люди ставили під сумнів виключне право спортивних фахів- ців керувати цією грою, оцінювати здібності або успіхи футболістів, пропонувати склади команд на змагання, змінювати режими трену- вань тощо. І в Канаді, і у нас це є непорушним правилом. Проте між нашими країнами існує й відмінність, оскільки там такий підхід поширю-
ється і на науку, а у нас приймати рішення щодо організаційних засад керування українською наукою, якщо виходити зі складів груп рефор- маторів, які затверджує МОН, можуть найріз- номанітніші діячі, серед яких нерідко можна зустріти осіб, які в ній ніколи не працювали.
Чи можна уявити, що гра нашої збірної нала- годилася б, якби раптом на телебаченні стали проводити регулярні ток-шоу під назвою «Хто має керувати футболом в Україні?». Чи уряд надумав би оцінювати ефективність футболь- них клубів за допомогою спеціальної комісії, що складається з «представників центральних органів виконавчої влади…, а також представ- ників бізнес-спільноти та зацікавлених гро- мадських організацій». Причому єдиним по- казником успішності команди було б обрано, припустимо, забиті голи, а отже, захисникам, масажистам, лікарям рекомендували б шукати
інше поле діяльності.
Але наш уряд для демонстрації того, що на- справді серйозно опікується наукою, пішов далі, не обмежившись у бажанні реформуван- ня лише одним органом виконавчої влади —
МОН — і його «розумінням» особливостей наукової роботи. На початку 2017 р. було ство- рено Національну раду України з питань роз- витку науки і технологій — постійно діючий при Кабінеті Міністрів України консультатив- но-дорадчий орган, метою діяльності якого є забезпечення ефективної взаємодії представ- ників наукової громадськості, органів вико- навчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-техніч- ної діяльності. Для надання Нацраді більшого авторитету керувати нею доручено чинному прем’єр-міністру — напевно, за апріорним при- пущенням людині з безумовними науковими заслугами, які при обранні керівником Уряду аж ніяк від неї не вимагаються. Сама Рада скла- дається з двох комітетів — Адміністративного
і Наукового, перший з яких очолює чинний на момент призначення голови комітету міністр освіти і науки за посадою, а от другий — особа, яку обирають на певний термін за спеціально розробленою та доволі складною процедурою
і яка відповідає статусу або має ознаки видат- ного вченого.
Це все відомо, але доводиться про це писа- ти, оскільки в липні поточного року на громад- ському сайті Наукового комітету (НК) було оприлюднено його Пропозиції
1
щодо чергової
(не виключено, до Дня Незалежності) суттєвої перебудови науково-освітньої сфери України, які витягнені наче з-під сукна для оголошен- ня науковому загалу і серед яких можна зна- йти як добре знайомі, так і менш обговорювані раніше реформаторські гасла. Хоча формально вони спрямовані на перебудову цілої галузі, а не її структур, не може не дивувати, що повний текст Пропозицій не містить навіть згадки про
НАН України
2
— найвищу за Законом Укра-
1
http://surl.li/jfymf
2
Може, через відсутність її сучасних позитивних до- сягнень? Чи загальний незадовільний стан науки і освіти, відповідальність за який, що чітко прогляда-
ється між рядками, практично повністю покладено на Академію? Наскільки знаю, чинний голова НК
О.К. Колежук не робить таємниці зі своєї присутнос- ті в НАН України як її член-кореспондент, але з Про-

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
5
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
їни «Про наукову і науково-технічну діяль- ність» та за Статутом Академії, затвердженим
Мін’юстом України, наукову інституцію Укра-
їни. Останнього, здається, цілком вистачає, щоб подібні документи згадували Академію, оцінили її роботу, назвавши державні завдан- ня, якщо такі в її історії були, які вона, скажімо м’яко, не виконала, вказавши, чому вона наразі перешкоджає в розвитку країни, а чому сприяє.
Такого немає, і я не думаю, що «недогляд» є випадковим, оскільки НАН України давно
і перманентно перебуває під прискіпливим рентгеном не лише МОНу, а й Кабміну разом з комітетами Верховної Ради.
* * *
Тому цілком прогнозовано, що поява Про- позицій навіть у віртуальному просторі до- волі сильно збурила чутливу до змін наукову спільноту, яка почала їх жваво обговорювати, оскільки, якщо говорити прямо, не довіряє ре- форматорським потугам влади. Проте деталь- ний аналіз цього неконкретного, як на мене,
і не впорядкованого за послідовністю кроків реформування документа, прийнятого квалі- фікованою більшістю складу НК, не є метою цієї публікації, вона більшою мірою присвяче- на НАН України, для якої, як з’ясувалося, НК жодних пропозицій не підготував.
Але є питання, які важко обійти увагою. До них, що не секрет, належить і фінансування та- кої державотворчої організації, як Національна академія, що — і на цьому наголошено в Про- позиціях стосовно всієї науки — не витримує жодної критики, багато років залишаючись однією з найболючіших, якщо не найболючі- шою проблемою. Пропозиції закидають на- уковій сфері України, а фактично Академії, що наявний у ній розподіл бюджетних коштів не
є прозорим і не враховує якісних показників.
Наведену, формально правдиву, тезу не можна прийняти повністю, оскільки, по-перше, МОН позицій цього не видно. В іншому разі потрібно було б, напевно, розкрити, що голова НК обраний до лав
Академії. Хіба це не можна розцінити як незапере- чний доказ її відкритості до обговорення та співпра- ці, а також позитив у її діяльності?
регулярно здійснює державну атестацію нау- кових установ, підсумками якої НАН України послуговується, а по-друге, відповідна струк- тура з оцінювання є й в Академії, проте і вона не згадується навіть на предмет критики.
Погоджуюсь, система розподілу коштів не- досконала і нею незадоволена переважна біль- шість співробітників. Фінансуванням не задо- волені всі, але, зауважу, як його не діли, задо- волених усе одно не буде, бо воно жалюгідне.
Втім, незважаючи на реалії війни, керівництво
НАН України поставило завдання навести лад у цьому неоднозначному питанні. В принципі не важко врахувати обидва оцінювання — дер- жавне і відомче, але чи можуть вони виконати свої місії однозначно?
Річ у тім, що, строго кажучи, проблема роз- поділу з урахуванням якості творчої праці ніде не розв’язана, цього з певним рівнем надійнос- ті ніхто робити не вміє, обираючи для встанов- лення «істинних» рейтингів доволі зрозумілі наукометричні показники. Щоб їх застосува- ти, щороку витрачаються величезні зусилля на виконання титанічної за обсягом роботи з оцінювання результативності роботи НАН
України, або процедури «відокремлення овець від козлищ». Як завжди в подібних справах, практично все закінчується прогнозованим підсумком — «покаранням невинуватих і наго- родженням непричетних». Якщо ж начистоту, то тут не те що «представники бізнес-спіль- ноти та громадських організацій», а й колеги з однієї установи часто не можуть зрозуміти та оцінити новий, особливо гарно оприлюдне- ний, результат.
Перелічені обставини є об’єктивними, тому не дивує, що чимала кількість наукових спів- робітників Академії, головним чином гумані- таріїв, жорстко опирається впровадженню для оцінювання наукометричної «діджиталізації».
Представники природничих наук, навпаки, поважають «цифрові» дані як такі, що сьогод- ні широко використовують у світі для порів- няння внесків як окремих вчених, так і їхніх команд. Вони можуть навести сотні прикладів, коли наукометрія либонь не перфектно, але адекватно уявленням науковців відображає

6
ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
їхній рейтинг або роль і вагомість отриманих ними результатів. Тому зовсім виключити цифри при оцінюванні було б наразі перед- часно, але й віддавати все їм на відкуп вважаю неправильним. Отже, головне завдання ство- реної в НАН України робочої групи — знайти прийнятні компроміси, запропонувавши від- критий і, хотілося б, стимулюючий для науко- вих співробітників Академії розподіл бюджет- них коштів. Сподіваюся, робоча група зможе досягти своєї мети.
З іншого боку, за бажання і вміння майже будь-якого наукового співробітника не важко майже будь-якому «представнику органів вла- ди» такої локшини на вуха навішати, що той піде з лабораторії з повним відчуттям, що при- частився до великої Науки. Як би не склало- ся у підсумку, всі без винятку установи НАН
України мають бути поділені на категорії, за якими визначається їхня спроможність пра- цювати на благо Батьківщини, тобто можли- вість отримувати бюджетні кошти.
Натомість НК пропонує відмовитися від подібної схеми і оцінювати не установи, а їхні відділи і лабораторії, оскільки не всі вони від- повідають світовому рівню, який без перешкод можна приписати установі, в якій, крім на- званих, функціонують і слабкіші підрозділи, що, на думку НК, заважає визнати її успіш- ною. Мені ж здається, що подібне судження
є щонайменше сумнівним, тому питаю: «А чи
можуть у відносно слабкому інституті існува-
ти блискуче працюючі підрозділи і чи є в цьому
його заслуга?». Впевнений, таке може бути за- вдяки, наприклад, створеній у ньому творчій атмосфері, вмілому сприянню дослідженням з боку керівництва, чіткій роботі ненаукових служб тощо. Тому будь-який такий інститут
має право частину успіхів своїх підрозділів по- в’я зати із собою. Довести ж протилежну тезу дуже складно, бо ніщо не заборонено. А от те, що рейтингування малих структур значно збільшить кількість колективів, що переві- ряються, без гарантій, що воно буде кращим і більш об’єктивним, очевидно. Та й як при цьо- му оцінювати установи — основні незалежні
«цеглинки» наукової будови Академії?
* * *
Спробую все-таки знайти у цій пропозиції раціональне зерно, припустивши, що НК хоче зекономити бюджет і, виходячи з наявного стану (війна, розруха), скоротити витрати на фундаментальну науку. Тоді на ретельну, тобто не формальну, оцінку діяльності НАН України знадобиться не менше грошей, ніж витрачаєть- ся на її роботу. Необ’єктивна ж оцінка може породити таке обурення, що ініціаторів бо- ротьби за економію винесуть з їхніх затишних кабінетів.
Назву ще такий варіант: уряд взагалі і НК зокрема ставлять за мету позбутися важкої
радянської спадщини під теперішньою назвою
НАН України. Хоча до неї з боку можновлад- ців, які самі люблять хизуватися науковими ступенями і званнями, конкретних претен- зій не висловлено, перефразую слова одного персонажа з нашої, на превеликий жаль, істо- рії — «інших науковців у мене немає»
3
. І щоб ви- нищити нарешті НАН України разом з усією старорежимною наукою, від неї вимагають су- ворої відповідності приписам знавців і любите- лів західної науки, насамперед американської, організаційні засади якої, за припущенням тих активних членів НК, що практично всю війну перебувають за межами України, можна впро- вадити будь-де.
Так, одна з пропозицій НК — досить швидке переведення приблизно 40 % наукових дослі- джень на конкурсні засади через наукові фонди.
Щоправда, Пропозиції оминають «незначну» деталь — справжніх потужних фондів в Укра-
їні немає, а фінансування того, що є, регулярно урізають під ті ж самі байки про пандемію чи скруту воєнного часу, неможливість охопити всі напрями, зрештою про необхідність впрова- дження елементів наукової реформи, що також потребує грошей. Але яке це все буде мати зна- чення, коли мета — змагальний розподіл, об- разно кажучи, «нуля» — досягнута?
Друге, що пропонується, — перевести фун- даментальні пошуки і гуманітарні науки у до-
3
Вислів Й.В. Сталіна про радянських письменників, що інших у нього немає.

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
7
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
слідницькі університети. Я б підтримав це, якби не знав, що у нас в останніх є тільки на- зва, але справжньому вченому потрібно займа- тися лише своїми π-мезонами, а хлібець йому, мабуть, підкидатимуть жалісливі студенти.
Третє обов’язкове запозичення — вчених по- трібно навчити випрошувати гроші у спонсо- рів (останніх в Україні не більше, ніж снігових людей, але ж ніхто не заважає нам просити до- брих єті про будь-яку допомогу).
І не важливо, що в результаті подібних ре- форм наука в Україні припиниться. Головне — нарешті все буде так, як там, тобто правильно.
Не хотів би бути звинуваченим у злостивості
і повірю, що НК справді переймається пробле- мою підвищення ефективності наукової діяль- ності. Якщо це так, то його пропозиція створи- ти Національну систему дослідників, тобто тих дослідників, хто додатково до їхньої заробітної платні (реально суспільно соромної) отриму- ватиме гранти, виглядає начебто слушною.
Іншими словами, пропонується подумати про головних фігурантів наукової і освітньої діяль- ності — науковців, і почати поводитися з ними, вдаючись до ласки й заохочення, що було б надзвичайно своєчасним. Це означало б, що не лише «небожителям — членам НАН», а й про- сто відомим дослідникам призначалися б сти- пендії, аби хоч трохи полегшити їхнє життя.
Здавалося б, цю рекомендацію слід було б палко схвалити. Проте мені здається, що вона не більше ніж напівзахід, і значно важливіши- ми є не ці, по суті, подачки з очевидним ко- рупційно-популістським підтекстом, а вперті намагання і керівників держави, і членів НК поступово збільшувати бюджет науки в країні до європейського рівня — 2 % ВВП, що дало б нарешті змогу зсунути з місця основну і досі неподолану проблему сучасної наукової і на- вчальної діяльності в Україні — її низький пре- стиж, викликаний саме мізерними посадовими окладами наукових працівників, чим стиму- лювати приплив у науку і освіту молодих та- лантів. Без них науці в Україні не допоможуть жодні, навіть найпрогресивніші реформи.
Лише молодь в змозі перетворити казку про наше щасливе майбутнє на бувальщину.
Водночас не можу не зізнатися, що мені важко уявити, що реформатори різних мастей
«поставлять коняку попереду воза» і насправ- ді почнуть не з глобальних питань перебудови всього і вся у науковому секторі України, а з умов праці й комфортного перебування на на- укових посадах саме тих, хто день і ніч робить науку. Тому якщо наразі спитати мене, того, хто роками писав статті про недоліки і пропонував зміни в роботі Академії, жодні з яких не те що не втілені, а навіть практично не обговорюва- лися, про мої можливі теперішні пропозиції, то, дивлячись, хто і що пропонує вже не «знизу», а
«зверху», я, мабуть, ірраціонально волав би, що потрібно припинити будь-які дії і на певний час залишити у спокої хоч якось працюючу укра-
їнську науку та Академію, а також освіту, які за останні роки щонайменше кращими не стали, і почати з обговорення того, чим можна їм допо- могти. Невже їхнє глибоке реформування має статус першочергового завдання влади і сус- пільства у воєнний і повоєнний час?
* * *
Варто сказати інше: нема і не може бути справедливості у критиці НАН України, яка в умовах неминучого занепаду продовжує пра- цювати. Найкрасномовніший приклад — не- щодавня виставка «НАН України — обороні».
Виявилося, що наші молоді керівники промис- лових і профільних військових міністерств, а також підприємств ВПК, командувачі різних, зокрема й вищого, рівнів практично нічого (від слова «зовсім») не знали про те, що робить і на що здатна Академія, яка завдяки неймо- вірним зусиллям співробітників зберегла свої можливості в сенсі допомоги ЗСУ. Я був серед учасників цієї виставки і кілька разів випадко- во чув обмін думками між відвідувачами. Так, один міністр, приємно, як мені здалося, вра- жений побаченим, тихо сказав своєму заступ- нику: «Я не думав, що вона ще існує», маючи на увазі Академію. Крім того, був свідком, як віцепрем’єр і міністр цифрової трансформації
Михайло Федоров з явним здивуванням ті- шився нашими розробками в галузі ІТ, які не мають аналогів навіть у НАТО і про які раніше

8
ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
не знав, хоча це сфера його прямої службової відповідальності.
Знайомлячись з Пропозиціями і згадуючи виставку, неодноразово ловив себе на думці:
«А наскільки добре і чи взагалі знають сучасну
НАН реформатори з НК?». Боюся, що ні. При цьому я не збираюся захищати НАН України, навряд чи вона цього потребує, я сам за змі- ни, але зміни продумані, виважені, поступові, а також за справедливе до неї ставлення. Не заслуговує на довіру будь-яке реформування організації, яка нічим себе не заплямувала, за- вжди — повторюю, завжди — виконувала за- вдання, якими б вони не були, чинних урядів, президентів, голів їхніх офісів. А тепер її ви- знають мало не єдиною відповідальною за все, що у нас сталося з наукою та освітою.
Не заперечую, НАН України як державна структура бездоганною не була, щось не зро- зуміла в плині історичних подій, десь не про- демонструвала патріотичну позицію публічно, ніколи не йшла проти течії, без чого лідерство неможливе, не робила наполегливі спроби ініці- ювати дії уряду, десь, може, не оцінила якихось наслідків, щось у собі невиправдано законсерву- вала, вчасно не модернізувавшись, що зумовило втрату нею впливу на основні напрями розви- тку держави, але покласти на неї всю провину за долю науки великої країни, якою є Україна, напевне, було б занадто, та й це насправді не так.
Більшість установ Академії і, безумовно, її спів- робітників працювали сумлінно, хоча говорити про їхню тверду колективну державницьку по- зицію в складних або неоднозначних ситуаціях було б перебільшенням
4 4
Ці слова аж ніяк не стосуються періоду повномасш- табної війни з РФ, коли сотні науковців добровільно пішли воювати або приєдналися до волонтерського руху. Десятки з них героїчно віддали в цій боротьбі свої життя. Академія звернулася з листами до бага- тьох міжнародних наукових організацій, редколегій журналів і оргкомітетів конференцій, закликавши їх припинити будь-яке співробітництво з представни- ками РФ. Десь її почули, десь ні. Шкода, але під час окупації Криму і частин Донецької і Луганської об- ластей аналогічної реакції Академії не було: Міжна- родну асоціацію академій наук, у якій більшість ко- лективних членів становили наукові організації Ро-
У підсумку, не погоджуючись з «одноосіб- ною» винуватістю НАН України, дозволю собі спитати: «Шановні члени АК і НК, про що ви?
У нас економіка не працює!». Точніше, працює, але лише на винос або вивіз найневигідніших з точки зору прибутку товарів — корисних копалин або переважно непереробленої сиро- вини. Такій економіці, до того ж олігархічній, наука, високі технології, освічені кадри не по- трібні. А швидка втрата Україною орієнтирів і свого бачення подій у складному конкурентно- му світі — закономірний результат ганебного ставлення з боку уряду і урядових структур до своєї науки і своїх науковців. Але Пропозиції відповідних рекомендацій уряду з цього при- воду не містять.
Зрозуміло, багато грошей забирають ЗСУ, тому уряд у нинішній ситуації шукає не статті бюджету, на які фінансування потрібно збіль- шити, а статті видатків, які можна скоротити чи прибрати під пристойним приводом підви- щення ефективності, зокрема науки через спе- ціально підібрану форму її реформування. Тим не менш вірю, що урядовці на базі сучасних підходів з використанням штучного інтелек- ту мають сили зупинити падіння. Але не лише вони самі, Академія обов’язково має бути до- лучена, оскільки уряд без неї, як і вона без ньо- го, самостійно й окремо зробити щось серйозне у цій царині не зможуть.
* * *
Якщо ж повернутися до раціональних мір- кувань, мушу відверто визнати, що далекий від думки, буцімто в НАН України все гаразд.
Не ігноруючи певні досягнення Академії (за гамбурзьким рахунком, доволі скромні), ви- знаю, що науково-освітня сфера в Україні за останні 15—20 років сильно здала, і процес по- гіршання набув рис перманентного або, що ще гірше, незворотного характеру. Не зупиняти- мусь на причинах, їх багато, лише зауважу, що за її регресію, попри сказане вище, насамперед відповідають не чиновники, а діячі науки, яка сії, не розпустили, зв’язки з РАН та її регіональними центрами і установами не розірвали.

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
9
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
разом з нерозривно пов’язаною з нею освітою є центром культури, а в центрі науки і освіти —
НАН України, справжній феномен організації
і здійснення різноманітних, передовсім між- дисциплінарних, наукових пошуків, унікальне українське явище зі своєю своєрідною істо рією
і традиціями, однією з яких є завжди працюва- ти на країну та її людей. Що не слід плутати науку і політику, нас цього вчили, проте тепер ми наочно переконалися, що навчання було марним, позаяк їхня зв’язка нерозривна. Але це інша тема.
Тепер же необхідно підкреслити, що, як не рахуй, найвідоміші наукові досягнення Укра-
їни, її успіхи належать переважно саме НАН, хоча вона кілька разів змінювала свою назву.
За понад вікове існування, адже постала саме тоді, чим випередила навіть радянську добу, якій жодним чином не зобов’язана своєю по- явою, хоча багато років нам брехали, що саме за Радянської України Академія народилася
і здобула міжнародне визнання. Через зміни
ідеологічних парадигм Академія часом транс- формувалася, але завжди так, аби бути близь- кою, може навіть занадто, до головних інте ре- сів промисловості і сільського господарства.
При цьому вона намагалася зберігати як най- важливіші елементи власної унікальності, так і загальні демократичні принципи внутрішньо- го самоврядування, спадкоємності традицій та складу, універсальності у підходах до різних галузей знання тощо. За задумом її батька-за- сновника В.І. Вернадського Академія в Україні має бути первинною структурою, а от універ- ситети (і, не виключено, гімназії) складаються при ній. Звісно, мова не про майнову форму і не про порядок фінансування, а про особли- вості функціонування науки і освіти в Україні, коли перша задає напрями підготовки для дру- гої, визначаючи її рівень.
Столітній принцип примату (старшинства)
Академії відіграв ключову роль у формуванні науково-освітньої оригінальності організації і співіснуванні цих незалежних складових куль- турної ідентичності України. Тому мантрове твердження, яке деякі сучасні політичні діячі та й взагалі не дуже освічені персони, нехай
інколи і з академічними званнями, ставлять під сумнів, — що альтернативи НАН в Україні
не існує, — є безперечним і пересічним трюїз- мом. Хочу принагідно наголосити, що з нього випливає не необхідність, як можна подума- ти, консервації нинішньої структури і завдань
Академії та її місця в державі, а виключна її від- повідальність за стан науки і освіти в Україні.
При цьому слід зважати, що Академія — це не будівлі й обладнання, а насамперед вчені, які подібно до звичайних людей бувають різ- ними, порою дуже. Одні, ігноруючи принцип академічної свободи, яка є запорукою твор- чості, і поступаючись процесом наукового са- морегулювання, заграють з владою і входять з нею в резонансні стосунки, політично проти- ставляючи себе реформаторам, забуваючи те головне, що винесено в епіграф. Використову- ючи це протиріччя, владі нерідко вдається ле- гітимним чином провести закони, які не йдуть на користь розвитку науки, проте дозволяють представникам влади маніпулювати вченими, примушувати їх вивчати питання, які цікаві саме владним колам. Я ж впевнений, що вла- да не повинна втручатися в науковий пошук, оскільки її завдання, як і місія освіти, — під- тримувати в суспільстві повагу й інтерес до нового знання.
У будь-якій країні суспільство передає час- тину своїх функцій уряду. Але це не відміняє переконання людей, що основні сподівання за стан науки і освіти пов’язуються саме з вчени- ми, і перші у цьому «списку» — співробітни- ки НАН України. Саме їй суспільство добро- вільно передає права і обов’язки з управління цими сферами життєдіяльності країни. При цьому те саме суспільство готове утримувати співробітників Академії як незалежних екс- пертів у складних наукових, технічних, безпе- кових, медичних, екологічних тощо питаннях, а не сервільних інструментів політиків.
Хотілося б думати, що не є секретом те, що вчені наймаються народом виключно для збе- реження та отримання знань. Платника по- датків мало або зовсім не цікавлять взаємини
Академії та міністерств, йому байдужі традиції та внутрішні проблеми Академії. Коли вчені не

10
ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
забезпечують належного рівня науки та освіти, коли суспільство не бачить наукових результа- тів світового рівня або їх втілення у технології, то, вирішує той же платник податків, — відпо- відальність на вчених. Тому, якщо Академія констатує чи відчуває перешкоди у розвитку науки і освіти в Україні з боку найнятих наро- дом чиновників, вона має негайно звертатися до народу. Саме їй необхідно вибудовувати ви- разний діалог із суспільством з проблем науки та освіти, шукати і завчасно пропонувати шля- хи подолання деградації науки, і не тільки, в
Україні. Серйозних спроб такого роду, наскіль- ки мені відомо, не було, хоча наперед очевид- но, що без підтримки влади тут не обійтися.
Пам’ятаймо, наукове співтовариство не кор- порація і не завод. Академія наук не міністер- ство і не відомство. Порядки в академічному світі є особливими і не всім зрозумілими хоча б тому, що панівними в стосунках є толерант- ність, вміння чути і сприймати протилежні думки, а не лише адміністративні вказівки.
Своєрідна й міра відповідальності вченого — вона залежить і від статусу, і від місця, яке по- сідає науковець у науковій ієрархії. За наукові успіхи та провали в Україні перед державою теж відповідають вчені та Національна ака- демія наук. Її Загальні збори делегують свої повноваження виборним керівникам. Це не змінює принципу універсальної відповідаль- ності, що лежить на всій НАН України, як і на
інших основаних на механізмах самоврядуван- ня структурах. Якщо ж щось не виходить, то це лише свідчить, що Академія не відповідає сво-
єму призначенню.
* * *
Проголошена вище відсутність альтернати- ви НАН зовсім не означає, що її не можна при- пинити чи зламати. Потрібно мати на увазі, що одна з головних подій у новітній історії Акаде- мії — зміна способу обрання її членів з початку
90-х років без їхньої перевірки на «надійність» у відділеннях АН СРСР. У цьому сенсі з Не- залежністю прийшло формування нової Ака- демії, яка сама, без «рекомендацій», визначає якість поповнення, свою структуру, завдання.
Кращою вона стала чи ні, судити не беруся, але набагато ліпше представлена географічно, по- вільно, але зростає в ній кількість жінок, все ще відчувається брак присутності представ- ників інших відомств (скажімо, університетів) або тих, кого ми називаємо вченими-приклад- никами.
Без натяків на оцінки можу лише сказати, що які її члени, така і Академія. Роками у пу- блічному вимірі вона була доволі мовчазна
і, чого гріха таїти, неактивна, не ризикувала ставити перед владою гострі питання розви- тку країни, не критикувала її, не опиралася, коли фіксувала помилки навіть у доленосних для країни рішеннях. Так, зрідка робилися
«езопові» спроби щось виправити, проте довгі роки безальтернативного керівництва й тихо- го перебування у своїх проблемах спричини- ли наявність у ній лише дуже малої кількості людей з почуттям власної гідності і розумін- ням, що таке професійна і людська репутація, спроможних протистояти владі або десь чогось досягати, виходячи з колективних, а не особис- тих інтересів.
Багато колег вбачають загрозу науці в тому, що нинішні реформатори ззовні, виходячи з міркувань мізерності фінансування і безпер- спективності його збільшення, принаймні у найближчі 10—15 років, говорять про неми- нучість скорочення НАН. Як на мене, скоро- чення — не біда, принаймні — не катастрофа.
Біда — це відмова від наукових принципів все- редині Академії. Не хочу нікого образити, але не можна не бачити серед членів НАН лікві- даторів самої науки. Водночас саморегуляція в НАН зникла, алене спонтанно, вона віддана не стільки в МОН, скільки у повітря навколо
і всередині очільницьких кабінетів. Загальні збори, засідання Президії поки що не схожі на засідання штабу науки і поки що багато в чому
є декоративно-звітними ритуалами, а не мен- ше 2/3 членів НАН стали спільнотою, завжди голосуючою «за», готовою в усьому підтрима- ти керівництво.
Такими є нинішні реалії. Не слід шукати причини чи витоки виродження лише у членах
НАН або у її співробітниках, відмінних від об-

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
11
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
раних до її лав членів. Банально стверджувати, що бацили деградації не розрізняють ані ака- демічних, ані інших звань. Повсюдно можна зустріти людей, які тримаються за свої місця у науці та освіті до останньої можливості, не гребуючи й такими хитромудрими методами, як добровільне(?) приєднання однієї непогано працюючої установи до такої ж іншої без змі- ни тематики або сумарного кадрового складу.
Відбувається це «самозбереження» за віком чи нездатністю на інше або через злидні та відсут- ність умов — для суспільства не так важливо.
Якщо «копати» глибше, легко переконатися, що з-поміж тих, хто свій прямий обов’язок — добування знань — не виконує, є і академіки, і професори, і доценти, і рядові науковці. Вод- ночас те, що члени Академії позбавлені необ- хідності звітувати перед своїми колективами, якщо говорити саме про наукові результати, ви- знати справедливим непросто. Розмови про те, що пенсії й зарплати маленькі, а академічні сти- пендії жодного разу за останні 30 років не пере- глядалися, перетворившись на щось на кшталт чайових, не змінюють цю сумну загальну карти- ну. Ймовірність зустріти ледарів за віком чи не- здатністю до креативності в Академії не більша, ніж в університетах або галузевих НДІ.
Конформізм, показний патріотизм, без- принципність, колабораціонізм і профанація живуть не лише у стінах Кабміну, міністерств
і відомств, які ще не позбавилися радянщини, або совковості, а й у головах багатьох вчених — від академіка до аспіранта. Незважаючи на це, залишити все як є або змінити щось суттєве у науковому світі можуть лише вчені. Слушно ще раз підкреслити, що Академія занепадає не стільки зусиллями міністерських чиновників та політиків, скільки через забуття фундамен- тальних принципів науки та етики наукового самоврядування.
Як не прикро визнавати, наука не прищеп- лює (і ніколи цим не вирізнялася) моральність та її норми. Можна навести приклади, коли блискучий вчений виявляється нікчемою в адмініструванні, солодким холуєм, підлим боягузом з ознаками сервілізму. Наука не є синонімом демократії, оскільки меншість, на- віть одна особа, а не більшість може виявитися правою. І достовірність того чи іншого резуль- тату, особливо у природничих дисциплінах, не визначається голосуванням. А управління на- укою відрізняється від науки як такої і може здійснюватися на засадах демократії з ураху- ванням прав меншості. Виголошені судження наразі доволі тривіальні, але їх не можна ігно- рувати, оскільки позбавлення від деяких пере- лічених ознак сприяє свідомому реформуван- ню, пришвидшує його.
Хочу засвідчити, що мізерне фінансування і неувага суспільства — головні, проте не єдині причини поганого стану Академії. Вона ще має очиститися від людей, які її не красять, зрости- ти і закріпити внутрішню самосвідомість, ро- зуміння того, що ніхто, крім неї, не може бути лідером нової післявоєнної України, її опорою
і мозковим центром, прикладом демократич- ності процедур і високої порядності її членів.
* * *
Такі думки прийшли до мене, коли я про- читав черговий план реформування науки в
Україні, де не знайшов, нехай мені вибачать його автори, жодної оригінальної ідеї — або це переказ доволі відомих тез без урахування реалій (зокрема, положення про фінансування науки на рівні Євросоюзу), або чергова росій- ська калька (принципи побудови і запуску ві- тчизняного аналога Федерального агентства наукових організацій, якому належать усі ін- ститути, а також спеціального Нацагентства з оцінювання наукової діяльності (НАОНД), яке не формально(?), а по суті(!) розбирати- меться з усіма отриманими в країні результа- тами
5
). Ясно, що зневага до існування в країні
Національної і низки зовсім різних за рівнем
5
Таке «наукове НАЗЯВО», як на мене, є нонсенсом, оскільки більш корупційну структуру вигадати важ- ко. Як би, спитаю, воно оцінило геніальний результат
Григорія Перельмана, який до моменту оприлюднен- ня свого доведення гіпотези Пуанкаре 6 років по- спіль не мав жодної публікації, а сам результат могли зрозуміти не більш як 4—5 математиків у світі. Що ж до нас, то, без великої небезпеки помилитися, можна стверджувати, що незабаром після початку роботи
НАОНД в коридорах наукових інститутів і універси-

12
ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
науки галузевих академій, кожну з яких по- трібно розглядати окремо, не могла не викли- кати таку мою реакцію. Мене менше заціка- вили самі Пропозиції, але я вирішив твердо заявити, що історія України, її народ не проба- чать Уряду і всім нам, якщо ми дозволимо не те що прибрати, а просто висловити недовіру
НАН — скарбниці знань, які за Ф. Беконом є силою, що визначає рівень розвитку будь-якої держави. Тому боротьба з організацією, що до- буває і несе в маси світло знань, має бути ви- знана антидержавницькою діяльністю з усіма наслідками, що випливають з неї.
А от як зробити, щоб ці знання працювали на державу якнайскоріше і якнайкраще? По- трібно обговорювати, розробляти відповід- ні закони, готувати кадри, вивчати структуру промисловості, майже повсюдно приватної. І, як на мене і на думку деяких моїх колег, почи- нати слід із закону про Національну академію, де мають бути прописані її обов’язки і права, гарантії держави щодо забезпечення необхід- них і достатніх умов для плідної та ефективної й корисної роботи самої Академії, а не створе- ного на її основі клубу поважних старців
6
, без будь-яких застережень закріплена недотор-
канність її майна, яке (і це цинічно ніколи не приховується) часто відіграє роль подразника, що додатково спонукає різних недоброчесних
«громадян» просувати різні ідеї щодо рефор- мування Академії. Вона ж, будучи домашньою, тетів розгулюватимуть видатні українські вчені, при- значені цим Агентством.
6
Ідея розлучити Академію з випестуваними нею уста- новами, фактично перетворивши її на імпотентне зі- брання відомих вчених, взагалі виглядає нісенітною, особливо коли згадуєш роботу тотожної за структу- рою Академії наук Китаю, що користується коло- сальною підтримкою його перших осіб, які позиціо- нують АНК як основний пріоритет держави, єдиного гаранта її могутності і процвітання. Цікаво, що дер- жавні інвестиції там пропонують спрямовувати на розвиток фундаментальної науки. Китайський при- клад переконливо свідчить, що не структура Акаде- мії, а дбайливе ставлення до неї керівників країни і, звісно, пересічних громадян є ключовим фактором розвитку науки. Завидним є і престиж наукових про- фесій у Китаї, де «Вчений — це звучить гордо!».
а не дикою «рослиною», вимагає догляду, жив- лення і піклування. Коли вдасться такого до- сягти, Академія відповість сторицею і почне суттєво впливати на всі сфери нашого буття.
Сказати, що цього досягти легко, не можу, все складно, але разом ми — важіль, спроможний підняти роботу Академії до висот, що дадуть позитивні зміни, свідками яких будемо всі ми.
Що стосується Стратегії розвитку наукової сфери України на найближчі 10—15 років, го- ворити серйозно про її розроблення вважаю справою безнадійною, оскільки фундамен- тальні пошуки подібні до погоди, довгостро- ковий прогноз якої є, як відомо, принципово неможливим через велику кількість випадко- вих факторів з невизначеною сумарною дією.
Розвиток справжньої фундаментальної науки, мета якої нові знання, передбаченню не підда-
ється. Їй як саморегульованій галузі не треба заважати, надавши реальну, а не «паперову»
академічну свободу і забезпечивши можливос- тями для проведення досліджень. Такий підхід дозволить науці завжди залишатися серед лі- дерів, займатися перспективними питаннями поза списками пріоритетних питань, які полю- бляють складати чиновники і які не впливають на реальний пошуковий процес. Відповідна частина науки, нехай і не така велика за обся- гом, має утримуватися державою.
Інша справа прикладні дослідження. Тут я хотів би спочатку побачити стратегічний курс держави, яким формуються її інтереси на найближчі роки, а за ним інтереси промисло- вих кіл, які напряму чи через певні інформа- ційні ресурси формулювали б свої потреби, а
Академія передавала б ці запити в інститути.
Впевнений, завжди знайшлися б відділи, які б щось зацікавило і дало змогу встановити прямі контакти для вироблення спільних планів. Так працює світ, і ми маємо цього навчитися. Зро- зуміло, що після війни Україна потребуватиме передовсім прикладних досліджень і розробок, що має відобразитися в Стратегії, яка повинна бути лаконічною і сформульованою у якомога загальнішій формі, а не детально розробленим бізнес-планом, своєю частиною якого опіку-
ється кожне міністерство чи кожна фірма.

ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8
13
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Мушу нарешті засвідчити, що керівни- цтво НАН України усвідомлює важливість
і необхідність реформування Академії, хоча на швидкість цього процесу співробітників не налаштовує. Певне гальмування є навіть об’єктивним і відображає демократичність усіх процедур, коли кожний має право на за- уваження чи пропозицію. Тим більше, якщо обговорюються такі непрості питання, як від- критість розподілу фінансування, його якісні
Vadim M. Loktev
Bogolyubov Institute for Theoretical Physics National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0673-4174
THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES IS NOT A HEAVY AND UNNECESSARY
SOVIET LEGACY, BUT A UNIQUE DOMESTIC PHENOMENON WITH HISTORY AND TRADITIONS
The article is a kind of reaction to the recent Proposals of the Scientific Committee of the National Council for the De- velopment of Science and Technology under the Cabinet of Ministers of Ukraine regarding the reform of the domestic scientific and educational sphere. The main emphasis is placed on the idea that any changes to it are impossible without the active participation of scientists of the National Academy of Sciences of Ukraine, which, in turn, must do everything in its power to lead the process of such reform with respect not only to the entire system of science and education, but also to itself. At the same time, efforts should be aimed at filling the reforms with concrete content, the necessary se- quence of steps and connections with the development of economic, social and other problems important for the country.
Conversely, ignoring the role and capabilities of the NAS of Ukraine is considered by the author (following the Napole- onic era politician A. Boulay de la Meurthe) an action "worse than a crime" and called a strategic mistake.
Cite this article: Loktev V.M. The National Academy of Sciences is not a heavy and unnecessary Soviet legacy, but a unique domestic phenomenon with history and traditions. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2023. (8): 3—13. https://doi.
org/10.15407/visn2023.08.003
критерії і стимули, структура Академії, кіль- кість установ, методи управління тощо. Тим не менш, ми віримо, що послідовна робота, спіль- не бажання поліпшення діяльності Академії і, як результат, її більш вагома участь у всіх дер- жавних справах наближатимуть нас до рівня розвинених країн, чого ми всі давно і палко очікуємо.
Слава Україні!
Слава її науці і освіті!