ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ
Тема: Психологічні закономірності прийняття стратегічних життєвих рішень.
Мета лекції: формування у студентів:
• наукових, теоретично-методичних знань про прийняття стратегічних життєвих рішень.
• розуміння понять, термінів, теорій .
• умінь ведення дискусії з цих проблем;
• критичного ставлення до цих проблем;
• навичок і вмінь працювати з наданою інформацією.
Методи, прийоми, засоби:
виклад викладачем нового матеріалу із елементами мозкового штурму для студентів; аналіз, синтез, міркування.
Наочність: презентація
Технічні засоби навчання: ноутбук та проектор
План лекції:
Етапи та механізми здійснених життєвих виборів
Спрямованість стратегічних життєвих рішень, визначення життєвої позиції особистості, професійного самовизначення та рішення щодо вибору шлюбного партнера.
Теоретико - емпіричне дослідження особливостей прийняття студентами стратегічних життєвих рішень.
Оцінювання успішності власного життєвого шляху. Підсумки та визначення правильності чи невірності прийнятих рішень, альтернативи.
Рекомендована література:
1. Абалакина М. А., Агеев В. С. Анатомия взаимопонимания. – М. : Знание, 1990. – 64 с.
2. Балл Г. О. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна активність і психолого-педагогічні орієнтири / Г. О. Балл // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / за ред. І. А. Зязюна. – К. : Віпол, 2000. – С. 134 – 157.
3. Калмыкова Е. С. Психологические проблемы первых лет супружеской жизни // Вопросы психологии. – 1983. – № 3.
4. Помиткіна Л. В. Готовність студентів до прийняття стратегічного життєвого рішення з визначення власної життєвої позиції / Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. – Житомир: “Вид-во ЖДУ ім. І. Франка”, 2012. – Том VІІ. Екологічна психологія. – Випуск 30. – С.190-197.
Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков та ін. – К., 1997. – Ч.1: Теорія і технологія життєтворчості. - 392 с
Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т. М. Титаренко. – К. : Либідь, 2003. – 376 с.
10. Титаренко Т. М. Испытание кризисом. Одиссея преодоления / Т. М. Титаренко. – К. : Людопринт Україна, 2009. – 277 с.
Ямницький В. М. Розвиток життєтворчої активності: теорія та експеримент. Монографія. – Одеса: ПНЦ АПН України – СВД Черкасов М.П., 2006. – 362 с.
ХІД ЛЕКЦІЇ
1. Вступна частина (до 10 хв):
• привітання, зазначення зв'язку із попередньою темою та новою інформацією;
• повідомлення теми лекції, створення у студентів позитивної установки на її вивчення;
• визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури.
2. Основна частина лекції (60-65 хв)
Виклад змісту кожного з питань поступово та послідовно. У процесі задаються питання студентам. Основні поняття занотовуються: на цьому наголошує викладач. У процесі студент веде конспект за бажанням.
Етапи та механізми здійснених життєвих виборів.
Задати питання студентам: «Що, на вашу думку, означає «життєвий вибір?». Вислухати думки, а потім дати власне визначення під запис у конспект.
Життєвий (психологічний) простір складається з різних конструктів: секторів, кордонів, локомоцій (дій), валентностей тощо, які впливають на регуляцію поведінки людини. Зокрема, для нашого дослідження цікавим є такий конструкт як валентність. Під валентністю К.Левін розуміє властивість об’єкта притягати або відштовхувати [414, с.588-603]. Тобто мова йде про цінності певного регіону (частини життєвого простору) для людини у даний момент часу. Таким чином, коли людина здійснює вибір щоб прийняти рішення, у цей момент найважливішими для неї будуть конструкти (ставлення, бажання, мрії, плани та надії тощо) з позитивними валентностями, які притягнуться у зумовленій ситуації й визначать поведінку. Вчений вказував, що людина може перебувати між двома позитивними валентностями, тобто їй часто необхідно вибрати між двома привабливими об’єктами. Коливання зумовлюються тим, що після здійснення вибору мета може виглядати менш привабливою, аніж перед вибором, тому у психологічному просторі у момент вибору людина переживає певний конфлікт.
Отже. життєвий вибір – це зважене, свідоме рішення, яке визначає головну стратегію життєздійснення. Це довільний акт, що на певному етапі життєвого шляху формує напрямок подальшого розвитку. Власне в акті вибору виявляється суб'єктність як така. Якщо людина уникає вибору, не робить його вчасно, вона потрапляє у кризову життєву ситуацію, яка все одно примушує її опинитись перед цим самим вибором, але вже у максимально загостреній, екстремальній формі.
Дати під запис етапи та механізми життєвих виборів. З’ясувати їхнє значення за допомогою бесіди зі студентами.
Життєвий вибір є механізмом кардинальної трансформації життєвих смислів, джерелом особистісних трансформацій, процесом розгортання життєвих задумів та структурування відповідно до них власних перспектив.
Можна говорити про такі критерії готовності і спроможності робити життєво важливі, екзистенційні вибори:
• еволюційно-самоорганізаційний (переструктурування особистістю власного життя як динамічне упорядкування його спонтанності шляхом вибирання напрямку руху за параметрами оптимальності);
• психосемантичний (вибір нових форм та способів чергових пе-реінтерпретацій набутого досвіду за параметрами зрозумілості, зручності, несуперечливості);
• суб'єктний (актуалізація здатності відповідати за себе і своє життя, інтернальності, самостійності при екстреному прийнятті важливого рішення);
• структурно-функціональний (розробка індивідуально-специфічних технік буття, що полегшують, стандартизують діяльність вибирання);
• знаряддєво-операціональний (розвиток здатності розпочинати вибір, переходити від етапу до етапу в діяльності вибирання, досягати нового якісного рівня життєтворення, долаючи різноманітні ускладнення старту, помилки вибирання тощо).
Наступні ключові психологічні детермінанти особистісного вибору впливають на його вірогідність, ефективність, корисність, полегшуючи прийняття та втілення життєво важливого рішення:
• стан самоорганізації особистості, що має потенціально нескінченне число ступенів свободи;
• наявність несуперечливого інтерпретативного комплексу, нара-тивного модусу саморозуміння та побудови власного життя як транслятора набутого індивідуального досвіду, багато в чому відтворюючого досвід спільноти;
• спрямованість на пошук ідеальної траєкторії життєвого шляху, траєкторії особистісної еволюції шляхом удосконалювання засобів сприймання і переробки інформації, оптимізації самопізнання, насичення його творчими механізмами.
Доцільно виділити такі етапи здійснення життєвого вибору, що є елементами його структури.
На першому етапіпробудження інтенційності, відмови від звичних стереотипів, коли сьогодення перестає влаштовувати, людина переживає розчарування, втрату застарілих надій та спрагу до змін. "Передвиборний стан" є хаотичним станом неприйняття свого життєвого світу і самого себе. Відкритість особистості дозволяє зовнішнім і внутрішнім впливам вивести її зі стану рівноваги, порушити стару симетрію і порядок. Саме цей специфічний нерівноважний, асиметричний, неупорядкований стан сприяє старту діяльності самообирання, актуалізації нового "я-ідеального".
Другий етап характеризується плинним співвіднесенням "я-ідеального" та "я-реального". Постаючий образ бажаного майбутнього
На третьому етапівідбувається синтез віднайдених стратегій ці-ледосягнення, що сприяє кардинальній трансформації "я-реального", виникненню оновленої світобудови та появі перших обрисів нового "я-ідеального". Відповідальність за зроблений вибір лягає на внутрішню взаємодію між елементами особистості як нерівноважної системи, деякі з яких конкурують, а деякі перебувають у стані кооперації. Рівнодіюча цих причин, їх суперпозиція і визначає кінцевий результат. Відкоригований життєвий задум набуває визначеності, необхідної для розгортання нового витку життєздійснення.
Дати під запис студентам перелік стратегічних життєвих рішень, визначення життєвої позиції особистості, професійного самовизначення та рішення щодо вибору шлюбного партнера.
На рівні організму потреба професійного самовизначення пов’язана з необхідністю виживання, забезпечення свого існування та підтримки своєї життєдіяльності та життєдіяльності майбутніх нащадків. На індивідному рівні ця потреба пов’язана із засвоєнням і відтворенням соціального досвіду трудової діяльності, здобуттям професіональних вмінь і навичок. На особистісному рівні потреба у професійному самовизначенні зумовлена прагненням самовдосконалення, реалізації творчого потенціалу для збагачення суспільного досвіду. Потреба в пошуку шлюбного партнера виникає на біологічному, психофізіологічному рівні як інстинктивно зумовлена необхідність продовження роду, продовження життя на планеті, але надалі, суб’єктивуючись в індивідуально-психологічному вимірі актуалізує прагнення до створення сім’ї як частини соціуму. На рівні особистості ця потреба набуває індивідуальної неповторності, своєрідної забарвленості та зумовлює прагнення молодої людини до принесення щастя шлюбному партнеру, надання можливості самореалізації не тільки собі, але й всім членам родини. Таким чином потреби у прийнятті стратегічних життєвих рішень є внутрішньо та зовнішньо зумовленими та опосередковуються засобом психічного оберту (за М.Я.Гротом) через актуалізацію відповідних психічних процесів – від сприйняття інформації та відповідного мотиваційно-ціннісного ставлення до неї, виникнення відповідних афективних станів, мисленнєвих операцій цілепокладання та аргументації прийнятого стратегічного життєвого рішення.
Психічний оберт – важлива психологічна умова, за якої у кінці вибору альтернатив людина приймає попереднє рішення, потім при отриманні додаткової інформації знову розглядаються нові альтернативи та порівнюються і уточнюється попереднє рішення. Цей цикл може повторюватися, відбуватися по колу, доки студент не прийме остаточне рішення. Оскільки специфікою стратегічних життєвих рішень є пролонгованість у часі, процес їх прийняття здійснюється не миттєво, а послідовно, у декілька етапів – від усвідомлення значущості мети, накреслення цілей, оцінювання бажаності можливих альтернативних рішень, прийняття попереднього, не остаточного рішення, що залишає можливість уточнень – до кінцевого етапу – прийняття остаточного стратегічного життєвого рішення (на даному етапі психічного оберту). Кожен з наступних наведених у моделі етапів залежить від змісту та успішності подолання попереднього. Актуалізованість наведених психологічних механізмів та реалізованість етапів прийняття стратегічних життєвих рішень розглядається як свідчення особистісної готовності студентів, яка є складним ієрархізованим структурним утворенням, що складається із ціннісно-мотиваційного, емоційно-пізнавального, цілеутворювального й операціонального компонентів та забезпечує здатність особистості до успішного визначення життєвої позиції особистості, професійного самовизначення, вибору шлюбного партнера. Потреба у визначенні життєвої позиції особистості зумовлена розвитком самосвідомості та опосередковується через самооцінку, ставлення до світу, оточуючих і реалізується у внутрішньому світі у сформованій системі цінностей, принципів і переконань, якими людина керується в житті.
Особистісна готовність до прийняття студентами стратегічного життєвого рішення залежить від їх змісту. Особистісна готовність студентів до прийняття стратегічного життєвого рішення стосовно визначення власної життєвої позиції характеризується усвідомленням цінності власних поглядів, світоглядних установок і переконань, а також світоглядних переконань оточуючих, мотивацією до побудови та вдосконалення власної життєвої позиції, ставленням до себе та світу; знаннями щодо видів життєвих позицій особистості та можливостей побудови власної життєвої позиції; визначеністю мети та шляхів побудови власної життєвої стратегії; обґрунтованістю прийнятого студентом рішення щодо обраної життєвої позиції та шляхів його досягнення. У напрямі професійного самовизначення особистісна готовність передбачає сформоване ціннісно-позитивне ставлення до певної спеціалізації у професійній діяльності, наявність мотивації, сформованість необхідних професійних знань, усвідомлення мети професійного зростання та обґрунтованість прийнятого рішення і шляхів його досягнення. Особистісна готовність студентів до прийняття стратегічного життєвого рішення щодо вибору шлюбного партнера передбачає усвідомлення цінностей подружжя, сформовану мотивацію до пошуку своєї половини, наявність знань, необхідних для створення сім’ї, визначеність мети, обґрунтованість прийнятого рішення та шляхів його досягнення. Таким чином, стан готовності забезпечує перехід до виконання нового завдання, або до виконання завдання в умовах, що змінилися. Задоволення та розвиток потреб, зміна зовнішніх і внутрішніх умов (інтроспекція, самоаналіз) через здійснення рефлексії призводять до виникнення нового психічного оберту, який відповідає більш високому якісному рівню психічної саморегуляції і може привести до більш виваженого прийняття студентом стратегічних життєвих рішень.
Отже, до складу розробленої моделі прийняття студентами стратегічних життєвих рішень увійшли рушійні сили (психічний оберт як загальний психологічний механізм та специфічні механізми мотивації, афектизації, цілепокладання та аргументації), змістовні характеристики (спрямованість рішень на визначення життєвої позиції, професійне самовизначення та вибір шлюбного партнера), часові (етапи усвідомлення значущості цілей, оцінювання бажаності альтернатив, прийняття попереднього рішення та остаточного стратегічного життєвого рішення) та результативні характеристики (ціннісно-мотиваційний, емоційно-пізнавальний, цілеутворювальний та операціональний компоненти готовності).
3. Теоретико - емпіричне дослідження особливостей прийняття студентами стратегічних життєвих рішень.
Стратегічні життєві рішення – це рішення, прийняті на тривалий час, наперед, звернені у майбутнє, які впливають на життєвий шлях особи, а отже потребують особливої відповідальності. Прийняття кожного з таких рішень має свою специфіку, яка повинна бути детально розглянута у психологічному змісті понять, у психологічних механізмах здійснення, у відповідності до індивідуально-психологічних властивостей суб’єкта, який їх приймає та соціального оточення.
Зважаючи на те, що процес прийняття рішень має свою специфіку на кожному віковому періоді особистісного розвитку, надалі визначимо особливості прийняття стратегічних життєвих рішень студентами, окреслимо вікові межі цього періоду та визначимо його змістовні характеристики.
Саме поняття «студент» означає «слухач» – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній та освітньо-кваліфікаційний рівень (згідно із Законом України «Про вищу освіту»). Cтудентство, порівняно з іншими групами молоді, відрізняють такі риси, як вищий освітній рівень, прагнення до знань, висока соціальна активність, досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості. Вікові особливості студентів, їх потреби та прагнення розглядалися з давніх часів.
Так, за класифікацією стародавнього Китаю, вік більшості студентів відносили до двох основних періодів: молодість (до 20 років) та вік вступу у шлюб (до 30 років) [12, с.26]. 134 Піфагор (VI ст. до Р.Х.) виділяв чотири періоди людського життя: весну (від народження до 20 років), літо (20-40 років), осінь (40 - 60 років) і зиму (60-80 років). Ці періоди відповідають становленню, молодості, розквіту сил і їх згасанню. Отже час студентства припадав до періоду кінця весни (становлення) і початку літа (молодості). Гіппократ (V-IV ст. до Р.Х.) розділив весь життєвий шлях людини з моменту народження на 10 рівних семирічних циклів-етапів. За цим підходом логічно віднести студентське життя до третього та четвертого періоду. За періодизацією російського статиста і демографа першої половини XIX ст. А.П.Рославского-Петровського, студентами називалося «квітуче покоління – молодь (16-30 років). У схемі, запропонованій німецьким фізіологом М.Рубнером (1854-1932 рр.), студентство охоплює кінець юнацького віку (від 14-15 до 19-21 року) та початок зрілості (21-40 років) [205, с.34-35]. Періодизація розвитку людини за З.Фрейдом дала можливість виокремити п’ять вікових етапів розвитку. Згідно цієї концепції, становлення особистості детермінується психосексуальним розвитком людини. Зокрема, п’ята стадія – генітальна – починається при статевому дозріванні і характеризується орієнтацією на статеве задоволення з партнерами протилежної статі. Вчений надавав вирішального значення цьому періоду життя людини, оскільки, у разі неможливості задоволення цієї потреби, у молодої людини не формується здатність працювати і кохати [414, с.35-49].
Таким чином, незадоволені біологічні (сексуальні) або ж соціальні потреби у студентів можуть бути причиною численних особистісних дисгармоній. Зокрема, це може позначитися на прийнятті стратегічних життєвих рішень у ключових моментах життя: щодо визначення власної життєвої позиції, професійного самовизначення, вибору шлюбного партнера. Вивчення психологічної літератури дозволяє констатувати, що більшою мірою у науково-психологічних працях висвітлено періоди дитинства та проблеми підліткового віку, а юнацький вік і молодість.
Отже для студентів вибір між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним зумовлений природніми віковими потребами і має завершитися прийняттям виваженого особистісно зрілого рішення. Л.І.Божович, досліджуючи особливості юнацтва, зазначала, що афективним центром життя юнака є зверненість у майбутнє, побудова життєвих планів і перспектив як у особистісному, так і в професійному самовизначенні [38]. Розумові здібності продовжують удосконалюватися, юнаки та дівчата оволодівають складними інтелектуальними операціями, збагачують свій понятійний апарат, розумова діяльність стає більш стійкою й ефективною. Специфікою віку є швидкий розвиток спеціальних здібностей, нерідко пов’язаних із обираємою професійною галуззю. У юнацькому віці триває розвиток самосвідомості, відкриття себе як неповторної індивідуальності повязується із відкриттям соціального світу, у якому передбачається жити. Звернені до себе у процесі самоаналізу, рефлексії, питання носять світоглядний характер, стають елементами особистісного самовизначення. Тому головним новоутворенням юнацького віку Л.І.Божович вважала готовність до особистісного і життєвого самовизначення, набуття ідентичності. Зазначимо, що сформована готовність до особистісного і життєвого самовизначення є також і важливою психологічною учовою успішності прийняття студентами стратегічних життєвих рішень.
Подібні погляди на психологічний зміст юнацтва поділяла й Р.М.Грановська, яка розподіляла юнацький вік на ранню юність – 16-18 років та пізню юність – 18-25 років. Головною особливістю юнацького віку дослідниця називала «усвідомлення власної індивідуальності, неповторності та несхожості на інших» [88, с.370]. У результаті цього усвідомлення може виникнути внутрішня напруга, що породжує почуття самотності, яке з одного боку може посилювати потребу у спілкуванні, а з іншого – його вибірковість.
4. Оцінювання успішності власного життєвого шляху. Підсумки та визначення правильності чи невірності прийнятих рішень, альтернативи.
Успішність прийняття стратегічних життєвих рішень, безумовно, залежить від їх готовності до цього процесу. Зважаючи на це, у подальшому теоретичному дослідженні доцільно розглянути зміст поняття «готовність», виокремити структурні компоненти та розглянути специфіку особистісної готовності студентів до прийняття стратегічних життєвих рішень. Передусім, зазначимо, що в контексті загальної психології, яка вивчає психічні процеси, психічні стани та психічні властивості особистості, готовність розглядається, переважно, як психофізіологічний стан, необхідний для дії.
Педагогічна енциклопедія, філософський і психологічний словники розкривають значення цього поняття, на наш погляд, недостатньо, хоча воно досить широко вживається в психолого-педагогічній літературі.
У психологічному словнику термін «готовність» розглядається в контексті «готовності до дії» і визначається як «стан мобілізації усіх психофізіологічних систем людини, що забезпечують ефективне виконання визначених дій» [41, с.138].
Психофізіологічну готовність вчені визначають як оптимальний стан здатності до певної діяльності, праці, котрий характеризує фізичний та психологічний розвиток людини, наявність необхідних резервних фізичних і психічних можливостей організму для своєчасної адаптації до умов професійного середовища, об’єму та інтенсивності праці, здатність до певної праці у визначених умовах (обмеженому ліміті часу тощо), що ґрунтується на фізичних та психічних якостях людини [346, с.189].
Однак, розгляд готовності як стану є більш доцільним у контексті виконання певних конкретних операцій і може бути предметом розгляду в інженерній психології.
Натомість «особистісна готовність», яку потрібно розглядати як властивість особистості, є більш стійким утворенням, яке вимагає спеціального тривалого формування. Визначаючи особистісну готовність, ми виходили з концепції про особистість як інтегральної якості людини, яка визначає та забезпечує для неї можливість бути відносно автономним та індивідуально-специфічним суб’єктом соціуму, зі своїм своєрідним внутрішнім світом і шляхами реалізації у ньому.
Це співвідноситься з поглядами на особистість Г.О.Балла, С.Д.Максименка, В.В.Рибалки, О.М.Ткаченка та ін., хоча й реалізується через різні наукові підходи. Серед різних видів вчені розрізняють готовність науково-теоретичну, практичну, психофізіологічну (М.Є.Ввєдєнський [401], В.Ф.Сафін [356]), завчасну і тимчасову, інтуїтивну (М.І.Дяченко, Л.О.Кандибович [104]), психологічну і практичну (Ю.А.Васильєва [62]), загальну і спеціальну (Б.Г.Ананьєв [14]), професійну (С.Е.Воробйова [74], К.М.Дурай-Новакова [103], Л.І.Нечаєва [247], К.К.Платонов [269]) та ін. Розглянемо деякі з підходів до визначення цього поняття. Так, К.К.Платонов вважав, що готовність до праці – це результат трудового виховання, професійного навчання і психологічної підготовки [269]. Що стосується поняття професійної підготовки, то в 70-х роках ХХ ст. воно вивчалося в різних аспектах: вплив властивостей особистості вчителя, інтегративного показника високого рівня майстерності; підготовка до роботи класного керівника, вихователя (М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, В.Сластьонін та ін.).
Дослідники дотримуються думки, що професійна готовність – це суб’єктивний стан особистості, яка вважає себе здатною і підготовленою до виконання визначеної професійної діяльності.
В інженерній психології поняття «готовність до дії» має декілька відтінків: 1) наявність у оператора знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання дій; 2) готовність до термінової реалізації наявної програми дій у відповідь на появу певного сигналу; згода на рішучість здійснити якусь дію тощо.
Отже, конкретний стан готовності до дії може визначатися узгодженням факторів, які характеризують різні рівні чи сторони готовності: фізіологічну підготовленість, необхідну нейродинамічну забезпеченість дії, психологічні умови готовності. В залежності від умов виконання дії провідною може стати одна із цих сторін.
Слід зазначити, що у науково-психологічній літературі поняття «готовність» нерідко визначається як результат професійної підготовки. Зокрема, К.М.Дурай-Новакова, аналізуючи професійну готовність до педагогічної діяльності, стверджує, що це складне структурне утворення, ядро якого складає позитивне ставлення до майбутньої вчительської професії; досить стійкі мотиви діяльності; наявність професійно-значущих якостей особистості; визначена сукупність професійно-педагогічних знань, навичок, умінь, їхнє застосування на практиці.
Позитивне ціннісне ставлення, на наш погляд, є важливим елементом будь-якої готовності особистості. Загальновизнано, що розглядати структуру готовності до педагогічної діяльності необхідно в єдності щонайменше трьох компонентів: мотиваційного, когнітивного та операційного [103].
Готовність доцільно розглядати як результат процесу підготовки особистості. Трактуючи професійну підготовку майбутнього вчителя як процес, Ю.А.Васильєва акцентує увагу на розвитку мотиваційної готовності, змістовому напрямі підготовки (визначається за її предметом) і розвитку особистосних умінь педагога [62]. Л.В.Нечаєва у своєму дослідженні розглядає лише результат підготовки – готовність, яку розуміє як «систему інтегральних змінних, що включають професійно-педагогічну спрямованість особистості, її теоретичну озброєність, а також наявність професійно-значущих умінь, необхідних для спільної діяльності» [247, с.11].
Таким чином, у готовності, як результаті підготовки до професійної діяльності, що відбиває її структуру, виділяють мотиваційний (переконання, погляди, мотиви, установки на визначену поведінку), особистісний (почуття, вольові й інтелектуальні якості), змістовий (знання) та професійний (уміння і навички) компоненти.
Однак при такому розгляді виникає протиріччя, оскільки особистісний компонент включає в себе і мотивацію, і знання особистості. Аналіз наукової літератури свідчить, що у психологічних дослідженнях найчастіше використовується термін «психологічна готовність» і рідше – «особистісна готовність».
Дослідження психологічної готовності особистості до управлінської діяльності в системі освіти знайшли своє відображення у ряді робіт вітчизняних авторів: Л.М.Карамушки, Н.Л.Коломінського та ін. [140; 141]. З позиції функціонального підходу психологічна готовність до діяльності визначається як певний стан психічних функцій, що забезпечує високий рівень досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності. У межах особистісного підходу психологічна готовність розглядається як результат підготовленості до певної діяльності.
Тобто, готовність – це «стійке, багатоаспектне та ієрархізоване утворення особистості, яке включає ряд компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності, які в своїй сукупності дозволяють суб’єкту більш або менш успішно здійснювати діяльність» [138]. Цей підхід відображений у роботах К.М.Дурай-Новакової, Л.М.Карамушки, В.О.Моляко, М.Л.Смульсон та ін. [103; 140; 232; 369]. У працях Л.М.Карамушки визначено, що психологічна готовність керівників освітніх організацій до управління – це комплекс мотивів, знань, умінь та навичок, особистісних якостей, котрі забезпечують успішну взаємодію керівників з учасниками управлінського процесу та ефективність управління загалом [140].
За своєю структурою вона є складним, багатоаспектним утворенням, до складу якого входять такі функціонально пов’язані між собою взаємообумовлені компоненти: мотиваційний, когнітивний, операційний та особистісний. Слід зазначити, що в даному підході поза увагою залишився емоційний компонент, який може мати важливе значення у процесі прийняття особистістю стратегічних життєвих рішень.
Заключна частина (5-10 хв.):
Висновки.
Стратегічні життєві рішення носять визначний, доленосний характер, пов’язані з особливою відповідальністю, мають провідне значення у життєвому процесі людини та впливають на формування подальшого життєвого шляху особистості.
Стратегічне життєве рішення може бути актом особистісного вибору чи детермінуватися зовнішніми обставинами (громадською думкою, соціальною ситуацією тощо).
Спрямованість стратегічних життєвих рішень охоплює рішення щодо визначення життєвої позиції особистості, професійного самовизначення та рішення щодо вибору шлюбного партнера.
Прийняття стратегічних життєвих рішень є складним особистісно детермінованим циклічним процесом, який відбувається на основі психічного оберту та актуалізує ціннісно-мотиваційні, емоційно-почуттєві, інтелектуальні та вольові психологічні механізми і призводить до життєвого самовизначення (щодо власної життєвої позиції, професійного самовизначення, вибору шлюбного партнера), зменшення невизначеності вихідної ситуації вибору.
Цей процес відбувається за етапами: 1) усвідомлення значущості цілей, 2) з’ясування життєвих альтернатив, 3) прийняття попереднього рішення, 4) прийняття стратегічного життєвого рішення.
Особистісна готовність студентів до прийняття стратегічних життєвих рішень є складним ієрархізованим структурним утворенням, що інтегрує у собі психологічну спрямованість та спроможність до здійснення даного аспекту діяльності, забезпечує активність студента під час прийняття рішень. За своєю структурою вона складається із ціннісно-мотиваційного, емоційно-пізнавального, цілеутворювального та операціонального компонентів і забезпечує здатність особистості до успішного визначення власної життєвої позиції, професійного самовизначення та вибору шлюбного партнера.
Синтез основних концептуальних положень акмеологічного, аксіологічного та гуманістичного підходів дозволив обґрунтувати доцільність використання акмео-гуманістичного підходу та визначити провідними принцип цілісності, соціально-психологічної детермінації прийняття студентами стратегічних життєвих рішень, принцип розвитку та самоактуалізації особистості, принципи раціогуманізму та свободи волевиявлення особистості студента у процесі прийняття стратегічного життєвого рішення.
До складу розробленої моделі прийняття студентами стратегічних життєвих рішень увійшли рушійні сили (психічний оберт як загальний психологічний механізм та специфічні механізми мотивації, афектизації, цілепокладання та аргументації), змістовні характеристики (спрямованість рішень на визначення життєвої позиції, професійне самовизначення та вибір шлюбного партнера), часові (етапи усвідомлення значущості цілей, оцінювання бажаності альтернатив, прийняття попереднього рішення та остаточного стратегічного життєвого рішення) та результативні характеристики (ціннісно-мотиваційний, емоційнопізнавальний, цілеутворювальний та операціональний компоненти готовності).
Розробка методичних засад психологічної діагностики дозволила визначити основними критеріями готовності студента до прийняття стратегічних життєвих рішень усвідомлення цінності, бажання визначення власної життєвої позиції, професійного самовизначення, вибору шлюбного партнера; сформованість позитивного ставлення та знань, необхідних для прийняття стратегічних життєвих рішень; особистісну відповідальність за прийняті стратегічні життєві рішення та обґрунтованість рішень, розвиненість вольових здібностей студента.
Виокремлення високого, середнього та низького рівнів розвитку компонентів особистісної готовності студентів до прийняття стратегічних життєвих рішень зумовило відбір та обґрунтування психодіагностичного інструментарію та дозволило емпірично дослідити розвиненість у студентів ціннісно-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворювального та операціонального компонентів особистісної готовності, вивчити особистісні детермінанти прийняття рішень, особливості цілепокладання та стратегії досягнення життєвих цілей студентами.
Отже, побудова власної життєвої стратегії є визначальною ознакою свідомого людського життя, коли особистість бере на себе відповідальність за власні погляди, вчинки та дії. На жаль, прийняттю стратегічних життєвих рішень не навчають у школах і закладах вищої освіти, а наслідки помилкових рішень оцінюються не вчителями та викладачами, а самою людиною, яка має їх виправляти.
На наступній лекції розглядатиметься тема «Типологія життєвих криз особистості та психологічна допомога в ситуаціях проходження психологічних криз.особистості».
Подяка за увагу.