МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
Кафедра фізичного виховання та спорту
РЕФЕРАТ
з дисципліни: «Медична психологія»
на тему: «Психологічні особливості урологічних хворих»
Виконав: студент 3 курсу
Спеціальності 227 «фізична терапія, ерготерапія»
денної форми навчання
КИЇВ – 2020
Вступ
Ендокри́нна систе́ма — сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони (речовини з високою біологічною активністю, що регулюють ріст і діяльність клітин різноманітних тканин). Ендокринна система разом з нервовою системою регулює і координує важливі функції організму людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.
Зміни психіки характерні для клінічної картини багатьох ендокринних захворювань, вони різноманітні, однак є певні закономірності їх перебігу. На ранніх стадіях і при нетяжкому перебігу захворювання розвивається ендокринний психосиндром (по М. Bleuler), і з прогресуванням захворювання цей синдром поступово переходить в психоорганічний. На тлі вказаних синдромів, у зв’язку з наростанням важкості ендокринного захворювання, можуть розвиватися гострі чи затяжні психози. Своєрідність психічних порушень при різних захворюваннях визначається головним чином переважанням тих чи інших розладів в структурі синдрому. Ендокринні захворювання часто супроводжуються розвитком неспецифічних психоемоційних розладів і астенії.
Психологічни особливості хворих на ендокринні захворювання
Для ендокринного психосиндрому характерно зниження психічної активності, зміну потягів, інстинктів, настрою. Ці зміни можуть бути різного рівня висловлення.
Порушення настрою різноманітні, афективні порушення при ендокринних порушеннях змішані: депресивно–дисфоричні, депресивно–апатичні, спостерігаються стани тривоги та страху, можливий також розвиток реактивних депресій. При довготривалому та тяжкому розвитку ендокринного захворювання розвивається психоорганічний синдром, який характеризується порушеннями з боку емоцій, інтелекту та пам’яті. В найбільш тяжких випадках розвивається деменція.
Представляє інтерес взаємозв’язок психічних змін та патології ендокринних залоз, ролі гормонів в патогенезі психічних розладів. У другій половині ХХ віці з’явився термін “психоендокринологія”.
На практиці клініцисти – ендокринологи мають справу з хворими, психіка яких змінена у відповідності з перебігом конкретного ендокринного захворювання.
Наприклад розглянемо психологічні особливості захворювання щитовидної залози та гіпофізу
Суттєву роль в систематизації психічних відхилень при ендоринологічних захворюваннях належать М. Блейлеру. Психопатологічні зміни, які спостерігаються при цих захворюваннях, він об'єднав в межах неспецифічного ендокринного психосиндрому, в стуктуру якого входять: порушення настрою, порушення мотивації та психічної активності, зміна інстинктів і потягів. Ендокринний психосиндром по Е. Блейлеру, включає тільки ті психічні порушення, які обумовлені власне ендокринними хворобами і не є результатом ураження головного мозку або психогенної реакції.
Велике місце займають різноманітні психогенні фактори, такі як реакція на хворобу, зміна соціального статусу, необхідність тривалого лікування та пов'язані з ним часті тривалі госпіталізації. Все це призводить до виникнення психогеній і різноманітних змін особистості хворих. При багатьох видах ендокринної патології мають місце зміни зовнішності та будови тіла (патологічні форми ожиріння або втрати ваги, екзофтальм, вірилізм, акромегалія, відсутність або передчасна поява вторинних статевих ознак), що також знаходить відображення у внутрішній картині хвороби.
У зв'язку з вищезазначеним при обстеженні та лікуванні хворих з ендокринними захворюваннями необхідно враховувати їх психічні особливості, а також давати відповідні рекомендації персоналу, який їх доглядає. У цих хворих спостерігається сповільнення мислення, труднощі у формулюванні відповіді, тому для вияснення необхідної інформації та врахування звертань і прохань пацієнтів іноді необхідно витратити багато часу та терпіння. При цьому хворі відрізняються підвищеною афективністю, у них легко виникають емоційні реакції образи та протесту. Вони вимагають до себе підвищеної уваги, зокрема у зв'язку зі створенням оптимальних умов комфорту, пов'язаних з основним захворюванням. Наприклад, у хворих з гіпотиреозом спостерігається підвищена потреба у теплі, тому їх прохання закрити кватирку або вкрити додатковою ковдрою не є капризами, так само як у хворих з гіпоглікемією підвищене відчуття голоду, і дуже часто з'їдений шматок їжі попереджує гіпоглікемічний стан.
Як у разі хронічних, так і гострих ендокринних захворювань, існує епецифічий і неспецифічний психологічний і психопатологічний вплив хвороби на пацієнта. Більшість ендокринних захворювань часто спричинюють розлади особистості (неспецифічний ендокринний психопатоподібний синдром). Для нього характерні зниження психічної активності, зміна захоплень, інстинктів і настрою. Спостерігається зниження психічної активності різного ступеня – від підвищеної виснажуваності і пасивності в рамках астенічного стану до повної спонтанності зі значним звуженням кола інтересів і примітивізацією контактів з оточуючими, коли стан наближається до апатико-абулічного.
Зміна потягів і інстинктів проявляється в зниженні або посилені статевого потягу, апетиту, спраги; одні хворі намагаються піти з дому (дромоманія), інші, навпаки, залишитися в межах звичайного середовища, у них змінюється потреба у сні, теплі тощо. Хворим з ендокринопатіями більш властива кількісна, ніж якісна, зміна потягів. Можлива дисоціація з підвищенням одного і зниженням іншого потягу.
У разі довготривалого і особливо важкого перебігу ендокринних захворювань розвиваються розлади пам'яті і стани афекту. Вони характеризуються глобальним порушенням психічних функцій, яке стосується всіх сторін особистості і значно нівелюють її індивідуальну особливість. У більш важких випадках розвиваються значні розлади пізнавальної діяльності.
У разі дифузного токсичного зода (тіреотоксикозу)психологічні розлади займають значне місце в клінічній картині цього захворювання і інколи виникають на самих перших етапах його розвитку. Це дало підстави виділити нервову (нервово-психічну, нервово-вегетативну) форми тиреотоксикозу. Розлади емоційної сфери у разі тиреотоксикозу виступають на перший план. їх виявляють практично у всіх хворих. Спостерігається підвищена афективна лабільність. Це проявляється у різноманітних вираженнях: від слабкодухості і сльозливості до вираженої схильності бурхливих афективних спалахів і гнівливості. Лабільність настрою супроводжується постійним внутрішнім напруженням, неспокієм, тривогою. Зовнішньо це проявляється надмірною жвавістю, підвищеною збудливістю, роздратованістю, метушливістю, іноді малопродуктивною руховою гіперактивністю. Хворі можуть здійснювати несподівані і немотивовані вчинки. Слід підкреслити, що самі хворі нерідко не помічають зміни своєї особистості і фіксують увагу на змінах у зовнішньому світі: все навколишнє здається їм непостійним, метушливим і незвичайно мінливим.
Основні психологічні порушення при тиреотоксикозі представлені найчастіше всього неврозоподібними проявами: нервовість, непосидючість, дратівливість, недостатня здатність до концентрації, швидка втомлюваність, відсутність наполегливості в досягненні цілі, образливість, лякливість. Ці хворі погано переносять очікування, у них спостерігається підвищена потреба в русі, тремтіння в тілі, яке підсилюється при хвилюванні. Як правило, має місце вегетативна збудливість, легко виникають червоні плями на обличчі, пітливість, серцебиття, у зв'язку з чим хворі погано переносять спеку.
В лікарні пацієнти часто вступають в конфлікти із сусідами, переходять з однієї палати в іншу, у них можуть спостерігатися істеріоформні реакції, особливості клініки яких та вираженість залежить від ступеня тиреотоксикозу. Крім неврозоподібних проявів, обумовлених ендокринно-вегетативними порушеннями, у хворих часто виникають невротичні порушення. У них можуть мати місце різноманітні істеричні стигми: тремтіння всього тіла, відчуття "клубку в горлі", блювання, астазія-абазія та інші. Поведінка хворих носить все більше виражений демонстраційний характер з вимогами особливого відношення до себе з боку близьких та медперсоналу, незадоволеністю. В подальшому можуть розвиватися істеро-іпохондричні стани. Хворі драматично висовують велику кількість скарг, фіксовані на найменших відхиленнях у самопочутті, незадоволені проведеним лікуванням.
Психічні порушення у разі гіпотиреозу (мікседема, кретинізм) мають велике значення в клінічній картині захворювання, значною мірою визначають її специфічність. На самому початку захворювання і в разі відносно легких випадків може спостерігатися лише психічна в'ялість. За умов найбільш важкого перебігу хвороби розвивається глибоке слабоумство. У клінічній картині психічних порушень при мікседемі тісно переплітаються прояви обох неспецифічних ендокринних синдромів – психопатоподібного і розладів пам'яті. У разі мікседеми більше, ніж за всіх інших ендокринних захворювань, проявляються розлади пам'яті та інтелекту, тобто порушення органічного типу. У разі важкої мікседеми в дорослих основними порушеннями є зниження пам'яті, сповільненість мислення (брадифренія) і мови, втрата набутих навичок, можливостей та інтересів, різке зниження інтелектуальної і моторної активності, апатичність і підвищена втомлюваність. Поведінка хворих стає ще більш своєрідною через туговухість, яка характеризує дане захворювання. У більш легких випадках можливі тільки сповільненість мови і мислення, спонтанність, втомлюваність. Тоді хворі можуть здаватися більш розумово відсталими, ніж насправді, внаслідок загальмованості і характерних змін обличчя (припухлість). Хоча пам'ять хворих прогресивно знижується і їм важко на чомусь зосередити увагу, все ж вони розуміють свій хворобливий стан, пред'являють багато соматичних скарг і часто дуже ретельно описують свої почуття.
З інших типів патологій ендокринної системи більш рідких в порівняні з вищезгаданими захворюваннями, але для яких характерні психологічні порушення, необхідно звернути увагу на акромегалію (гігантизм), пангіпопітуітаризм (недостатність гіпофізу), синдром Іценко-Кушинга (пухлина гіпофізу).
При акромегалії багато дослідників відмічали апатію та астенію. У цих хворих часто спостерігаються підвищена сонливість, в'ялість, відсутність реакції на зміну своєї зовнішності, підвищена образливість, що іноді змінюється на стани дисфорії з переважанням тужливо-злостивого афекту і підвищеним стремлінням до рухової активності. У зв'язку з цим під час лікування таких хворих у стаціонарі лікар та медичний персонал повинні пам'ятати, що їх поведінка може змінюватися незалежно від зовнішніх подразників. Так, апатичні та ніби байдужі до оточення, вони можуть давати злобні неадекватні реакції на оточуючих та вмішуватися не в свої справи. У багатьох хворих спостерігаються порушення пам'яті та іпохондричні скарги.
Пангіпопітуітаризм (недостатність гіпофізу) супроводжується атрофією статевих залоз, щитовидної залози та наднирників.
М. Блейлер відмічав, що на початку цього захворювання мають місце емоційні порушення, втрата інтересів та потягів. Основним симптомом є апатія, яка може супроводжуватися астенією та адинамією. В структурі астенічного синдрому переважає м'язова слабкість, апатія набуває відтінку легкої депресії. Хворі лежать в ліжку, відвернувшись до стіни, на питання відповідають з невеликою затримкою. Хворим тяжко засвоювати інформацію, що необхідно враховувати при спілкуванні з пацієнтом.
Синдром Іценка-Куиіинга (доброякісна пухлина гіпофіза) супроводжується розвитком депресії різного ступеня вираженості, як прояв реакції на свою хворобу. Це обумовлено тим, що на відміну від хворих з іншими видами ендокринної патології, у хворих з синдромом Іценка-Кушннга більш виражені реакції на своє захворювання та зміни зовнішності. Депресія не характеризується стійкістю: туга може замінюватися на дратівливість, злобність, апатію або ейфорію. У зв'язку з нестійкістю настрою, у хворих часто спостерігається схильність до порушення режиму, нетерпимість до мінімальних вимог дисципліни. Часто вони проявляють дитячу капризність та недисциплінованість, вимагають додаткових прогулянок, відмовляються гасити світло в палаті, скаржаться, плачуть, вступають в конфлікт. Можуть виникати періоди з руховою активністю, які проявляються у вигляді дромоманічного синдрому. Хворі часто демонструють скарги іпохондричного характеру, які представляють контраст з їх зовнішнім, нібито дуже благополучним виглядом. Лікар та медперсонал повинні вміти коригувати труднощі взаємовідносин з пацієнтами, використовуючи психотерапевтичні бесіди.
Список літератури
Блейхер В. М., Крук І. В. Патопсихологічна діагностика - К.: "Здоров’я", 1983.
Бурлачук Л. Ф. Дослідження особистості в клінічній психології. - К.: "Медицина". 1979.
Вітенко І. С. Загальна та медична психологія - К. "Здоров’я", 1994.
Вітенко І. С., Пискун К. О. Основи загальної і медичної психології- К.: " Вища школа", 1984
Карварський Б. Д. Медицина психологія. - Л.: "Медицина", 1982.
Конечний Р. М., Боухан М. В. Психологія в медицині - Авщенум.: Медичне видання Прага, 1983.
Лобачова В. Р. Основи загальної та медичної психології - К.: "Здоров’я", 1969.