Ім'я файлу: Реферат Павленко Аня.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 23.04.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Агрономічний факультет

Кафедра геодезії та землеустрою

Реферат
На тему: «Проблеми вузівської науки»

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ГЗ – 18 – 1

Павленко Анна Володимирівна

Перевірив:

доц., кандидат с/г наук

Коткова Тетяна Микомаївна
Житомир 2020

План


  1. Вступ

  2. Організація вузівської науки

  3. Види і форми науково-дослідної роботи у вузі

  4. Проблем сфери освіти

  5. Висновок


Вища освіта — сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Ви́ща осві́та в Украї́ні має довгу та багату історію. Українських студентів, випускників та вчених уже давно знають і цінують по всьому світі. Першовідкриття та новаторські дослідження вчених, які працювали в українських інститутах та академіях, таких як Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський і Євген Патон, є частиною загальної історії наукового прогресу світу.

Станом на 2007 рік в Україні налічувалось 951 закладів вищої освіти: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів, вищих професійних училищ та ін.

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

  1. молодший бакалавр

  2. бакалавр

  3. магістр (спеціаліст)

  4. доктор філософії

  5. доктор наук

З 2002 по 2014 роки в Україні діяв попередній Закон «Про вищу освіту».

1 серпня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав новий Закон «Про вищу освіту» № 1556-VІI, який парламент ухвалив у другому читанні та в цілому[3]. Закон сприймається як перемога громадянського суспільства і лобістів від освіти, хоча ним просувалися й лазівки щодо іншомовного навчання у вишах.

Закон визначає концептуальні засади модернізації вищої освіти — інтеграція вищої освіти України до Європейського простору шляхом реалізації положень та принципів Болонського процесу; забезпечення якості вищої освіти і науки шляхом розвитку незалежної системи забезпечення якості вищої освіти; інтеграція освіти, науки та інновації; автономія закладів вищої освіти; співпраця закладів вищої освіти та бізнесу у сфері вищої освіти і науки шляхом запровадження механізмів інноваційного розвитку країни за рахунок взаємодії освіти, науки, бізнесу і держави", — йдеться на веб-сайті українського президента.

Новий закон розширює автономію університетів, забороняє стягувати додаткову плату зі студентів за виготовлення дипломів та посилює відповідальність за плагіат.

Організація вузівської науки

Люба діяльність може здійснюватися і функціонувати за умови певної її організації як системи, що об’єднує в одне ціле, упорядковане певними механізмами взаємодії. Організація науково-дослідної роботи вузу визначається передусім його статусом, рівнем акредитації, матеріально-технчною базою, кадровим потенціалом тощо. Схематично організацію науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі можна показати наступним чином:

О тже, організацію науково-дослідної роботи у вузах здійснює, як правило, окремий структурний підрозділ – науково-дослідна частина, до якої входять наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути, центри, лабораторії тощо та бібліотеки. Їх діяльність може здійснюватися як на бюджетній так і контрактній засадах. Це адміністративна частина організації. Щодо функціональної – сюди належать безпосередні суб’єкти наукової діяльності, учасники науково-дослідної роботи, які безпосередньо працюють на кафедрах. Відповідно до ст..30 Закону України „Про вищу освіту”

Науково-педагогічні працівники – це вчені, які за основним місцем діяльності займаються професійною педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ-IV рівнів акредитації.

Організовує наукову роботу студентів випускаюча кафедра, яка є базовим методичним центром по роботі з студентами. Для керівництва науковими дослідженнями вона призначає наукового керівника.

Виконання науково-дослідної роботи студентами передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема поняття науки, методики наукових досліджень, самостійної роботи над літературними джерелами, плануванням та організацією наукового експерименту, обробки експериментальних даних.

Елементи наукового пошуку, відображені в курсових роботах (проектах) студентів, мають бути розширені у майбутній випускній кваліфікаційній роботі, а також у науковій тематиці відповідної кафедри.

Кожен студент під час навчальної та виробничої практики, крім загального завдання, передбаченого програмою практики, виконує відповідно до своєї спеціальності завдання дослідного характеру, які видає випускна кафедра. Виконання завдання відображається у окремому розділі звіту про проходження практики і може використовуватися в інших видах науково-дослідної роботи студентів, зокрема , у доповідях та інформаціях на семінарах, при написанні курсової і випускних бакалаврської чи магістерської робіт тощо.

Отже, організація науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі полягає в функціональному розмежуванні обов’язків певних структурних одиниць закладу освіти щодо наукової компоненти діяльності суб’єктів вищого навчального закладу, при цьому наявна чітка координація роботи всіх ланок на всіх рівнях.

Види і форми науково-дослідної роботи у вузі

За різними джерелами можна знайти різні класифікації видів та форм науково-дослідної роботи. Узагальнюючи їх можна сформувати такі види науково-дослідної роботи:

  • Науково-дослідна компонента навчального процесу – лекції, практичні і семінарські заняття, консультації, підготовка курсових і випускних кваліфікаційних робіт; В основному визначається Законом України „Про вищу освіту” за основними видами навчальних занять.

  • Самостійна науково-дослідна пошукова робота. В цьому аспекті розглядаються пошукувачі та здобувачі, студенти старших курсів та науково-педагогічні працівники, що звичайно самостійно здійснюють наукові дослідження.

  • Науково-дослідна робота під науковим керівництвом. Як, правило, вона здійснюється відповідно до планів науково-дослідних робіт, індивідуальних планів аспірантів і докторантів.

Вищенаведена класифікація виокремлює дані види науково-дослідної роботи за критерієм участі суб’єктів науково-дослідної роботи в процесі продукування наукових результатів та отримання студентами знань і навичок.

Форми науково-дослідної роботи можна виокремити на основі суб’єктів науково-дослідної роботи і напрямів їх роботи:

  • Студенти реалізують напрями науково-дослідної роботи через участь у гуртках, проблемних групах, конкурсах студентських наукових робіт, практику тощо;

  • Аспіранти і докторанти реалізують наукові інтереси у роботі над дисертацією під науковим керівництвом, а також беручи участь у наукових семінарах, науково-практичних конференціях,

  • Викладачі реалізують наукові інтереси шляхом виконання розділу індивідуального плану наукової роботи, який складається щорічно і про виконання якого викладач звітує на засіданні кафедри. Крім того науково-педагогічні працівники беруть участь у роботі постійно діючих науково-методичних семінарів, наукових конференціях тощо. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, викладач вузу здійснює навчальний процес у вищих навчальних закладах у таких формах як: навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи. В усіх цих формах присутня істотна наукова складова.

Таким чином, усі види і форми науково-дослідної роботи науково-педагогічних працівників, студентів, магістрів і аспірантів спрямовані на активізацію їх творчого мислення, застосування сучасних наукових методів у вирішенні конкретних ситуацій в економіці, що сприяє підвищенню якості підготовки спеціалістів для галузей господарства та кадрів науки.

Проблем сфери освіти

Вищі навчальні заклади в існуючому конкурентному середовищі повинні володіти організаційними знаннями, що дозволять їм виробити і застосувати оптимальну стратегію розвитку для підтримання власних переваг.

Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку освіти в ході її модернізації, в цій сфері зберігаються численні проблеми, які не дозволяють говорити про те, що вжиті заходи задовольняють суспільство. Серед назрілих проблем сфери освіти слід виділити:

- нерозвиненість безперервної професійної освіти як механізму забезпечення поточних та перспективних потреб суспільства, що динамічно розвивається, й економіки в професійних кадрах необхідної кваліфікації;

- неефективність системи фінансово-економічних механізмів ресурсного забезпечення освітньої діяльності на всіх рівнях освіти;

- відсутність механізмів зосередження ресурсів на найбільш пріоритетних напрямах розвитку освіти;

- недостатня інтеграція освіти і науки

- низький рівень залучення української освіти у світовий освітній простір.

На базі огляду наукових публікацій, аналізу статистичних даних Держстату України, вітчизняних та міжнародних рейтингів університетів виявлено основні тенденції, що склалися на сьогодні у науковому секторі вищої освіти України. З’ясовано, що попри досягнення у реформуванні освітньої складової вищої школи, існують чималі проблеми ефективного використання наукового потенціалу ВНЗ. За винятком окремих випадків, вищі навчальні заклади України не відповідають сучасним вимогам до так званих дослідницьких та підприємницьких університетів, незважаючи на те, що кільком з них надано статус дослідницького університету. Наука ВНЗ України залишається здебільшого поза світовими рейтингами університетів та є слабо інтегрованою у світовий науково-технологічний простір.

Система української державної освіти протягом тривалого часу відповідала принципам тоталітарної держави. Освіта підпорядковувалася жорсткій системі централізованого планування. Професійна освіта було націлена на забезпечення запитів виробництва. Управління ВНЗ носило стабільний і передбачуваний характер. Системна трансформація поставила вищі навчальні заклади в принципово нові умови господарювання. Ринковий шлях розвитку суспільства визначив ринковий шлях розвитку ВНЗ. Це змінює основи функціонування системи вищої освіти.

Щоб вижити в існуючих умовах і успішно боротися з різноманітними небезпеками, вищим навчальним закладам необхідно вийти за межі традиційної системи управління. Перед ВНЗ постає завдання виявлення, оцінювання та регулювання конкретних факторів і умов, що впливають на їх розвиток, зваженого структурування параметрів ризику та формування на цій основі ефективної стратегії сталого розвитку.

Вплив значної кількості факторів, у тому числі факторів з випадковими характеристиками, викликає необхідність забезпечення стійкості розвитку ВНЗ. При цьому функціонування ВНЗ не повинно ґрунтуватися на відмові від активної політики розвитку, воно повинно поєднуватися з ринковими технологіями економічного регулювання та управління. Це може бути досягнуто пошуком нової моделі управління вищим навчальним закладом, що мобілізує ресурси на основі саморегулювання.

Висновок

Система української державної освіти протягом тривалого часу відповідала принципам тоталітарної держави. Освіта підпорядковувалася жорсткій системі централізованого планування. Професійна освіта було націлена на забезпечення запитів виробництва. Управління ВНЗ носило стабільний і передбачуваний характер. Системна трансформація поставила вищі навчальні заклади в принципово нові умови господарювання. Ринковий шлях розвитку суспільства визначив ринковий шлях розвитку ВНЗ. Це змінює основи функціонування системи вищої освіти.

Щоб вижити в існуючих умовах і успішно боротися з різноманітними небезпеками, вищим навчальним закладам необхідно вийти за межі традиційної системи управління. Перед ВНЗ постає завдання виявлення, оцінювання та регулювання конкретних факторів і умов, що впливають на їх розвиток, зваженого структурування параметрів ризику та формування на цій основі ефективної стратегії сталого розвитку.

Вплив значної кількості факторів, у тому числі факторів з випадковими характеристиками, викликає необхідність забезпечення стійкості розвитку ВНЗ. При цьому функціонування ВНЗ не повинно ґрунтуватися на відмові від активної політики розвитку, воно повинно поєднуватися з ринковими технологіями економічного регулювання та управління. Це може бути досягнуто пошуком нової моделі управління вищим навчальним закладом, що мобілізує ресурси на основі саморегулювання.

Література

  1. http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/2679/%D1%82%D0%BE%D0%BC1_p012-014.pdf?sequence=1&isAllowed=y

  2. https://studfile.net/preview/5193530/page:4/

  3. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/132346

  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%89%D0%B0_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

  5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18



скачати

© Усі права захищені
написати до нас