Про щедрість і бережливість правителя – думка Макіавеллі.
Завдання Макіавеллі було написати хоть щось корисне, для тих хто розуміє, але не повторювати своїх попередників, тому йому здавалось за краще шукати справжнью, а не уявну суть речей. Велика відстань між тим як ми живемо, до того, як треба жити, що людина, яка забуває, що робиться задля того, що треба робити, швидше готує собі смерть, ніж порятунок. Поскільки той хто сповідує віру в добро, неминуче загине серед такої ж маси людей, чужих добру. Тому важливо щоб Державець який бажає утриматися, навчився бути недоброчесним і користуватися або не користуватися цим, виходячи з потреб(ситуації). Всім людям, а особливо Державцям, які поставленні вище за інших, приписують певні прекмети, риси, які приность, або хвалу, або осуд: один вважається щедрим, інший скнарим, цей бережливий, той недбайливий. Кожний погодиться з цим, що Державець який зібрав у собі гарні риси, був б справжнім скарбом. На жаль неможливо мати їх усіх, ні виявляти їх усім, цього не дозволяють умови людського життя. Державець має бути настільки мудрим, щоб він міг не дати себе в обіду тими пороками(недоліками), через які може втратити владу. Но нехав він не боїться стягнути на себе ганьбу за ті помилки, без яких було б важко врятувати державу, якщо вникнути як слід у все, то знайдеться чеснота вірність до якої може призвести до гибелі Державця, а знайдуться й вади, дотримуючись яких Державець прийде до безпеки й успіху.
Отож, почну з перших вище названих прикмет, звісно було б добре мати славу щедрого. Однак щедрість, виявлена, та яка визнається тобою, тобі зашкодить, поскільки роблячи зі справжньою чеснотою і як треба, то про неї не дізнаються, а значить і не облишить лиха слава скупаря. Тому, щоб зберегти собі ім’я щедрого, необхідно не занехати нічого, щоб жити пишно і бучно, настільки, щоб такий Державець завжди витрачав на такі справи всі свої кошти, а пізніше й здирати податки в народа, і робити все щоб добути гроші. Це потихоньку зробить його ненависним для слуг, і поскільки він збідніє, його не будуть шанувати. Така щедрість, коли він скривдить багатьох, а обдарує лише кількох, пізнається у першій ж скруті і загине від найменшної небеспеки. Навіть якщо він зрозуміє і захоче змінитися то почує звинувачення в скнарості. Якщо Державець розсудливий та не може виявити чесноту щедрості, при цьому не шкодячи собі, нехай не боїться прізвиська скнари, - оскільки з часом завдяки ощадливості йому буде вистачати поточних доходів та збережень, на захист, або війни, при цьому не обтяжуючи народ, тому його завжди будуть вважати щедрішим. Це означає що він буде щедрим для всіх, у кого нічого не забирає, тобто у більшості, но скупим для тих, кому не дає, себто для небагатьох. У час Маккіавелі тільки тих, кого вважали скнарами виживали, інші ж пропадали. Папа Юлій II(2), який скористався славою щедрого, щоб зійти на престол, потім і не став триматися неї, бо йому потрібно було вести війни. Тодішний король Франції вів стільки воєн, при цьому не обкладаючи своїх підданців великимим податками, тому що завдяки тривалій ощадливості були покриті велечезні витрати. Також король тодішної Іспанії не закінчив б стільки справ, якщо його вважали щедрим.
Отже, Державецеві, щоб не руйнувати своїх підданців, щоб мати змогу захищати себе, при цьому не стати бідним і зневаженим, слід не зважати на прізвисько скупаря, оскільки це одна з вад, яка допомагає царювати. На слова: Цезар досяг вищої влади щедрістю, і багато інших дійшли до верховин, оскільки були і мали славу щедрих, то Маккіавелі відповідає: або ти уже Державець, або ще тільки на шляху до влади. У першому випадку щедрість щедрість шкідлива, у другому, так, необхідно мати славу щедрого. Якщо б Цезар, панувавши над Римом прожив ще довго і не зменшив витрат, була б зруйнована його імперія. Є звісно і ті хто заперечують, словами: багато тих, хто мав славу особливо щедрого, добилися державцями і звершили великі військові подвиги. Макіавеллі відповідає: або Державець тратить свої та своїх підданих кошти, або чужі. В першому випадку він має бути ощадливим, у другому ж – не має марнувати ні однієї нагоди до щедрості. Державець, який вирушив у похід, грабуючи чуже добре, щедрість є необхідністю, інакше не пішли б його вояки. Оскільки вони не є ні твоїми, ні твоїх слуг, можна бути щедрішим, як були Кір, Цезар та Олександр. Розкрадання чужого майна воно не тільки не ущерблює твоєї слави, а навіть наоборот, додає її, шкідливе є тільки розтринькування свого. Щедрість виснажує, підкреслюючи її, ти втрачаєш можливість показувати її, та стаєш бідним. Державець має остарігатися найбільше зневаги та ненависті, а щедрість може привести його і туда, і туда. Мудріше буде залишитися зі славою скупого, який стягує на себе неславу, но не ненависть, аніж біжучи за ім’ям щедрого – отримати ім’я хижака, - а це – безчестя й ненависть.