Принципи підбору психокорекцийних методик та методів.
Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціальпо-педагогічного впливу, націлених на корекцію поведінки, що відхиляється від норми, вважаються:
— принцип добровільності (усвідомлення);
— принцип адекватності;
— принцип доцільності;
— принцип допустимості;
— принцип гуманності.
Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефективності проведення психокорекційних заходів можливе лише у випадках добровільної згоди девіанта на їх проведення. Вони (заходи) базуються на принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажаній змінитися. Часто клієнт з адиктивними формами поведінки усвідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагається на словах) виправити дефект поведінки.
Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто, якого саме иоведінкового статусу він прагне досягнути в процесі терапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкоголю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дружини до його алкогольної поведінки.
Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії розвитку хвороби, глибині патохарактерологічних змін особистості.
Залежний тип девіації потребує загалом психологічного консультування, психокорекції, психотерапії.
Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінкової девіації.
Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці після терапії. Наприклад, утримання довготривалогого періоду тверезості у хворих на алкоголізм може призвести до розвитку іпохондрич-ності, кверулянтності або іншої форми девіації.
Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосування тільки тих методик, які сприяють особистісному зросту клієнта, етично та естетично обгрунтовані і не можуть викликати психічних порушень. Визнається неприпустимим застосування маніиулятивиих методик, які використовуються без відома девіанта або без повного усвідомлення ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вважати і формування в процесі терапії нового, міфологічного, тобто ненаукового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта (наприклад, різні види "кодування", які прямо чи побічно навіюють клієнту неправдиві умовиводи та переконання).
Принцип гуманності базується па визнані за девіаитом права на свободу вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівським підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися від терапії, емпатії, щирості, пеупередженому ставленні під час взаємодії з клієнтом.
Засоби та методи психологічного консультування, психокорекції, психотерапії.
Методи виправлення різних форм її адиктивної поведінки поділяють на консультативні, корекційні, психотерапевтичні, психофармакологічні.
Під психологічною допомогою розуміється надання людині інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення психологічних феноменів, патопсихологічних симптомів, а також активний цілеспрямований психологічний вплив на клієнта з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція особистості для формування фрустраційної толерантності, стресостійкості.
Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологічне консультування, психокорекцію та психотерапію.
Психологічне консультування — передбачає спільне обговорення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта про його індивідуально-психологічні особливості, специфічні для нього типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене на вироблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.
Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі клінічне інтерв'ювання та використання експеримептально-діагностичних методик та тестів для визначення особливостей функціонування психічних процесів та параметрів досліджуваного.
Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інформування клієнта, тому що не тільки припускає неуиереджений аналіз результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи на інформування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які суттєво різняться між собою ступіншо використання оціночних категорій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант.
Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна на:
а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;
б) всіх наявних відхиленнях;
в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;
г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;
д) нормативних ознаках та проявах.
При цьому використовують наступні підходи подання інформації: оптимістичний, песимістичний, нейтральний.
Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як позитивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є приклад інформування про кількість води в склянці:
1) склянка — напівпорожня;
2) склянка — напівцаповнена;
3) рідина в склянці займає половину об'єму склянки.
Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціально-психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому підході інформування містить у собі оціночні категорії — адекватний-неадекватний, нормальний — патологічний, здоровий — хворий і т.п. При другому — психолог уникає оцінок і орієнтується на роз'яснення, описування виявлених феноменів, при необхідності — багатоваріантність трактування отриманих фактів.
Суттєвою є і термінологія, яку викорстовуює психолог у процесі інформування.
Можливе вживання спеціальної наукової термінології, навіть жаргону ("різноплановість мислення", "використання казуальної атрибуції" та інші), які незрозумілі клієнту, або урахування мовних та інших особливостей клієнта, надання заключення на зрозумілій для нього мові.
Важливим є те, що при консультуванні не відбувається нав'язування клієнту єдиного правильного шляху вирішення міжособистих та внутрішньо особистісних проблем, а дається багатоваріантність можливої поведінки. На відміну від психокорекції тут вибір способу вирішення проблеми або особистої трансформації залишається за клієнтом.
Найбільш відомими методиками, які відносять до способів психологічного консультування вважаються раціональна психотерапія (Р.Dubois), логотерапія (V. Frankl), психологія саморегуляції (А.Maslow), позитивна психотерапія N. Peseschkian), конгнітивна терапія (А.Вееk), раціонально-емотивна терапія (А. Ellis), аптипаційний тренінг.
Не дивлячись на те, що в деяких назвах присутній термін "психотерапія", методики фактично визнають консультативними. Це пов'язано, ио-перше, з тим, що психологічна допомога надається безпосередньо через вплив на світогляд клієнта; по-друге, в основі базується метод інформування клієнта; по-третє, через так звану "терапевтичну мішень", якою у даному випадку є світосприйняття та світорозуміння девіанта, а потім вже його психологічні проблеми та невропатичні симптоми.
З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструк-тивно-особистісну психотерапію, яка базується на теорії відносин особистості В.Н.Мясищева, і є дуже актуальною в процесі консультування узалежнених, членів їх сімей. Головним завданням цього методу консультування є інформування клієнта з метою:
— усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відносин, емоційних та поведінкових реакцій;
— усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоційних та поведінкових стереотипів;
— усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні конфліктних та психотравмуючих ситуацій;
— усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реагування, корені яких знаходяться у дитинстві, умов формування своєї системи відношень та цінностей;
— навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;
— навчання саморегуляції.
Консультування узалежнених та членів їх сімей за цим методом здійснюється в чотири етапи. На першому — відбувається переборювання неправдивих та викривлених уявлень узалежпеного про його хворобу, акцентація залежності; на другому — усвідомлення психологічних причин та механізмів узалежнення; на третьому — вирішення конфлікту; на четвертому — реконструкція системи відносин особистості (один з варіантів методики подано у додатку "Курси терапії узалежпепь").
Логотерапія відноситься до гуманістичного напрямку психотерапії, завданням якої є відновлення людиною загубленої духовності, свободи, відповідальності, виходячи з відомої позиції А.Ейнштейна, що "людина, яка вважає своє життя безглуздим, не тільки не щаслива, — вона взагалі навряд чи придатна до життя". V. Frankl вважав, що повернути втрачений сенс можливо за допомогою переконання. Переконання використовує систему логічно обґрунтованих унікальних цінностей життя при абсолютній цінності трапсценденції — сутності існування. Основу логотерапії становить зцілення душі за допомогою формування усвідомленого прагнення до сутності, і навіть до кінцевої сутності в альтернативу прагнення до насолоди або влади.
Застосування методики самореалізації при роботі з адиктивними порушеннями поведінки націлене на вироблення у клієнта навичок психологічної стратегії максимально використовувати у житті власний особистіший потенціал, а саме:
1) внутрішню природу людини, її індивідуальну самість у вигляді головних потреб, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей;
2) потенційні можливості, а не реальні кінцеві стани, реалізація яких детермінована екстрапсихічними факторами (цивілізацією, сім'єю, референтною групою, освітою і т.п.);
3) автентичність — здатність пізнати справжні власні потреби та можливості;
4) здатність приймати себе;
5) потребу у любові.
При використанні методики А.Маslу, психолог опирається на твердження автора, що у особистості існують цінності буття (Б-цінності) і цінності, які формуються за принципом ліквідації дефіциту (Д-цінності).
У процесі консультування проходить активація Б-цінностей, а саме: 1) цілістності — інтеграції та прагнення до однорідності взаємозв'язку; 2) досконалості, тобто природності доцільності; 3) завершеності; 4) справедливості — законності; 5) життєвості — спонтанності, саморегуляції; 6) наповненості — диференційованості, складності; 7) простоти — щирості; 8) красоти; 9) бажаності; 10) унікальності — неповторності, індивідуальності; 11) безпосередності — легкості, граційності, відсутності напруження; 12) гри — веселості, радості; 13) дійсності — чесності, реалістичності; 14) самодостатності — автономності, незалежності, вміння залишатись собою, незалежно від втручання інших людей.
Позитивна психотерапія опирається на здатність людини до саморозвитку та гармонійності. Основна мета консультування:
1) зміна уявлень девіанта про себе, про свої актуальні та базисні здібності;
2) пізнання ним (девіантом) традиційних для його особистості, його сім'ї, його культури механізмів переживання конфліктів;
3) розширення ним цілей свого життя, виявлення резервів та нових можливостей для переборювання конфліктних ситуацій та хвороб.
Психолог використовує транскультуральний підхід, зміст якого полягає в наданні клієнту інформації про відношення до подібних у нього проблем та ситуацій в інших культурах. Транскультуральні порівняння приводять до вироблення у узалежпеного і, що дуже важливо, членів його сім'ї (снів-узалежнених) розуміння відносності власних життєвих цінностей, та навчають інтерпретувати власні негаразди в позитивному ракурсі.
Когнітивний напрямок психотерапії частіше використовується під час консультування співузалежнених, батьків девіантів. Когнітивна терапія рахує, що емоційні порушення виникають через "когнітивну вразливість" — використання при аналізі зовнішніх подій жорстких, ірраціональних, оманливих викривлень. Серед когнітивних викривлень виділяють:
— надгенералізацію, тобто узагальнення на основі одного-єдиного випадку;
— катастрофізацію — перебільшення наслідків будь-яких подій;
— персоналізацію — схильність інтерпретувати події в контексті особистих значень;
— дихотомічність мислення — схильність до використання в мисленні крайностей;
— вибірковість абстрагування — концентрація ситуації па основі окремих фактів, вибірково взятих з контексту. Метою консультування є виправлення помилкового сприйняття інформації і модифікація переконань клієнта у напрямку їх раціоналізації та вироблення життєвої позиції, здорового глузду.
Близькою за змістом до когнітивиої терапії є раціонально-емотивна психотерапія. А.Ellis виділяє дванадцять головних ірраціональних ідей, які в процесі консультування повинні бути виправленими:
1) для дорослої людини необхідно, щоб кожен її крок був схвалений оточуючими;
2) існують погані, несхвальні вчинки — винні у них повинні бути покарані;
3) це катастрофа, коли все стається не так, як було заплановано;
4) всі негаразди нав'язані нам ззовні — людьми чи обставинами;
5) постійно треба бути насторожі — завжди існує щось, що викликає небезпеку;
6) кожен потребує чогось або когось більш сильного, вагомого, ніж він сам;
7) потрібно у всьому бути освіченим, компетентним, адекватним;
8) те, що колись сильно вплинуло иа наше життя, завжди буде на нього впливати;
9) уникати відповідальних та рішучих дій безпечніше, ніж їх приймати;
10) інші люди завжди прагнуть вплинути на наше благополуччя, тому необхідно робити все можливе, щоб вони змінювались у бажаному для нас напрямку;
11) ми не в силі керувати власними емоціями;
12) плисти за течією, спостерігаючи за життям — ось шлях до щастя. Техніка терапії базується иа сократівському діалозі — диспуті між
клієнтом та психологом з використанням законів логіки.
На логічних переконаннях базується і раціональна психотерапія, яка націлена на навчання клієнта мисленню, яке уникає логічних помилок і оман з метою попередження розвитку невротичних симптомів.
З вітчизняних методик корекції наркогенних узалежнень протягом останніх років увагу привертає антипаційний тренінг (В.Менделевич), який базується на здатності особистості завбачати розвиток подій, будувати процес прогнозування, використовуючи минулий життєвий досвід. Антипаційний тренінг базується па наступних принципах: а) відмова від претензій (ніхто нікому нічого не винен); б) відмова від однозначності (це може означати все, що завгодно); в) відмова від фатальності (все можливо, ніколи не знаєш де загубиш, а де знайдеш); г) заміна стратегії "все буде добре", па стратегію — "не завжди так буде".
Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивної поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до норми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей та здібностей.
При психокорекції, на відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта проявляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистенційній праці над собою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у процесі спеціально розроблених тренінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прийняттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.
Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулювання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кіпцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпиться" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відповідальність за психічні зміни лягає повністю на психолога. Спектр маніпулятивних методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних тренінгів (ассертивності, тендерних прав, особистішого зросту, жіночності і т.д.).
В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежнень найдоцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегуляції, бихевіоральна (або поведінкова) терапія, психодрама, трансактний аналіз (Е.Веrn).
Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання павичкам психічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш популярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається приплив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та відновлення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.
На прослуховувапня підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи. У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з метою вивчення власного внутрішнього "Я" та напрацювання навичок оптимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності засвоює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прийнятливі йому, і таким чином переборює комунікативні бар'єри.
Трансактний аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється на "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".
Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадного контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивний" батько — син з пренаркотичною формою поведінки.
Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відповідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.
Філософія трансакційного аналізу (ТА) базується на позиціях:
а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегп. Тобто, ти та я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво, навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;
б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мислити. Саме на нас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та того, чого ми прагнемо у житті;
в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттернів поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих паттернів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто, коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до небажаних для нас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та змінити, на нові, щасливі для нас.
Трансакційний аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості.
Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.
Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що, по-перше, поєднує у собі психологічні та загально-медичні знання відносно показів та протипоказів; по-друге, накладає на психотерапевта відповідальність (включно кримінальну) за некваліфіковану допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.
Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, патопсихологічні симптоми та синдроми.
Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), поведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічно-гумапістичні (гештальт, Роджерс, Ассаджолі), які використовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.
Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, поведінкових девіацій з використанням психотропних лікувальних засобів.
Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:
— нейролептики;
— транквілізатори;
— антидепресанти;
— психостимулятори;
— ноотропи;
— нормотиміни (нормалізатори настрою).
Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки.
У рамках психологічної парадигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан людини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-перше, на індивідуальному чи груповому (в т.ч. сімейному) ракурсі, по-друге, на способах — консультативному, корекційному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).
Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.
За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологічної діяльності.
На когнітивному рівні — це переборювання анозоннозії; на рівні самосвідомості — вплив на самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежненого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; на мотиваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних патологічній пристрасті до алкоголю.
В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхилень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційно-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежнених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.
Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманітних маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі специфічні психологічні навантаження, що націлені на підвищення навіювання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежиеного специфічної лікувальної домінанти" (А.Гофман). Комплекс заборонних мір націлений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здоров'я, якщо вій повернеться до вживання алкоголю. Це часто призводить до виникнення ятрогенних невротичних розладів та вторинних девіацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".
До цієї групи заходів відносяться такі методи як кодування за О.Довженком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролонг-2" та інші.
На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алкоголізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборювання алкогольної анозопюзії, акцеитація себе, як узалежиеного, вирішення та послаблення внутрішньо особисті сного конфлікту, складностей між особистішої взаємодії.
Психотерапевт (психолог з проблем узалежнення) самостійно вибирає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-нейтральне партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральної специфіки як узалежиеного, так і терапевта.
За думкою І.Бонія та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відношенням узалежиеного до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-сихічні та міжособистісні проблеми. Особлива увага приділяється підвищенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптимальною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є сталим на протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефективність групової психотерапії залежить від особистішої та професійної позиції психолога до проблеми наркогеипих узалежнень.
Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найбільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник узалежнеиих "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додатку №2.
Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевненості в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною проблемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тверезого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейного спілкування та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та руйнування патологічних і маніпулятивних взаємовідносин узалежнеиих з їх найближчими родичами.
Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголізму є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху "Анонімних Алкоголіків" (АА).
На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одного з терапевтичних прийомів.
Програма включає в себе наступні етапи та принципи:
І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем, без чого неможливий початок процесу видужання.
II. Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежненому позбавитись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.
III. Рішення передоручити свою волю і своє життя Богу, як кожен з нас його розуміє.
IV. Добросовісний та щирий аналіз себе та свого життя з моральної точки зору. Це дозволяє визначити міри, націлені на досягнення бажаних змін у своєму житті.
V. Етап, під час якого навчаємось покорі. Це створює фундамент для повної капітуляції перед алкоголем, підготовка до якої проводилась попередньо.
VI. Складання списку людей, перед якими відчуваємо провину. Готовність спокусити провину перед ними.
VII. Особисте відшкодування завданих цим людям збитків, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм, або будь-кому іншому.
VIII. Поглиблення самоаналізу, щоденне підведення результатів своєї поведінки, усвідомлення своїх слабких та сильних сторін.
IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий контакт з Богом, як кожен з нас його розуміє.
X. Активне падання допомоги іншим членам програми. Виховання почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік не в стані утримувати тверезість.
М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією творчим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в исихокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає: 1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, живопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) терапія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.
При корекції сім'ї співузалежнених виправдовує себе метод інтервенції, розроблений В. Джонсоном. В терапії та корекції наркоманії використовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'янких речовин ідентичні,(.подібні також і способи сугестивної терапії та психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної залежності кардинально різняться.
Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежності лежать патопсихологічні патерни розвитку та формування особистості, а в основі наркотичної — адиктивні розлади. Але головна різниця це у визнанні наркозалежності сімейним адиктивним патерном. Як було зазначено вище, у індивіда з адиктивною націленістю поведінки значно знижена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й обов'язками.
Основними методами психокорекції адиктивної поведінки наркозалежних є екзистанційна та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-ного підходу психотерапії наркозалежності покладено вирішення базових екзистенційних конфліктів особистості, пов'язаних з такими проблемами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3) ізоляції від суспільства та втягнення у спілкування з людьми; 4) свободи, відповідальності, волі, несвободи, залежності.
Умовою терапії є:
а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безпристрасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання наркотиків;
б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні проблеми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;
в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної залежності в кожному окремому випадку.
Процес психологічного консультування включає в себе спільні роздуми психолога і наркозалежного про екзистенціальні кризи, зумовлені неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.
У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання фрустрованих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комунікативного спілкування та толерантності. Екзистенційна терапія виходить з того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише постільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття нової моделі поведінки" (А.Веліс).
Криза беззмістовності здатна формувати адиктивний тип девіантої поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особистого сенсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне впорядкування Всесвіту. Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, психосинтез) роблять акцепт на цьому аспекті терапії. І хоча екзистеиційиа психотерапія не носить релігійно-духовного характеру, вона придає моральності особистості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом, який власне і створює зміст та визначає сенс буття.
Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інтелектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення знаходиться поняття змістовності життя. Під залученістю розуміємо включення девіанта в практичну діяльність, реальну активність в перетворенні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організаціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста молодь").
Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення, тим більше воно від нас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продуктом змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задоволення, а на пошуках сенсу (В.Фраикл). По-друге, сенс, як і задоволення, повинен матись на меті дотично, а відчуття змістовності та задоволеності є продуктом відчуття залученості, включеності.
Важливим в психокорекції наркозалежності є також групові психотерапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони включають п'ять наступних стверджень-усвідомлень (І.Ялом):
1) усвідомлення того, що життя іноді буває нечесним і несправедливим;
2) усвідомлення того, що неможливо уникнути життєвих страждань та смерті;
3) усвідомлення того, що які б не були в пас стосунки з ближніми, нам належить впоратись з труднощами самостійно;
4) усвідомлення, що зустріч з базовими питаннями нашого буття: життя та смерті, дає нам можливість прожити своє життя більш чесно і менш тривіально;
5) усвідомлення, що саме ми самі несемо кінцеву відповідальність за те, як ми проживемо своє життя, незалежно від того скільки підтримки і керівництва ми отримуємо, від інших.
Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу контролю. У накозалежних переважає екстернальний локус контролю. Такі девіанти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх
поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, як вони реагували на них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів проявляється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної залежності. Тому вони надають перевагу таким методам психотерапії, при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить на терапевті, і практично 99% не схильні приймати на себе відповідальність за утримання від вживання.
У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивній родині оптимальних взаємодій, формування саногенних патернів поведінки, комунікативної компетентності та толерантності.
На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з наркозалежними необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:
а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмовиться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або мораліста;
б) необхідність знання багаточисленних проблем та аспектів наркоманії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, традиції, особливості наркотичної субкультури;
в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежпий не здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Необхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від наркотиків, була заповнена.
Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали користуватись методи агі-терапії, казко-терапії.
Однією із сторін корекції первинної та вторинної иаркозалежної поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається програма формування життєвих навичок, а саме:
а) навичок ефективного спілкування, критичного мислення, самостійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;
б) навичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого ризику, вмінь робити раціональний життєздоровий вибір;
в) навичок регуляції емоцій.
З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалежнень серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які сприяють розвитку та формуванню вищезазначених навичок і можуть бути використані психологами, "соціальними педагогами, соціальними працівниками центрів соціальних служб, наркослужб та керівниками груп само підтримки наркозалежних та членів їхніх сімей.