Ім'я файлу: Правопорушення_і_юридична_відповідальність_.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 05.01.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 05.01.2021
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПИРЯТИНСЬКА ФІЛІЯ
ПВНЗ «ЕВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
РЕФЕРАТ
з навчальної дисципліни: «Основи правознавства»
на тему: «Правопорушення і юридична відповідальність»
Підготувала: студентка 3 курсу, групи 3-Б
ОКР «Молодший спеціаліст спеціальності: «071 «Облік і оподаткування»
Гірченко Альона Олександрівна
Перевірив: викладач Батрак В.В.
Пирятин – 2021 р.
Зміст
Поняття, причини та види правопорушень ………………………………2
Поняття, причини та види правопорушень.……………………………………………………………………..3
Підстави юридичної відповідальності……………………………………...5
Ціль юридичної відповідальності…………….……………….……………...7
Література…………………………………………………………….………………....9
1. Поняття, причини та види правопорушень
Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють громадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з міркувань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Загалом це правильно —питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.
Для права поведінка людини, хоч би як її оцінювали з моральної чи практичної точки зору, може або узгоджуватися з положеннями чинного законодавства або ж порушувати їх. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення. Отже, правопорушеннями називають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючого права, передусім положення Конституції і законів України. Великий німецький філософ Гегель називав правопорушення неправом і вважав його проявом «абсолютного зла».
Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлення та усунення причин правопорушень.
Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єретиків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбавленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою.
Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають правопорушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над злочинністю.
Традиційно вирізняють такі види правопорушень:
1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушеннями трудових чи службових обов'язків (у законодавстві ці правопорушення Іноді називають дисциплінарними проступками);
2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, або ж заподіянням шкоди;
3) адміністративні правопорушення, які називають також адміністративними проступками;
4) кримінальні правопорушення, які є найтяжчими за своїм характером і в законодавстві називаються злочинами.
2. Цілі, види та підстави юридичної відповідальності
З точки зору права правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав громадян. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб, а нерідко — й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопорушенням, переслідувати порушників, притягати їх до відповідальності.
Вчинення особою правопорушення є підставою для того, щоб притягти її до встановленої нормами права відповідальності.
Однак самого лише факту вчинення особою дії чи бездіяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і вина особи у протиправному вчинку. Відповідальність без вини закон допускає лише у виняткових випадках: наприклад цивільно-правова відповідальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Для законного притягнення особи до відповідальності необхідно, щоб той, хто вчинив протиправні дії, вважався згідно з правом належним суб'єктом для даного виду правопорушень. Вимоги щодо особи—суб'єкта правопорушень встановлюються тими законодавчими актами, якими передбачена відповідальність за правопорушення; головною з цих вимог є досягнення відповідного віку (16, 18, а в окремих випадках 15 або й 14 років). Для організацій-порушників основною вимогою є наявність статусу юридичної особи.
Звичайною реакцією держави на правопорушення є застосування до винного заходів відповідальності. Цілями юридичної відповідальності залежно від характеру вчиненого правопорушення і розміру заподіяної ним шкоди можуть бути:
компенсація потерпілому (в тому числі і державі) його втрат, включаючи і моральну шкоду;
позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти нові правопорушення;
превенція (попередження), тобто вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого в них відпало б бажання вчиняти нові правопорушення;
ресоціалізація, тобто створення винному можливостей для пристосування до нормального життя в суспільстві без порушення встановлених правил поведінки;
кара (відплата) за вчинене — таку мету відповідальність має лише у виняткових випадках, коли вчинено найтяжчі за наслідками і особливо нетерпимі суспільством правопорушення.
Під юридичною відповідальністю звичайно розуміють визначені правом несприятливі наслідки, які настають для конкретної особи у зв'язку з вчиненням нею правопорушення.
Застосування заходів відповідальності завжди несе з собою серйозні обмеження особистих чи майнових прав винної особи. Вони є справедливими: користуватися всією повнотою прав і свобод може лише той, хто при цьому не зневажає встановлених суспільством правил поведінки і не посягає на права інших осіб. Відповідальність водночас не може мати своєю метою приниження людської гідності винного чи заподіяння йому фізичних страждань.
Основні види відповідальності аналогічні видам правопорушень. Отже, цими видами є:
1) дисциплінарна відповідальність, яка настає у формі різних дисциплінарних стягнень;
2) майнова (інша назва — цивільно-правова) відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкодування збитків або ж штрафу, пені чи неустойки;
3) адміністративна відповідальність — у формі адміністративних стягнень щодо громадян і фінансових та інших адміністративних санкцій щодо юридичних осіб;
4) кримінальна відповідальність, конкретним проявом якої є кримінальне покарання.
Особливим видом майнової відповідальності є матеріальна відповідальність у трудовому праві, яка має риси одночасно і майнової і (меншою мірою) адміністративної відповідальності. Крім цього, в юридичній літературі нерідко трапляються твердження про наявність інших видів юридичної відповідальності, та вони є поки що лише науковими гіпотезами.
• Одним з найтяжчих злочинів є політичне вбивство «на замовлення». В історії людства їх жертвами стало чимало відомих діячів, смерть яких призводила нерідко до наслідків, що виходили далеко за межі однієї країни.
У 44 р. до н.е. політичні противники вбили Юлія Цезаря прямо у приміщенні римського сенату.
Вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда у Сараєво у 1914р. призвело до початку першої світової війни.
Жертвами вбивць стали американські президенти А. Лінкольн у 1865 р. і Дж. Кенеді у 1963 p., єгипетський президент А. Садат у 1981 p., прем'єр-міністри Індії Індіра Ганді у 1984 р. і Раджив Ганді у 1991 р. та десятки інших відомих політичних діячів.
3. Підстави юридичної відповідальності
Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою ma повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її.
Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності.
Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.
Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.
Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.
Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.
Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:
1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;
2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;
3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);
4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.
Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції:
презумпції неспростовні -- припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами;
презумпції спростовні — припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.
(Ще про презумпцію див. у § «Основні стадії застосування норм права»).
Настання юридичної відповідальності особи, ка вчинила правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами державних органів.
Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу.
В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають свою специфіку.
Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру:
1
Стадія загального стану (попереджувальна відповідальність)
- виникнення підстав для притягнення до відповідальності настає з моменту правопорушення, тобто юридичного факту, що спричинив конкретні правовідносини
2
Стадія притягнення до відповідальності (суб'єктивна сторона)
- встановлення компетентними органами суб'єкта правопорушення (фізичної або юридичної особи) і дослідження обставин справи про правопорушення
3
Стадія встановлення юридичної відповідальності (об'єктивна сторона)
- ухвалення рішення про застосування (незастосування) санкції, вибір у її межах виду та заходу відповідальності
4
Стадія настання юридичної відповідальності
- реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності — на підставі певних норм правозастосовного акта: виконання стягнення (наприклад, в адміністративному праві) або покарання (у кримінальному праві)
4. Ціль юридичної відповідальності
Покладаючи на правопорушника обов'язок нести негативні для нього наслідки, держава переслідує такі благородні цілі.
1. Відновити справедливість і захистити порушені права громадян і організацій. Справедливість розуміється як відповідність шкоди, завданої правопорушником суспільству, тому, що він повинен отримати сам. Принцип таліона "око за око ..." пішов в минуле. Тепер покарання здійснюється в універсальній формі: встановлюються однакові для всіх санкції (виправні роботи, позбавлення волі, штраф і ін.), Застосування тієї чи іншої з яких залежить від тяжкості скоєного.
2. Виправити і перевиховати правопорушника. Відбувши покарання у вигляді позбавлення волі, відшкодувавши шкоду або отримавши догану, винний залишається в лавах співгромадян і продовжує жити і працювати. Суспільство зацікавлене повернути в свої ряди людину, не озлобленого покаранням, а усвідомив, що, наносячи шкоду іншим, в першу чергу він завдає шкоди самому собі, що краще жити чесно і користуватися благами, отриманими законним шляхом, ніж втратити свободу, добре ім'я, честь .
3. Попередити вчинення протиправних діянь з боку інших людей. Правопорушника повсюдно оточують люди. Якщо вони бачать, що за правопорушення слід покарання, впевненість у невідворотності для себе особисто тих же поневірянь, яких зазнав правопорушник, може зупинити їх від вчинення протиправних діянь.
Список використаної літератури
1. Лазарєв В.В. Липі С.В. Загальна теорія держави і права. Підручник для вузів М., 2000 р .
2. Козлов Адміністративне право. Підручник для вузів. Юрист, 1999 р
3. Матузов Н.І., Малько А.В. Теорія держави і права М., 1997 р
4. Цивільний кодекс Російської Федерації 2008 р .
5. Кримінальний кодекс Російської Федерації 2008 р .
6. Конституція Російської Федерації
7. Сирих В.М. Теорія держави і права. Москва, 1998р.