МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНО ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Кафедра теорії та історії держави та права

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Теорія держави та права»

на тему: «Порівняльний аналіз демократичного і антидемократичного державних режимів»

Виконала

студентка групи ТП-1-1

Кузьменко А. М.

Перевірив

доц. Кудін С. В.

Київ 2020

• 
  Зміст
  

Вступ

1. 
   Загальна характеристика демократичного та антидемократичного державних режимів
   
2. 
   Форми державного (політичного) режиму на прикладах
   

2.1. Демократичний режим на прикладі Німеччини

2.2. Антидемократичний режим на прикладі СРСР

3. Висновок

4. Використана література

Вступ

Кожна держава має свій політичний режим. Політичний режим означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві і певний тип політичної системи, існуючої в країні.

Режим - управління, сукупність засобів і методів здійснення економічної і політичної влади пануючого класу.

В сучасному світі можна говорити про 140-160 режими, які трохи відрізняються один від одного.

«Правильні» - форми держави: монархія (влада однієї людини), аристократія («влада в руках небагатьох кращих»), політія (владабільшості з середніх в майновому відношенні людей).

«Неправильні» форми держави - ті, при яких люди, що стоять у влади, діють у власних інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До «неправильних» форм відносяться: тиранія (влада в руках тирана), олігархія (у влади майнова меншина) і демократія (контроль суспільства (більшості) над владою.

Демократія розумілася як форма держави, в якій влада належить всім або більшості вільних громадян, що підкоряються закону. Таке уявлення про демократію зберігалося аж до кінця 1868 року, а з часів Великої французької революції поняття демократії стало застосовуватися не до форм, а до принципів політичного пристрою держави. Виділяють два основні демократичні принципи: «свобода» і «рівність».

Одна з достатньо простих, широко поширених, класифікацій політичних режимів - розподіл їх на тоталітарні, авторитарні і демократичні. Типологія політичних режимів:

а) демократичний політичний режим;

б) ліберальний політичний режим;

в) авторитарний політичний режим;

г) тоталітарний політичний режим.

1.Загальна характеристика демократичного та антидемократичного державних режимів

Вивчення не лише форм державного правління або устрою, але й методів і способів, за допомогою яких держава здійснює свою владу, сукупність яких утворює політичний режим, стає об'єктивно необхідним для комплексного розуміння форми держави.

Основні режими виділяють на основі таких критеріїв: ступінь врахування інтересів народу при здійсненні державної влади; ступінь участі народу у державному управлінні; ступінь колегіальності у прийнятті офіційних рішень; ступінь політичного та ідеологічного плюралізму та існування опозиції владі; ступінь проявів протиправного насильства з боку держави щодо громадян; ступінь забезпеченості прав і свобод людини та громадянина, переважаючі методи здійснення державної влади та ін.

Державний режим є історично обумовленим. Протягом усієї історії людства з моменту виникнення держави існувало чимало різних режимів. При вирішенні питання про класифікацію державних режимів на різних етапах розвитку суспільства доцільно підходити до розв'язання цієї проблеми з погляду необхідності найбільш загальної класифікації державних режимів.

Основою для класифікації державних (політичних) режимів слугує:

- ступінь розвиненості політичної демократії;

- реальний політико-правовий статус людини.

З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими.

Термін "демократія" походить від грецького demos – народ і kratos – влада, що означає "народовладдя". Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.

У науковій літературі термін "демократія" має такі основні значення:

• 
  народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;
  
• 
  форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;
  
• 
  реальна свобода для всіх.
  

Демократія – це така форма організації та функціонування політичної системи при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

Зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соціальна справедливість, солідарність.

Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія – це "влада народу, із народу і для народу".

Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона обирала і яка не відстоює її інтересів та загальне добро народу.

Демократію характеризують:

• 
  визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;
  
• 
  рівноправність громадян (як мінімуму – рівність їх виборчих прав);
  
• 
  підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;
  
• 
  виборність законодавчих органів влади;
  
• 
  пріоритет прав людини над правами держави;
  
• 
  обмеження влади більшості над меншістю;
  
• 
  повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
  
• 
  верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;
  
• 
  розподіл влад з межею недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.
  

Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.

Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:

• 
  можливість змінити уряд без застосування сили;
  
• 
  легальність опозиції;
  
• 
  вільна преса, відкритість цензури;
  
• 
  можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;
  
• 
  великий рівень участі громадян у політичному процесі;
  
• 
  гарантовані права і свободи людини й громадянина;
  
• 
  регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;
  
• 
  по-справжньому конкурентна боротьба за владу.
  

Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов‘язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.

Принципи та основні ознаки демократії.

Серед основних принципів виділяється:

• 
  принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та інших.
  
• 
  право меншості на опозицію. Більшість меншість громадян рівні у своїх правах та свободах безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли спів ставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.
  
• 
  принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і свобод, спрямованих на подолання конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.
  
• 
  принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку, бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу, але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компенсаційний вибір на виборах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.
  

Основними ознаками демократії є:

• 
  права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;
  

• 
  свобода ЗМІ, ЗМІ покликані оперативно і об‘єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися в питання політичного життя;
  
• 
  рівність усі громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;
  
• 
  система стримувань противаг. Вона включає в себе два основні елементи – феодалізм та розподіл влади. Феодалізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. У систему стримувань і противаг входять й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців.
  
• 
  наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття людей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії.
  
• 
  можливість громадян відкрито висловлювати та виражати відкрито свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту – найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.
  

Демократія як форма і спосіб організації суспільно-політичного життя.

Поняттю "демократія" – 2,5 тисячоліття. В античному світі тлумачилось по різному. І нині серед політологів спостерігається різне бачення демократії.

• 
  По-перше це поняття використовується в своєму первісному значенні для означення форми правління при якій право прийняття поліпшує рішення здійснюється усіма без винятку громадянами, тобто у прямій відповідності із діючими правами більшості. Ця форма демократії відома як пряма демократія.
  
• 
  По-друге, демократія – це така форма правління а якої громадяни реалізують свої права не особисто, а зо допомогою своїх представників вибраних ними і відповідальних перед ними, тобто представницька демократія.
  
• 
  По-третє, вона є формою за якої влада більшості реалізується в межах конституційних обмежень, що мають гарантувати меншості умови для здійснення певних індивідуальних чи колективних прав, таких як свобода слова, віросповідання тощо. Це ліберальна або конституційна демократія.
  

Слід зазначити, що в сучасному світлі немає жодної країни в якій були втілені всі вказані принципи. Реальне демократичне завжди виступає у кращому випадку як влада більшості над більшістю за формальної згоди останньої підкорюватись. В зв‘язку з цим важливо чітко прослідкувати механізм демократії, елементи якого показано.

Зрозуміло, що механізм демократії не є назавжди уставленим. Він удосконалюється разом із розвитком теорії і практики демократії, як форми організації політичного життя, протікання політичного процесу. Його конкретні риси змінюються також у кожній країні. В різних модифікаціях можуть домінувати ті чи інші елементи. Відповідно в сучасній теорії і практиці виділяють кілька форм демократії.

Залежно від того, якому суб‘єктові політичної особливості, групи чи народу відсилається пріоритетом при здійсненні влади, розрізняють ліберальні (індивідуалістичні), плюралістичні та колективістські різновиди демократії.

Конкретні форми демократії обумовлюються історичними, економічними, геополітичними та іншими особливостями розвитку кожної окремої країни. Але для того щоб виникли та розвивались демократичні форми політичного життя необхідні певні соціальні та культурні передумови.

Сучасна демократія як форма політичного життя є певним способом організації влади, підбору людей до структур влади і контролю за їх діяльністю з боку підлеглих. Цей порядок має за мету досягнення повного співвідношення інтересів влади та підлеглих.

Антидемократичний державний режим - це стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється антидемократичними методами, громадяни та їх об'єднання реально не впливають на формування і діяльність державних органів, оскільки реальна влада зосереджується в руках не контрольованої народом групи осіб чи в руках однієї особи, суттєво утруднюється або фактично унеможливлюється здійснення прав і свобод громадян. Різновидами антидемократичного державного режиму є, наприклад, авторитарний, тоталітарний, фашистський, диктатура, тиранія та ін.

Основні ознаки тоталітарного режиму:

• 
  жорстокий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;
  
• 
  відсутність легальної опозиції;
  
• 
  наявність обов‘язкової для всіх офіційної ідеології;
  
• 
  непримиримість до політичного інакодумства;
  
• 
  знищення громадянського суспільства;
  
• 
  проголошення принципу політичної єдності держави і народу;
  
• 
  повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу і виконавчу владу;
  
• 
  існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;
  
• 
  всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;
  
• 
  державний монополізм в економіці.
  

Тоталітарний режим - крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством, одержавленням всіх легальних громадських організацій, забороною демократичних організацій, фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод, усе проникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій, політичною цензурою, відсутністю гласності, войовничою тотальністю нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, репресіями відносно інакомислячих та опозиції, мілітаризацією суспільного життя, прагненням до зовнішньої експансії.

Центром тоталітарної системи є вождь. Його особистість обожнюється, будь-яке критичне ставлення забороняється. На тлі цього відбувається посилення виконавчих органів, виникає всевладдя номенклатури. Тоталітарний режим постійно застосовує терор, репресії, що мають масовий характер щодо населення як головний засіб для зміцнення і здійснення влади.

Мілітаризація - також одна із характерних рис тоталітарного режиму.

Фашистський режим представляє одну з крайніх форм тоталітаризму, що характеризується насамперед націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу одних націй над іншими (панівної нації), крайньою агресивністю.

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний. Він поєднує в собі риси тоталітарного та демократичного режимів. Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики, не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах, допускає економічний, соціальний і культурний, та навіть ідеологічний плюралізм, не прагне вести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем, може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

Порівняно з тоталітарним, цей режим відрізняється певними ознаками пом'якшення: політичні репресії не мають масового характеру, існують представницькі органи, хоча насправді значної ролі у суспільстві вони не відіграють. В авторитарній державі управління здійснюється, як правило, жорстко централізовано, життя у країні спрямовується політичною елітою (представниками правлячої партії).

Авторитарний режим може бути двох видів:

• 
  революційний - спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;
  

• 
  стабілізаційний - орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.
  

Деспотія - форма режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утиску прав і свобод людини і громадянина. Деспотія притаманна абсолютним монархіям періоду рабовласництва (наприклад, Стародавній Вавілон, Стародавній Китай тощо).

2.Форми державного (політичного) режиму на прикладах

2.1. Наведемо приклад демократичної федеративної республіки в Центральній Європі – Німеччина.

Елементи прямої демократії в Німеччині на федеральному рівні майже не присутні. Громадяни мають в обмежених рамках можливість брати участь в прийнятті політичних рішень на рівні місцевих громад та земель шляхом місцевих референдумів, але їх результати не мають обов'язкової юридичної сили. демократія ліберальний політичний режим

ФРН вважається парламентською демократією, оскільки голова федерального уряду - федеральний канцлер - обирається прямо федеральним парламентом - Бундестаґом. На відміну від президентських демократіях федеральний президент виконує в Німеччині майже виключно репрезентативні функції. Він не має ані права вето, ані не може де-факто впливати на прийняття рішень щодо персонального складу уряду.

Німеччина відповідно до закріпленого в ст. 20 конституції принципу федералізму є федеративною державою, кожна земля відповідно має свої органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Таким чином під федеральним існує другий - земельний - рівень прийняття політичних рішень.

Усі громадяни ФРН забезпечуються правом на свободу економічної, політичної, соціальної діяльності, яке гарантується державою.

Представницьким державним органом ФРН є Бундестаг, що представляє інтереси народу у здійсненні державою внутрішньої та зовнішньої політики.

Право вільно створювати громадські обєднання дало основу для утворення громадських організацій у ФРН таких як Гете Інститут, Союз українських студентів в Німеччині, Фонд Генріха Белля та багато інших.

Отже, Федеративна Республіка Німеччина може справедливо називати себе державою з демократичним політичним режимом завдяки забезпеченню всіх основних ознак, властивих цьому режиму.

2.2.Антидемократичний політичний режим на прикладі СРСР

Радянський союз декларативно ховався за квазідемократичною маскою, яка в багатьох аспектах дублювала основні політичні засади функціонування держав із реальною демократією. В той же час очевидно, що реальні способи здійснення державної влади та рівень участі народу в управлінні державою суттєво відрізнялися від тієї ситуації, яка існувала на законодавчому рівні.

Внутрішньополітичне становище в Радянському Союзі у другій половині 40-х років характеризувалося поглибленням кризових явищ в усіх сферах життя суспільства.

Режим особистої влади, широке застосування масових політичних репресій, тотальний ідеологічний контроль, вся влада зосереджена в руках однієї особи, культ особи Сталіна – усе це загострювало суперечності, насамперед соціально-політичні. Поступальний розвиток суспільства як рух до «світлого майбуття» уявлявся лише в допустимих межах сталінської моделі. Офіційна ідеологія, заперечуючи самостійність думки, всіляко насаджувала шаблонне мислення, стереотипні судження про реальне життя. Діяльність каральних органів сіяла страх, який паралізував будь-які спроби прояву невдоволення. Прірва між бажаним рівнем розвитку і реальність ставала все більш нездоланною. Сталінізм як тоталітарний різновид соціалізму досяг своєї критичної межі, за якою цілком очевидно постала потреба певних змін.

Враховуючи репресії та фактично етноцид щодо цілих етнічних груп, була ситуація з дотриманням прав людини та принципу верховенства права булв вкрай негативною. У ході репресій центральні державні органи порушували такі конституційно гарантовані права як відсутність дискримінації за критерієм національності чи раси, недоторканність особистості, неможливість арешту інакше ніж за постановою суду або через санкції прокурора, недоторканність житла тощо. Щодо доступу громадян до влади як неможливого критерію для характеристики державного режиму варто зазначити: хоча після закінчення війни місцеві ради та Верховні ради окремих республік поповнилися неноменклатурними кадрами, все ж влада в державі була монополізована партійною верхівкою та безпосередньо Сталіним.

Отже, всі ці аспекти дають підстави для висновку, що, формально проголошений як демократичний, державний режим СРСР у 2-й половині 40-х років, як з точки зору прояву реальних ознак, так і з позиції критеріально-функціональних характеристик фактично залишився антидемократичним.

Висновок

Політичний режим - сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві і певний тип політичної системи, існуючої в країні.

Демократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади». Ознаки режиму: основне джерело здійснення державної влади - народ; державна влада здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; наявна демократична конституція; виборність вищих органів державної влади на певний термін; свобода особи в різних сферах діяльності (економічний, політичний, соціальний тощо);основний принцип діяльності держави - плюралізм, що означає врахування, при здійснені внутрішньої і зовнішньо політики, інтересів всього населення держави; можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.

Антидемократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично незакріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян або їх об'єднань на управління державою. Виборність відсутня, або перетворюється на формальність. Забороняється діяльність опозиційних партій та організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом.

Види демократичного режиму: ліберально-демократичний, консервативно-демократичний, радикально-демократичний.

Види антидемократичного режиму: тоталітарний, авторитарний.

За проведеним дослідженням зробили висновок, що Федеративна Республіка Німеччина за своїм державним режимом - демократична країна. Вже неіснуючий СРСР від своєї антидемократичної діяльності був країною з тоталітарним політичним режимом.

Використана література :

1. 
   https://ips.ligazakon.net/document/TS000870#: