Ім'я файлу: 55.docx
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 02.04.2021

9.       Економічні права і свободи: поняття, змістовна характеристика.

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

До економічних прав відносяться:

  • право на підприємницьку діяльність;

  • право на працю;

  • право на страйк;

  • право на відпочинок;

  • право на приватну власність;


Саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості.

Право на підприємницьку діяльність.


Згідно з ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Право на працю[

ст. 43 Конституції України гарантує кожному:

  • рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;

  • право на належні, безпечні і здорові умови праці;

  • право на заробітну плату;

  • право на своєчасне одержання винагороди за працю;

  • захист від незаконного звільнення.


Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці тягне адміністративну та кримінальну відповідальність.

Право на відпочинок.

Стаття 45 Конституції України говорить, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

  • перерви протягом робочого дня (зміни);

  • щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

  • вихідні дні (щотижневий відпочинок);

  • святкові і неробочі дні;

  • відпустки.


Відпустки.


Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

10Соціальні права і свободи: поняття, змістовна характеристика .

Соціальні права і свободи – це можливості людини і громадянина із забезпеченням належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення. До системи соціальних прав Конституція України відносить: ... право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування

право на соціальний захист(ст.46);

право на житло(ст.47);

право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст.48);

право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст. 46 Конституції України і зводяться до такого:

усі без винятку громадяни України мають право на соціальний захист;

основою такого захисту є соціальне забезпечення;

підставами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом;

гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними;

пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сказане більше стосується права на соціальне забезпечення, ніж права на соціальний захист. Останнє право набагато ширше, регулюється різними галузями права, не має чітко окреслених меж. Тому доцільніше вживати вужче поняття цього права.

Основними формами реалізації конституційного права на житло є:

будівництво житла;

придбання житла у власність;

оренда житла;

безкоштовне отримання житла.

Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло

Це єдина норма розділу II Конституції України, яка не містить спеціальних конституційних гарантій відповідного права і не конкретизує його. У ст. 48 Конституції України лише зазначається, що достатній життєвий рівень включає тільки достатнє харчування, одяг і житло.

11Культурні права і свободи: поняття, змістовна характеристика.

Культурні права громадян

Культурні права – це права, що забезпечують можливості вільного духовного розвитку особистості і суспільства.
До культурних прав відносяться:

право на освіту;

право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.

Право на освіту.

Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Ст. 53 Конституції України передбачене право кожного на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. 

Право на свободу культурної, наукової та творчої діяльності.

Відповідно до статті 54 Конституції України говориться , що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом.

12Конституційні обов’язки громадян України.

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним., чітко визначеним консти­туційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповід­них дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою части­ною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціо­нування держави та життєдіяльність суспільства.

У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а  також  зобов'язана захищати їх,  охороняти життя тощо (Статті Конституції 3, 27, 29, 59).

З другого боку,  громадяни України теж мають обов'язкі відносно держави та один одного. До основних таких обов’язків належать:

1) захист держави та військова служба (35,65);

2) підтримка громадського порядку та загального миру (Ст. 35, 18, 37);

3) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України (Ст. 35,37,10);

4) піклування батьків про дітей (Ст. 51);

5) піклування дітей про батьків (Ст. 51)

6) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки. (Ст. 66);

7) сплачувати податки і інші збори(Ст. 67);

8) дотримання вимог Конституції, законів України (Ст. 68);

9)шанувати її державні символи(ст.65).)

Конституція України визначає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитись від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 65: Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов’язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.

13.      Міжнародні стандарти прав людини: поняття та особливості.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини – це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рів- ні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися цих прав і свобод, а також межі можливого або припустимого їх обмеження.

Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише парламентські і політичні права, потім —економічні та соціальні.Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

— права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

— обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

— загальні принципи природного права;

— відповідальність за злочинне порушення прав людини;

— напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

— напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.

На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.

14  Загальна декларація прав людини 1948 року та її значення в світі.

загальна Декларація Прав Людини (ЗДПЛ) — декларація, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в Паризькому палаці Шайо. Декларація стала результатом безпосереднього досвіду Другої Світової Війни і представляє першоглобальне вираження невід'ємних прав, які мають усі люди.  Повний текст опублікований Організацією Об'єднаних Націй на її веб-сайті. [1]

Декларація складається з 30 статей які лягли в основу наступних міжнародних договорів, у регіональних документах по правах людини, національні конституції та інші закони. Міжнародний законопроєкт з прав людини складається з Всесвітньої Декларації Прав Людини, Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до неї. У 1966 році Генеральна Асамблея прийняла два докладних договори, які завершують Міжнародний законопроєкт про права людини. В 1976 році, після того як договори були ратифіковані достатнім числом окремих націй, законопроєкт набув статусу міжнародного права

Значення


Книга рекордів Гіннеса описує Декларацію як світовий «Найбільше перекладений документ». В його преамбулі, уряди взяли зобов'язання на себе і на своїх людей на прогресивні заходи, щоб забезпечити загальне та ефективне визнання і дотримання прав людини, викладених у Декларації. Елеонора Рузвельт підтримала прийняття декларації у вигляді декларації, а не як договір, оскільки вона вважала, що Декларація буде мати той же самий вид впливу на глобальне суспільство як Декларація Незалежності США впродовж існування Сполучених Штатів. У цьому вона мала рацію. Хоч вона і не є юридично обов'язковою, Декларація була прийнята і вплинула на більшість національних конституцій, починаючи з 1948 року.  Вона також служить основою для зростаючого числа національних законів, міжнародного права, законів і договорів, а також для зростаючого числа регіональних і субнаціональних та національних інститутів захисту і заохочення прав людини.

15.     Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Україні.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на те­риторії України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зо­крема, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає метою парла­ментського контролю, що його здійснює Уповноважений:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України;

2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадяни­на органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу.

Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їхні­ми посадовими і службовими особами, які порушували своїми дія­ми (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод лю­дини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верхов­ній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

16.     Правовий статус адвокатури в Україні

В умовах формування в Україні демократичної правової держави зростає необхідність посилення забезпечення прав і свобод громадян. Велика роль в цьому належить адвокатурі, що є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним, згідно Конституції України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

Правовий статус адвокатури в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., де чітко визначені принципи і організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, його обов'язку, гарантії адвокатської діяльності і т.д.

Щоб особа мала право стати адвокатом, воно повинне відповідати наступним вимогам: мати вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше два роки; здати кваліфікаційні іспити і отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; прийняти присягу адвоката України; не працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного управління; не мати судимості.

Адвокатура України діє на основі наступних принципів:

— верховенства закону;

— незалежності;

— демократизму;

— конфіденційності;

— добровільності;

— самоврядування;

— колегіальності;

—гласности.

Адвокатські об'єднання реєструються в Міністерстві юстиції України, а потім письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про отримання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми і інші види адвокатських об'єднань є юридичними особами.

Адвокати здійснюють наступні види діяльності: дають консультації і роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки за законодавством; складають заяви, Скарги і інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; представляють в суді, інших державних органах інтереси громадян і юридичних ^лиц; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, Організаціям; забезпечують правовий захист підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до карно-процесуального законодавства в період дізнання і попереднього слідства. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, істота консультацій, порад, роз'яснень і інших відомостей, отриманих адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

17.     Правовий статус нотаріату в Україні.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юри­дичну освіту (університет, академія, інститут), володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, прой­шов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльніс­тю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рі­шенням суду.Нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокат­ською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, пе­ребувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, вхо­дити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організа­цій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу опла­чувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.

Нотаріус має право:

витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

одержувати плату за надання консультацій правового ха­рактеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, за надання додаткових інформаційно-технічних послуг;

складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним за­конодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Нотаріус зобов'язаний:

здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до Закону України «Про нотаріат» і принесеної присяги;

сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаці­ям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотарі­альних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку зі вчи­ненням нотаріальних дій;

відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам;

вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

18.     Національна поліція в Україні та її повноваження по забезпеченню прав та свобод людини.

Дотримання прав і свобод людини

1. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

2. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

3. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

4. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов’язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов’язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов’язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності.

У разі виявлення таких дій поліцейський зобов’язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних злочинів, вчинених поліцейськими.

5. У діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.

19 Покоління прав людини та їх характеристика. 

Покоління прав людини — це класифікація прав людини, відповідно до їх історичного розвитку. Традиційно, їх прийнято ділити на три, але все частіше з'являється думка про відокремлення четвертого покоління.

Перше покоління


Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи тощо.

Друге покоління


Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов'язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Третє покоління


Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав. Між двома першими та третім поколіннями прав людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

Права третього покоління:

  • на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення

  • на економічний та соціальний розвиток

  • на користування спільним спадком людства

  • на мир

  • на здоров'я та безпечне довкілля

  • на гуманітарну допомогу.

Становлення четвертого покоління


У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіологіїмедицинигенетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).

До переліку прав людини можна включити:

  • Зміну статі

  • Трансплантацію органів

  • Клонування

  • Використання віртуальної реальності

  • Одностатеві шлюби

  • Штучне запліднення

  • Евтаназію

  • Вільну від дитини сім'ю

  • Незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами

  • На доступ до Інтернету

20.     Спеціальний правовий статус особи

Правовий статус людини (особи) – це сукупність прав, обов’язків, законних інтересів, гарантії їх реалізації, що закріплені у законодавстві і характеризують особу як суб’єкта права. У правовому статусі ми можемо виділити соціально-політичний, економічний, ідеологічний, юридичний, психологічний, вольовий, моральний зміст. Усі вони, є гранями прояву правового статусу особи, його сутності. Водночас ця категорія об’єднує складний комплекс різноманітних соціальних зв’язків, інтересів, відносин.

 спеціальний (родовий) статус – сукупність елементів, що характеризують правове положення окремих категорій громадян та осіб (дітей, студентів, військовослужбовців, робітників, посадових осіб, членів тих чи інших організацій, інвалідів війни та праці, пенсіонерів та інших). Їх також існує велика кількість, хоча і значно менше ніж індивідуальних, саме через це їх повна класифікація майже неможлива. Лише найважливіші з них досліджуються окремими галузями права
скачати

© Усі права захищені
написати до нас