СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ РАУФА АБЛЯЗОВА
Кафедра приватного і публічного права
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Юридична деонтологія»
на тему: «Поняття юридичної практики»
Виконала:
Студентка 1-го курсу
Групи ЮР – 21
Овсій А.М.
Перевірила:
Викладач Мірошник А.В.
Черкаси 2022
Зміст
Вступ…………………………………………………..……………3
Основні види юридичної практики ……………………………7
Судова практика ………………………………………………….7
Оперативно-розшукова діяльність……………………………..8
Слідча практика………………………………………………….10
Практика прокурорського напрямку …………………………11
Адвокатська практика ………………………………………….13
Нотаріальна практика ………………………………………….14
Практика юридичної служби ………………………………….15
Практика державної виконавчої служби …………………….16
Приватна юридична практика ………………………………...19
Структура та зміст юридичної практики …………………….22
Основні функції юридичної практики ………………………..25
Принципи та завдання юридичної практичної діяльності…25
Співвідношення юридичної науки та юридичної практики……………………………………………………..……26
Висновок …………………………………………………………30
Використані джерела…………………………………………….31
Вступ
В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структурних елементів, призначення, функцій і т. ін.
В одному випадку:
• юридична практична діяльність пов´язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), подоланням юристами особистих установок, надпартійністю та об´єктивністю професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, давнина, компетентність, правова сила та ін.;
• зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотримання принципу добрих звичаїв і поваги;
• підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рішення — ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргументації.
В інших — акцентується увага на взаємозв´язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:
• в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відповідних меж поведінки членів суспільства, держави;
• вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза правовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов´язана з розглядом і вирішенням по суті юридичної справи — правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність базується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, канонічні, церковні норми, норми громадських організацій;
• вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загаль¬ної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку.
Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності — діяльний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками — філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму соціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, прита¬манні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і порівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові понят¬тя, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.
У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розглядають як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навколишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій поведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова практична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціальної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що правова практична діяльність так або інакше пов´язана з правом, загалом її сутністю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв´язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяльності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об´єкт та результат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб´єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.
Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояснювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові явища і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зокрема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як процес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, навчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовна діяльність, реалізація суб´єктивних прав та юридичних обов´язків тощо.
Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:
• зміст, який включає її суб´єктів, учасників, правових дій, засобів, завдань, цілей, мотивів, результатів тощо;
• внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;
• зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;
• види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;
• зовнішні зв´язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.
Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.
Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.
Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.
Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов´язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.
Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об´єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність — це властивість особливої соціальної діяльності:
• для якої право є основним об´єктом діяльності;
• суб´єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;
• у процесі якої вплив на об´єкт здійснюється переважно з використанням правових засобів;
• яка особливо суворо регламентується правовими нормами;
• здійснюється тільки для досягнення правової мети;
• результати якої мають правове значення.
Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, наприклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та організацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяльності — тільки засіб для досягнення інших цілей — політичних, економічних, управлінських тощо.
Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридичної практичної діяльності такі:
• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяльності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламентованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридичної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;
• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична практична діяльність характеризується:
— загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціальної, правової та юридичної діяльності;
— особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформування загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;
— унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;
• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;
• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосередкованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб´єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб´єктів права, спрямована на їх правову поведінку;
• особливість її визначається зв´язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;
• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.
Основні види юридичної практики.
На сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати:
• попередження;
• припинення та розслідування] правопорушень;
• притягнення до юридичної відповідальності;
• виконання покарань;
• підготовка та прийняття нормативно-правових актів;
• здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності;
• реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності.
За суб'єктами юридичну практику поділяють на:
• судову;
• прокурорську;
• законодавчу;
• слідчу та інші.
За змістом інтелектуальної діяльності юридична практика класифікується:
• пізнавально-пошукова практика,
• реконструктивна юридична практика,
• організаційна,
• реєстраційна,
• комунікативна практика,
• слідча практика.
Судова практика.
В юридичній роботі відокремлюють такі напрямки юридичної діяльності: суддівську, прокурорську, слідчу, адвокатську нотаріальну, консультативну.
Найзначущою серед них є суддівська (суддя носій державної влади, суддя незалежний при розгляді справ, забезпечувати загальні цінності).
Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій (судячи по зарплаті і пенсії). Робота судді чітко регламентована (КПК, ЦПК, ГПК, КАС, Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).
Функціональні аспекти суддівської діяльності наступні:
Соціальний аспект це – виховання у громадян поваги до закону, законності. Розповсюдження правових знань, правової інформації.
Комунікативний аспект це – спілкування з юридичними та фізичними особами на принципах гуманізму, законності, гласності, рівності громадян перед законом і судом.
Організаційний аспект – це узгодженість дій, взаємопорозуміння, безконфліктність стосунків між учасниками судового провадження які суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Це і підтримання дисципліни в залі суду:
Основні дії суддівської діяльності:
а) вивчення матеріалів справи;
б) витребування додаткових матеріалів, необхідних для судді;
в) винесення постанов, проведення окремих судових дій, призначення експертиз;
г) організація проведення судового засідання;
д) заслуховування сторін, постановка питань;
є) підготовка і проголошення судових рішень, забезпечення їх виконання.
Вимоги до кандидатів у судді:
- не мати судимості; (не знята чи погашена судимість, і не бути під слідством);
- не бути обмеженими у дієздатності;
- мати юридичну освіту; 25 років; стаж роботи не менше 3-х років; 10 років проживати в Україні; володіти українською мовою.
Пройти випробування перед кваліфікаційною комісією. Дочекатись указу Президента, дати присягу.
Як його вже призначив президент суддя не може бути: народним депутатом; належати до політичної партії чи руху; входити до складу органів влади, самоврядування; займатись підприємницькою діяльністю (крім наукової, викладацької, творчої у вільний час)
Інші види суддівської діяльності:
- прийом громадян, розгляд скарг, заяв, пропозицій;
- вивчення суддівської практики, статистики;
- роз’яснення законодавства фізичним та юридичним особам;
- надання правової та організаційної допомоги іншим органам;
- винесення окремих постанов про усунення порушень закону;
- підготовка та подання звітів про результати роботи суду та ін.
Оперативно-розшукова діяльність.
Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних таоперативно-технічних засобів.
Нормативними підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є Конституція України, цей Закон, Кримінальний, Кримінально- процесуальний, Податковий та Митний кодекси України, закони України про прокуратуру, національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.
Саме відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» ця діяльність здійснюється оперативними підрозділами:
1) Міністерства внутрішніх справ України – кримінальною, спеціальною поліцією, підрозділами внутрішньої безпеки;
2) Служби безпеки України – контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;
3) Служби зовнішньої розвідки України – агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки;
4) Державної прикордонної служби України – розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними;
5) управління державної охорони – підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;
6) органів доходів і зборів – оперативними підрозділами податкової міліції та підрозділами, які ведуть боротьбу з контрабандою;
7) органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України;
8) розвідувального органу Міністерства оборони України – оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки;
9) Національного антикорупційного бюро України – детективів, оперативно-технічними, внутрішнього контролю.
Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.
Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:
1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:
- злочини, що готуються;
- осіб, які готують вчинення злочину;
- осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
- осіб безвісно відсутніх;
- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;
- реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності
2) запити овноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках;
3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;
4) наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, отриманих в установленому законом порядку.
Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.
Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті.
1 2 3