Ім'я файлу: есе роксоланія.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 03.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
аналіз тексту.odt
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 03.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
аналіз тексту.odt
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА
ЕСЕ
на тему:
«Поема «Роксоланія» Ф. Кльоновича. Містично-етнографічний підхід до зображення життя українського народу періоду козаччини»
Виконала: студентка 1 курсу
Групи Ж-12
Стецишин Наталія
Одним із найвпливовіших факторів формування української культури була язичницька релігійна система, яка панувала більш ніж півтора століття. Для неї був притаманний тотемізм, фетишизм, анімізм. Оскільки язичництво є натуралістичною релігійною системою, важливу роль відігравало і географічне розміщення та наявність природних ресурсів.
Населення діяло на герметичних засадах, обожествляючи природу, надаючи їй містичних властивостей. Для підтримання гармонії між людським і природним проводились обряди, запроваджувались традиції, які дійшли до нашого часу. Релігійні погляди мали безпосередній вплив на формування культури, культурних цінностей, традицій, культів, повір’їв.
Ця тема розкрита у поемі “Роксоланія” Себастьяна Кленовича. Роксоланією він називає землі Галицької та Київської Русі. Великого значення надає національній історії, розглядаючи її як засіб відродження української держави і виховання патріотизму серед народу. Автор пише багато про визначні міста, видатні українські родини, які зробили великий внесок у розбудову нації. Автор опоетизовує Русь-Україну, як рідну поетові: ”наша земля”, “наша країна”, її ліси і випаси, міста, люди, їх мистецький хист, звичаї, побут, знання, вірування, хоча сам був польським поетом, композитором. Довгий час мешкав у Любліні, також мешкав у Замості, тож перейняв українську культуру, тому і створив поему про життя на Русі.
Особливу увагу Себастіян Кленович приділяє опису міст Києва і Львова. Будучи католиком, він схвально оцінює спрямованість русичів на православну віру. Русь для нього є окремим етнічним цілим. Важливо, що автор зовсім не пише про поляків, він фактично не мислить Русь як складову Речі Посполитої.
У багатьох західноукраїнських містах в цей період була актуальною проблема етноконфесійних відносин. На території України мешкали представники багатьох народів та релігій. Найбільше представників різних етносів було у Львові. Крім католиків (переважно німецького та польського походження) найчисельнішими були вірменська, єврейська, руська громади. Кленович висловив власне відношення до представників цих народів. Про вірмен пише спокійно, підкреслюючи їх купецькі здібності: «Також сюди вірменин пелехатий завозить зі Сходу / Пахощі різні свої й всякий на продаж товар. В місті Львові осіли вірмени, свої залишивши оселі, / Люди кмітливі вони, талановитий народ. / Речі церковні сюди привезли та своїх ієреїв, / Церкву, як звичай велить, побудували собі». В традиційно образливій формі представлено єврейську громаду: «На передмістю бруднім проживають невірні євреї, / У неохайних хатках їхніх - і бруд, і сміття. / Плем’я смердюче вони, розвівається, наче від цапа, / Сморід постійно від них, завжди обличчя бліді». Негативне відношення до юдеїв відповідало духу того часу. В Речі Посполитій було опубліковано не один анти-юдейський трактат, зокрема і у Львові. Пов’язано це не тільки з релігійними та етнічними відмінностями, а й з тією економічною конкуренцією, що складали євреї для місцевого населення. «Славні міста у заставу дає, позичає всім гроші, / З них же проценти дере, сіє усюди нужду». Лихварство та орендарство, котрим займалися представники єврейської громади, додавали соціальної напруги у відношеннях з місцевим населенням.
З повагою ставиться Кленович до українського населення Львова. Русинів називає нащадками Яфета та залічує їх до сарматських племен. У такій завуальованій формі Кленович підкреслює етнічну близькість українців з поляками. На його думку, власну назву «Русь» місцеве населення отримало від прадідів. В тогочасній польській історіографії існувала наступна схема етногенезу східнослов’янських народів після Великого потопу нащадки одного з синів Ноя - Яфета (Іяфета) рушили на захід і північ й дали початок усім народам, що тут оселилися, у тому числі й слов’янам. У давнину ці, начебто, слов’янські племена називалися сарматами (від них виводили себе поляки). До сарматського племінного союзу входили роксолани (які вважалися предками українців). Власні назви поляки-ляхи та українці-русини отримали від двох князів, що були рідними братами - Леха та Руса. Ця схема знайшла своє відображення на сторінках «Роксоланії» Кленовича. Лише конфесійні відмінності створювали перепону між цими народами: «Руси і далі ідуть шляхом дідів і батьків, / Звичаї ті, що зі Сходу взяли, зберігають ретельно / І бездоганно, скажу, віру свою бережуть. / Проти порядків таких виступає весь світ католицький, / Часто засуджує їх, навіть погрожує він, / Саме за те, що нащадки, прості й легковірнії руси, / Всім заповітам батьків вірні й виконують їх».
Роботи Себастіана Кленовича досліджував Іван Франко. Він визначив, що “Роксоланія” є пам’яткою української літератури.
Поему “Роксоланія” Кленовича присвячено “найщедрішому і найяскравішому сенатові преславної громади львівської”, тобто Україні. Загалом це твір про Україну, її звичаї, природу, міста. Він адресує цей твір тим, хто нічого не знає про Україну. Образ Роксоланії - України постає тут як величезний і сповнений пташиного співу ліс. Українська земля захоплює автора, вона йому не чужа. Іван Франко як знавець і дослідник українського фольклору наголошує на його значних впливах на поему. Також важливе місце він приділяє історичній традиції, вважаючи, що розмова про сучасне вимагає знання минули. Автор добре обізнаний українським фольклором і національною літературною традицією. Це свідчить про прагнення самого автора інтегруватися у національний літературний контекст, бути його частиною, розвивати попередню традицію і дивитися вперед.
В. Шевчук щодо позиції автора зазначає, що “Роксоланія” – це ніби відгук радості блудного сина, який повернувся на рідну землю і щасливий од того, що її бачить. Бо за дослідженнями Франка відомо, що Кленович за походженням належить до роду вірменів українського походження.
Історичною заслугою С. Кленовича перед Україною є те, що він не тільки перший широко описав і прославив перед ученим світом українську землю, подавши її як етнічно самодостатню, а й указав на особливе значення в ній Києва як природного центра. Його естетичні засади перейняв С. Симонід (Шимонович), якого наслідували брати Симон і Бартоломей Зиморовичі. Діячі Києво-Могилянського атенею повернулися до ідеї С. Кленовича про „руський Парнас” і через С. Почаського проголосили його установлення в Києві.