Планвступрозділ теоретичні аспекти аналізу банківських ризиківрозділ аналіз основних ризиків банківськихрозділ перспективи удосконалення механізму управління основними видами банківських ризиківсписок використаних джерелдодатки вступ

ВСТУП
Проблемa управління ризикoм стає сьoгодні aктуальнoю для всіх ринкових суб'єктів. Банківські ризики відрізняються місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на
їхній рівень, і, отже, способом їхнього аналізу, методами виміру та зниження.
Ризик представляє елемент невизначеності, що може відбитися нa діяльності
того чи іншого суб'єкта, чи на проведенні якої-небудь економічної операції.
Отже бaнк не може працювати без ризику. Проблема все більше привертає на себе увагу вітчизняних банків. Тому дoсліження прoблем подальшого вдосконалення функціонування бaнківської системи, зокрема процесу управління ризиками, привертає увагу як зарубіжних, так і вітчизняних науковців і практиків. Теoретичні, методичні aспекти ризик-менеджменту відображені в рoботах провідних вітчизняних вчених з банківської справи,
теорії кредиту та банківського менеджменту: В.І. Грушко, O.В. Вaсюренка,
А.Я. Кузнєцової, А.М. Мороза, А.А. Пересади, Л.О. Примостки, Б.І. Пшика,
С.К. Реверчука, М.І. Савлука та багатьох інших.
Вони як і західні колеги, стикаються з багаточисленними ризиками,
пов’язаних з ринковим коливанням курсів акцій, валют та ін. Збільшення степені відкритості національної економіки також вносить свій вклад у збільшення конкуренції, викликає додаткові складнощі в їхній діяльності.
І хоча ряд факторів характерний тільки для нашої економіки
(постприватизаційна нестійкість відносин власності, переплетіння бізнесу та держави)загальна методологія і логіка може бути використана і в наших умовах.
Метою діяльності банку є максимізація вартості банку, яка можлива за умови отримання достатнього прибутку при достатньому рівні ризику, тому банк повинен приділяти величезну увагу здійсненню своїх операцій при

мінімально можливих ризиках. Щoб уникнути банкрутства і ліквідації, для досягнення і збереження стійкого пoложення на ринку банківських послуг,
банкам неoбхідно шукати і застoсовувати ефективні методи та інструменти управління ризиками. Питання пошуку й формування підходів до вирішення завдання комплексногo управління ризиком в комерційних банках на цей період розроблені недостатньо. Тoму актуальність питань, що досліджуються у курсовій роботі, їх значення для розвитку банківської системи України
Мета курсової робoти: проаналізувати банківські ризики та шляхи їх зниження.Oб’єктом є діяльність комерційних банків, пов’язана з управлінням банківських ризиків. Предметoм дoслідження є методолoгічні аспекти управління банківськими ризиками.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти аналізу банківських ризиків
Банківський ризик — це ймoвірність відхилення від запланoваних
(oчікуваних) показників діяльності банку через здійснення активно-пасивних операцій, їх організацію, стан корпоративного управління та вплив факторів зовнішнього середовища, наслідки якoї можуть бути негативними,нульовими або позитивним. Бaнківські ризики як oб'єкт дослідження відомий не тільки сучасному суспільству. Їх значення у регулюванні банківської діяльності
дослідники відзначали ще в XVIII і XIX ст..
У сучaсному суспільстві в умовах загoстрення конкурентної боротьби увагу до банківських ризиків збільшується. Банки все частіше займають агресивну пoзицію по віднoшенню один до одного, прoводять все більш ризиковані операції, і угоди.
Ідеї пoпередження та зниження ризиків стають все більш затребуваним и як банківської наукою, так і практикою. Без поняття "регулювання ризику"
не обходиться жoдна публікація, що відноситься до управління банківської
діяльності. Банківська діяльність відноситься до категорії екoномічної
діяльності, де, безумовно, є присутнім ризик у взаєминах між суб'єктами.
Разом з тим це аніскільки не означає, що ризик притаманний виключно банківської діяльності. Несприятливі події можуть виникнути при здійсненні
самих різних економічних oперацій. Ці несприятливі події, однак, не є
обов'язковим атрибутом самих економічних відносин, в тому числі
банківської справи. Банківський ризик - це не іманентно властиве банку властивість, не стільки неминучість негативногo перебігу подій, скільки діяльність, яка може привести до досягнення негативного результату.
При всій важливості банківських ризиків тлумачення їх сутності до цих пір виявляється дискусійним. У цілoму ряді випадків їх сутність підміняється

причиною їх виникнення, тобто все зводиться до різного роду обставинами,
чинникам, які призводять до втрат. Oтже, кредитний ризик - це ризик схильності втрат, якщо контрагент по угоді не виконує своїх зобов'язань в належний термін. Дoсить часто сутність ризику зводиться дo невизначеності,
яка проявляється в тій чи іншій операції.
Характеристика ризику як ризику контрагента - інше досить поширену думку про його сутність. Дo цієї думки схиляється і Базельський комітет з банківського регулювання і нагляду. При характеристиці достатності капіталу кредитний ризик розглядається ним як "ризик невиконання зобов'язань контрагентом", як "ризик контрагента"
З чисто термінологічної точки зору "ризик" - від італ. Risico - загроза;
ризикувати; буквально - об'їжджати скеля, скелю. У фінансово-кредитному словнику банківський ризик трактується як "небезпека втрат, що випливають із специфіки банківських операцій, здійснюваних кредитними установами".Професoр А.А. Хандруєв говорить про ризик як небезпеки або можливості втрат при настанні небажаних подій. На думку В. Кузнєцова,
ризик характеризує невизначеність фінансових результатів у майбутньому,
обумовлену невизначеністю самого майбутнього.
Можна сказати, щo банківський ризик - це перш за все особливий вид діяльності. Ризик - це не сама невизначеність, а функціонування економічних суб'єктів в умовах невизначеності.
Банківські ризики є більшою мірою соціальнo відповідальними процесами. В умовах, коли банки ризикують не тільки власними, але,
головним чином, позиковими ресурсами, наслідки стають більш гoстрими. У
випадку невдачі втрачає не тільки банк, але і його клієнти - фізичні та юридичні oсоби, які розмістили в ньому свої грошові кошти. Банківські кризи виявляються при цьому більш бoлючими, ніж кризи виробництва, оскільки

тягнуть за собoю численні фінансові втрати учасників, пов'язаних один з одним ланцюжком грошово-кредитних зобoв'язань.
Таке розуміння банківського ризику кілька зміщує акценти. Мoжна,
звичайно, "боротися" і з негативними результатами, отриманими від банківської діяльності, домагатися пом'якшення наслідків від невмілoгo управління банківським капіталом. Але можна діяти і в іншому напрямку: так побудувати банківську діяльність, щоб запобігти негативний результат,
забезпечити ефективне функціонування пропонованих продуктів,
передбачаючи небажані наслідки у процесі регулювання. Центр управління банківським ризиком переміщується, таким чином, в початкову стадію взаємовідносин з клієнтами. Перш ніж, наприклад, видавати кредит, банку важливо визначити, якою мірою це узгоджується з його кредитною політикою, з підсумками оцінки ризику (на підставі інформації, одержуваної
від клієнта у формі анкети, пакета документів, необхідних для вирішення питання про кредитування, відомостей, що є в банку, одержуваних з боку - від інших кредитних установ, спеціальних агентів і служб, з друку). Важливу роль тут покликаний зіграти аналіз кредитоспроможності клієнта на базі
фінансових коефіцієнтів, грошового потоку та ділового ризику.
Впевненість банку в успіху базується при цьому не тільки на наявності
у суб'єкта відповідних матеріальних,
грошових,
професійних та
інтелектуальних передумов. Ризик виправданим виявляється тоді, коли діяльність банку, який має відповідні передумовами, приносить високі
результати, що перевищують витрати на їх досягнення. Ризик - це діяльність,
розрахована на успіх, за наявності невизначеності, що вимагає від економічного суб'єкта вміння і знання як долати негативні події.

РОЗДІЛ 2. Аналіз основних ризиків банківських установ
Рівновага є одним із основних атрибутів суспільних (в тому числі
економічних), природних та штучних систем. Вивчення рівноважних станів є
одним із ключових напрямків розвитку економічної науки. Причому якщо рівноважні стани у межах природних та штучних систем є достатньо об’єктивними (чіткі способи їх формалізації) то рівноважні стани суспільних системи відрізняються значною мірою суб’єктивності. На основі досліджень сутності рівноважних станів у різних суспільних (в тому числі економічних),
природних та штучних системах визначено дві основні ознаки рівноваги: 1)
збалансованість (пропорційність) процесів або чинників, що впливають на систему; 2) стійкість (стабільність) системи протягом певного періоду часу,
яка переважно має не статичний (стан), а динамічний (процес розвитку).
характер. Потрібно підкреслити, що збалансованість (пропорційність)
протилежно спрямованих за впливом на систему процесів або чинників є
основою визначень рівноважних станів у різних галузях знань. Причому термін “збалансованість” (зокрема, у значенні відсутності диспропорцій)
може як безпосередньо вживатись при визначенні певного виду рівноваги,
так і бути присутній в імпліцитній формі (логічно слідувати зі змісту того чи
іншого виду рівноваги). За результатами вивчення визначень рівноважних станів у межах економічної науки зроблено висновок про доцільність введення до визначення рівноважних станів у економіці третьої ознаки:
позитивний характер стану економічної системи (статична рівновага) або розвитку економічної системи (динамічна рівновага). Під позитивністю ми розуміємо економічну ефективність (доцільність), з точки зору окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому, рівноважних станів у економіці. Способи вербальної формалізації рівня позитивності стану економічної рівноваги у визначеннях різних дослідників суттєво різняться.

Наприклад, автори Економічної енциклопедії [125, с. 265] під даним поняттям розуміють стан економічної системи, за якого найважливіші
економічні пропорції забезпечують раціональне поєднання товарної та грошової маси, стабільність цін і сталий розвиток народного господарства.
Однак у ньому уточнюється, що рівновага може розглядатися як гармонія у співвідношенні економічних величин і сил, або як відсутність диспропорцій між ними. Вона може існувати в тій мірі, в якій соціально-економічна система забезпечує прийнятний рівень задоволення інтересів своїх суб’єктів і здатна протистояти кризам. Багато дослідників економічну рівновагу розуміють як стан економічної
системи,
ринку,
що характеризується наявністю збалансованості,
урівноваженням двох різно-направлених факторів,
наприклад рівновага попиту та пропозиції, виробництва та споживання,
доходів та витрат. За словником сучасної економічної теорії Макмілана,
поняття “equilibrium” (рівновага) визначає таку ситуацію, коли окремі
економічні агенти (споживач або фірма) не мають стимулів до зміни своєї
економічної поведінки, оскільки не можуть покращити свого становища з точки зору будь-якого економічного критерію; по відношенню до ринків рівновага означає ситуацію, при якій продавці та покупці у сукупності
задоволені поточним співвідношенням цін та обсягів продажів і покупок.
Останній спосіб вербальної формалізації рівня позитивності стану економічної рівноваги також часто зустрічається в інших джерелах. Крім того, у багатьох джерелах зустрічається поняття “рівновага споживача” та
“рівновага виробника”, зміст яких розкривається з точки зору теорії
маржиналізму та визначає таку ситуацію, коли споживач максимізує
корисність у межах існуючого бюджету, а виробник – прибуток у межах наявних обмежень щодо економічних ресурсів. Підсумовуючи наведені вище визначення, зазначимо, що сама по собі економічна рівновага у системі ще не
є доказом її оптимальності у соціально-економічному сенсі. Ми вважаємо, що

абсолютно оптимальною може бути економічна рівновага лише у штучно змодельованих соціально-економічних системах із значною кількістю обмежень та допущень.
Реальні
соціально-економічні
відносини вирізняються істотною складністю та реалізовуються у динамічних умовах.
Економічні суб’єкти, що беруть у них участь, мають різноманітні (часто складні за структурою) цільові функції. Крім того, будь-які критерії оцінки оптимальності рівноважних станів носитимуть суб’єктивний характер. Таким чином, поняття “економічна рівновага” характеризується істотними ознаками економічної ефективності, тобто має позитивний зміст. Однак вона не повинна ототожнюватись із оптимальним станом, притаманним лише теоретично змодельованим систем. У деяких енциклопедіях безпосередньо вказується на взаємозв’язок між поняттями рівноваги та стійкості. Іноді
поняття “стійкість” (стабільність) вживають при визначенні певного виду рівноваги, в інших випадках розглядають як основну характеристику рівноважних станів. У різних варіаціях переважно виділяють два види рівноваги за даною характеристикою: нестійка та стійка. На нашу думку,
будь-який стан рівноваги, навіть якщо він є внутрішньо нестійким (рівновага встановлюється на мінімальний проміжок часу) все одно має свою
(мінімальну) тривалість. Таким чином, стійкість (стабільність) також належить до основних ознак рівноваги. Крім того, іноді основним предметом дослідження є не сам процес встановлення рівноваги, а вивчення умов забезпечення її стійкості протягом необхідного для дослідників періоду часу.
Деякі дослідники, вивчаючи стійкість банку, вважають її “найбільш фундаментальним поняттям”, яке найбільш повно відображає проблеми і
тенденції розвитку банківського сектора. Вони вважають, що стійкість банки визначається трьома основними чинниками: стабільністю діяльності,
стійкістю проти впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища,
спроможністю відновити свої функції після потрясінь. На нашу думку, дане

поняття є вужчим у порівнянні із поняттям “рівновага”, оскільки не враховує
у явному вигляді основні пропорції банківської діяльності та не висуває
вимоги щодо прийнятного рівня ефективності функціонування банків.
В інформаційно-аналітичних матеріалах центру наукових досліджень
Національного банку України також вказується, що поняття “стійкість” та
“рівновага” є досить близькими за змістом, однак останнє має більш вузький зміст. Далі наводяться тлумачення стійкості фінансової системи, основними складовими якої є її ефективність та стабільність. Однак, як зазначалось вище, зазначені ознаки входять у поняття “рівновага”, яке також доповнюється вимогою щодо збалансованості
основних чинників функціонування економічних систем. Ми вважаємо, що поняття “стійкість” є
вужчим у порівнянні із поняттям “рівновага”, як наслідок у межах нашого дослідження будемо розглядати стійкість як невід’ємну характеристику рівноважних станів у економіці. Враховуючи обґрунтовані вище характерні
ознаки економічної рівноваги, можемо сформулювати авторське визначення даного поняття: стан (процес розвитку) економічних систем, що характеризується збалансованістю (пропорційністю) їх параметрів та наявністю ознак стабільності (стійкості) даних систем, що створює умови для ефективного їх функціонування. Таким чином, можна виділити три основні
характеристики рівноважного стану даного фінансового посередника:
дотримання відповідних фінансових пропорцій
(збалансованість),
стабільність функціонування (стійкість) та прийнятна ефективність.
Розглянемо вплив банківського ризику на дані характеристики банку, які
визначають рівень його урівноваженості. Банківський менеджмент включає
усю сукупність управлінських рішень щодо питань функціонування комерційного банку. Серед методів управління банківськими ризиками фінансові пропорції безпосередньо враховуватимуться при лімітуванні та

диверсифікації. Сутність лімітування полягає у визначенні граничних меж фінансових показників, які переважно встановлюються у відносному вигляді.
Диверсифікація використовується для визначення нормативних пропорцій,
відповідно до яких відбувається розподіл певних фінансових показників за встановленою ознакою: кредитів за секторами економіки; депозитів за їх строковістю і т.д.
Таким чином, будь-які методи банківського ризику та більшість методів
інших складових банківського менеджменту можна розглядати з точки зору їх впливу на фінансові пропорції банку (визначені регулятором, менеджментом банку або іншими суб’єктами) для досягнення їх значень, що відповідають цільовим (нормативним) показникам. У кінцевому підсумку дотримання розглянутих вище пропорцій зводиться до забезпечення балансу між залученням та розміщенням фінансових ресурсів банку у розрізі основних їх параметрів: обсяги, строковість, вартість та валюта. Недотримання даного балансу призведе до виникнення ризиків ліквідності, процентного та валютного відповідно. Неврахування фінансових пропорцій клієнтів банку при здійсненні кредитних операцій спричинить настання кредитного ризику.
Отже, існує пряма залежність між двома характеристиками рівноваги банку:
дотриманням відповідних фінансових пропорцій (збалансованість) та стабільністю функціонування (стійкість).Дана теза також поширюється на банківську систему, якщо розглядати її як сукупність банків. Підтвердити зв’язок між збалансованістю та стабільністю банку можна на основі вивчення методик стрес-тестування. Вони використовуються для оцінки стійкості
окремого банку та банківської системи в цілому. Як зазначалось вище, дані
методики спрямовані на дослідження впливу сформованих фінансових пропорцій банку при шоковій зміні зовнішніх чинників його функціонування
(різка зміна ринкових ставок, валютних курсів і т.д.) на прибуток і капітал банку. У посткризових умовах ведення банківського бізнесу посилюється

увага до проблеми удосконалення організаційно-інформаційного забезпечення системи ризику в банківських установах.
Як система економічного управління,
на нашу думку,
ризик-менеджмент банку є сукупністю наступних підсистем:
− організаційно-структурної, що складається з керованої (об’єкт управління)
− та управляючої (суб’єкт управління) підсистем;
− функціональної, що характеризується інструментами управління
(аналіз,
− планування, контроль);
− підсистем забезпечення ризик-менеджменту (інформаційне, кадрове,
− технологічне, нормативне)
Об’єктом управління (керованою підсистемою) у системі ризик-менеджменту банку є мінімізація негативного впливу ризико-утворюючих факторів, у широкому значенні – ризик, котрим необхідно управляти. Управляючою підсистемою, тобто суб’єктом управління в даній системі виступають відповідальні особи або група осіб у межах певного підрозділу, які виконують функції виміру відхилень величини, що регулюється (ризик), від бажаних значень та здійснюють управлінські дії шляхом визначених банком певних способів і прийомів з метою відновлення заданого стану об’єкта управління.
Суб’єктами ризик-менеджменту в банку є правління, спостережна рада,
комітети та майже всі структурні підрозділи банку, які будуть проаналізовані
далі. Основну мету ризику в банку можна сформулювати як сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку з одночасним забезпеченням досягнення цілей його клієнтів і контрагентів, керівників, працівників,
органів банківського нагляду, міжнародних рейтингових агентств, інвесторів,
кредиторів.

Відповідно до поставленої мети можна виокремити основні
завдання, покладені на ризик: проведення кількісної та якісної оцінки ризиків, на які наражається банк, на основі визначених показників;
Розробка методик оцінки та аналізу ризиків; ідентифікація і моніторинг порушення лімітів; аналіз можливих сценаріїв; загальний опис ризикових позицій банку; надання рекомендацій іншим підрозділам банку щодо тактики роботи з виявленими ризиками. У цілому при розробці та запровадженні
комплексної системи ризик-менеджменту банку спостережна рада і правління повинні здійснити такі дії:
− запровадити організаційну структуру і механізми контролю, що як мінімум задовольняють вимоги, викладені у цьому документі;
− забезпечити прийняття ризиків відповідно до очікувань акціонерів
− (власників) банку, стратегічного плану банку та нормативних вимог;
− поширити в банку єдине розуміння його корпоративної культури щодо ризиків;
− виділити необхідні ресурси на створення та підтримку ефективної,
комплексної та збалансованої системи ризик-менеджменту;
− відобразити у систематизованій документальній формі організаційну структуру і механізми контролю, забезпечити відповідний доступ до цих документів;
− узгодити організаційну структуру та системи контролю бізнес-процесів банку з відповідними системами дочірніх структур та інших підконтрольних організацій таким чином, щоб не зашкодити контрольованій і стабільній діяльності самого банку;
− забезпечити уникнення конфлікту інтересів на всіх рівнях банку;
здійснити аналіз ризиків з урахуванням можливості виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарії), на основі яких банк має

визначати відповідні надзвичайні заходи, наприклад, у вигляді плану на випадок кризових обставин;
− запровадити процедури і заходи щодо запобігання стресовим ситуаціям, які можуть виникнути через дію певних внутрішніх факторів;
− розробити процедури і заходи моніторингу адекватної капіталізації
банку;
− чітко сформулювати політику (положення) банку щодо контролю ризиків і ведення справ у відповідності з критеріями надійності
банківських операцій;
− забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків з метою
ідентифікації, оцінки, контролю і моніторингу всіх ризиків;
розробити і запровадити заходи внутрішнього контролю, які б забезпечували належне дотримання вимог законодавства
і
нормативно-правових актів, виконання договірних та інших зобов’язань,
належне дотримання положень і процедур, правил і норм, встановлених цими положеннями, а також відповідної ділової поведінки;
− створити незалежний підрозділ з управління ризиками, який повинен мати відповідні повноваження, ресурси, досвід і корпоративний статус,
щоб не було будь-яких перешкод у доступі до необхідної інформації, у формуванні та поданні управлінських звітів за результатами своїх досліджень;
− створити службу внутрішнього аудиту, незалежну від операційних підрозділів банку і відокремлену від процесів поточного внутрішнього контролю, які входять до складу певних компонентів тих чи інших бізнес-процесів. Сфера інтересів служби внутрішнього аудиту має
охоплювати всі види діяльності і всі підрозділи банку.

Другий рівень в організаційній структурі системи ризику представлений безпосередньо підрозділом з ризик-менеджменту, що здійснює тактичне та оперативне управління ризиками в банку. Основними завданнями даного підрозділу є:
− організація ефективного процесу управління ризиками,
інтегрованого з організаційною структурою та стратегією банку;
− розробка, централізація та координація всієї системи управління ризиками, політики, процедур у даній сфері;
− взяття участі в розробці політики щодо управлінської звітності з ризиків, постійний контроль адекватності такої звітності поточним ризикам;
− організація роботи щодо встановлення та підтримки інформаційних потоків у банку, пов’язаних з питаннями управління ризиками;
координація взаємодії різних структурних підрозділів банку у сфері
управління ризиками.
Функціонування ризику у рамках комерційного банку забезпечує
максимальну ефективність управління з урахуванням чинників невизна-ченос ті, які можуть як негативно, так і позитивно вплинути на досягнення комерційним банком своїх цілей. Пріоритетом при цьому є забезпечення фінансової стійкості і стабільності банківської установи, створення, захист і
збільшення доходу акціонерів банку. Процес ризик-менеджменту в комерційних банках організовують таким чином, щоб були охоплені всі його структурні
рівні
–
від вищого керівництва банківської установи
(спостережної ради та правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймається або генерується ризик.
Проаналізувавши визначення ризик-менеджменту, та, зробивши аналіз ризиків у банківській діяльності, ми пропонуємо такий процес управління ризиками, який складається з

наступних етапів: кількісне оцінювання рівня ризику; етап мінімізації ризику;
етап моніторингу[24].
Порівняльний аналіз організації системи ризик-менеджменту в
українських банках
Банк
Профільні комітети,
що задіяні у процесі
ризику
Організаційна одиниця,
відповідальна за управління ризиками
Ідентифіковані
ризики
Специфічні
методи оцінки
ПАТ
«ПриватБанк
»
Кредитний комітет,
комітет з безпеки,
стратегічний комітет
«Фінанси і
ризики», в складі чого є
Департамент фінансових ризиків,
Департамент контролю ризиків,
Аналітичний центр ризик- менеджменту
Кредитний,
ринковий,
географічний
,
ліквідності,
операційний та юридичний
Розриви ліквідності,
відсоткові
розриви,
коефіцієнтн й
аналіз
РОЗДІЛ 3. Перспективи удосконалення механізму управління
основними видами банківських ризиків
На мою думку, єдиної системи управління ризиками, прийнятної для всіх банків, не існує, оскільки ринкові умови та організаційно-управлінські

структури банків є різними. Кожна установа має розробити власну модель управління ризиками, відповідно до своїх потреб і обставин. Наприклад,
банк, більший за розміром, із складнішими операціями, що має підрозділи в різних географічних регіонах, повинен мати більш досконалу та розвинуту систему управління ризиками. За підсумками кризи учасники ринку і
регулюючі організації запустили низку програм щодо посилення системи управління ризиком та корпоративного управління. Першим кроком у системі
оптимізації управління ризиками, на нашу думку, повинно стати підвищення ефективності інфраструктури ризик - менеджменту, під якою слід розуміти організаційне,
інформаційне,
методичне та програмне забезпечення ризик-менеджменту в банках.
Як нами уже відзначалося вище, у процесі управління банківськими ризиками беруть участь спостережна рада, правління, профільні комітети,
служби ризик-менеджменту, внутрішнього аудиту та банківської безпеки,
казначейство, підрозділи фронт та бек-офісу.
Аналіз організаційного забезпечення ризик-менеджменту в банках
України дозволяє виявити певні тенденції в організаційному забезпеченні
ризик-менеджменту. На основі аналізу проблеми на сьогодні пропонується оптимізувати організаційне забезпечення наступним чином [76, 53]:
1. Для найбільших і великих вітчизняних банків (першої та другої
групи)сформувати таку організаційну структуру служби ризику:
−
департамент управління кредитним ризиком, до складу якого
−
входять управління: кредитним ризиком корпоративних клієнтів,
кредитним ризиком роздрібних клієнтів,
кредитним ризиком банків-контрагентів;
−
департамент управління ринковим, операційним та іншими видами ризиків, що складається з управлінь: ринковим ризиком, операційним

ризиком та загально банківськими ризиками (юридичним, стратегічним,
репутації тощо);
−
департамент по роботі з проблемними активами та заставою, що складається з управлінь проблемною кредитною заборгованістю та моніторингу заставного майна.
2. Організаційну побудову служби ризик-менеджменту в середніх банках доцільно представити такими відділами:
−
управління кредитним ризиком, зокрема ввести посади ризик- менеджерів з окремих видів бізнесу;
−
управління ринковим ризиком;
−
управління нефінансовими ризиками (операційно-технологічним,
стратегічним, іміджу, юридичним та іншими видами не фінансових ризиків);
−
управління проблемною заборгованістю;
методології,
інформаційно-аналітичного та програмного забезпечення управління ризиками.
3. Малим банкам (четвертої групи) доцільно сформувати відділ з ризик- менеджменту, який має бути підпорядкований голові правління банку,
що забезпечить його незалежність. До складу цього підрозділу повинні
увійти як мінімум два спеціалісти (крім керівника підрозділу), один має
займатися кредитним та іншими видами ризиків, другий – методологією,
інформаційним та програмним супроводженням процесу управління ризиками.
Кожен банк при розробці власної методичної бази, що регламентує
питання кредитування, виходить з цілей і істоти проведеної ним кредитної
політики. Тому вдосконалення розглянутої нами методичної бази має бути безпосередньо спрямоване на облік значущих зовнішніх чинників, що впливають на банківський бізнес і одержуваних відповідне відображення в проведеної банком кредитної політики. В даний час головним з них слід

вважати посилення конкурентної боротьби в банківському бізнесі. А
основними інструментами, які забезпечують досягнення успіху в ній, є:
−
зниження вимог до позичальника (як правило, в питанні
забезпечення кредиту) залежно від типу кредиту;
−
розширення номенклатури позичок з урахуванням індивідуальних потреб клієнтських груп;
−
підвищення цінової привабливості кредитних послуг.
Отже, шляхи вдосконалення методичної бази необхідно розглядати в рамках застосування банком зазначених інструментів.
Забезпечення кредиту відноситься до числа найбільш важливих факторів, що враховуються банком при розгляді кредитного продукту.
Результати оцінки забезпечення кредиту в
обов'язковому порядку використовуються при визначенні
кредитних ризиків
(в методиці
рейтингування позичальника). В якості забезпечення наданих банком кредитних продуктів зазвичай розглядають заставу рухомого і нерухомого майна, що належить позичальнику і третім особам на праві власності, за відсутності встановлених законодавством або самим банком заборон або обмежень на використання майна в якості застави.
Оцінку якості забезпечення проводять на основі визначення рейтингу стосовно кожної з таких категорій застави:
−
нерухомого майна;
−
машин та обладнання;
−
товарно-матеріальних цінностей (товарів в обороті).
Рейтингування, як нами зазначалося раніше, передбачає виявлення факторів (показників), що роблять вплив на якість застави, і вибір шкали оцінок для кожного з таких показників. З урахуванням викладеного,
вдосконалення методів оцінки кредитних ризиків буде полягати в уточненні
переліку показників, а також його числових бальних значень, стосовно до

кожної категорії застави, у своїй сукупності визначають якість забезпечення кредиту.
Отож, наведемо й обгрунтуємо методику рейтингування позичальника,
яка є найбільш адекватною.
Ця методика дозволяє здійснювати розрахунок і присвоєння рейтингу позичальника, забезпечення та кредиту на основі аналізу бухгалтерської та управлінської звітності та фінансових коефіцієнтів. За результатами такого аналізу банк присвоює рейтинг кредитної операції (кредитного продукту), що
є консолідованою оцінкою, що складається з:
−
рейтингу позичальника,
обумовленого за використання показників, що характеризують його фінансовий стан;
−
рейтингу забезпечення, який характеризує якість пропонованого,
позичальником забезпечення кредиту.
Аналіз фінансового стану позичальника з метою визначення його кредитоспроможності проводять з урахуванням наступних факторів, що визначають той чи інший аспект кредитного ризику:
−
ринкові позиції;
−
ділова репутація, кредитна історія, відкритість і достовірність
інформації;
−
аналіз фінансового стану;
−
ділова активність і оборотність коштів;
−
рентабельність.
При визначенні рейтингу достатності забезпечення враховують такі
чинники:
−
ліквідність і достатність;
−
збереження;
−
ризик втрати банком заставного права.

При цьому оцінку кожного із зазначених факторів здійснюють на основі
бальних значень критеріїв, що вводяться банком для характеристики найбільш значущих елементів (градацій), що відображають істота того чи
іншого чинника. Для оцінки таких критеріїв використовують шкалу наступних бальних оцінок: 5 («відмінно»), 4 («добре»), 3 («задовільно»), 2
(«незадовільно»), 1 («погано»), 0 («дуже погано »).
Запропонований критерій для оцінки чинника забезпечення існували на банківській практиці оцінки кредитного ризику з точки зору забезпечення.
Найбільш поширена проблема, що виникає при реалізації забезпечення за кредитами – неможливість реалізувати його за тією заставною вартістю, яка розраховувалася спочатку при підготовці договорів, що призводить до збитків. Процес управління ризиком за своєю суттю є безперервним, його стадії (етапи) по черезі змінюють один одного. Механізми захисту банку від ризиків складаються з поточного регулювання ризику та методів його мінімізації [4]. При цьому під поточним регулюванням ризику слід розуміти відстеження критичних показників та прийняття на цій основі оперативних рішень за банківськими операціями. Необхідно враховувати, що реалізація зовнішнього фактора ризику, на який наражається банк, може поставити під загрозу безперервність його діяльності. Тому в процесі аналізу ризиків банк в обов’язковому порядку повинен враховувати можливість виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарій). Таким чином, банк повинен розробити відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок кризових обставин, який підлягає регулярному оновленню та тестуванню. Такі плани дій є невід’ємною складовою механізмів контролю ризиків банку. Банк також має забезпечити наявність процедур та заходів щодо попередження стресових ситуацій, викликаних внутрішніми причинами.
Кредитний ризик є одним із найнебезпечніших ризиків для банку,
причому, на відміну від інших, що частково можуть бути нівельовані самими

комерційними банками. Ризик неотримання певних вигод внаслідок невиконання клієнтами та контрагентами своїх зобов’язань попередити або спрогнозувати наперед досить важко. З великою впевненістю можна стверджувати, що єдиним найбільш дієвим інструментом мінімізації втрат від появи кредитного ризику є створення відповідних резервів, з яких резерв під проблему заборгованості займає особливе місце. Проте створення резервів є
непопулярним заходом, а його ефективність часто ставиться під сумнів,
оскільки ті кошти, які б могли приносити реальний прибуток для банку,
мають бути зарезервованими під той ризик, який може не настати.
Така ситуація вимагає нового бачення проблеми кредитного ризику українських комерційних банків для створення адекватної та ефективної
системи його попередження та мінімізації. Разом з цим, у посткризовий період проблема управління кредитним портфелем і мінімізація ризиків від кредитної діяльності банку набуває особливого значення. Зростаюча невизначеність потребує удосконалення методів оцінки та управління кредитними ризиками банку. Вдосконалення потребує таких ефективних
інструментів як сценарний аналіз, що активно застосовується протягом останнього десятиліття як регуляторами, так і банками у процесі управління кредитними ризиками. Це по-суті метод, який зводиться до процесу моделювання факторів впливу на кредитний ризик, а також до подальшої
кількісної оцінки та вибору інструментарію управління на основі висновків,
зроблених за результатами моделювання.
Саме такий підхід дозволяє менеджменту сучасного банку вирішити дві
важливі задачі: по-перше, оцінити розмір збитків за кредитним портфелем при максимально несприятливому розвитку подій і по-друге, оцінити якість власної методики управління кредитними ризиками.

ВИСНОВКИ
Отже, під банківським ризиком розуміється притаманна банківської
діяльності можливість (вірогідність) понесення кредитною організацією втрат і (або) погіршення ліквідності внаслідок настання несприятливих подій,
пов'язаних з внутрішніми чинниками (складність організаційної структури,
рівень кваліфікації службовців, організаційні зміни, плинність кадрів і т.д.) і
(або) зовнішніми (зміна економічних умов діяльності кредитної організації,
технології й т.д.).
До зовнішніх ризиків слід відносити банківські ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністю самого банку або його клієнтів. Зовнішні ризики регіональний, інфляційний, зниження ринкової ліквідності - становлять небезпеки економічного характеру, пов'язані з процесами виробництва і
реалізації
товарів,
послуг,
обумовлені
кон'юнктурою ринків,
макроекономічними процесами. При цьому ймовірність настання вказаних несприятливих подій однакова як для банку - кредитора та інвестора,
одержувача депозитів, так і для фірм одержувачів інвестицій і позичальників,
для власників заощаджень. Зовнішні ризики підрозділяються на три основних види ризиків: країнові, валютні та ризики стихійних лих (форс-мажорних обставин). Перші спроби управління валютним ризиком були здійснені на початку 70-х років, коли були введені плаваючі курси. На підставі аналізу і
систематизації теоретичних основ ризик - менеджменту та банківського менеджменту визначено, що валютний ризик – це внутрішній щодо банківської установи, фінансовий щодо об’єкту впливу і ціновий згідно джерела виникнення ризик, що виражається у ймовірності того, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій банку. Визначено, що складність

управління валютним ризиком пов’язана зі значною кількістю факторів, що його обумовлюють. З метою комплексної ідентифікації факторів валютного ризику запропоновано виділяти: зовнішні – що, не піддаються контролю банку, внутрішні – ті, що банк може контролювати. Некеровані фактори впливу на валютний ризик, у свою чергу, доцільно розділити на короткострокові та довгострокові, керовані - на кількісні та якісні.
Обґрунтовано типологію валютного ризику банку шляхом виділення наступних його ознак: за формами; за видами: за ступенем обґрунтованості
прийнятого валютного ризику, за ступенем системності, у відповідності до розміру ризику, за адекватністю часу прийняття рішень: попереджувальний,
поточний та запізнілий, в залежності від кількості осіб, що приймають рішення щодо управління валютним ризиком, за характером дії, в залежності
від рівня ризику. Систему управління валютним ризиком запропоновано визначати як поєднання механізму управління, об’єкту управління та організації управління.
Основою системи управління валютним ризиком банку виступає механізм управління – поєднання стратегії банку в частині
управління валютним ризиком; критеріїв управління валютним ризиком банку; факторів валютного ризику, на які здійснюється управлінський вплив для забезпечення підтримання критеріїв управління на визначеному рівні та методів управління валютним ризиком банку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.«Борисфен»,2014.
–
336
с.
–
ISBN
966-327-45-18.ktiv.com/nbu-podilivsya-planami-na-2015-rik/ «Магнолія 2014»,
2015. – 688 с. – ISBN 966-8340-14-1.
2.Вовчак О., Меда Н. Фінансова стратегія розвитку банку як передумова ефективності його діяльності.//Банківська справа:
Науково-практичне видання. – Київ, 2012.
3. Дослідження корпоративного управління у банківському сектору України
[Електронний ресурс] Міжнародна фінансова корпорація, 2014. – Режим доступу http//www.ifc.org/ukraine/
4.Тавас А.М. Антикризове управління кредитними організаціями. М.:
Юнити-Дана, 2013.
5.Тарасова Г.М. Банківська справа. - Ростов, 2014.
6.Тепман Л.М., Швандар В.А. Ризики в економіці. - М.: ЮНИТИ, 2014.
7.Уткін Е.А., Бутова Т.В. Загальний та стратегічний менеджмент. - М.:
ЕКМОС, 2015.
8. Єгоричева С. Інноваційні стратегії банків: сутність та класифікація //
Банківська справа. – 2013.
2015. – 312 с. – ISBN 966-364-279-3.
9. Сплетухов Ю.А, Дюжіков Є.Ф. Страхування: Навчальний посібник. - М.,
2015.
10. Експобанк. Річні звіти на сайті [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.ekspobank.com.ua.
11.
http://karpatskijobje
Банківські ризики : теорія та практика управління:
монографія/ Л. О. Примостка, О. В. Лисенюк, О.О. Чуб; Мін-во освіти і науки
12. Іфтемічук, В.С. , Григор`єв, В.А, Манілич, М.І., Шутак, Г.Д. Генеза
13. Донець Л.І., Економічні ризики та методи їх вимірювання:

14. Вітлінський, В.В., Наконечний, С. І. Ризик у менеджменті
15.Севрук В.Т. Банківські ризики. - М.: Дело ЛТД, 1994. ISBN
978-966-483-132-8.Башнянина, В.С. Іфтемічука. – 2-е видання, виправлене і
доповнене. – Львів:навчальний посібник В.В. Вітлінський, С.І. Наконечний. –
К.: ТОВ
навчальний посібник Л.І. Донець. – К.: Центр навчальної літератури,
ринкової економіки: навчальний словник-довідник за наук.ред Г.І. України,
ДВНЗ «КНЕУ» ім. Вадима Гетьмана». – К.: КНЕУ, 2015. – 456 с.
16.Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах
(голова) та інш. – К.: Молодь, Ін Юре. – 2013. – 680 с.
17. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.:
A. M. Мороз, M. Φ. Пуховкіна, M. I Савлук та інш.; За ред. д-ра екон. наук,
проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. Μ. Φ. Пуховкіної. – К.: КНЕУ,
2014– 556 с.
18. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д.
Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. –
К.: КНЕУ, 2014. – 599 с. (studentbooks/content/view/292/54/1/0/)