ІСТОРІЯ ЕТНОЛОГІЇ
.
РЕФЕРАТ
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………….. 3
Історія етнології………………………………..
ВСТУП
Люди, які населяють нашу планету різняться між собою за багатьма факторами: колір шкіри, колір волосся, форма очей, носа, мова, менталітет, релігія та ін. все це риси притаманні окремим народам або етносу. Слово «етнос» походить з грецької мови та перекладається як «народ». Етнологія, як наука, вивчає різні народи, тим самим допомагаючи краще зрозуміти один одного. Людина яка вивчатиме етнологію з розумінням ставитиметься до процесів які відбуваються не тільки на батьківщині, але й у цілому світі. Саме інтерес людини до кращого пізнання своїх сусідів спонукав до вивчення інших народів, а саме їхнього способу життя, традицій, мови, міфології, історії … З часом накопичилось дуже багато інформації про народи світу, яка потребувала систематизації для більш зручного вивчення, саме це, напевно, й слугувало передумовою для виникнення такої науки як етнологія.
Знання етнології дуже потрібні у сучасному світі. Ми з самого дитинства користуємося цими знаннями навіть не усвідомлюючи цього, адже нікого з нас не дивує жінка вдягнена у хіджаб або чоловік в якого на голові феска. Ми розуміємо ,що у кожного народу є свої традиції та норми поведінки. Але для людини яка хоче вивчати етнологію більш досконало цього, звісно, замало.
Для більшого розуміння того, що вивчає наука етнологія потрібно знати історію виникнення та основні етнологічні школи. Для цього були опрацьовані різні джерела та викладено інформацію у цьому рефераті.
1 Історія етнології.
Ще в часи античності було накопичено багато відомостей про різні народи, які були досить точні та обґрунтовані. Етнографічні відомості збиралися під час подорожей, військових походів тому автори самі були свідками подій які описували. З цього можна зробити висновок, що відомості були не завжди досить об’єктивними бо напряму залежали від відношення персони до події свідком якої вона була.
Основним джерелом етнографічних описів були такі праці: «Історія», Геродот; « Записки про галльську війну». Гай Юлій Цезарь; «Історичні записки», «Німеччина», Корнелій Тацит.
Потрібно враховувати, говорячи про античному періоді, що власне етнографічних праць, за рідкісним винятком, в той час ще не могло бути. Дані по культурах інших народів знаходили своє відображення переважно в географічних та історичних працях. Однак, якщо враховувати теоретичну установку античних дослідників, яка полягала в тому, що ні географію, ні історію неможливо вивчати без опису тих народів, яких стосувалося розповідь, обсяг етнографічних відомостей, представлений у цих роботах був досить широким.
Нарешті, важливо також і те, що автори таких праць не обмежувалися простим описом культури інших народів - ними також робилися спроби створення концепцій, що мали вже теоретичний характер. Більш того, деякі ідеї античного часу пізніше знайдуть свій розвиток в дослідженнях XIX і навіть XX в. Наприклад, це стосується теорії географічного детермінізму, прихильники якої декларували повну залежність людської психології і культури від природного середовища (ландшафту, середньорічної температури і т.д.). Так, Фукідід пов'язав ступінь родючості грунтів в державі з прийнятої в ньому формою правління.
Підсумком античного періоду стало накопичення великого масиву інформації, який дозволяв робити перші теоретичні узагальнення. Це стосується, наприклад, спроб створення глобальних периодизаций історії людства (Тіт Лукрецій Кар) або теорій, де пояснювалися причини культурного різноманіття народів світу. Так, на думку Гіппократа, особливості культури визначаються кліматом, характером грунтів і ландшафтом. [1]
На початку XIII ст. активізувалась дипломатична діяльність після тимчасового призупинення збору й осмислення етнографічних даних в Європі, причинами якого були як загальний занепад науки і освіти. Причиною активізації стала татаро-монгольська навала. Частим явищем стали візити на Схід дипломатичних місій з метою не тільки укладання угод, але й з завданням описувати всі території через які проходитиме посольство.
Деякі купці та мандрівники також складали описи інших країн та народів. Одним із таких творів стала «Книга» Марко Поло, в якій він описував свої подорожі до Азії.
Велику кількість етнографічних матеріалів було зроблено разом з географічними відкриттями. Саме завдяки Колумбу, Амеріго Веспуччі, Магелану та іншим мандрівникам стало відомо багато нових народів, мов та звичаїв.
З епохи Просвітництва (ХVІІІ ст.) починається підготовчий етап формування етнології як окремої науки про народи. На той час панівною була теорія географічного детермінізму, у відповідністю з якою людина, народи і їх культура розглядалися як продукти природного середовища. Обширний етнографічний матеріал став основою для створення теорії поступального розвитку окремих народів і культур.
Безпосереднє виникнення етнології як самостійної науки відбулося у 30-х рр. ХІХ ст. і було пов’язане з необхідністю теоретичного пояснення відмінностей в культурному розвитку народів, розуміння механізмів формування і особливостей етнічної психології, визначення причин расових відмінностей, встановлення взаємозв’язку етнічних особливостей і суспільного устрою, визначення причин розквіту і занепаду культури та історичної ролі того чи іншого народу. У відповідь на ці проблеми почали виникати теорії, концепції, наукові напрямки і школи, які поступово трансформувалися в окрему науку про народи, що назвали етнологією. Запровадження терміну “етнологія” для назви самостійної науки про народи належить французькому вченому Жан-Жаку Амперу, який у 1830 р. розробив загальну класифікацію антропологічних (гуманітарних) наук, серед яких виділив і етнологію. Офіційними фактом народження етнології як науки стало заснування в 1839 р. Паризького товариства етнології. Однак ця подія стала поштовхом для початку гострої науково-теоретичної дискусії різних напрямків і шкіл про предмет, мету і місце даної науки, яка, до певної міри, триває і тепер.[2]