Ім'я файлу: Реферат паратонзилярний абсцес.docx
Розширення: docx
Розмір: 202кб.
Дата: 27.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Хрон тонзиліт.docx
Носові кровотечи.doc
Розширення: docx
Розмір: 202кб.
Дата: 27.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Хрон тонзиліт.docx
Носові кровотечи.doc
Дніпровський державний медичний університет
Кафедра оториноларингології
Реферат
На тему: «Паратонзилярний абсцес. Паратонзиліт.»
Підготувала: інтерн 1-ого року Сущенко Діана Димитрівна
Перевірив: зав.від. ЛОР№1 Соколенко Ярослав Борисович
Дніпро 2022
План реферату:
Визначення, етіологія, особливості патологічної анатомії паратонзилярного абсцесу ---- 2ст.
Клінічна картина -----3ст.
Діагностика ------4ст.
Лікування -----5ст.
Паратонзиліт (визначення етіологія, патогенез) ----6ст.
Клінічна картина ----7ст.
Лікування---8-10ст.
Список літератури----11ст.
Що таке паратонзилярний абсцес?
Паратонзилярний абсцес називають флегмонозною ангіною, або запалення навколомигдаликової клітковини.
При гнійному розплавленні паратонзилярного інфільтрату утворюється паратонзилярний абсцес.
Етіологія
Збудниками паратонзилярного абсцесу є аероби – Streptococcus pyogenes, Staphylococcus aureus, Haemophilus influenzae, різноманітні види Neisseria та анаероби – Fusobacterium, Peptostreptococcus, Prevotella, Bacteroides. У більшості випадків причиною ПА є поєднання аеробної та анаеробної мікрофлори.
Рідше інфекція потрапляє в клітковину внаслідок захворювання зубів (перикоронарит та гострий періодонтит) – одонтогенний паратонзиліт. Також причиною можуть бути сторонні тіла горла (рибна кістка тощо). Для виникнення абсцесу необхідні умови: сенсибілізація організму до бактеріальних та тканинних антигенів, загальне або місцеве охолодження, гіповітаміноз.
Особливості патологічної анатомії
Піднебінний мигдалик розміщений у ніші між передньою та задньою піднебінними дужками. Латеральніше від нього розміщена паратонзилярна тканина, в якій і формується паратонзилярний абсцес. При прогресуванні абсцесу він може поширюватися на сусідні анатомічні структури, включаючи жувальні та крилоподібний м'язи. У важких випадках він може проникати у футляр сонної артерії.
У своєму розвитку процес проходить наступні стадії: ексудативно-інфільтративну, абсцедування та інволюції.
Залежно від того, де знаходиться зона найбільшої інтенсивності запалення, розрізняють передньоверхній, передньонижній, задній та зовнішній (боковий) паратонзилярний абсцес. Найчастіше зустрічаються передньоверхні абсцеси. Переважно це є однобічні процеси, але іноді вони розвиваються з обох сторін.
Клінічна картина
Початок захворювання гострий. Зазвичай відзначається лихоманка, озноб, загальна інтоксикація. Пацієнтів турбує виражений біль у місці локалізації абсцесу, який має схильність іррадіювати у вухо або зуби. Порушується ковтання, з'являється неприємний запах з рота. Характерним симптомом є тризм жувальних м'язів, що ускладнює огляд порожнини рота і глотки. Тризм (неможливість відкрити рот або затруднення при цьому) є наслідком запалення глотково-верхньощелепного простору (spatium pharyngomaxillare) та крилоподібного м'яза (m. pterygoideus).
У пацієнтів відзначається вимушене положення голови з нахилом вперед і в хвору сторону. Підщелепні лімфатичні вузли збільшуються і стають болючими при пальпації. Зазвичай підвищується ШОЕ відзначається лейкоцитоз.
Фарингоскопічна картина нагадує картину паратонзиліту, однак при паратонзилярному абсцесі у центральній частині інфільтрату візуалізується ділянка гнійного розм'якшення жовтуватого кольору, при інструментальній пальпації якої відзначається флуктуація.
При передньоверхньому абсцесі піднебінний мигдалик зміщений донизу і дозаду, мигдалик може прикриватися передньою дужкою.
Задній паратонзилярний абсцес розвивається між задньою піднебінною дужкою і піднебінним мигдаликом або безпосередньо в ній. Задня піднебінна дужка гіперемована, потовщена, різко інфільтрована. Ці зміни поширюються на прилеглу частину м'якого піднебіння і язичок, інколи можуть поширюватися на зовнішнє кільце гортані. Але тризм незначний.
Нижній паратонзилярний абсцес зустрічається рідко. Він локалізується у ділянці, яка прилягає до нижнього полюса мигдалика та кореня язика. Відзначається набряк та гіперемія нижнього відділу передньої піднебінної дужки, кореня та бокової поверхні язика. Інколи відзначається колатеральний набряк язикової поверхні надгортанника.
Найбільш небезпечний зовнішній паратонзилярний абсцес, при якому абсцедування відбувається латеральніше мигдалика. Порожнина абсцесу лежить глибоко і важко доступна.
Зміни складу крові: виражений лейкоцитоз (10 – 12 Г/л), зі сувом лейкоцитарної формули вліво, еозинофілія, ШОЕ – 30-40 мм/год. Діурез знищений але попри це спостерігається ізогіпостенурія, у більшості хворих спостерігається альбумінурія, збільшується кількість лейкоцитів, з’являються еритроцити. На ЕКГ – відхилення, що характерні для дифузних змін міокарда.
У перші години з’являється нерізко виражена гіперемія піднебінно-горлових дужок, мигдаликів на боці запалення. Наступного дня на боці пара тонзиліту виявляють різу гіперемію слизової оболонки, інфільтрацію піднебінних дужок та прилеглих ділянок м’якого піднебіння, піднебінний мигдалик вибухає в просвіт, піднебінний язичок набряклий та зміщений у протилежний бік від ураження. Тривалість І ст. – 2-3 дні, на 3-4 день утворюється гнояк та з’являються зміни в зіві, які набувають ознак тієї чи іншої форми паратонзилярного абсцесу.
Діагностика
Як правило, для діагностики паратонзилярного абсцесу достатньо ретельного анамнезу та фізикального обстеження, але радіологічне дослідження може допомогти у диференціальній діагностиці. Його виконують черезшкірно, розміщуючи датчик над піднижньощелепною слинною залозою та сканують паратонзилярну ділянку.
Диференційними ознаками паратонзилярного абсцесу, що формується (при порівнянні із набряково-інфільтративною стадією), є наявність зон з нетиповими ехогенними, гіпер- або анехогенними включеннями і псевдокапсулою.
Діагностика стадії зрілого паратонзилярного абсцесу, що сформувався (порівняно з тим ПТА, що ще формується), грунтується, разом із вищезазначеними ознаками, на наявності псевдокапсули з гіперехогенною обвідкою.
У складних випадках проводять КТ, яка може допомогти визначити утворення абсцесу. Для оптимального огляду абсцесу необхідно виконати КТ з контрастуванням. Ділянка низького послаблення на КТ з контрастуванням наводить на думку про утворення абсцесу. Іншими КТ-ознаками паратонзилярного абсцесу є набряк м'яких тканин із втратою жирових прошарків та наявність набряку в навколишніх ділянках.
«Золотим» стандартом діагностики паратонзилярного абсцесу є отримання гною з абсцесу шляхом пункційної аспірації. Для знеболення можна використати 0,5% спрей бензалконію, після чого прополоскати горло 2% лідокаїном з адреналіном. Для отримання матеріалу використовують голку для спинномозкової пункції з 10-мілілітровим шприцом. Аспірат скеровують у лабораторію на мікробіологічне дослідження для з'ясування адекватного лікування.
Пункцію повинен виконувати досвідчений лікар. До ускладнень належать аспірація гною та крові, а також кровотеча. При локалізації абсцесу в дистальній частині мигдалика голкою можна проникнути у сонну артерію.
Паратонзиліт діагностується у пацієнтів за наявності вираженого болю в горлі, тризмі, зміненому голосі та асиметрії зіва. Усім пацієнтам із описаною симптоматикою необхідно проводити діагностичну пункцію з наступним бактеріологічним посівом вмісту. Діагностична пункція дозволяє диференціювати паратонзилярний абсцес та паратонзиліт. УЗД у місці надання медичної допомоги може використовуватися для діагностики та визначення оптимального місця для аспірації або розрізу та дренування.
КТ шиї може допомогти підтвердити діагноз, коли фізикальне обстеження утруднене або діагноз викликає сумніви, особливо коли захворювання необхідно диференціювати від навкологлоткової або іншої глибокої інфекції шиї.
Лікування
При сприятливому перебігу паратонзилярний абсцес на 3-5-й день може розкритися самостійно, хоча нерідко захворювання затягується. У цей момент захворювання переходить в стадію зворотнього розвитку: стан пацієнта покращується, зменшується інтенсивність болю, температура тіла повертається до норми, зменшуються запальні явища у глотці, які повністю зникають через 4-5 днів.
У випадку, коли не відбулося самовільного дренування абсцесу, проводять евакуацію гною з абсцесу та курс консервативної терапії.
Консервативне лікування складається із загального та місцевого.
Загальне лікування
Вибір антибіотика безпосередньо залежить від результатів бактеріологічного дослідження. Однак до отримання результатів бакдослідження аспірату рекомендуються пеніциліни, пеніциліни, захищені клавулановою кислотою, цефалоспорини І і ІІІ покоління, макроліди. Якщо немає ефекту протягом перших 24 годин, рекомендується додати метронідазол по 250 мг двічі на день.
Окрім антибіотикотерапії, призначають гіпосенсибілізуючі засоби, вітаміни групи В і С, симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижуючі, серцеві та ін.).
Використання гепатопротекторів у післяопераційному періоді в комплексі лікувальних заходів сприяє нормалізації функції печінки.
Місцеве лікування: полоскання глотки дезінфікуючими теплими розчинами (фурацилін, ангілекс, ротокан, рекутан).
Однак основним методом лікування при даній патології є хірургічні методи: розтин абсцесу з його дренуванням та невідкладна абсцестонзилектомія. У сучасній літературі з'явилися повідомлення про такий метод лікування як пункційна аспірація. В ході клінічних досліджень не було виявлено суттєвих відмінностей між лікуванням паратонзилярного абсцесу методом розтину-дренування та методом пункційної аспірації. Пункційна аспірація є адекватним вибором лікування, але при рецидиві необхідно виконати розтин-дренування.
ПАРАТОНЗИЛІТ
Паратонзиліт – запалення навколомигдаликової клітковини, що виникає, у більшості випадків, внаслідок проникнення інфекції за межі її капсули під час або після перенесеного тонзиліту.
Частота виникнення даного захворювання – 10-15 випадків на 10000 населення.
Розвивається паратонзиліт у хворих з гострим тонзилітом або хронічним тонзилітом в стадії декомпенсації.
Етіологія
Збудниками паратонзиліту найчастіше бувають стрептококи та стафілококи, інколи – пневмококи, кишкова паличка і навіть анаероби.
Патогенез
Найчастіше виникає паратонзиліт у осіб молодого віку – 15-30 років. У дітей до 10 років і осіб старших 40 років паратонзиліт виникає дуже рідко. Найчастіший шлях проникнення інфекції – тонзилогенний, як правило, з верхнього полюсу мигдалика або додаткової часточки, на рівні якої паратонзилярна клітковина більш пухка, а капсула мигдалика – тонка. Можливий гематогенний та лімфогенний шлях проникнення інфекції у паратонзилярну клітковину. Інколи паратонзиліт має травматичне, одонтогенне або отогенне походження при інтактному мигдалику.
Виникає гіперемія судин у паратонзилярній клітковині, порушується їхня проникливість, розвивається набряк та дрібноклітинна інфільтрація тканин. Всмоктування продуктів розпаду бактерій та їхніх токсинів призводить до розвитку інтоксикаційного синдрому. Подразнення нервових рецепторів продуктами обміну сприяє виникненню болю, порушення з боку центральної та вегетативної нервової системи.
Переважно це є однобічні процеси, але іноді вони розвиваються з двох боків. Залежно від локалізації розрізняють передній, або передньо-верхній (супратонзилярний), задній, нижній та зовнішній або бічний паратонзиліти.
При передньому паратонзиліті процес локалізується між мигдаликом та верхньою частиною передньої піднебінної дужки.
Задній паратонзиліт розвивається у клітковині між мигдаликом та задньою піднебінною дужкою.
Нижній паратонзиліт локалізується у ділянці, яка прилягає до нижнього полюсу мигдалика й кореня язика.
Зовнішній паратонзиліт зустрічається рідше і відноситься до більш складних форм паратонзиліту. Він локалізується у зовнішньому відділі паратонзилярної клітковини.
Інколи клінічна картина при паратонзиліті має дещо своєрідний характер, який відрізняється від класичного. У такому випадку говорять про підгострий паратонзиліт. Початок захворювання повільний, супроводжується нерізким болем у глотці, субфебрильною температурою тіла. Запальні явища при фарингоскопії менше виражені. Протягом 3-4 тижнів у навколомигдаликовій клітковині формується паратонзилярний абсцес. Спостерігаються ситуації, коли після розкриття абсцесу на фоні інтенсивної терапії продовжується дренування гною з гнояка протягом 5-7 тижнів.
Клінічна картина
Початок захворювання – гострий. Зазвичай відзначається лихоманка, озноб, загальна інтоксикація. Температура тіла сягає високих показників. Пацієнтів турбує виражений біль у горлі, який посилюється при ковтанні та іррадіює у вухо або зуби. Порушується ковтання, з'являється неприємний запах з рота. Характерним симптомом є тризм жувальних м'язів, що ускладнює огляд порожнини рота і глотки та гіперсалівація. Голос стає гугнявим. У пацієнтів відзначається вимушене положення голови з нахилом вперед й у хворий бік. Підщелепні лімфатичні вузли збільшуються і стають болючими при пальпації. Зазвичай підвищується ШОЕ, відзначається лейкоцитоз.
Фарингоскопічна картина залежить від локалізації запальних змін.
При передньоверхньому паратонзиліті піднебінний мигдалик зміщений донизу і дозаду, прикритий передньою піднебінною дужкою. Остання, в свою чергу, різко гіперемована та інфільтрована, набрякла, випнута допереду. Відзначається асиметрія м'якого піднебіння, зміщення язичка у протилежний бік. Рухомість м'якого піднебіння різко обмежена.
Задній паратонзиліт характеризується різко потовщеною (до розмірів мізинця), гіперемованою, інфільтрованою, набряклою задньою піднебінною дужкою. Ці зміни поширюються на прилеглу частину м'якого піднебіння і язичок, інколи можуть поширюватися на зовнішнє кільце гортані. Піднебінний мигдалик не змінений, відтиснутий допереду. Передня піднебінна дужка інтактна. Тризм незначний.
При нижньому паратонзиліті відзначається набряк та гіперемія нижнього відділу передньої піднебінної дужки, кореня та бокової поверхні язика. Інколи відзначається колатеральний набряк язикової поверхні надгортанника.
Зовнішній паратонзиліт розташовується у зовнішньому відділі паратонзилярної клітковини.
Інколи клінічна картина при паратонзиліті має дещо своєрідний характер, який відрізняється від класичного. У такому випадку говорять про підгострий паратонзиліт. Початок захворювання повільний, супроводжується нерізким болем у глотці, субфебрильною температурою тіла. Запальні явища при фарингоскопії менше виражені. Протягом 3-4 тижнів у навколомигдаликовій клітковині формується паратонзилярний абсцес. Спостерігаються ситуації, коли після розкриття абсцесу на фоні інтенсивної терапії продовжується дренування гною з гнояка протягом 5-7 тижнів.
Зустрічається окрема форма паратонзиліту, а саме паратонзиліт, який часто рецидивує. Даний діагноз виставляють у тому випадку, коли він повторюється 4-6 разів протягом 1-2 місяців.
Хронічний паратонзиліт характеризується скаргами пацієнта на загальну слабкість, швидку втомлюваність, нерізкий біль у горлі з одного боку, відчуття тиску у ділянці мигдалика, незручність під час ковтання.
При фарингоскопії, поряд із звичайними симптомами хронічного тонзиліту, виявляють незначну асиметрію зіва, піднебінний мигдалик на боці ураження збільшений у розмірах і дещо випнутий до серединної лінії разом із піднебінною дужкою. На боці наявного паратонзиліту відзначається більш виражена гіперемія слизової оболонки. У частини хворих із крипт піднебінного мигдалика при натисканні дренується густий гній. На боці ураження відзначається реґіонарний лімфаденіт.
Лікування
Лікування пацієнтів з паратонзилітом проводиться у стаціонарі, й триває переважно 3-5 днів.
Загальне лікування: антибактеріальна терапія (пеніциліни, пеніциліни, захищені клавулановою кислотою, цефалоспорини І і ІІІ покоління, макроліди); гіпосенсибілізуючі засоби; вітаміни групи В і С; симптоматичні засоби (анальгетики, протигарячкові, серцеві та ін.). З метою підвищення загального та місцевого імунітету – імудон.
Місцеве лікування включає полоскання глотки дезінфікуючими теплими розчинами: фурацилін, гівалекс, хлорофіліпт, настій шавлії, ромашки. Призначаються місцево аерозольні антисептики: гексаспрей, ангіноваг, пастилки та таблетки для розсмоктування – лісобакт, декатилен, гексаліз тощо.
Пацієнтам рекомендується дієта: рідка, вітамінізована, легкозасвоювана, переважно молочно-рослинна, не подразнююча, рекомендоване рясне пиття.
Кінцевим очікуваним результатом лікування є нормалізація загального стану, температури тіла, зникнення запальних явищ у глотці, нормалізація показників крові.
При несвоєчасному зверненні пацієнта або неадекватному лікуванні можливий розвиток паратонзилярного абсцесу, флегмони шиї, тонзилогенного медіастиніту, тонзилогенного сепсису. У випадку розвитку ускладнень проводиться рентгенографія грудної клітини, трахеостомія, інтенсивна терапія – введення протинабрякових засобів.
Після одужання пацієнтам рекомендується диспансерне спостереження у оториноларинголога – 1 раз на 6 місяців.
Список літератури
Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.
1.Солдатов И. Б., Днилин В. А., Митин Ю. В. Патолгия верхних дыхательных путей. Медицина 1975.
2.Плужников М. С., Лавренова В. Г. Воспалительные заболевания полости рта, глодки, гортани. Медицина 1978. 3.Французов Б.Л., Фрацузова С. Б. Лекарственная терапия заболеваний уха, горла и носа. Здоровье 1988.