Освіта. Наука. Література
Підготувала учениця 11 класу Перекопай Олександра.
Розвиток освіти в період системної кризи радянського ладу.
У 1966—1967 рр. було розпочато переведення шкіл на 10-річний термін навчання. До навчального плану увійшли нові предмети — основи Радянської держави і права у 8-му класі та суспільствознавство в 10-му класі. Із 1972 р. в усіх середніх школах запровадили також обов’язкову початкову військову підготовку. Запровадження загальної обов’язкової середньої освіти з 10-річним терміном навчання було закріплено в Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Після 8-го класу (здобуття неповної середньої освіти) молодь продовжувала навчання або в старшій школі, або в середніх спеціальних навчальних закладах — професійно-технічних училищах і технікумах.У період «застою» в Україні в усіх сферах культурного життя швидко поширювалося зросійщення. Новий наступ на національну школу започаткувала в 1978 р. постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення російської мови в союзних республіках». Згідно із цією постановою Міністерство освіти УРСР поставило вимогу перед усіма навчальними закладами сприяти покращенню вивчення в загальноосвітніх школах республіки російської мови. Запроваджувалися нові заходи із заохочення переходу на російську мову викладання, у тому числі через підвищення заробітної плати вчителям. Учителям російської мови та літератури було встановлено надбавку до заробітної плати в розмірі 15 %. Розширювався випуск навчальної літератури російською мовою. У результаті розгортання зросійщення на середину 1980-х рр. у столиці України лише п’ята частина учнів навчалася українською мовою.
Розвиток науки в період системної кризи радянського ладу.
У 60-80-х роках розвивалась і наука. Головним науковим центром України залишалась Академія наук УРСР, очолювана відомим вченим академіком Б. Патоном. Основні напрямки наукових досліджень визначалися фізико-технологічною, біохімічною секціями та секцією суспільних наук АН УРСР. Фундаментальні дослідження проводилися в науково-дослідних інститутах республіки.
Українські вчені зробили значний внесок у розвиток ракетної техніки, космонавтики, кібернетики у використання атомної енергії в мирних цілях. Науковими дослідженнями в Україні в 1987 році займались більше 213 тисяч науковців, серед яких було близько 6 тисяч докторів та більше ніж 71 тисячі кандидатів наук.
Усе більшої ваги набували наукові дослідження в галузі сільського господарства. В Україні були виведені нові гібридні сорти кукурудзи, соняшнику, цукрового буряку. Науковці Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка В. Ремесла вивели кілька нових перспективних сортів пшениці. І все ж, незважаючи на, безсумнівно, значні успіхи, вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу. Гальмом розвитку наукових досліджень була надмірна централізація керівництва наукою, диктат партійного керівництва обмежував можливості об’єктивних досліджень в галузі гуманітарних наук.
Українська наука забезпечувала, в першу чергу, потреби військово-промислового комплексу, на його розвиток держава коштів виділяла без обмежень. Інші наукові дослідження фінансувались здебільшого за залишковим принципом. У другій половині 70-х — початку 80-х років наука мала ознаки «застою», конкретними проявами якого було: всеохоплююча ідеологізація, несприйняття нового, науковий диктат консервативних кіл учених, бюрократизація. У результаті відбувалось зростання чисельності наукових співробітників, але результативність їх наукових досліджень неухильно падала. Впровадження новітніх досягнень науки у виробництво гальмувалося роками.
Розвиток науки в період системної кризи радянського ладу.
- Відбулися й суттєві зміни і в сфері культурного життя республіки. До безсумнівних здобутків у галузі культури варто віднести діяльність «шестидесятників», творчість молодих талановитих художників, в тому числі і художників-авангардистів, розвиток довженківських традицій і народження національно-самобутнього кіно, розвиток української музичної культури і літературно-художньої творчості. Переважна більшість творів українських авторів була написана з позицій соціалістичного реалізму і розвивала тему «соціалістичного і комуністичного» будівництва. В умовах жорсткого ідеологічного тиску українські митці були позбавлені можливості писати про історію боротьби українського народу за національне відродження. Твори з цією тематикою були заборонені, а якщо і розповсюджувались то, здебільшого, в рукописних варіантах.
- Справжніми подіями того періоду стали численні публікації художніх, історичних, філософських творів українських авторів, які довгі роки були недоступними. Саме тоді були вперше оприлюднені таємні протоколи пакту Ріббентропа — Молотова, численні документальні підтвердження страшних фактів голодомору 1932—1933 років, документи і спогади, пов’язані з революційними подіями в Україні 1917—1918 років, діяльністю Української Центральної Ради, Директорії тощо. На екрани кінотеатрів республіки вийшли раніше заборонені та нові фільми «Тіні забутих предків», «Покаяння», «Холодне літо 53-го» та інші.
- Після довгого забуття до широкого читача повернулись твори М. Хвильового, В. Підмогильного, Г. Косинки, Є. Плужника, М. Зерова, В. Винниченка, М. Куліша та інших. Вперше українські читачі отримали можливість ознайомитися з раніше забороненими творами Г. Тютюнника, В. Стуса, В. Голобородька.
- Активізували свою діяльність Український фонд культури, творчі спілки і об’єднання.
- Перебудова, гласність і демократизація створили більш сприятливі ніж раніше можливості для розвитку української мови, початку її повернення в усі сфери культури, освіти, науки.