Ім'я файлу: Методика викладання психології.docx
Розширення: docx
Розмір: 25кб.
Дата: 15.04.2021
скачати

Методика викладання психології - це одна з педагогічних дисциплін, яка опирається на психологічні закономірності навчання та виховання. Основою методики викладання психології є психологія учіння та навчання.

Методика викладання психології у вищій школі – це дисципліна, що розглядає процес викладання психології, її закономірності, зв’язок з іншими науками з метою підвищення ефективності навчання. Методика викладання психології у вищій школі в системі психологічних дисциплін має свою мету, зміст та завдання. Визначенню мети методики викладання психології як навчальної дисципліни сприяли дослідження Б. П. Бадмаєва, В. К. Боярчук, О. В. Брюховецької, В. С. Герасимової, Н. М. Давидюк, Н. М. Дембрицької, В. П. Карандишева, В. Я. Ляудіс, В. Ю. Стоюхіної, О. В. Хроменко та інших учених. Так, В. Ю.

Стоюхіна означила найбільш поширені її трактування:

 специфічні закономірності навчально-виховного процесу, на основі яких визначаються зміст навчання та виховання, визначається система конструктивних педагогічних засобів, необхідних для реалізації цієї мети;

 методи, форми і засоби вивчення психології, їх специфіка та особливості;

 вивчення найбільш ефективних форм засвоєння студентами науково-психологічних знань, набуття психологічних умінь та навичок, які сприятимуть успішності в діяльності та спілкуванні, а також узагальнення досвіду викладання психології як навчальної дисципліни;

 психологія, яка звернена на саму себе;

 методика навчання психологічним знанням та вмінням, методика психологічної освіти і навчання практичним психологічним умінням;

 система засобів і прийомів, спрямованих на підвищення ефективності засвоєння й використання знань у практичній діяльності, організацію спільної діяльності викладача і студентів із метою управління й самоуправління навчальною діяльністю.

Суттєвим механізмом навчання є рефлективні відносини.

Наступним механізмом навчання та уміння є зворотний зв'язок(як інформацію про наявність помилки, про умови її виникнення та інструкцію про те, як її виправити).

М.М. Скаткін виділив чотири структурні компоненти навчального процесу, які складають основу навчання: повідомлення знань; їх засвоєння; відтворення засвоєного; застосування знань на практиці.

З урахуванням історичного досвіду розвитку педагогіки та освіти й сучасного їх стану можна виділити три типи навчання:

1) інформаційно-повідомлювальний;

2) пояснювально-ілюстративний;

3) проблемно-дослідницький.

Інформаційно-повідомлювальний тип навчального процесу має у своїй основі пам'ять, запам'ятовування того, що вивчається. При цьому найбільшого успіху досягне той викладач, який володіє великим обсягом фактичного матеріалу й усно передає студентській аудиторії знання, почерпнуті з книг, виступаючи в ролі ретранслятора. Студентам залишається тільки слухати й запам'ятовувати, не утруднюючи себе усвідомленням запам'ятовуваного з наступним, часто дослівним відтворенням.

Пояснювально-ілюстративний тип за вихідну точку бере докази, пояснення, свідоме засвоєння, відтворення і застосування знань із широким використанням наочності. Такий тип навчання вимагає від викладача рис художника, хоча й залишає в основі навчання відтворюючу діяльність тих, хто навчається.

Проблемно-дослідницький, базою якого будуть ідеї проблемного навчання, управління самостійною роботою студентів, їхня самоосвіта.

Методи навчання - це основні шляхи, способи навчальної роботи вчителя (викладача) та учнів (студентів), за яких набуваються певні знання, вміння й навички.

Активних методів навчання з точки зору психології їх можна поділити на три групи, методи:

а) програмованого навчання;

б) проблемного навчання;

в) інтерактивного навчання (В.Я. Ляудіс).

1. Під програмованим навчанням розуміють систему теоретичних положень, організаційних форм і засобів навчальної роботи, що передбачає переважно опосередковане програмне керування пізнавальною діяльністю учнів (студентів) і обумовлює самостійне засвоєння ними знань, умінь і навичок та психічний розвиток особистості.Основним змістом діяльності викладача стає не передача знань у процесі його діалогу зі студентом, а організація самостійної пізнавальної активності. Програмоване навчання недостатньо стимулює творчість та ініціативність студента в оволодінні знаннями, постійно тримаючи його в межах навчаючої програми.

2. Проблемне навчання - це система методів і засобів, що забезпечують можливість творчої участі студентів у процесі засвоєння нових знань, формування у них творчого мислення та пізнавальних інтересів.Головною функцією проблемного навчання є розвиток творчого мислення та творчого підходу до діяльності.(Проблемне навчання не є чимось абсолютно новим. Ми натрапляємо на нього в педагогічних концепціях і практиці Сократа, Ж.-Ж. Руссо, А. Дістервега, Л.М. Толстого, Дж. Дьюї, "нових шкіл" і "нового виховання" кінця XIX- початку XXст. У 20-30-х роках у педагогіці ідеї проблемного навчання реалізувалися у вигляді дослідницького методу.)

3. Інтерактивним називається таке навчання, яке засноване на психології людських взаємин і взаємодій. У діяльності викладача центральне місце займає не окремий студент як індивід, а група студентів, які, обговорюючи питання, сперечаються і погоджуються між собою, стимулюють і активізують один одного. До методів інтерактивного навчання психологи відносять: евристичну бесіду, метод дискусії, «мозковий штурм», метод «круглого столу», метод «ділової гри», конкурси практичних робіт, соціально-психологічний тренінг

Методика викладання психології у вищій школі в системі психологічних дисциплін має свою мету, зміст та завдання. Визначенню мети методики викладання психології як навчальної дисципліни сприяли дослідження Б. П. Бадмаєва, В. К. Боярчук, О. В. Брюховецької, В. С. Герасимової, Н. М. Давидюк, Н. М. Дембрицької, В. П. Карандишева, В. Я. Ляудіс, В. Ю. Стоюхіної, О. В. Хроменко та інших учених. Так, В. Ю. Стоюхіна означила найбільш поширені її трактування:  специфічні закономірності навчально-виховного процесу, на основі яких визначаються зміст навчання та виховання, визначається система конструктивних педагогічних засобів, необхідних для реалізації цієї мети;  методи, форми і засоби вивчення психології, їх специфіка та особливості;  вивчення найбільш ефективних форм засвоєння студентами науково-психологічних знань, набуття психологічних умінь та навичок, які сприятимуть успішності в діяльності та спілкуванні, а також узагальнення досвіду викладання психології як навчальної дисципліни;  психологія, яка звернена на саму себе;  методика навчання психологічним знанням та вмінням, методика психологічної освіти і навчання практичним психологічним умінням;  система засобів і прийомів, спрямованих на підвищення ефективності засвоєння й використання знань у практичній діяльності, організацію спільної діяльності викладача і студентів із метою управління й самоуправління навчальною діяльністю

нтів-психологів до даної дисципліни. Психологічне знання на сьогодні визнається гуманітарним, хоч тривалий час вважалося природно-науковим. Воно має специфічні особливості, які необхідно враховувати у процесі викладання психології: 1. Предметом психологічної науки є особистість, яка розвивається, змінюється з віком, характером діяльності. В. Я. Ляудіс вважає, що пізнання особистості вимагає скоріше глибини проникнення, ніж точності. 2. Процес пізнання психологічної науки діалогічний, оскільки і предмет пізнання і сторона, яка пізнає, – особистість. Тому процес пізнання психологічної реальності переломлюється через особистісні особливості людини. Подібне явище відсутнє при пізнанні фізичних чи хімічних явищ. 3. Процес пізнання психологічних явищ вимагає не тільки логічного, а й образного та наочнодієвого мислення, а також розвиток уяви. Студент-психолог повинен навчитися мислити образами, вільно їх переміщати і поєднувати. Так, наприклад, психологу-консультанту у процесі роботи необхідна здатність вільно оперувати уявними образами клієнта, включати його в ту чи іншу ситуацію. Це дає можливість краще зрозуміти проблему клієнта і допомогти в її вирішенні [4, с.75]. Для надання характеристики будь-якого психологічного явища В. С. Герасимова пропонує висвітлювати: систему понять (визначення, опис), функції психологічного явища (призначення), механізми (як виникає і функціонує явище), види (класифікації), закономірності (закони, особливості, властивості), індивідуальні, вікові та статеві особливості, закономірності розвитку і формування (в онтогенезі, а може бути й у філогенезі), порушення, психологічні теорії, методи вивчення [1, с.87]. Розуміння структури психологічного знання може допомогти студенту усвідомити цілісність психологічної реальності в усьому різноманітті її зв’язків і відносин. З погляду викладання психології запропонована схема може бути опорою для планування навчальних курсів та аналізу повноти засвоєння знань студентами. Принципи викладання психології базуються на загальнодидактичних принципах навчання. Принципи навчання – це керівні ідеї в організації навчальних занять, науково обґрунтовані рекомендації, - правила, норми, які регулюють процес навчання. Н. М. Давидюк визначила такі основні принципи, на яких базується вивчення психологічних дисциплін, а саме:  принцип науковості потребує відповідності навчального матеріалу сучасним досягненням наукової та практичної психології, не суперечить науковим фактам, теоріям, закономірностям. Дотримання принципу науковості при вивченні психології означає, що інформація, яка подається студентам, повинна бути доказовою;  принцип системності передбачає певну послідовність і логіку, яка дає системне уявлення про навчальний предмет. При цьому слід показати взаємозв’язок різних психологічних теорій, понять, закономірностей, структурувати й систематизувати теми навчальної програми;  принцип єдності раціонального й емоційного. Відповідно до цього принципу, ефективним вивчення психології буде тоді, коли студенти усвідомлять необхідність вивчення даного предмета, його особистісну і професійну значущість, виявлять усвідомлений інтерес до нього, адже емоційний інтерес до психологічних фактів найбільш суттєвий стимул для вивчення психології;  принцип єдності предметно-орієнтованого й особистісно-орієнтованого вивчення психології. Психологія як навчальний предмет має певну специфіку порівняно з іншими науками. З одного боку, це наука, яка має свій об’єктивний зміст як і інші гуманітарні науки. Тому повинна вивчатись об’єктивно. З іншого боку, предмет цієї науки є особистісно значущим для кожного студента. Тому в них виникає потреба співвіднести знання, які вони отримують, із собою, застосувати їх з метою самопізнання. Дотримання принципу єдності означає збереження певного балансу предметно-орієнтованого й особистісно-орієнтованого змісту на заняттях психології;  принцип єдності емпіричного та теоретичного знання. Цей принцип є конкретизацією дидактичного принципу єдності конкретного й абстрактного. Відповідно до нього у викладанні психології повинні оптимально поєднуватись опис теоретичних ідей, їх логічне обґрунтування і конкретні емпіричні факти, на яких вони базуються, конкретні приклади;  принцип доступності полягає в необхідності співвіднесення змісту і методів навчання з типом студентів, їх освітніми намірами, віковими особливостями, рівнем розвитку. Відповідно до цього необхідно переходити від простого до більш складного, від відомого до невідомого;  принцип наочності полягає у використанні органів чуття й образів у процесі навчання. При викладанні психології можуть використовуватись такі види наочності, як словесна, художня, образотворча, практична;  принцип активності в навчанні – ефективне засвоєння знань, яке відбувається в результаті самостійної активності у навчанні. Реалізація цього принципу досягається за рахунок формування потреби у психологічних знаннях, діалогічної форми навчання, проблемного навчання, широкому використанні практичних методів навчання (експериментів, тренінгів, тестів);  принцип зв’язку вивчення психології з життям і практикою, його суть полягає в поясненні та ілюстрації психологічних понять і закономірностей на прикладах реального життя;  вивчення психології повинно мати розвиваючий характер. Результатом вивчення психологічних теорій, понять, закономірностей є не саме їх знання, а розуміння внутрішнього світу інших людей і самого себе, вдосконалення своєї пізнавальної діяльності, розуміння себе як особистості [2, с.75]. Центральне місце методики викладання психології у вищій школі, як навчальної дисципліни, займають методи, форми й засоби навчання психології, їх специфіка й особливості. Метод навчання – це система послідовних взаємопов’язаних дій викладача і студента, що забезпечує засвоєння змісту освіти. Методи навчання у вищій школі спрямовані не лише на передавання і сприймання знань, а й на проникнення у процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ. Вони характеризуються такими ознаками, як: мета навчання, способи засвоєння Науковий часопис. Спеціальна психологія - 322 - змісту навчання й характер взаємодії суб’єктів навчання (викладача і студента). Методи навчання, як багатогранне педагогічне явище, розкриті в різноманітних класифікаціях Ю. К. Бабанського, І. А. Добрянського, Г. В. Д’яконова, В. Н. Карандашева, В. Я. Ляудіс, Л. Д. Столяренко та інших учених. Правильний вибір методів навчання відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей сприяє розвиткові пізнавальних здібностей студентів та озброєнню їх уміннями й навичками у використанні набутих знань на практиці, готує їх до самостійного життя, формує світогляд. Залежно від рівня пізнавальної діяльності студентів методи навчання поділяються на дві групи: 1) репродуктивні; 2) пошукові. Репродуктивні методи характеризуються тим, що за їх допомогою студенти засвоюють знання у готовому вигляді, виконують інтелектуальні та практичні дії за зразком, даним викладачем. Пошукові методи передбачають послідовне і цілеспрямоване залучення студентів до розв’язання пізнавальних завдань різної складності, у процесі яких вони активно засвоюють нові знання та вміння. В основі методів навчання психології лежать прийоми навчання – окремі операції чи практичні дії викладача або студента, що розвивають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу. Наприклад, прийоми активізації розумової діяльності під час усного викладу знань: порівняння, зіставлення; прийоми стимулювання, контролю і самоконтролю; метод бесіди містить такі прийоми: виклад інформації, активізація уваги та мислення, прийоми запам’ятовування, ілюстрація тощо. Засоби навчання – це все, що сприяє поліпшенню якості навчання. До них відносять:  друковані методичні засоби: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали – картки завдання, навчальні інструкції, навчальні алгоритми тощо;  наочне приладдя: натуральне – обладнання, прилади, інструменти, матеріали, зразки тощо; образне (зображувальне) – фотографії, репродукції картин художників, плакати; знаково-символічне – знакові моделі, графіки, схеми, таблиці тощо;  технічні засоби навчання: інформаційні – відеоапаратура (телевізор, кінокамера, комп’ютери, кінопроектори тощо), аудіоапаратура (магнітофони), проекційна апаратура (епіпроектори, кодоскопи, мультимедійний проектор, інтерактивна дошка); контролюючі – тренажери для підготовки до заліків та іспитів, прилади для діагностики пізнавальних процесів і властивостей особистості (комп’ютерні діагностичні методики). Під формою навчання у педагогіці прийнято розуміти ту або іншу організацію навчального процесу, діяльності викладача і студента. Це певні організаційно-часові межі, в яких реалізуються завдання із досягнення мети навчального заняття. Виділяються такі форми навчання: фронтальна (лекції, кінолекції тощо), групова (семінарські та практичні заняття, навчальні ігри, тренінги) індивідуальна (курсові, контрольні, дипломні роботи, індивідуальні завдання). Основними формами роботи у процесі вивчення дисципліни є лекції, семінарські та практичні заняття, самостійна робота. На лекційних заняттях студенти отримують систематизовану інформацію з дисципліни, визначеної програмою. Метою семінарських занять є поглиблене вивчення студентами теоретичного матеріалу, формування навички самостійної переробки наукових текстів та узагальнення матеріалу, розвиток критичного мислення, набуття вміння оперувати основними поняттями. Практичні заняття призначені для закріплення та деталізації теоретичних знань на практиці, отриманих на лекціях та семінарах; оволодіння навичками професійної діяльності; набуття умінь організації та проведення емпіричного психологічного дослідження; отримання оперативного зворотного зв’язку та перевірки знань студентів. Метою самостійної роботи студентів у навчальному процесі є опрацювання та закріплення психологічних знань, здійснення підготовки до семінарських та практичних занять на основі аналізу літературних джерел, розвиток умінь самопізнання та саморозвитку.

Перевірка якості засвоєння навчального матеріалу забезпечується такими основними формами контролю, як поточний контроль та підсумковий (екзамен чи залік). Методи, форми і засоби навчання обираються відповідно до специфіки навчального предмета й окремої теми. Тому як визначає Н. М. Давидюк, викладач психології, що працює у будь-якій її прикладній галузі, насамперед повинен знати основні положення теорії прикладної діяльності, щоб правильно будувати структуру викладання курсу та враховувати закономірності засвоєння знань; уміти орієнтуватись у сучасних наукових концепціях, грамотно визначати та вирішувати дослідницькі та практичні завдання; брати участь у практичній прикладній діяльності, володіти основними методами психодіагностики, психокорекції та психологічного консультування; володіти комплексом знань та методикою викладання психології

На думку багатьох психологів і педагогів, таких, як В. Ц. Абрамян, І. Д. Бех, О. П. Биконя, Н. П. Волкова, І. А. Зязюн, В. А. Лівенцова, А. О. Ліготський, О. І. Лукашенко, С. Д. Максименко, І. В. Мороз, Л.І. Мороз, А. М. Москаленко, О. І. Трухін та інших, першочергове значення для успішного спілкування мають три фактори: надійність того, хто говорить, зрозумілість повідомлень, врахування зворотних зв’язків стосовно того, наскільки правильно його зрозуміли. Водночас мають велике значення і такі якості особистості, як конгруентність (уміння бути собою), емпатія (розуміння внутрішнього світу іншої людини), безкорислива доброзичливість і теплота – безумовне поняття внутрішніх переживань співрозмовника [5]. За визначенням О. П. Биконі, викладач має думати над кожним своїм словом, цілеспрямовано вибудовувати свою промову, розуміючи, що постійно впливає на педагогічний процес у цілому і на особистість кожного студента. Успішна взаємодія між студентом і викладачем відбувається лише тоді, коли вони однаково розуміють, що таке засвоєння наукових знань, які існують умови їх ефективного засвоєння і як організувати спільну роботу [5, с.47]. Отже, сучасний викладач психології вищого навчального закладу покликаний вирішувати такі завдання, як формування у студентів наукового світогляду і високих моральних якостей особистості, розвиток професійної спрямованості та інтересу до майбутньої спеціальності, вироблення вміння застосовувати теоретичні знання психології у практичній діяльності. Для цього педагог повинен досконало володіти предметом свого науково-викладацького пошуку, тобто мати ґрунтовні професійні знання. На ґрунті професійних знань формується його педагогічна свідомість – принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Науковці слушно наголошують, що до викладання психологічних дисциплін допускаються фахівці, що мають відповідну освіту і науково-педагогічну кваліфікацію. Викладання психології у вищих навчальних закладах здійснюється переважно фахівцями, які мають базову психологічну освіту і є дипломованими фахівцями, які мають вчений ступінь кандидата або доктора психологічних наук, а також практичними психологами, що мають вищу професійну кваліфікацію. Безпосередньо у процесі навчання беруть участь працівники, що займають такі професорсько-викладацькі посади: декан факультету, завідувач кафедри, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент [5, с.21]. Історико-педагогічний аналіз доробку вчених у сфері дослідження методики викладання психології у вищій школі засвідчив, що їхній творчий доробок може стати запорукою вдосконалення процесу підготовки сучасних психологів для різного типу спеціальних шкіл.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас