РЕФЕРАТ
на тему:
ОСНОВИ СПОРТИВНОГО ОРІЄНТУВАННЯ
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Поняття та види спортивного орієнтування………………………………….4
2. Карта у спортивному орієнтуванні……………………………………………7
3. Рекомендації у спортивному орієнтуванні…………………………………...10
Висновки…………………………………………………………………………..13
Список використаних джерел……………………………………………………14
Вступ
В сучасних умовах розвитку молодого покоління надзвичайно широким попитом користується спортивне орієнтування, яке передбачає вміння швидко і правильно читати і розуміти карту в умовах бігу по місцевості.
Актуальність цієї теми зумовлена необхідністю орієнтуватися в незнайомій місцевості, маючи лише компас і карту. Це допомагає знаходити контрольні пункти та розвивати витривалість та інші фізичні якості. Крім того, це єдиний вид спорту, де можна повернутися назад, якщо невдало вибраний маршрут, і шукати найкращий варіант з усіх можливих.
Основною метою роботи є ознайомлення із спортивним орієнтуванням та вмінням читати карти.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
- проаналізувати поняття та види спортивного орієнтування;
- розглянути карти у спортивному орієнтуванні;
- проаналізувати рекомендації у спортивному орієнтуванні.
Об’єктом роботи є спортивне орієнтування як вид спорту.
Предметом роботи є визначення рекомендацій під час спортивного орієнтування.
При написанні роботи використовувалися такі методи: теоретичний, збору інформації, аналізу та синтезу, порівняння та співставлення, графічний та історико-логічний.
Робота складається зі вступу, послідовних трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 17 найменувань. При написанні роботи було побудовано 2 таблиці та 4 рисунка. Загальний обсяг роботи – 15 сторінок.
Поняття та види спортивного орієнтування
Спортивне орієнтування ‒ вид спорту, в якому учасники за допомогою карти і компаса повинні якнайшвидше пройти певне число контрольних пунктів (КП), розташованих на місцевості, а результати визначаються за часом проходження дистанції (у певних випадках з урахуванням штрафного часу) або за кількістю набраних балів.
Спортивне орієнтування як вид спорту з’явилося на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть в північноєвропейських країнах і в даний час набуло великого поширення у всьому світі. Передумови появи цього виду спорту за часом і за місцем мають системний характер. Вони можуть бути розділені на технічні і соціальні (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Передумови появи спортивного орієнтування
Джерело: складено автором за [3, с. 55]
Види орієнтування, що офіційно визнані Міжнародною федерацією спортивного орієнтування (IOF) [6, с. 64]:
бігом (спортивне орієнтування бігом);
на лижах (спортивне орієнтування на лижах);
МТБО ‒ на велосипедах (спортивне орієнтування на велосипедах);
Трейл-О ‒ спортивне орієнтування по стежках (змагання для спортсменів з вадами опорно-рухового апарату).
Характеристика та особливості кожного виду спортивного орієнтування наведено в таблиці 1.1
Таблиця 1.1
Особливості видів спортивного орієнтування
| Вид спортивного орієнтування | Характеристика | Особливості карти | Особливості спорядження |
| Орієнтування бігом | спортсмен біжить по маршруту, позначеному на карті, але не позначеному на місцевості, при цьому під час роботи він повинен користуватися тільки картою і компасом. | Карта містить детальну інформацію про місцевість, таку як рельєф земної поверхні, природні перешкоди і штучні споруди | костюм для бігу: легкий, еластичний костюм, достатньо закритий, чи, навпаки, відкритий ‒ залежно від особливостей місцевості змагань та можливих погодних умов. Спеціальне легке і міцне бігове взуття, із дрібними металевими чи резиновими шипами на підошві які запобігають ковзанню |
| Орієнтування на лижах | вимагає від спортсменів достатнього рівня володіння лижною технікою, одночасно спортсмен має володіти навичками читання карти і мати здатність до швидкого прийняття рішень | карта надається в момент старту. На карті представлені всі лижні, що нанесені зеленим кольором, а інші умовні знаки, як то: дрібні форми рельєфу, стежки, рослинність ‒ спрощені. | Лижі для орієнтування, лижні палиці, костюми, взуття і кріплення ‒ такі ж, як у лижників. Має бути планшет для карти, для зручності користування під час бігу на лижах, що кріпиться на грудях і дозволяє тримати в полі зору всю карту під час змагань. |
| МТВО (орієнтування на велосипедах) | орієнтування на гірських велосипедах є видом спорту, в якому поєднуються навички швидкої їзди на велосипеді по пересіченій місцевості з навичками орієнтування на місцевості. | Карта надається організатором, спеціально підготовлена для змагань з орієнтування на велосипедах, проте іноді застосовують карти, підготовлені для лижного орієнтування або орієнтування бігом. | Учасники змагань використовують надійні гірські велосипеди. Велосипед повинен відповідати статурі спортсмена. Він повинен мати посилену раму і широкі покришки з якісним протектором для їзди по бездоріжжю, надійні гальма, а також у разі поганої видимості під час змагань, ‒ світловідбивачі, габаритні вогні, а також передню фару для освітлення. |
| Трейл-О спортивне орієнтування по стежках | змагання, зазвичай, проводяться для спортсменів з вадами опорно-рухового апарату, або ж без них | карта – точним відображенням місцевості з підвищеним рівнем деталізації. Дистанції нанесені на карту із стартом, фінішом | Особливе спорядження відсутнє. Одяг повинен бути вдало підібраним, зручним і повинен відповідати вимогам безпеки. У змаганнях є можливість пересування на ручному або електричному інвалідному візку, а також пішки з тростиною. |
Джерело: складено автором за [10, с. 24-25]
Таким чином, можна визначити, що для багатьох людей спортивне орієнтування – це можливість підтримувати належний рівень фізичної активності. Однак, завдання, які ставить цей вид спорту, потребують не тільки високої фізичної підготовки, здатності долати будь які погодні умови, але й швидкого та точного мислення. Крім того, спортивне орієнтування розвиває такий комплекс необхідних людині якостей як сміливість, силу, спритність, витривалість та вміння приймати рішення у складних ситуаціях, а також має важливе значення як реабілітаційний вид спорту. Саме поєднання фізичних і розумових елементів перетворюють орієнтування на однин із найперспективніших видів спорту.
На початковому рівні тренування рекомендується проводити тільки підготовчі і контрольні змагання. Основною метою таких змагань являється контроль за ефективністю тренувань на практичних заняттях, набуття досвіду участі у змаганнях підвищення емоційності учбово-тренувальних занять. В процесі участі у змаганнях, поряд з набуттям досвіду участі в змаганнях, орієнтувальник набуває досвід пристосування до різної місцевості.
Велике значення має збільшення кількості змагань і їх оптимальне розподілення в річному циклі занять для орієнтувальників молодших вікових груп.
Карта у спортивному орієнтуванні
Спортивна карта ‒ спеціальна великомасштабна схема місцевості, призначена для використання в змаганнях зі спортивного орієнтування [2, с. 68].
На спортивній карті відсутні координатна сітка, лінії істинного меридіана, точки геодезичних прив’язок і діє особлива система точності за плановим, кутовим і висотним вимірам відповідно до вимог Міжнародної федерації спортивного орієнтування (ІОФ) і Федерації спортивного орієнтування України (ФСОУ), а спеціальні знаки відображають показ прохідності місцевості та індивідуальних особливостей зображуваних об’єктів. На карту, що видається учаснику змагань, наносять червоним кольором елементи дистанції, відповідні кожному виду орієнтування.
Спортивні карти видаються згідно з Інструкцією ФСОУ, відповідно до міжнародної системи умовних знаків ІОФ. Для спортивних карт зазвичай застосовуються масштаби 1:5000, 1:7500, 1:10 000 і 1:15 000 з висотою перерізу рельєфу 5 м. На місцевості з невеликим перепадом висот на схилах можна використовувати висоту перерізу рельєфу 2,5 м [15, с. 41].
Масштаб – це відношення, що показує ступінь зменшення довжини лінії на плані, карті чи глобусі порівняно з реальною відстанню на місцевості [5, с. 21]. Масштаби карт бувають числові, іменовані та лінійні (рис.2.1).
Рис. 2.1 Види масштабу: числовий (а), лінійний (б), іменний (в)
Джерело: [9, с. 33]
К
арти класифікують за різними ознаками (рис. 2.2.)Рис. 2.2. Класифікація карт
Джерело: складено автором за [13, с. 18]
На будь-якій місцевості є безліч об’єктів (орієнтирів). Об’єкти, придатні для швидкого розпізнавання та орієнтування на місцевості наносять на карти для спортивного орієнтування, застосовуючи для цього спеціальні умовні знаки (УЗ). Наприклад: дороги, стежки, галявини, зарослі, болота, горби, ями, лощини, струмки, озера і т.д.
Залежно від того, скільки точок доводиться виділяти на об’єкті, всі орієнтири можна розділити на наступні групи: точкові орієнтири, лінійні орієнтири, площадні орієнтири, об’ємні орієнтири.
Точкові орієнтири ‒ це такі об’єкти місцевості, власні розміри яких не мають значення для визначення відстаней до інших об’єктів. Можна вважати точковими орієнтири, якщо їх розміри в масштабі карти не перевищують 1 мм [17, с. 30].
Лінійні орієнтири ‒ це такі об’єкти місцевості, ширина яких не істотна для показу в масштабі карти і може бути відображена умовно, за рахунок товщини відповідного символу, а довжина набагато більше ширини і перевищує 1 мм на карті. До лінійних орієнтирів належать дороги, канави, огорожі, тальвеги лощини, межі полян або рослинності і т.п. Будь-який лінійний орієнтир можна представити як пряму або криву лінію [4, с.55].
Площадні орієнтири ‒ це такі об’єкти місцевості, для показу яких істотні розміри і довжини і ширини; тобто в будь-яких двох взаємно перпендикулярних напрямках кожен з двох розмірів орієнтира окремо перевищує 1 мм на карті. Будь-який площинний орієнтир зображують, обмежуючи його по периметру лініями, які в свою чергу можуть бути показані як лінійні орієнтири [7, с.32].
Об’ємні орієнтири ‒ це такі об’єкти місцевості, для яких повинні бути показані не тільки площа, яку займає в проекції на місцевості, але також висота і форма. Зазвичай вони визначають рельєф місцевості [7, с. 33].
Резюмуючи, слід зазначити, на сьогоднішній день завдяки картам, планам і схемам розв’язують ряд важливих завдань: визначають відстані між окремими точками місцевості, вимірюють висоти різних точок місцевості, знаходять кути між заданими напрямками, орієнтуються на місцевості, виконують проектування інженерних споруд, доріг. мостів, промислових об’єктів , підземних комунікацій.
Рекомендації у спортивному орієнтуванні
Існують 7 основних типів місцевості, розрізнення яких базується на типах рельєфу (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Основні принципи орієнтування на типах місцевості
| Тип місцевості | Принципи орієнтування |
| Рівнинний | багато уваги приділяти руху за напрямом у компас, основні орієнтири, на які потрібно звертати увагу – лінійні та площадні |
| Дюнний | найважливішими орієнтирами є рельєфні гряди та кордони рослинності; велику увагу треба приділяти руху за напрямом у компас |
| Заплавний | усі шляхи руху майже співпадають з поєднувальною лінію між КП, але водоймища, зокрема болота, що часто зустрічаються на цьому типі місцевості, краще оббігати |
| Яругово-балочний | основними орієнтирами є великі форми рельєфу – лощини і бугри |
| Зсувний | певну увагу треба приділяти руху за напрямом у компас, велика кількість дрібних форм рельєфу робить орієнтування досить важким та примушує приділяти неабияку увагу читанню карти |
| Гірський | при виборі шляху руху велику увагу приділяти кількості набору висоти, важливими орієнтирами є струмки |
| Карстовий | єдині великі форми рельєфу – карстові воронки є досить важливими орієнтирами, але з досить значною роботою з компасом |
Джерело: складено автором за [12, с. 41-42]
На усіх типах місцевості робота з компасом є досить важливою.
Оpiєнтувати карту означає розташувавши її так, щоб північна сторона рамки була повернута на північ. Визначають наступні способи оpiєнтування каpти [11, с. 87]:
а) по лiнiї мiсцевостi – каpту повертають у гоpизонтальнiй площинi так, щоб лiнiя умовного знаку мiсцевого пpедмета на карті,напpиклад, доpоги, спiвпала з напpямком самого пpедмета на місцевості, а зобpаження всiх об'єктiв, pозмiщених пpавоpуч та лiвоpуч від неї, знаходилися б з того ж боку, що й на мiсцевостi.
б) за напрямком на орієнтир – цей спосiб застосовується в тому випадку, коли точка стояння вже відома i з неї видно оpiєнтиp, який позначено на каpтi. Каpту повеpтають у гоpизонтальнiй площинi так, щоб напpямок з точки стояння на оpiєнтиp спiвпав з вiдповiдним напpямком на мiсцевостi. Для точнiшого оpiєнтування каpти до цих точок пpикладають лiнiйку i по нiй вiзують на орієнтир;
в) за небесними світилами і місцевими ознаками – за небесними світилами (Сонцем, Полярною зipкою, Мiсяцем) каpту оpiєнтують пpиблизно. У ясний день можна орієнтуватися за Сонцем.
Якщо день похмурий і Сонця не видно, то зорієнтуватися можна за місцевими ознаками. Так, з північного боку кора дерев і великі камені вкриті мохом. З південного боку крона дерев густіша, ніж з північного. На південь від найближчого дерева розташовуються мурашники.
Вночі, коли не видно місцевих ознак і немає Сонця, можна орієнтуватися за зорями. Для цього потрібно знайти на нічному небі Полярну зорю. Вона вказує напрямок на північ. Щоб не помилитися, спочатку знаходять сім зірок сузір’я Великого Возу (Великої Ведмедиці), яке нагадує ківш з довгою ручкою. Далі подумки з’єднують прямою лінією дві зорі, розташовані на краю ковша. Потім продовжують лінію до крайньої зорі на «ручці» сузір’я Малий Віз (Мала Ведмедиця). Ця крайня яскрава зоря і буде Полярною. Знаючи хоч одну сторону горизонту, легко визначити всі інші. Щоб за напрямком, наприклад, на північ визначити інші, потрібно стати обличчям на північ і розвести руки в боки. По праву руку буде схід, по ліву – захід, а позаду – південь.
Спочатку визначають за небесними світилами напрям на пiвнiч i намічають у цьому напрямок який-небудь оpiєнтиp. Далі повертають карту так, щоб її верхня (пiвнiчна) pамка була спрямована на цей оpiєнтиp.
Орієнтуватись на місцевості найкраще та найнадійніше за картою та компасом (рис. 3.1).
Основне призначення компасу – показати напрямок північ південь. Якщо він відомий, неважко визначити і всі інші. Існують прості, рідинні та електронні компаси [14, с. 51].
Простий компас являє собою круглу пластмасову або латунну коробку, на дні якої закріплена сталева гостра голка. На вістрі голки вільно обертається магнітна стрілка. За допомогою важільця гальма її можна підняти з голки й притиснути до скла обертової кришки, на якій закріплені проріз прицілу та мушка для візування напрямків [14, с. 53].
1 – корпус; 2 – лімб; 3 – магнітна стрілка; 4 – подвійна риска; 5 – масштабні лінійки; 6 – лупа; 7 – стрілка для візування в напрямку на об’єкт; 8 – шайба –крокомір; 9 – риски на дні корпуса
Рис. 3.1 Спортивний компас
Джерело: [8, с. 57]
У рідинному компасі стрілка обертається у рідині, що запобігає її різкому коливанню під час швидкого бігу, тому ним зручно користуватися під час змагань зі спортивного орієнтування.
Електронний компас демонструє напрям на північ на електронному дисплеї, може автоматично вказувати азимутальні напрямки. Найбільшим недоліком електронних компасів є необхідність заміни елементів живлення, що є проблемним у довготривалих походах та експедиціях [16, с. 45].
Тож у тих випадках, коли неможливо встановити загальнi для каpти i мiсцевостi оpiєнтиpи, необхiдно пеpемiститися так, щоб вiдкpився вид на iншi оpiєнтиpи, i спpобувати pозпiзнати їх на каpтi.
Висновки
В результаті написання роботи отримано наступні висновки:
Спортивне орієнтування ‒ вид спорту, в якому учасники за допомогою карти і компаса повинні якнайшвидше пройти певне число контрольних пунктів (КП), розташованих на місцевості, а результати визначаються за часом проходження дистанції (у певних випадках з урахуванням штрафного часу) або за кількістю набраних балів.
Види орієнтування, що офіційно визнані Міжнародною федерацією спортивного орієнтування (IOF): бігом (спортивне орієнтування бігом); на лижах (спортивне орієнтування на лижах); МТБО ‒ на велосипедах (спортивне орієнтування на велосипедах); Трейл-О ‒ спортивне орієнтування по стежках (змагання для спортсменів з вадами опорно-рухового апарату).
Спортивна карта ‒ спеціальна великомасштабна схема місцевості, призначена для використання в змаганнях зі спортивного орієнтування
На сьогоднішній день завдяки картам, планам і схемам розв’язують ряд важливих завдань: визначають відстані між окремими точками місцевості, вимірюють висоти різних точок місцевості, знаходять кути між заданими напрямками, орієнтуються на місцевості, виконують проектування інженерних споруд, доріг. мостів, промислових об’єктів , підземних комунікацій.
Визначають наступні способи оpiєнтування каpти: по лiнiї місцевості, за напрямком на орієнтир, за небесними світилами і місцевими ознаками.
Коли неможливо встановити загальнi для каpти i мiсцевостi оpiєнтиpи, необхiдно пеpемiститися так, щоб вiдкpився вид на iншi оpiєнтиpи, i спpобувати pозпiзнати їх на каpтi.
Список використаних джерел
Акимов В. Г., Кудряшов А.А. Спортивное ориентирование. Минск, 1977. – 221 с.
Акимов В. Г. Подготовка спортсмена ориентировщика. Минск, 1987. – 144 с.
Алешин В. М. Карта в спортивном ориентировании. М., 1983. – 189 с.
Богатов С. Ф., Крюков О. В. Спортивное ориентирование: Методическое пособие. М., 1982. – 187 с.
Болотин А.Э. Спортивное ориентирование в системе физической культуры студентов. Учебное пособие. ‒ СПб., 2009. – 156 с.
Борилкевич В.Е., Зорин А.И., Михайлов Б.А., Ширинян А.А. Основы беговой подготовки в спортивном ориентировании.- СПб., 1994. – 212 с.
Васильев Н. Д. Спортивное ориентирование: Учебное пособие. – Волгоград, 1983. – 89 с.
Вейалайнен Л., Зелеными маршрутами: Пер. С фин. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 192с.
Ганополоский В.И. Туризм и спортивное ориентирование. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 140 с.
Дьяков А.С., Яговкин А.Ю. Спортивное ориентирование: Учебно-методическое пособие. – Екатеринбург, 2004. – 115 с.
Иванов Е.И Начальная подготовка ориентировщика. – М.: Физкультура и спорт, 1985. –89 с.
Казанцев С.А. Спортивное ориентирование. Физкультурноспортивное совершенствование. Учебно-методическое пособие. ‒ СПб., 2010. – 155 с.
Кудряшов А.А. Методические рекомендации по тактике спортивного ориентирования на местности. – Минск, 1972. – 218 с.
Курилова В.К. Туризм и спортивное ориентирование. Учебник для Пед.ин-тов. М.: 2001. – 121 с.
Огородников Б.И. Сборник задач и упражнений по спортивному ориентированию. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 189 с.
Основи спортивного орієнтування : навчально-методичні рекомендації / Укладачі : М. А. Щербаков., М. О. Лянной – Суми : Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2015. – 32 с.
Спортивне орієнтування. Поняття про спортивне орієнтування. Основи топографії. Початковий рівень: Навчально-методичний посібник / Укл. Т. М. Жиленко. – Запоріжжя: КЗ «ЗОЦТКУМ» ЗОР, 2012. – 88 с.