Осадчий Дмитро ТП-4-2
Критерії для набуття членства в Європейському Союзі
Умови вступу до ЄС визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені (Данія), що відбулося 21-22 червня 1993 р. Асоційовані держави Центральної та Східної Європи, які висловили таке прагнення, можуть стати членами ЄС. Вступ відбудеться, як тільки асоційована держава зможе взяти на себе обов'язки членства, задовольнивши необхідні політичні та економічні вимоги.
Ці вимоги отримали назву копенгагенських критеріїв:
- стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин (політичний критерій);
- діюча ринкова економіка та спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах ЄС (економічний критерій );
- здатність взяти на себе обов'язки членства з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу (критерій членства )
- спроможність ЄС абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції, що є важливим фактором спільного інтересу як Союзу, так і держав-кандидатів (іноді цей критерій називають незалежним, оскільки його мета - зміцнення європейської інтеграції.
Кожен з цих чотирьох критеріїв має низку субкритеріїв. Політичний критерій містить такі складові:
- забезпечення свободи парламентських та президентських виборів і виборів до місцевих органів влади;
- створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації;
- прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин, створення відповідних установ;
- посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією;
- вирішення питань правового забезпечення та посилення боротьби з відмиванням коштів;
- створення надійних інститутів у сфері юстиції та органів внутрішніх справ, гарантії незалежності судової влади, поліпшення функціонування судів;
- захист особистих прав і свобод людини.
У рішеннях Європейської Ради у Люксембурзі, що відбулася 12-13 грудня 1997 р., зазначалося: дотримання копенгагенського політичного критерію є передумовою для початку переговорів про асоціацію.
Членство в ЄС з огляду на політичні стандарти вимагало від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист національних меншин. Майбутні країни-кандидати повинні були не лише закріпити ці принципи у своїх конституціях, а й послуговуватися ними у повсякденному житті. їхні конституції мали гарантувати демократичні свободи, в тому числі політичний плюралізм, свободу слова і свободу совісті; створити умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.
З метою оцінки виконання країнами-кандидатами умов членства було запроваджено механізм регулярного моніторингу з боку ЄС виконання згаданих вимог, який покладався на Європейську Комісію. У своїх висновках вона виходила за межі формального опису політичних інститутів і відносин між ними й оцінювала, чи має демократія реальний характер. При цьому перевірялося, як захищаються конституційні права і свободи, зокрема, свобода слова в процесі діяльності політичних партій, неурядових організацій та засобів масової інформації.
Дві складові економічного критерію також мають низку субкритеріїв.
"Існування ринкової економіки" (ця складова економічного критерію має бути задоволена до початку переговорів) оцінюється за допомогою аналізу таких чинників:
- рівновага між попитом та пропозицією зумовлена вільною грою ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;
- відсутність істотних перешкод для виходу на ринок (створення нових підприємств) та виходу з ринку (банкрутство);
- наявність правової бази, в тому числі регулювання права власності; виконання законів і контрактів;
- досягнення макроекономічної стабільності, в тому числі стабілізації рівня цін та стабільності державних фінансів і зовнішнього сальдо;
- наявність широкого консенсусу щодо основ економічної політики;
- достатня розвинутість фінансового сектора для спрямування накопичених коштів на інвестування виробництва.
"Спроможність впоратися з конкурентним тиском та дією ринкових сил у межах Європейського Союзу" (ця складова економічного критерію має бути задоволена у середньостроковій перспективі - п'ять років) оцінюється за допомогою аналізу таких чинників:
- наявність діючої ринкової економіки з рівнем макроекономічної стабільності, достатнім для того, щоби суб'єкти приймали рішення в умовах стабільного й передбачуваного клімату;
- достатня кількість людських і матеріальних ресурсів, у тому числі інфраструктура (енергопостачання, телекомунікації, транспорт тощо), освіта і дослідження та перспектива діяльності в цій сфері;
- ступінь впливу політики уряду й законодавства на конкурентоспроможність через торговельну політику, політику конкуренції, державну допомогу, підтримку малих та середніх підприємств тощо;
- рівень і темпи торговельної інтеграції країни з Європейським Союзом перед розширенням (як обсяг, так і структура торгівлі з країнами-членами);
- достатня частка малих фірм у структурі економіки (малі фірми зазвичай отримують більшу вигоду від спрощеного доступу на ринок, а переважання великих фірм може означати більшу інертність у пристосуванні до умов ринку).
Європейська Рада у Копенгагені дійшла висновку, що країни-кандидати мають брати на себе зобов'язання членства в ЄС відповідно до цілей Договору про ЄС, у тому числі політичний, економічний і валютний союз. Від країн-кандидатів ніколи не вимагалося прийняти єдину валюту, але вони мали ще до вступу максимально підготуватися до повноцінної участі в економічному валютному союзі.
У цьому зв'язку необхідними умовами членства в ЄС були: адаптація частини права ЄС (acquis), що стосується економічного і валютного союзу, а саме, завершення лібералізації руху капіталів; заборона будь-якого прямого фінансування державного сектора через центральний банк чи через надання привілейованого доступу державного сектора до фінансових інститутів; відповідність Статуту центрального національного банку країни-кандидата Договору про заснування ЄС, у тому числі положенню про незалежність органів валютного контролю і підтримання стабільності цін.
Виконання цих вимог разом, а також стабільне здійснення належної економічної політики і проведення економічних реформ дають змогу країнам-кандидатам брати участь в економічному і валютному союзі без запровадження євро.
Передбачалося, що на момент приєднання нові країни-члени як учасники економічного валютного союзу мають діяти згідно з Розділом VII Договору про заснування ЄС, а саме: суворо дотримуватися цілей економічного валютного союзу; уникати високого бюджетного дефіциту і чітко виконувати відповідні положення Пакту про стабільність і зростання (ухвалений Європейською Радою у червні 1997 p.); адаптувати Статути національних центральних банків з метою їхньої інтеграції в європейську систему центральних банків; удосконалювати виконання критеріїв зближення (конвергенції).
Критерії для вступу до економічного валютного союзу були визначені Маастрихтським договором. Вони передбачали:
- дефіцит бюджету не більше 3 % ВВП;
- державний борг не більше 60 % ВВП;
- інфляцію не більше +1,5 п. п. до середнього рівня інфляції трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами;
- середню величину довгострокової ставки не вище 2,0 п. п. до середнього рівня в трьох країнах - членах ЄС із максимальною стабільністю цін;
- утримання коливання чинного в ЄС обмінного курсу валют.
Після досягнення маастрихтських критеріїв зближення (конвергенції) щодо цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок країни-кандидати можуть вважатися повноцінними учасницями економічного валютного союзу.
Третій критерій - критерій членства - є, як засвідчують переговори країн-кандидатів, найважчим для виконання. У процесі
переговорів щодо набуття членства в ЄС конкретизовано 31 критерій членства. Кожен з них відповідає одному з 31 розділу спільного доробку (acquis communautaire) ЄС:
1. Вільне переміщення товарів.
2. Вільне переміщення робочої сили.
3. Свобода у наданні послуг.
4. Вільне переміщення капіталів.
5. Законодавство про підприємства.
6. Конкурентна політика.
7. Сільське господарство.
8. Рибне господарство.
9. Транспортна політика.
10. Податкова політика.
11. Економічний і валютний союз.
12. Статистика.
13. Соціальна політика та зайнятість.
14. Енергетика.
15. Промислова політика.
16. Малі та середні підприємства.
17. Наукова та дослідницька діяльність.
18. Освіта та навчання.
19. Телекомунікації.
20. Політика в галузі культури та аудіовізуальному секторі.
21. Регіональна політика.
22. Екологія.
23. Захист прав споживачів та охорона здоров'я.
24. Юстиція та внутрішні справи.
25. Митний союз.
26. Зовнішні зносини.
27. Спільна зовнішня політика та політика безпеки.
28. Зовнішня торгівля.
29. Бюджет та фінансовий контроль.
30. Охорона прав інтелектуальної власності.
31. Відповідність стандартів промислової продукції.
Варто зазначити, що копенгагенські критерії були своєрідною відповіддю Співтовариств на численні звернення наприкінці 1991 - у першій половині 1992 р. країн Центральної та Східної Європи до ЄС, і передусім Вишеградської групи, з проханням сформулювати список умов вступу до ЄС та визначити режим переговорів з цього питання. Запроваджуючи умови вступу, країни ЄС прагнули, з одного боку, упередити передчасне розширення ЄС, а з іншого - переслідуючи політичні цілі, забезпечити активну роль ЄС у регіоні Центральної та Східної Європи.