Реферат на тему:
«Наслідки війни 1939-1945 рр.
для українського народу»
Зміст
Вступ ……………………………………………………………...
Політичні наслідки другої світової війни…………………
Економічні наслідки другої світової війни……………….
Демографічні наслідки другої світової війни…………….
Висновки ………………………………………………………....
Список використаної літератури………………………………..
Вступ
Друга світова війна (1939–1945рр.) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людства. Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси та вбивати інших українців.
Соціально-політичне і економічне життя України, як і всієї країни, в повоєнні роки було наповнене суперечностями. Радянські люди зробили великий внесок в перемогу над фашизмом, але війна привела до серйозних демографічних, економічних та політичних змін (втрат та здобутків).
Автори «Україна в умовах системної кризи (1946 -1980-і pp.)» В. К. Баран, В. М. Даниленко у своєму виданні так характеризують післявоєнний стан України : «Повоєнні десятиріччя посідають особливе місце в історії України. З одного боку, це період подальшого зміцнення сталінського тоталітарного режиму, що укріплював свої позиції, привласнивши лаври Великої Перемоги над гітлеризмом, а з іншого — час громадського прозріння, перегляду усталених цінностей, відмови від нав'язуваних ідеологічних догм і традицій. Друга світова війна завдала величезної шкоди економіці, освіті, науці, культурі України. Суттєво ускладнив ситуацію голод 1946-1947 pp. Відбудова народного господарства України здійснювалася власними силами, без зовнішньої підтримки. Прикметною рисою республіканської економіки було те, що вона відновлювалася не як самостійний самодостатній організм, а як частина загальносоюзної економічної системи».
Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Одним із важливих наслідків перемоги було продовження об'єднання українських земель, що підтвердили Тегеранська (1943 р.), Кримська (1945 р.) та Потсдамська конференції глав держав антигітлерівської коаліції.
Після закінчення Другої світової війни переважна більшість українських земель опинилася у складі однієї держави — УРСР.
Україна вперше офіційно увійшла в світове співтовариство, що було засвідчено рішенням міжнародних конференцій держав антигітлерівської коаліції в Ялті й Потсдамі, її участю в заснуванні ООН у квітні 1945 року та іншими міжнародними акціями.
Перемога над нацистською Німеччиною, незважаючи на величезні людські жертви та матеріальні збитки, породила в українському народі сподівання на майбутнє поліпшення життя. Очікування українців на соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя, ліквідацію колгоспної системи, "пом'якшення" ідеологічного режиму не справдилися. Було відновлено радянську владу, встановлено на місцях командно-адміністративну систему. Більше того, багатьох людей було піддано утискам беріївських каральних органів, під підозрою знаходилися майже всі, хто перебував на окупованій території (обмеження стосувалися щодо прийому на роботу, зарахування у вищі навчальні заклади, просування по службі тощо). Жорстокі репресії, табори Гулагу очікували значну частину військовополонених. Як покарання за "нелояльність" була застосована масова депортація національних меншин. Зокрема, в травні 1944 р. таку акцію було проведено в Криму, звідки виселили 165 тис. татар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірмен.
Друга світова війна, за словами історика Йельського університету Тимоті Снайдера, перетворилася на жахливу катастрофу для України. Адже саме на її території мали місце найзапекліші бої усієї війни. Як зазначає американський історик, багато хто на Заході досі не усвідомлює, що за своєю жорстокістю німецька окупація України не може порівнятися із окупацією Франції чи інших західно-європейських держав. Іншим важливим наслідком війни, на думку доктора Снайдера, стало розширення українських кордонів. Однак він зазначає, що і це перетворилося для багатьох українців на трагедію: “Наслідком Другої світової війни стало приєднання до УРСР (Української Радянської Соціалістичної республіки) територій Галичини, Волині, Прикарпаття та частини румунських земель, де проживали етнічні українці. Отже, у 1945 році Україна розширилася до сучасних кордонів. Проте приєднання цих територій стало кривавим процесом, чинило спротив, який чинило місцеве населення, призвів до 5 років громадянської війни. В результаті цього десятки чи сотні тисяч людей загинули та сотні тисяч були депортовані”.
Так, з січня 1944 р. з Західної України була розпочата депортація осіб, підозрюваних у зв'язках з організаціями націоналістів: декількома етапами — 100 300 членів ОУН—УПА. Загалом цей період став відчутним для західноукраїнських земель, які, об'єднавшись нарешті зі своїми братами на Сході, опинилися водночас відгородженими від звичайної для них європейської політичної та культурної традицій. Незважаючи на це регіон отримав поштовх для модернізації та розвитку всіх сфер життя.
2. економічНІ НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
В. К. Баран, В. М. Даниленко у своїй праці «Україна в умовах системної кризи (1946 -1980-і pp.)» відзначають, що за роки Другої світової війни економіка України зазнала колосальних втрат. Під час фашистської окупації було зруйновано 16,1 тис. промислових підприємств, зокрема, 59 9 заводів важкого і середнього машинобудування, 28 заводів металургійної і 25 — коксохімічної промисловості, 88 2 шахти Донецького вугільного басейну, сотні підприємств інших галузей.
Завдяки мобілізації всіх сил відбудова господарства України йшла досить успішно. Першочергове значення надавалося відродженню важкої індустрії та залізничного транспорту. Протягом кількох років вдалося підняти з руїн вугільну промисловість, запрацювали шахти Донбасу. Водночас продуктивність праці у вугільній промисловості УРС Р залишалася низькою: в 1950 р. місячний виробіток гірника становив 21,7 тонн, тоді як останнього передвоєнного року він досягав 25,7 тонн.
Дуже повільно зростала продуктивність машин і механізмів, як і раніше, домінували екстенсивні методи господарювання. Цими ж роками йшла відбудова нафтової промисловості Прикарпаття. Провадилися нові розвідувальні роботи на Бориславщині, було відкрито нафтове родовище в районі м.Долина в Івано-Франківській області.
Проведено значну роботу з відбудови електроенергетики, зокрема теплових станцій (Зуївської, Харківської, Криворізької, Штерівської та ін.). Будувалися нові 32 Рис. 4. Відбудова доменної печі №12 заводу "Азовапаль". 1948 р. електростанції, зокрема, Одеська, Миронівська, Дарницька, Добротвірська тощо. На кінець п'ятирічки на повну потужність запрацювала Дніпровська ГЕС .
Відбудовувалися підприємства металургійної промисловості — "Азовсталь", "Запоріжсталь", заводи ім.Г.Петровського, ім.Ф.Дзержинського та ін.
Особливо скрутне становище склалося в сільському господарстві України. За роки війни була значно підірвана матеріальна база виробництва. Парк тракторів і комбайнів скоротився приблизно наполовину, вантажних автомобілів — більш як у 6 разів. На селі гостро стояла проблема робочої сили: серед працездатного населення 80,0 % становили жінки, широко застосовувалася дитяча праця. Істотно зменшилися посівні площі, врожайність і валові збори сільськогосподарських культур. У 1945 р. посівна площа в колгоспах УРС Р ледве перевищувала 60,0% . Водночас помітно скоротилося поголів'я худоби. Надзвичайно важким залишалося матеріальне становище селянства, яке працювало в радгоспах і колгоспах за символічні трудодні. Попри всі ці проблеми, на розвиток сільського господарства виділялися значно менші кошти, ніж на піднесення важкої індустрії. Більше того, аграрний сектор знову став джерелом відбудови промисловості й подальшої надмірної індустріалізації радянського суспільства.
Одним із головних засобів викачування коштів із села стала політика цін і заготівель сільськогосподарської продукції. Влада визначала завищені плани поставок сільськогосподарської продукції, часто не зважаючи на об'єктивні можливості господарств. З цього приводу М.Хрущов писав у своїх мемуарах: "План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він обґрунтовувався" науковими даними... При цьому виходили головним чином не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, вибити у народу в засіки держави".
У 1946 р. в Україні склалися дуже несприятливі кліматичні умови. Навесні не зійшло 550 тис. гектарів зернових культур, що становило п яту частину посівних площ. Весна і літо видалися вкрай засушливими, особливо в Харківській, Ізмаїльській та Одеській областях. Внаслідок посухи загинуло ще близько 350 тис. гектарів посівів зернових. Такими ж низькими були врожаї картоплі, овочів та інших культур, не менш складна ситуація склалася в тваринництві. Але союзний уряд установив для України завищений план хлібозаготівель, і шляхом насильництва, примусу, жорстких репресій контролював виконання цього завдання.
Не дивно, що взимку 1946-1947 pp. в Україні розпочався голод, який охопив більшість областей республіки, за винятком західних. Голод уразив передусім сільське населення, спричинив масове поширення дистрофії, призвів до стрімкого зростання смертності. У тому ж 1947 р. радянське керівництво відправило на експорт 1,7 млн. тонн зерна, частину якого безкоштовно передало братнім країнам у вигляді «інтернаціональної допомоги».
Паралельно розгортається процес колективізації, який супроводжувався численними порушеннями законності (побиття громадян, вилучення в них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). В 1950 р. примусовими методами було об’єднано в колгоспи 93% селянських господарств. Процесу колективізації протидіяли УПА та підпілля ОУН, що у свою чергу стимулювало каральну активність радянської влади, зокрема масове виселення куркулів (заможних селян) та їх сімей.
Фінансування соціальних потреб населення здійснювалося за так званим «залишковим» методом. За цих умов швидке піднесення добробуту здійснити було неможливо. І все ж мирні умови сприяли тому, що населення, хоча й повільно, налагоджувало свої життя та побут.
Вкрай повільно розгорталося житлове будівництво. Нове будівництво не послаблювало житлової кризи, проте, слід зазначити, що все житло, яке передавалося населенню, надавалося безкоштовно, а плата за нього була дуже низькою.
Таким чином, до початку 50-х років, використовуючи внутрішні ресурси, працею радянських людей вдалося ліквідувати наслідки, що залишила війна. Слід зазначити й певні зрушення у розвитку національної економіки, проте найбільш високими темпами йшло зростання воєнно-промислового комплексу, якому було віддано пріоритети в розвитку економіки як СРСР, так і України.
ДЕМОГРАФічНІ НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Дуже розгорнуто відображають післявоєнні демографічні наслідки Лисенк Олександр Євгенович (доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України) та Перехрест Олександр Григорович (доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького) у своїй праці «Демографічні втрати України у роки Другої світової війни».
Демографічні втрати України належать до найменш досліджених сегментів історії Другої світової війни. Бойові дії та окупація спричинили різке, катастрофічне зменшення кількості населення, значні деформації у його національному, статевому, віковому, професійному складі. За період від січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 40 млн 967 тис. до 27 млн 383 тис.
З початком визволення території України від загарбників постала жахлива картина масштабного розповсюдження інфекційних хвороб. Серед населення лютували захворювання на висипний та зворотний тиф, кишкові й венеричні хвороби, дитячі інфекції. У деяких населених пунктах під час визволення від окупантів більшість населення часто цілими сім’ями лежала вдома хворими на тиф без будь-якої медичної допомоги.
Причини такої ситуації з епідемічним станом: неспроможність тогочасних медико-санітарних служб республіки повною мірою здійснювати всі необхідні заходи щодо подолання епідемій, несвоєчасне виявлення інфікованих, гострий дефіцит ліків та медичних препаратів, брак медичних кадрів, низький рівень санітарного стану визволених територій, міграційні процеси, пов’язані з масовою реевакуацією населення. Жорстокі насильства, система затримання і знищення заручників, каральні акції, а також голод і хвороби призвели до значних втрат населення. Зокрема, обезлюдніли не лише провідні промислові та культурні центри республіки, а й сотні інших міст та містечок.
Демографічною катастрофою неосяжних масштабів, наслідки якої неподолані й донині, стала примусова депортація працездатних людей на рабську працю до Німеччини, що торкнулася майже кожної сім’ї, практично всього українського народу. Провал спроби налагодити восени 1941 р. – та початку 1942 р. масовий добровільний виїзд до Німеччини українських робітників змусив окупантів здійснювати примусову мобілізацію людей обох статей віком від 15 до 60 років до трудової повинності в Рейху. Вже на осінь 1942 р. нацистам вдалося загнати на каторгу сотні тисяч українців, переважно молоді. Навесні 1943 р. безчинства людоловів сягнули апогею.
Прямим продовженням злочинних дій окупантів стала примусова евакуація населення міст і сіл під час відступу нацистських військ. Згідно з директивою німецького командування в Україні “Про відхід і евакуацію”, евакуйоване населення мали використовувати у стокілометровій зоні від лінії фронту як робочу силу спочатку на окопних та вантажних роботах, далі – в економіці Рейху.
До планів нацистських керівників Німеччини входило винищення місцевого населення голодом. Про це вони заявляли неодноразово. Так, А. Гітлер говорив: “Необхідно напасти на Росію, захопити 18 До 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі її ресурси, не рахуючись з можливістю смерті мільйонів людей у цій країні. Нам необхідно взяти в Росії все, що нам потрібно. Нехай гинуть мільйони…”. Відсутність продуктів харчування стала причиною смерті сотень тисяч українських громадян.
До демографічних втрат призводили й інші причини. Так, на завершальному етапі війни разом з відступаючими німцями Україну залишили люди, які зробили це добровільно, рятуючись від радянської влади – колабораціоністські “вершки”, а також чимало представників старої інтелігенції.
До зменшення кількості населення призвели також деформації його природного приросту, що сталися як через вимушене безпліддя мільйонів жінок, зумовлене мобілізацією чоловіків на фронт, так і внаслідок підвищеної смертності людей.
Ще одним наслідком війни, що обтяжував демографічну ситуацію, стало значне збільшення кількості інвалідів серед населення України, що сталося через одержання ушкоджень, каліцтв, хвороб учасниками бойових дій та цивільними громадянами, які вимушено опинилися в зоні бойових дій та окупації. Станом на 1 вересня 1945 р. у республіці на обліку загалом перебувало 710 304 інваліди.
Підсумовуючи викладене вище, констатуємо: усього безповоротні втрати українців і громадян України інших національностей колишнього СРСР упродовж 1939–1945 рр. оцінюються в межах від 8 до 10 млн. У той же час демографічні втрати України внаслідок війни були значно більшими. Згідно з наведеними у книзі “Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941–1945” даними, лише з січня 1941 р. до січня 1945 р. вони становили 13 млн 584 тис. осіб101. Але ж сюди не були включені військові втрати під час кровопролитних битв останнього етапу боротьби з нацизмом у Центральній Європі, Далекосхідна кампанія, в ході яких загинули тисячі воїнів-українців, а також померлі від ран у перші повоєнні місяці. Так, лише в Далекосхідній кампанії загинуло 12 тис. українців. В. Косик оцінює загальні демографічні втрати приблизною кількістю 14,5 млн. (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти, втрати у природному прирості). Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду в республіці знадобилося понад 19 років.
Таким чином, війна і пов’язані з нею події, зокрема нацистський геноцид, завдали народу України непоправних демографічних втрат, істотно підірвали його генофонд та деформували етнонаціональну структуру. Спотворена демографічна ситуація, загибель найбільш дієздатної частини населення, особливо чоловічої статті, на тривалий час позбавила можливості нормально відтворювати населення. Значне зменшення чисельності населення республіки, виснаження її трудових ресурсів негативно вплинули на стан відбудови та розвитку післявоєнної промисловості, сільського господарства і соціальної сфери.
Висновки
Вплив Другої світової війни на розвиток країн, в тому числі й України, у подальші десятиліття, є предметом наукових досліджень поколінь істориків, політологів, інших науковців. Проте й надалі ця проблема зберігає актуальність, продовжує викликати інтерес у дослідників, що відкривають все нові сторінки цієї масштабної трагедії, аналізують та переосмислюють її досвід у контексті сучасності. Вивченню людських втрат України доби Другої світової війни присвячений державний проект «Книга Пам'яті України», а наслідки цієї війни для українського народу та його державотворчих змагань потребують подальшого вивчення та осмислення. Особливої ваги набуває вивчення уроків Другої світової війни в контексті того, що сьогодні в Україні знову тривають військові дії, окуповано Крим, на Донбасі точаться бої. Перед незалежною Україною постали нові складні виклики, і тільки український народ, усвідомивши свою відповідальність за власну історичну долю, спроможний їх подолати.
Перемога у цій війні для нас означає вільне життя у своїй власній країні за своїми власними правилами. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян. Ми ніколи не були загарбниками, тому правда і сила на нашому боці.
Список використаної літератури
http://wikipedia.org - Вікіпедія.
Україна в умовах системної кризи (1946 -1980-і pp.) - В.К.Баран, В.М.Даниленко - К., Видавничий дім "Альтернативи", 1999. - 304 стор.
«Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941–1945» / Гол. ред. колегія: голова І.О. Герасимов, заступники голови І. Т. Муковський і П. П. Панченко, Р. Г. Вишневський. – К., 2000. – С. 561.
«Демографічні втрати України у роки Другої світової війни». О. Є. Лисенко, О. Г. Перехрест – 2015 р. – 34 с.
«Урбанізаційні процеси в Україні в 1945-1991 рр»: Монографія/ М. А. Алфьоров – м. Донецьк: Донецьке відділення НТШ, вид. ТОВ «Східний видавничий дім», 2012 р. – 552 с.