Ім'я файлу: Завдання ППВШ №1.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 01.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
Вимоги до ІНДЗ.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 01.06.2021
скачати
Пов'язані файли:
Вимоги до ІНДЗ.docx
Місія університетської освіти. Світові та вітчизняні моделі університетської освіти.
Ідея університету розкривається у самій назві Unieversitas, що в перекладі з латини перекладається як сукупність. Приведений вище короткий аналіз розвитку системи вищої освіти демонструє, що під поняттям "університет" ("сукупність") розуміли різний зміст. По-перше, в організаційному аспекті університетом стали називати результат об'єднання різних типів вищих навчальних закладів. Типовим прикладом може слугувати Паризький університет, який виник як об'єднання богословської школи Сорбонни з медичною і юридичною школами. По-друге, і дуже важливо, що основна місія університету полягає у залученні молодої людини до сукупності усіх видів знання. Історія науки свідчить, що університети намагалися сформувати універсальні світоглядні позиції для розуміння життя, світу, космосу, людини, дати універсальну освіту випускникам, котрі після завершення навчання в Aima mater, вливалися до еліти суспільства.
Виокремлюють ще один аспект "сукупності", який відноситься до принципів організації університетської освіти. У першу чергу до них належать принципи, котрі забезпечують неперервність наукової творчості: викладання новітніх наукових знань і методів пізнання та залучення студентів до науково-дослідної діяльності. Тому головне завдання університету полягає у тому, щоб розбудити у юнацтва потяг до вогнику науки, допомогти випускникові переносити наукові ідеї в конкретні галузі знань та суспільної практики.
С.І. Гессен, узагальнивши історичний досвід, чітко сформулював головні принципи університетської освіти:
повнота, різнобічність та універсальність, пропонованих університетом знань;
дух свободи і творчості у процесі викладання і учіння;
здібність університету до самовідтворення шляхом підготовки викладачів і вчених із числа своїх студентів.
Ці принципи мають бути притаманні кожному університету, незалежно від історичної епохи і характеру його розвитку.
Що слід розуміти під повнотою і універсальністю університетського знання? З точки зору Г. Гельмгольца повнота наукового знання полягає у тому, щоб забезпечити повноцінну взаємодію дослідників зі всіх галузей знання, які ведуть до загальної мети. Саме в університеті повнота науки, яка розвивається, забезпечує, з однієї сторони, широту світогляду майбутнього фахівця, а з іншої - створює засади для розвитку окремих галузей знання. Повноту, різнобічність і універсальність наукових знань розкривають через зміст університетського курсу, безпосередньо через теоретичний, практичний та експериментальний напрями науки, що є основою навчальної дисципліни. Однак співвідношення між теоретичними та практичними компонентами університетської освіти є різним, що безпосередньо впливає на рівень і специфіку підготовки фахівця. Н.В. Бордовська і O.A. Реан підкреслюють, що в умовах університету термін "повнота знань" містить знання основ гуманітарних і природничих наук, знання про природу, людину і суспільство, загальноосвітні знання та глибоку теоретичну підготовку в межах конкретної фахової спеціалізації.
Відповідно вимог різнобічності, повноти і універсальності університетських знань перед українською вищою школою постає чітко окреслене завдання: "Формування змісту навчання з дисциплін змістових частин галузевих стандартів вищої освіти має розглядатися відповідно до детального опису визначень і належних знань, навичок і відносин у кожній з восьми галузей, а саме: комунікація рідною мовою; комунікація іноземною мовою; математична грамотність і основні компетентності в науці й техніці; інформаційно-комунікаційна компетентність; "вчись вчитися"; міжособистісні і громадянські компетентності; підприємництво; загальна культура".
Другою важливою особливістю університету є свобода викладання і учіння, що потребує відповіді на декілька запитань:
Як в межах єдності наукових досліджень і викладання можна реалізувати ідею свободи науково-педагогічної діяльності викладача університету?
Яким є співвідношення між систематичним навчальним курсом, який складається з лекцій і семінарсько-практичних занять і мета якого полягає в передачі наукових знань, та в стимулюванні до пошуку нових, між науковою дисципліною як організацією навчальної діяльності студентів і пошуком ними шляхів вирішення наукових проблем?
Різні університети по різному вирішують ці питання. Викладачі деяких університетів не "читають" окреслений програмою курс, а публічно викладають власні наукові погляди . Відповідно студент не стільки навчається, скільки займається науковою діяльністю. Однак інтенсивна наукова діяльність потребує системних знань наукових теорій і напрямків розвитку наукової думки. Тому сучасний університет зберігає поряд із свободою навчання різноманітні програми предметного і професійного навчання, які мають за мету глибоке оволодіння системою наукових знань та практичних умінь, необхідних для майбутньої професійної діяльності.
Практика інших університетів полягає в наданні переваги викладачам - прекрасним риторам, вмілим пропагандистам наукових знань, які можуть викликати у студентів інтерес до пізнання істини. Однак у обох варіантах важливою особливістю університету є свобода висловлювання наукових поглядів, свобода науково-педагогічної творчості, свобода думки та слова.
І.Г. Фіхте розглядає університет як вищу наукову школу, яка відкриває наукові істини і перевіряє результати новітніх відкриттів. Слід у той же час зазначити, що сучасні університети готують своїх випускників не тільки до науково-дослідної діяльності, але і до професійних обов'язків у конкретній практичній діяльності. При цьому традиційна - духовна і культурологічна місія університету повинна залишатися незмінною. Отже, ідея, яка об'єднує всі університети світу, полягає в їх якості як наукового і інтелектуального центрів розвитку суспільства.
Третя особливість університетів - це їх здібність до самовідтворення науково - педагогічних кадрів з числа власних студентів, що символізує потенціал саморозвитку і свободу науки. Вочевидь, мова йде про наукові школи, які створюються в університетах, і які виконують функції "інкубаторів'' науково-педагогічних кадрів. Історики науки традиційно приводять як приклад наукову школу Ернеста Резерфорда, учні якої створили яскраву плеяду всесвітньо відомих вчених - фізиків. Серед представників "школи Резерфорда" в галузі дослідження атома і атомного ядра яскраво сяють такі "зірки" як Н. Бор, Г. Гейгер, О. Ган, Дж. Кокрофт, Г. Мозлі, М. Оліфант, Дж. Чедвік, П. Капіца, Ю. Харитон, О. Лейпунський, К. Синельников та багато інших.
Відзначимо, що за своєю суттю вища освіта є універсальною. Це дозволяє стверджувати, що і управління університетом повинно базуватися на “універсальній етиці”. Централізована модель управління університетом, коли повноваження структурних підрозділів у формі факультетів чи департаментів залежить від центрального керівництва, що торкається як принципових, так і другорядних питань. Означена модель поширена у країнах, що розвиваються.
Децентралізована модель, коли структурні підрозділи мають достатню автономію, а центральне керівництво виконує переважно представницькі функції.
Модель автономних, підзвітних та відповідальних структурних підрозділів, що врівноважена потужним професійним центральним керівництвом. Задачі центрального керівництва: розробка стратегічних напрямів розвитку; перерозподіл ресурсів; оцінка діяльності та координація управління університетом; залучення крупних зовнішніх контрактів.
Академічна модель університету, у якій навчальний процес базується на дослідницькій роботі. Саме тому все частіше вживається визначення, таке як модель дослідного університету. Прикладом може бути народження дослідного університету у Варвіку в Англії у середині 60-х років ХХ століття, де зусилля, перш за все, були зорієнтовані на створення умов, які змогли б забезпечити високі академічні стандарти. На першому етапі становлення відбувався пошук людей з інноваційним мисленням та надання їм повної свободи та самостійності.
Утворення на початку 60-х років ХХ століття в Англії “семи сестер”, університетів Суссекса, Йорка, Ланкастера, Ессекса, Східної Англії, Кента і Варвіка, – явище унікальне. Наведемо слова А. Філіп Гріффіс, який починав працювати у Варвіку професором філософії: “Підходи нових університетів були дуже різні... Для мене ж самим привабливим у Варвіку здалося не те, що у нього був найкращий план, а те, що такого плану взагалі не було”.
З роками навколо університету у Варвіку зросли різні підрозділи, які приносили прибуток, що знаходився у розпорядженні університету. Такими структурами стають виробнича група Варвіка, що утворена у 1980 році (WMG), бізнес-школа (1967 рік), конференц-центри, що формувалися у середині 90-х років. Починаючи з 1984 року, у Варвіку почали організовувати наукові парки завдяки зусиллям університету, міста та графства. Разом бізнес-школа, виробнича група, наукові парки та конференц-центри, відділ неперервної освіти та інші структурні підрозділи утворили добре налаштований інтерфейс між університетом і промисловістю. Все це переконливо висвітлює процес змін до особливої підприємницької спрямованості моделі університету.
Відповідно до вимог закону 1992 року Великої Британії, щоб вищий навчальний заклад отримав статус університету, чисельність студентів, які навчаються у ньому, мусить бути не менше 4000, з яких 3000 мають навчатися за денною формою навчання за програмами університетського рівня.
Досягненням сучасної вищої школи Великої Британії є Відкритий університет, який засновано у 1969 році і який став своєрідною моделлю для усього світу. Суть навчального процесу полягає у вільному доступі до навчання всіх бажаючих у зручний для них час та без зміни умов життя. Навчання переважно дистанційного типу з великим різноманіттям освітніх програм, що перетворило заклад в міжнародний університет.
Неінституціональна модель університетської освіти (Л. Бернар, Ж. Гудлед, П. Гудман, І. Ілліч, Ф. Клейн, В.О. Кудін, В.Є. Ходаков, Дж. Холт та інші) зорієнтована на надання освітніх послуг поза традиційних соціальних інституцій, якими є університети. Мова йде про Internet, про різні форми дистанційного навчання, про “відкриті університети”, про різноманітні літні школи, де навчання здійснюється на “природі”, та інші форми організації навчальновиховного процесу, у тому числі і засобами масової інформації. Спостерігається широке підключення до мережі Internet. Так, “в Канаді підключено 80% шкіл, в США – 60%, у Нідерландах – 40%, у Німеччині – 12%, в Україні, на жаль, майже нічого”. У системі освіти засоби масової інформації (ЗМІ) збагачують технічні можливості у розкритті навчального матеріалу, тим самим дозволяють оперативно та з успіхом вирішувати нові проблеми суспільного розвитку. ЗМІ поставили питання про педагогічні аспекти та принципи їх використання у навчальному процесі. Інформація виступає як соціальне явище. Все більше поширюється нетрадиційне уявлення про інформацію як всезагальну властивість матерії, яке є таким же фундаментальним та об’єктивним явищем природи, як і енергія та речовина. З поширенням засобів масової інформації люди перестали здобувати своїм розумом інформацію, а стали її споживати. Ми поділяємо сподівання В.О. Кудіна, що “засоби масової інформації можуть стати своєрідним “колективним педагогом”, коли змістом їх передач будуть займатися талановиті педагоги, визначні вчені, фахівці”.
Однією з моделей дистанційної освіти є організація навчання на базі одного університету, де існує класична денна форма. У такий спосіб влаштоване навчання в Оксфордському та Кембриджському університетах Англії, у Шеффілдському університеті Шотландії, у Пенсільванському університеті США, в університеті Південного Уельса в Австралії. Для цієї групи характерним є значний професорський науковий потенціал, що прагне до формування власних освітніх програм.
Друга з моделей дистанційної освіти полягає в організації навчання на базі декількох університетів, де також існує класична денна форма. Кооперація університетів зумовлена зростаючими вимогами до якості освіти. Кожен з університетів такого консорціуму залучає найкращих професорів, Нобелівських лауреатів до підготовки унікальних за рівнем та якістю курсів. У такий спосіб влаштоване навчання у Балтійському університеті у Швеції, де у консорціум об’єдналися більше п’ятдесяти університетів балтійського регіону. В Австралії у консорціум об’єдналися дев’ять університетів, що утворили Відкрите навчання Австралії, Open Learning Australia, де навчання ведеться за 150 дисциплінами.
Так, компанія “Майкрософт” почала спільний із Массачусетським технологічним інститутом (МТІ) проект створення “Інтернет-кампусу”. Вартість проекту – 25 млн дол. на 5 років.
Третьою з моделей дистанційної освіти є організація навчання на базі одного спеціально створеного університету. При цьому досить часто вживають термін “університет-підприємство”. У такий спосіб влаштоване навчання у Відкритому університеті, що налічує 305 навчальних центрів у Великій Британії та 42 – в інших країнах. Каліфорнійський віртуальний університет, кіберуніверситет, об’єднав 95 вищих навчальних закладів. Відомі такі віртуальні університети: Вестерн Говернорз, Мічиганський, Міжнародний Джонсона. За оцінками експертів Всесвітньої Торговельної Організації (ВТО), світовий ринок освітніх послуг становив у 1995 році 27 млрд. доларів США, а загальна кількість міжнародних студентів у світі у 2025 році досягне 4,9 млн. Економічна та академічна складові поєднані таким чином, що дослідження та вчені виживають, але втілюється нова система їх оцінки, яка базується на конкуренції та коефіцієнті корисної дії. Університет-підприємство багато піклується і про інституційний престиж, і про прибутки. Тобто фундаментальна місія полягає у підвищенні престижу та конкурентоспроможності університету. При цьому прибуток від діяльності повертається до університету з метою зміцнення педагогічної, навчальної та дослідницької інфраструктури.