МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра конституційного та міжнародного права
ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри конституційного та
міжнародного права
підполковник міліції
_______________Б.В. Калиновський
“__” ________2015 р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
з навчальної дисципліни “Конституційне право України”
на тему:
" Кабiнет Мiнiстрiв України, iнші органи виконавчої влади "
Для слухачів та студентів НАВС
Навчальний час – 2 години
Обговорено та схвалено на
засіданні кафедри конституційного та міжнародного права
30 серпня 2015 року, протокол № 1
Київ – 2015 р.
Дана лекція виконує наукові, методологічні та фахові функції.
Дидактичні цілі: освітня , розвиваюча та виховна.
Освітня допомагає студентам домогтися обізнаності у теоретичних питаннях курсу «Конституційне право України», зокрема в питанні вивчення поняття органів виконавчої влади, а також поняття та системи центральних та місцевих органів виконавчої влади. Саме це буде слугувати подальшому засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу.
Розвиваюча допомагає розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам‘ять, увагу, уявлення та мислення.
Виховна мета полягає у сприянні наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.
Між предметні та міждисциплінарні зв‘язки:
Забезпечуючі дисципліни Теорія держави і права.
Забезпечувані дисципліни Конституційне право зарубіжних країн, Історія політичних і правових учень, Міжнародне право, Права та свободи людини і громадянина в Україні тощо.
Навчально-методичне забезпечення лекції:
Наочність навчально-методичні матеріали з курсу «Конституційне право України», схеми.
План
1. Поняття органів виконавчої влади та їх система
2. Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України
3. Центральні органи виконавчої влади
4. Місцеві органи виконавчої влади
Рекомендована література:
1. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Газета Право України. – 2003. – №9. – С. 24 – 30.
2. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.
3. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р.
3. Конституція України 1996 р.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн. - К.: Атіка, 2004. - 512 с.
1. Поняття органів виконавчої влади та їх система
Після проголошення незалежності України та визнання одним із провідних принципів національного державного будівництва принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. б Конституції України) відбувається становлення якісно нової системи органів виконавчої влади України. На відміну від радянського періоду, коли органи виконавчої влади вважалися технічними по відношенню до державно-партійного апарату в цілому й здійснювали основну, закріплену в тогочасних радянських конституціях функцію — функцію державного управління, сьогодні органи виконавчої влади в Україні, це, в першу чергу, органи, що наділені відповідними державно-владними повноваженнями в усіх сферах суспільного і державного життя.
Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади, на думку В. Б. Авер'янова, полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку
Тривала і багато в чому схоластична наукова дискусія щодо визнання за органами виконавчої влади в Україні правового статусу «органів державного управління» чи «органів державної влади» втрачає свою актуальність, оскільки в сучасних політичних реаліях Кабінет Міністрів України і, дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої влади, стають, в першу чергу, політичними органами державної виконавчої влади.
Після Рішення Конституційного Суду України від ЗО вересня 2010 р. № 20-рп щодо визнання неконституційним Закону України № 2222-ІУ та відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 року відбувається посилення повноважень Президента України у сфері виконавчої влади. Зокрема, Президент України набув повноважень щодо призначення за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України і призначення за поданням останнього членів уряду, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих адміністрацій.
Реалізуючи свої конституційні повноваження, Президент України започаткував масштабну адміністративно-правову реформу, за основу якої було взято відповідні напрацювання Комітету економічних реформ, Мін'юсту, Головдержслужби, провідних науковців і експертів.
Першим кроком щодо реалізації адміністративної реформи став Указ Президента України від 9 грудня 2010 № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління Президент України утворив, ліквідував і перейменував міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, суттєво скоротивши їх кількість. Наприклад, з 20 міністерств було утворено 16, а урядові органи було ліквідовано взагалі. Віце-прем'єр міністри України, кількість яких скоротилася до 4, очолили профільні міністерства.
Оптимізація чисельності та структури міністерств і ЦОВВ не стали самоціллю адміністративної реформи. Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 була сформована новітня європейська філософія державного управління для України. Її зміст виявився насамперед в утворенні таких видів ЦОВВ, як міністерства, служби, агентства й інспекції, затвердженні нової Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, відокремленні політичних посад від державної служби та ін.
На сьогодні адміністративно-правова реформа в Україні триває. 24 грудня 2010 р. Президент України ухвалив Указ № 1199 «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», яким було затверджено типові положення міністерств і центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується членами Уряду. Указ Президента України від б квітня 2011 р. № 370 «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» уточнив систему центральних органів виконавчої влади, узгодив її з завданнями і викликами, що постали перед виконавчою владою в Україні на сучасному етапі державотворення.
Починаючи з 7 квітня 2011 р., Президент України затвердив положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади: Указ Президента України від 7 квітня 2011 р. № 395 «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України», Указ Президента України від 8 квітня 2011 р. № 402 «Про затвердження Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України», Указ Президента України від 9 квітня 2011 р. № 446 «Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України» та ін. Прийняття цих положень дозволить перевести реалізацію адміністративно-правової реформи в Україні в практичну площину.
Своє продовження на законодавчому рівні положення указів Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 і від 24 грудня р. № 1199 знайшли насамперед у законах України «Про центральні органи виконавчої влади» і «Про внесення змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» », прийнятих 17 березня року Верховною Радою України і переданих на підпис Президентові України в установленому порядку. В основу цих законопроектів було покладено однойменні законопроекти, подані до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України (№ 8055 від 02.02.2011 і № 8056 від 02.02.2011). Йдеться про «пакет» законопроектів, підготовлених для законодавчого забезпечення адміністративної реформи в Україні.
Положення згаданого проекту закону про центральні органи виконавчої влади, зокрема, встановлюють систему центральних органів виконавчої влади та передбачають покладення на міністерство завдань щодо забезпечення формування та реалізації державної політики в одній чи кількох сферах, забезпечення нормативно-правового регулювання; внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України тощо.
Очікувано, що після підписання цих законів главою держави проведення адміністративно-правової реформи отримає своє належне законодавче забезпечення. Таким чином, генезис правового статусу органів виконавчої влади та їх системи у І кварталі 2011 р. можна охарактеризувати як етап докорінної модернізації їх системи.
Особливість виконавчої влади серед інших гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку. Можна погодитися і з тим, що виконавча влада є виявом реалізаційних, прикладних властивостей державної влади. Вона слугує інструментом перетворення продуктів законотворчості та правосуддя в реалії сучасного життя. Слушною є й думка правознавців про те, що призначення виконавчої влади є похідним від принципу поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, тобто змістом діяльності виконавчої влади є виконання рішень законодавчого органу.
Утім виконавчу владу не можна визначити, ґрунтуючись лише на зіставленнях її з іншими гілками влади. Виконавча влада має власну конституційно-правову природу. Про це свідчить і те, що Конституція України присвячує Кабінету Міністрів України й іншим органам виконавчої влади самостійний розділ.
Виконавча влада - самостійна гілка державної влади, зміст діяльності якої визначається реалізацією Конституції України, законів України, указів Президента України, формуванням і здійсненням державної політики в усіх сферах соціально-економічного, гуманітарного, екологічного, інформаційного, інноваційного життя суспільства і держави та здійсненням ефективного державного управління в інтересах людини і задля реалізації конституційних прав і свобод.
Важливою ознакою виконавчої влади у XXI ст. є високий рівень її структурованості та систематизованості. Виконавча влада втілюється в системі органів виконавчої влади. У різних державах світу система та структура органів виконавчої влади різниться. У президентських республіках очільниками системи органів виконавчої влади є президенти (СІЛА, Аргентина, Бразилія і т. д.), у змішаних і парламентських республіках вищою ланкою виконавчої влади є уряд.
Органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.
За сутністю та змістом органи виконавчої влади України відрізняються від інших органів державної влади, передусім законодавчих і судових, саме своїм призначенням, змістом, суб'єктами, формами, способами і засобами здійснення своєї діяльності. За своєю сутністю це насамперед правозастосовні органи.
Навіть етимологія назви цих органів («виконавчі») вказує на їх основне призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції та законів України, правових актів Президента та Верховної Ради України. Але ця функція не є єдиною для органів виконавчої влади. Об'єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є насамперед економічна, господарська, соціальна, культурна (духовна), інформаційна, екологічна, інноваційна й інші найважливіші сфери суспільного та державного життя.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені системою органів державної влади у складі: 1) Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (служб, агентств, інспекцій), ЦОВВ зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна, Державний комітет з телебачення та радіомовлення), а також їх територіальних органів; 3) Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 4) місцевих державних адміністрацій (обласних і районних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій).
За формою діяльності органи виконавчої влади в Україні є переважно єдиноначальними (міністерство, інший ЦОВВ, місцева державна адміністрація). Вони очолюються керівником, який самостійно організовує їх роботу та несе відповідальність за неї. Разом з тим Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом виконавчої влади. До того ж у кожному міністерстві та ЦОВВ діють колегії. Це дозволяє говорити про поєднання колегіальності та єдиноначальності в організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють систему функцій: виконавчу, програмну, управлінську, правотворчу, бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну тощо.
Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені Української держави, для чого їх наділено державно-владними повноваженнями. Вони не лише реалізують нормативні положення Конституції, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради, а й самі мають право видавати нормативно-правові акти. Такими актами є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які є обов'язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, накази міністерств тощо. При цьому слід звернути увагу на те, що лише незначна їх частина є джерелами конституційного права.
Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на певних принципах - керівних засадах їх організації та діяльності. У Законі «Про Кабінет Міністрів України» 2014 р. закріплюються принципи діяльності Кабінету Міністрів України, які також можуть застосовуватись до інших органів виконавчої влади. Це принципи верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Загальними ж принципами організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і свобод, честі та гідності людини і громадянина, єдиноначальності та колегіальності, гласності, громадського контролю, компетентності, територіальності та ін.
Державні органи виконавчої влади перебувають на бюджетному фінансуванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну правоздатність. Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною самостійністю, їх взаємодія із законодавчими (представницькими) та судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах, таких як представництво, погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо. Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних органів, органи виконавчої влади відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних і некомерційних організацій та громадських об'єднань.
Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію). Вони здебільшого складаються з державних службовців, між якими розподіл посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен держслужбовець має відповідати встановленим вимогам щодо рівня професійної підготовки, стажу та досвіду роботи тощо. Державні службовці обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.
Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями, як: походження, порядок організації та діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням - первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації).
Навіть етимологія назви цих органів («виконавчі») вказує на їх основне призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції та законів України, правових актів Президента та Верховної Ради України. Але ця функція не є єдиною для органів виконавчої влади. Об'єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є насамперед економічна, господарська, соціальна, культурна (духовна), інформаційна, екологічна, інноваційна й інші найважливіші сфери суспільного та державного життя.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені системою органів державної влади у складі: 1) Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (служб, агентств, інспекцій), ЦОВВ зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна, Державний комітет з телебачення та радіомовлення), а також їх територіальних органів; 3) Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 4) місцевих державних адміністрацій (обласних і районних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій).
За формою діяльності органи виконавчої влади в Україні є переважно єдиноначальними (міністерство, інший ЦОВВ, місцева державна адміністрація). Вони очолюються керівником, який самостійно організовує їх роботу та несе відповідальність за неї. Разом з тим Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом виконавчої влади. До того ж у кожному міністерстві та ЦОВВ діють колегії. Це дозволяє говорити про поєднання колегіальності та єдиноначальності в організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють систему функцій: виконавчу, програмну, управлінську, правотворчу, бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну тощо.
Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені Української держави, для чого їх наділено державно-владними повноваженнями. Вони не лише реалізують нормативні положення Конституції, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради, а й самі мають право видавати нормативно-правові акти. Такими актами є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які є обов'язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, накази міністерств тощо. При цьому слід звернути увагу на те, що лише незначна їх частина є джерелами конституційного права.
Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на певних принципах - керівних засадах їх організації та діяльності. У Законі «Про Кабінет Міністрів України» 2014 р. закріплюються принципи діяльності Кабінету Міністрів України, які також можуть застосовуватись до інших органів виконавчої влади. Це принципи верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Загальними ж принципами організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і свобод, честі та гідності людини і громадянина, єдиноначальності та колегіальності, гласності, громадського контролю, компетентності, територіальності та ін.
Державні органи виконавчої влади перебувають на бюджетному фінансуванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну правоздатність. Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною самостійністю, їх взаємодія із законодавчими (представницькими) та судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах, таких як представництво, погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо. Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних органів, органи виконавчої влади відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних і некомерційних організацій та громадських об'єднань.
Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію). Вони здебільшого складаються з державних службовців, між якими розподіл посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен держслужбовець має відповідати встановленим вимогам щодо рівня професійної підготовки, стажу та досвіду роботи тощо. Державні службовці обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.
Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями, як: походження, порядок організації та діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням - первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації); за змістом (предметом) діяльності - міністерства, служби, агентства, інспекції; за порядком організації та діяльності - колегіальні (Кабінет Міністрів України та ін.) та єдиноначальні (міністерства, державні служби та ін.); за характером - загальної компетенції (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство охорони здоров'я та ін.), міжгалузевої (Міністерство фінансів України та ін.), спеціальної (Служба безпеки України та ін.); за часом дії - постійні (Кабінет Міністрів України та ін.), тимчасові (спеціально створені органи); за назвою - Кабінет, Рада, Міністерство, Державний служба тощо.
Порядок організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні визначається розділом VI Конституції України та законами «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державну службу» та ін.
1 2 3