Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
Факультет спеціальної та інклюзивної освіти
Кафедра логопедії та логопсихології
КУРСОВА РОБОТА
Питання розвитку мовлення дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення засобами драматизації.
Студентки 1 МЗЛсф2СФ групи
заочної форми навчання
спеціальності 016
Спеціальна освіта (логопедія)
Волкової Наталі Олексіївни
Науковий керівник:
Артімонова Тетяна Петрівна
м. Київ – 2021 рік
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні основи вивчення загального недорозвинення
мовлення у дітей дошкільного віку………………………………5
1.1 Характеристика мовлення дітей дошкільного віку із ЗНМ …………........5
1.2 Рівні ЗНМ та їх загальна характеристика у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення…………………………. ……………………………..14
Висновки до першого розділу…………………………………….…………….20
РОЗДІЛ 2. Використання методики розвитку зв’язного мовлення засобами театралізованої діяльності в роботі з дітьми дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення.…………………………..………………………..24
2.1. Важливість розвитку зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку……24
2.2. Класифікація видів театралізованої діяльності дошкілят………………..26
Висновки до другого розділу……………………………………………………32
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...........33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..……..35
ВСТУП
Сучасний етап розвитку теорії й практики спеціальної педагогіки і психології, логопедії, характеризується синтезом наукових пошуків і об’єднанням зусиль. Багато приділяється уваги поглибленому вивченню особливостей психічного, загального й мовленнєвого розвитку дітей із порушеннями розвитку , для забезпечення індивідуального напрямку розвитку кожної дитини з урахуванням її психофізичних особливостей, можливостей, здібностей, тощо. Це спонукає науковців усіх галузей до пошуку нових ідей та методів для ефективної допомоги, підтримки та максимально можливого розвитку дитини для її успішного соціального й особистісного становлення. Театралізована діяльність у дошкільному віці усвідомлюється педагогами, як один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини, що використовується з певною метою .
Мета дослідження полягає у аналізі психолого-педагогічної, психолінгвістичної та спеціальної логопедичної літератури та визначенні концептуальних підходів щодо розвитку мовлення дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення засобами драматизації.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в лінгвістичній, методичній, психолого-педагогічній і спеціальній літературі.
2. Визначити психолого-педагогічні умови розвитку мовлення дітей дошкільного віку засобами театралізованої діяльності.
Предметом дослідження є психолого-педагогічна, психолінгвістична та спеціальна логопедична література.
Об’єкт дослідження: мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.
Методи дослідження:
Систематизація теоретичних знань про загальне недорозвинення мовлення дітей дошкільного віку в науково-педагогічній літературі;
Аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної, спеціальної літератури для уточнення корекційно-педагогічної сутності театралізованої діяльності для розвитку мовлення дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.
Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ I. Науково-теоретичні основи вивчення загального недорозвинення мовлення у дітей дошкільного віку.
Характеристика мовлення дітей дошкільного
віку із ЗНМ
Під загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ) у дітей із нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом розуміють таку форму мовленнєвої аномалії, при якій порушено формування усіх компонентів мовленнєвої системи, які відносяться як до звукової, так і до смислової сторони мовлення. При цьому найбільші недоліки виявляються під час засвоєння і використання дітьми цієї категорії лексики та граматики рідної мови (Г.І. Жаренкова, Р.І. Лалаєва, Р.Є. Лєвіна, В.К. Орфінська, Є.Ф. Соботович, Л.Ф. Спірова, Л.І. Трофименко, Т.Б. Філічева, Г.В. Чіркіна та інші).
Перший раз теоретичне обґрунтування загального недорозвитку мовлення було сформульовано Р. Є. Лєвіною та колективом співробітників науково-дослідного інституту дефектології СРСР у 50-60 роках двадцятого сторіччя (Н. А. Нікашина, Г. А. Каше, Л. Ф. Спірова, Г. І. Жарєнкова та ін.) внаслідок дослідження різних форм мовленнєвої патології у дітей різних вікових груп. Відхилення формування мовлення стали розглядатися, як порушення розвитку, перебіг яких проходить відповідно до законів структурної побудови вищих психічних функцій. Поняття загального недорозвинення мовлення формується думкою про можливість єдиного педагогічного підходу до різних за причинами та походженням, виявами недорозвиненості мовлення у дітей, які виходять з конкретного стану мовного розвитку дитини.
Загальне недорозвинення мовлення може бути при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: ринолалії, алалії, афазії . У дітей, які мають порушення інтелекту або слуху, зору, недорозвинення мовлення має вторинний характер, чи виступає другим первинним самостійним дефектом.
Причинни і механізми ЗНМ вивчались багатьма дослідниками (Г.І.Жаренкова, Н.С.Жукова, Р.Є.Лєвіна, О.Р.Лурія, О.М.Мастюкова, О.М.Корнєв, Є.Ф.Соботович, В.В.Тищенко, Т.Б.Філічева та інші) , але і сьогодні механізми відхилень недорозвинення мовлення залишаються недостатньо вивченою проблемою.
До загального недорозвинення мовлення можуть призводити різні несприятливі впливи як під час перенатального розвитку, так і в процесі пологів (родова травма або асфіксія), а також у перші роки життя дитини. Від часу ураження в більшому ступенні залежить характер аномалії розвитку мозку в цілому. Найбільш тяжкі ураження мозку (кіркових та підкоркових структур) як правило виникають під впливом різних шкідливих факторів у періоди раннього розвитку, на 3-4-му місяці внутрішньоутробного життя. Найбільш частими причинами, що спричиняють ці ушкодження є інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, токсикози, пологова травма, асфіксія, несумісність крові матері і плоду за резус-фактором, або груповою належністю крові, захворювання центральної нервової системи і травми мозку у перші роки життя дитини. До порушень психофізичного розвитку дитини може призвести вживання під час вагітності алкоголю, нікотину, наркотичних засобів. У таких дітей ЗНМ поєднується із синдромом рухової розгальмованості, афективної збудливості, вкрай низької розумової працездатності. Внаслідок мовленнєворухових порушень, пов’язаних із органічним ураженням або недорозвиненням певних відділів ЦНС, виникають недоліки вимовм, виражені у різному ступені, а також труднощі сприймання звуків. Порушення взаємодії між слуховим і мовленнєворуховим аналізатором призводить до недостатнього оволодіння звуковим складом слова, а це гальмує накопичення словникового запасу, формування граматичної будови мови, опанування письмом та читанням. Як причину ЗНМ визначають і слабкість акустикогностичних процесів. У цих випадках при збереженому слухові спостерігається знижена здібність до сприймання мовленнєвих звуків. Прямий результат порушення слухового сприймання – недостатнє розрізнення акустичних ознак, характерних для кожної фонеми, вторинно при цьому страждає вимова звуків і відтворення структури слова. Велику роль у виникненні мовленнєвих порушень має генетичний фактор. У таких випадках мовленнєвий дефект виникає під впливом навіть несприятливих зовнішніх умов.
З несприятливими умовами виховання і оточення може бути пов’язане виникнення зворотних форм ЗНМ. До відставання у розвитку мовленнєвої функції призводить психічна деривація у період найбільш інтенсивного її розвитку. Якщо органічною недостатністю ЦНС або з генетичною схильність, то порушення мовлення набувають стійкого характеру і виявляються у вигляді ЗНМ. Особливе місце в етіології ЗНМ займає перинатальна енцефалопатія – ураження мозку, яке виникає під впливом поєднання несприятливих факторів у внутрішньоутробному періоді розвитку або у період народження. В залежності від причин це може бути гіпоксична енцефалопатія (пов’язана з кисневим голодуванням мозку), травматична енцефалопатія (як наслідок механічної пологової травми), гіпоксично-травматична енцефалопатія (при поєднанні двох патологічних факторів), білірубінова енцефалопатія (при несумісності крові матері і плоду за резус-фактором або груповою приналежністю з токсичним ураженням ЦНС). ЗНМ зазвичай є наслідком резидуально-органічного ураження мозку, тобто є результатом завершеного патологічного процесу. Його необхідно відрізняти від порушень мовленнєвого розвитку при нервово-психічних захворюваннях (епілепсії, шизофренії тощо). Отже, етіологія недорозвинення мовлення у більшості дітей має складну природу: поєднання генетичного обумовленої дефіцитарності певних церебральних систем і наслідків органічних уражень головного мозку. За даними О.М.Корнєва, у якості причин може виступати така низка обставин: а) локальні церебральні ураження або дисфункції; б) негативні впливи екзогенних факторів, які гальмують дозрівання нейронів і провідникових шляхів аевних мозкових систем; в) генетично детерміновані асинхронії розвитку і функціональна слабкість певних функціональних систем. Спеціальні дослідження дітей із ЗНМ (О.М.Мастюкова) показали клінічне розмаїття виявлень загального недорозвинення мовлення. Усі діти із ЗНМ можуть бути умовно розподілені на три групи: - з моторною алалією; з ускладненим варіантом загального недорозвинення мовлення церебрально-органічного ґенеза; з неускладненим варіантом загального недорозвинення мовлення.
При моторній алалії наявні локальні ураження кіркових мовленнєвих зон та більш глибинних підкоркових структур мозку, які забезпечують, насамперед, нейробіологічні ланки мовлення, систем і підсистем головного мозку (рефлекторні, нейродинамічні і енергомоделюючі процеси; дихання і слиновиділення; тонус, статика та динаміка жесто-мімічної та локалізаційної складової мовленнєвої системи). Характерними ознаками алалії є труднощі формування складової структури слів, взаємозалежність фонемних і лексичних порушень, труднощі у розвитку фразового мовлення. Порушується процес актуалізації потрібного слова за його звуковими, семантичними, ритмічними і морфологічними ознаками. Вторинним дефектом є виявлення повединкового негативізму, порушення психомоторики та порушення емоційновольової сфери. ЗНМ при моторній алалії може виявлятися у важкій формі, коли власне мовлення неможливе, і у малопомітних труднощах лексико-граматичної будови мови. Особливо чітко дефект виявляється під час формування зв’язного висловлювання. Це пов’язано з порушенням операцій програмування, відбору і синтезу мовленнєвого матеріалу та з не сформованістю внутрішнього мовлення.
При сенсорній алалії дитина не розуміє мовлення оточуючих і не говорить сама. Це порушення у чистому вигляді зустрічається дуже рідко і його важко відрізнити від дефектів слуху. При формах сенсорної алалії, які найменш виражені загальне недорозвинення виявляється у труднощах розуміння мовлення оточення дитини. При бідності змісту і багатьох помилках власне мовлення дитини з сенсорною алалією інтонаційно модульоване, супроводжується мімікою та жестами.
При ускладненому варіанті ЗНМ церебральноорганічного ґенеза має місце дизонтогенетичноенцефалопатичний симптомокомплекс порушень. Серед неврологічних синдромів найбільш частими у дітей є такі синдроми:
- гіпертензіонно-гідроцефальний – синдром підвищеного внутрішньочерепного тиску, який виявляється, насамперед, у порушеннях розумової працездатності, довільної діяльності і поведінки дітей, а також у швидкій виснаженості та пересиченості будь-яким видом діяльності, підвищеній збудливості, роздратованості, рухової розгальмованості;
- церебрастенічний – синдром, який виявляється у вигляді підвищеної нервово-психічної виснаженості, емоційної нестійкості, у вигляді порушень функцій активної уваги, пам’яті. Синдром може поєднуватися з виявленнями гіперзбудливості – ознаки загального емоційного і рухового неспокою або загальмованості, млявості, пасивності; синдром рухових розладів характеризується змінами м’язового тонусу, легкими гемі-і моно парезами, не різко вираженими порушеннями рівноваги і координації рухів, недостатністю диференційованої моторики пальців рук, не сформованістю загального та орального праксиса. Часто у цих дітей виявляються порушення артикуляційної моторики у вигляді легких парезів, тремору і насильницьких рухів окремих м’язів язика, що обумовлює виявлення стертої дизартрії. У логопедичній практиці нерідко поєднуються різні форми мовленнєвих порушень. Так, дизартричні розлади супроводжуються алалічними виявленнями або недорозвиненням слухової функції; порушення звуковимови при ринолалії поєднуються з дизартричними проявами. Причинами дизартрії є органічні ураження ЦНС у результаті апливу несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку. Основні виявлення дизартрії полягають у розладі артикуляції звуків, порушеннях дихання і голосоутворення, у змінах темпу мовлення, ритму і інтонації. Порушення можуть виявлятися у різному ступені і різних комбінаціях у залежності від локалізації ураження, від часу виникнення дефекту Механізмом порушень звуковимови визначається порушення іннервації артикуляційного апарату. Обов’язково є поєднання двох умов: наявність симптомів порушення скорочувальної здібності м’язів (гіпертонія або атонія, обмеження обсягу довільних та недовільних рухів) або явища дискінезії та тотальний, не вибірковий характер спотворень звукових характеристик мовлення. Порушення артикуляції і фонації, що утруднюють членороздільне звучне мовлення, складають первинний дефект, який може призвести до виникнення вторинних виявлень, що ускладнюють його структуру.
У невеликої кількості дітей у групі ЗНМ може спостерігатися ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлені аномаліями у будови артикуляційного апарату у вигляді незрощень. У залежності від характеру порушень функції піднебінно-глоткового зімкнення виділяють різні форми ринолалії. Обширність і складність анатомічного дефекту, строки хірургічного втручання часто обумовлюють рівень сформованості мовлення цієї категорії дітей.
При неускладненому варіанті ЗНМ збережені первинні (ядерні) зони мовленнєворухового аналізатору; патогенетичною основою ЗНМ у цих дітей є затримане дозрівання третинних полів аналізаторів. У їх анамнезі відсутні чіткі вказівки на виражені відхилення під час вагітності матері і пологів. Лише у третини досліджуваних під час бесіди з матір’ю виявляються факти не різко вираженого токсикозу другої половини вагітності або короткої асфіксії у момент пологів. При відсутності виражених неврологічних порушень у дітей відмічають слабку регуляцію довільної діяльності, емоційно-вольової сфери і труднощі в оволодінні писемним мовленням. Малі неврологічні дисфункції обмежують порушеннями регуляції м’язового тонусу, недостатністю тонкої моторики пальців рук, не сформованістю кін естетичного і динамічного праксиса. Це є дизонтогенетичний варіант ЗНМ.
Багато науковців (О.М.Вінарська, О.Є.Грибова, Л.М.Єфімєнкова, Н.В.Мікляєва, Л.Г.Соловйова, Є.Ф.Соботович, С.М.Шаховська, В.В.Юртайкін) у якості основного дефекту у дітей із ЗНМ виділяють недостатність мовної здібності. Саме з нею вони пов’язують недостатню ефективність корекційнопедагогічної роботи. Під мовною здібністю розуміють систему орієнтованих дій у мовному матеріалі, спрямовану на вловлювання регулярності і продуктивності мовних явищ. Основні способи орієнтування у мовному матеріалі (О.Р.Лурія) засвоюються у процесі предметної діяльності з приводу спілкування дорослого і дитини до 3-х років. До них відносять: орієнтування за наслідуванням мовленнєвим і предметним діям дорослого (орієнтування на ситуацію взаємодії); орієнтування на зразок дій дорослого; орієнтування на мовленнєвий стереотип; орієнтування за аналогією; орієнтування на «чуття мови» (на мовленнєву систему). З психологічної точки зору (П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та інші), схему формування механізму мовної здібності можна представити у такому вигляді: задатки – діяльність – спілкування – мовна здібність – мовна особистість (людина з т. з. її готовності виробляти мовні вчинки. – І.А. Раппопорт) – мовна активність – мовна компетенція – мовна обдарованість (до вивчення іноземних мов, літературна, поетична тощо) – літературний або поетичний талант. З психолінгвістичних позицій (О.О. Леонтьєв) мовну здібность розглядають як один із компонентів моделі мови поряд із мовленнєвою діяльністю і мовною системою. Мовна здібність розвивається лише у процесі спілкування з іншими людьми. Умовами її становлення є: формування навичок оволодіння мовою в її комунікативній функції; розвиток пізнавальної активності дітей і формування системи орієнтовних предметних і мовних дій; формування різних структурних рівнів системи мови (фонетичного, лексичного, граматичного). У дітей із тяжкою мовленнєвою патологією прослідковується порушення орієнтовної діяльності у мовному матеріалі з самого раннього дитинства. Автори відмічають, що у дітей із ЗНМ виявляються порушеними самі задатки до розвитку мовної здібності. В нормі між різними центрами кори – на базі безумовних рефлексів (орієнтовного, рухово-поєднального, наслідувального тощо) встановлюються умовні зв’язки. Для мовленнєвої діяльності утворюється відповідний «динамічний стереотип» (І.П. Павлов) як тимчасовий зв’язок декількох аналізаторів, що беруть участь у цій діяльності. Дією динамічного стереотипу пояснюється засвоєння системи мови за умови формування орієнтовної схеми оперування мовленнєвим матеріалом. Маленька дитина не знає правил, не знає мовних законів, вона практично інтуїтивно на чуттєвому рівні засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому «тонке чуття мови» (К.Д. Ушинський).
У дітей з тяжкими порушеннями мовлення, як зазначає А.К. Маркова, відсутні такі великі можливості (як значний словник, «чуття мови»), які в умовах нормального розвитку можуть компенсувати ті чи інші недоліки у засвоєнні мови. Система мови у дітей із ЗНМ не формується, «тому алаліки в процесі свого розвитку переходять із одного рівня недорозвинення мовлення на інший, залишаючись не мовленнєвими (або тими, хто погано говорить) дітьми» (Б.М. Грішпун).
Порушення мовної здібності у дітей із ЗНМ проявляється у вигляді: зниженої мовленнєвої активності (Б.М. Грішпун, Н.С. Жукова, Р.Є. Лєвіна); зниженої уваги до мовленнєвого оточення і недостатньо активній спостережливості (Т.Г. Візель, Р.Є. Лєвіна, А.К. Маркова); уповільненого вироблення і патологічній інертності мовленнєвих стереотипів, поганому переключенні або, навпаки, швидкому згасанні тих відбитків, що виникнули у пам’яті (Г.В. Гуровець, В.І. Лубовський, Н.Н. Трауготт); як наслідок, виникають труднощі актуалізації навіть знайомих слів (Н.С. Жукова, О.М. Мастюкова, Т.Б. Фєлічєва), не здійснюється перенесення засвоєної граматичної форми на інші слова (О.Є. Грибова, Б.М. Гриншпун, Н.Н. Трауготт); у мовленнєвій безпорадності в нових ситуаціях і хаотичних діях під час вирішення вербальних завдань (Н.С. Жукова, Н.Н. Трауготт); у порушеннях програмування висловлювання, несформованості динамічного стереотипу (В.К. Коробйова, Є.Ф. Соботович). Недорозвинення динамічного стереотипу при моторній алалії є причиною появи порушень у використанні засвоєних засобів спілкування – заїканні; зниження мовної здібності відображується на недостатності здібності до моделювання, заміщенню і символізації (Л.М. Єфімєнкова, В.В. Юртайкін). Дослідження мовної здібності у дітей із ЗНМ (Н.В. Мікляєва) виявили таку низку особливостей у її розвитку: 1. Нейрофізіологічні механізми не забезпечують необхідну основу для розгортання адекватних способів орієнтування у мовному матеріалі. Внаслідок цього в однакові вікові періоди у дітей із нормальним і порушеним мовленнєвим розвитком на розвиток мовної здібності здійснюють вплив різні установки на орієнтування у мовному матеріалі.
2. Процеси інтеграції орієнтовних дій у мовному матеріалі починаються пізніше, ніж у дітей, що розвиваються нормально, ш тривають довше.
3. У дітей відмічається різне співвідношення превалюючи типів орієнтовних дій:
- у дітей, що розвиваються нормально, лівопівкульове (48%) та правопівкульове (52%) орієнтування доповнюють одне одного, починаючи з 2 – 3 років;
-у дітей із ЗНМ превалює правопівкульове орієнтування у мовному матеріалі (65%);
- у дітей із ЗНМ, ускладненого ЗПР, воно збільшується (82%).
Це фактично означає, що дошкільники з ЗНМ виявляються безпорадними у багатьох ситуаціях, які вимагають виявлення самостійної мовленнєвої активності і творчого перетворення засвоєних конструкцій. І вказує на необхідність формування системи орієнтовних дій у комунікативній ситуації, предметній діяльності і мовних явищах під час комплексної корекційнологопедичної роботи.
1 2 3