Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

'' Харківський політехнічний інститут ''

Тема: Міграція робочої сили та її наслідки
Виконав: Студент гр. МТ-64

Панченко О.В.

перевірив:

Ст. викладач

Віницька С.Г.

Харків 2015

План

1. 
   Вступ
   
2. 
   Міграція робочої сили…………………………………………..3
   
3. 
   Трудова міграція в Украї́ні…………………………………….6
   
4. 
   Географія…………………………………………………………7
   
5. 
   Еміграція. Зовнішні і внутрішні мотиви……………………..7
   
6. 
   Наслідки та шляхи вирішення проблем…………………….11
   

ВСТУП
Міграція робочої сили — це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей і кращих умов життя.

Міграція робочої сили включає:
— імміграцію — в'їзд працездатного населення в дану країну;

— еміграцію — виїзд працездатного населення за кордон;

— рееміграцію — повернення емігрантів.
Міграція робочої сили зумовлюється незбалансованим економічним, соціальним і демографічним розвитком країни. Вона здійснюється під впливом економічних і неекономічних причин. До них відносяться:

1) національні відмінності в заробітній платі,

2) наявність безробіття,

3) національні відмінності в умовах праці.

Вказані причини зумовлюють переважно міграцію із слаборозвинутих країн у розвинуті.
Практика показує, що міграційні процеси відбуваються і між країнами, що є на однаковому рівні економічного розвитку. Така міграція зумовлюється переважно неекономічними причинами, до яких можна віднести порушення прав людини, політичні переслідування, релігійні, екологічні та причини особистого характеру.

У зв'язку з цим розрізняють добровільну і вимушену міграцію.

Добровільна переважно зумовлюється економічними причинами.

Вимушена головним чином зумовлюється причинами неекономічного характеру.

Частина людей виїжджає з наміром заробити гроші і повернутися назад. Це зумовлює зворотну міграцію (або рееміграцію).

У сучасних умовах значна частина населення намагається мігрувати із Південно-Східної Азії в країни Західної Європи та США.

Причинами цієї міграції є низький рівень життя, воєнні події, політичні переслідування. Значна частина цих мігрантів намагається пробратися через територію України нелегально.

Міграційні процеси припиняються, якщо економіка розвивається успішно, створюються робочі місця і можна знайти роботу. Прикладом може бути Японія, еміграція громадян із якої припинилася у 60-х роках XX ст., а в 90-х роках населення інших країн почало мігрувати в Японію.

Сучасна міграція має певні особливості і відрізняється від міграційних процесів XIX і першої половини XX ст.

1. Головною особливістю сучасної міграції є постійне зростання її масштабів. У світі значно зросла кількість країн, з яких виїжджають і в які прибувають мігранти. За даними міжнародної статистики не менше 125 млн громадян живуть сьогодні за межами своїх країн, у тому числі понад 5 млн українців. Міграція набула глобального характеру.

2. Другою особливістю є те, що міграція постійно "молодшає". Середній вік мігрантів становить 20—25 років. Особливо багато молоді бажає мігрувати в країнах південно-східної Азії та постсоціалістичних країнах. За оцінкою економістів за кордоном працює 5—7 млн українців.

Країни, що приймають іммігрантів, зацікавлені приймати власне молодих і кваліфікованих, бо чим молодший працівник, тим більша від нього віддача, тим більший період, протягом якого він може працювати.

3. Третьою особливістю сучасної міграції є її підпільний характер. Нелегальних мігрантів можна поділити на дві категорії:

— іммігранти, які виїжджають легально, але залишаються за кордоном на тривалий час;

— іммігранти, які в'їжджають нелегально, використовуючи фальшиві документи. Кількість останніх встановити важко.

У зв'язку з посиленням нелегальної міграції Україна стала транзитною державою для нелегальної міграції на Захід.

Зростання нелегальної міграції дає можливість підприємцям західних країн використовувати дешеву й абсолютно безправну робочу силу, яка не може претендувати на підвищення заробітної плати, на створення відповідних соціальних та інших умов.

4. Друга половина XX ст. характеризується таким явищем як "відплив талантів". Воно полягає у виїзді значної кількості науково-технічних працівників. Цей вид міграції характерний для України і спричиняє суттєві негативні економічні наслідки.

"Відплив таланів" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються. Масова еміграція університетських викладачів, лікарів та інших дефіцитних спеціалістів у багатьох країнах досягла катастрофічних масштабів (наприклад Заїр, Замбія, Малайзія та інші). Основною причиною міграції висококваліфікованих спеціалістів є низька оплата праці.

5. В останній третині XX ст. зазнав змін географічний напрям емігрантів. Якщо в 50—70 роки міграційні потоки йшли в основному з країн, що розвиваються, в індустріально розвинуті, то в останні два десятиріччя іноземні працівники все більше перемішуються з більш розвинутих країн у менш розвинуті, особливо в так звані нові індустріальні країни, в які зросла й міграція капіталів.

Міграція робочої сили в сучасних умовах усе більше регулюється законодавством країн експортерів робочої сили і країн імпортерів, а також міжнародними угодами.

Оцінюючи міграційні процеси, їх дослідники вважають, що міграція в найближчому майбутньому не припиниться. Вона не скоротиться до того часу, доки існуватимуть суттєві відмінності в умовах і оплаті праці, в соціальному і культурному розвитку різних країн. .


Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Існує дві групи причин, які породжують міграцію робочої сили: загальні, що визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, які пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин належать: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомісткі виробництва в одних країнах і наукомісткі в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

Як бачимо, основними причинами міжнародної міграції робочої сили є економічні. Вони діють більш-менш постійно і рівномірно. Політичні причини виникають рідше, але в окремі періоди при певних умовах можуть виникати переміщення великих мас населення.
За характером організації міграцію поділяють на добровільну (непримусове переселення), примусову (виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів), організовану (її здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством), самодіяльну (нелегальне переміщення населення за межі своєї країни).

У післявоєнний період примусове переселення майже 6 млн. чоловік відбулося також в результаті утворення самостійних країн на місці колишніх колоній. З колоній емігрувало населення в колишні метрополії. У 80-90-х роках XX століття масштаби міграції значно зросли за рахунок біженців. В Африці їх нараховувалось майже 12 млн. чоловік, в Азії - понад 5 млн. чоловік. В кінці 90-х років XX століття загальна кількість біженців становила майже 30 млн. чоловік.

Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати до уваги примусове масове завезення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

За часом переміщення міграцію поділяють на остаточну (виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання), тимчасову (виїзд в іншу країну на певний термін), сезонну (виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін, скажімо, на проведення сільськогосподарських робіт), маятникову, яка характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

Трудова міграція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).

За даними представництва ООН в Україні, кожен п’ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15% зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5% мають намір виїхати за межі держави.
Причини цього мало відрізняються від загальносвітових.
Посилення територіальної міграції населення на регіональному рівні пояснюється такими причинами:

• 
  структурною перебудовою економіки і пов’язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;
  
• 
  нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;
  
• 
  різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;
  
• 
  інтенсифікацією загальнонаціональних міграційних процесів;
  

Загалом, основними причинами внутрішніх трудових міграцій в Україні є такі три фактори:

1. 
   обмежені можливості працевлаштування, особливо в сільській місцевості,
   
2. 
   низька заробітна плата вдома,
   
3. 
   більша престижність роботи на підприємствах та установах великих міст.
   

Загальні риси

• 
  концентрація робочої сили у великих містах й економічних центрах;
  
• 
  міграції відбуваються між регіонами, областями, населеними пунктами за класичними схемами місто — місто, село — місто, село — село і т. ін., при чому найчастіше до більших за розмірами населених пунктів; міграції типу місто — село, тобто до менших населених пунктів, майже не спостерігаються;
  
• 
  більш розповсюджена внутрішня трудова міграція жителів сільських населених пунктів;
  
• 
  зменшення розмірів сезонної міграції. У середині 1990-х сезонна міграція була поширена майже по всій Україні, оскільки, багато людей з міста майже кожного літа їздили в колгоспи на різні сільськогосподарські чи будівельні роботи, збори врожаю. Найчастіше, така міграція відбувалася із західних областей у східні та південні.
  

Географія

За попередніми даними Держкомстату за 2011 рік в межах України,

Регіон	Прибуло, осіб	Вибуло, осіб
Донецька обл.	48 503	50 592
м. Київ	44 977	36 814
Дніпропетровська обл.	43 888	45 234
Харківська обл.	40 497	40 131
Київська обл.	33 557	26 081

Еміграція

Особливості

За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2011 рік

• 
  ємний ринок праці західних країн,
  
• 
  приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності,
  
• 
  постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.
  

• 
  недостатність робочих місць,
  
• 
  значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном,
  
• 
  соціально-економічна криза,
  
• 
  спад виробництва,
  
• 
  загострення економічних протиріч,
  
• 
  відсутність можливостей для розвитку і самореалізації,
  
• 
  незахищеність від зловживань з боку владних структур.
  

1. 
   заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
   
2. 
   заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб — харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);
   
3. 
   накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
   
4. 
   накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;
   
5. 
   мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).
   

1. 
   До 1990-х років — малочисельні зовнішні трудові міграції, від'їжджала культурна та інтелектуальна еліта.
   
2. 
   1990-1995 роки — відтік трудових ресурсів за кордон чисельніший (кваліфіковані і досвідчені фахівці), розширюється географія виїзду.
   
3. 
   Починаючи з 1995 року виїзд за кордон стає масовим (різна кваліфікація працівників).
   

• 
  Найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях.
  
• 
  За кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей.
  
• 
  Основна частка мігрантів мають вік 30-50 років.
  
• 
  Одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені.
  
• 
  Чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.
  

• 
  надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;
  
• 
  сприяння інтеграції України до світового ринку праці;
  
• 
  надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;
  
• 
  спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.
  
• 
  послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві.
  

• 
  дає прихований вклад у зменшення населення України;
  
• 
  збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;
  
• 
  втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;
  
• 
  втрата кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу;
  
• 
  вкладання державою коштів у підготовку фахівців для потреб власної економіки (затрати на навчання на всіх освітніх рівнях), які, в результаті, створюють додану вартість за межами країни;
  
• 
  трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан;
  
• 
  втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;
  
• 
  лише 3,6% заробітчан організовують власну справу;
  
• 
  відтік грошей, зароблених українськими мігрантами, з українських банків в західні внаслідок неспокою;
  
• 
  дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців;
  
• 
  виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;
  
• 
  зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.
  
• 
  погіршення сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин: виникає нестача батьківської уваги, деформуються родинні цінності, виховується легковажне ставлення до
  

• 
  проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.
  

• 
  забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;
  
• 
  спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.
  

• 
  збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;
  
• 
  зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.
  

• 
  створення робочих місць (цілеспрямовано створювати робочі місця в таких галузях, як сільське господарство, легка, текстильна і хімічна промисловість, тобто там, де сьогодні використовується праця мігрантів в Європі);
  
• 
  вирішити питання підвищення рівня оплати праці;
  
• 
  обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості тощо.
  
• 
  комплексна оцінка міграційних потоків, ситуації в регіонах та їх потенціалу і розробка нормативно-правових документів, які б забезпечили виконання вищеперерахованих заходів.
  

• 
  цивілізовані форми виїзду працівників за кордон;
  
• 
  можливість вільного повернення додому працівників;
  
• 
  гарантії українським громадянам захисту їхніх трудових прав за кордоном;
  
• 
  підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.
  
• 
  здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми.