1   2   3
Ім'я файлу: Затримання особи на стадії досудового розслідування КУРСОВА.doc
Розширення: docx
Розмір: 69кб.
Дата: 05.08.2022
скачати
Пов'язані файли:
METODIChESKIE_REKOMENDATsII_PO_NAPISANIYu_REFERATA.docx
24029 (1).doc


Зміст
Вступ………………………………………………...………………..………………3

1. Поняття та характеристика тимчасового запобіжного заходу затримання. …..6

2. Підстави та процесуальний порядок затримання особи за ухвалою слідчого судді, суду. …………………………………………………………………………..13

3. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду…………………………….22

Висновки…………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури………………………………………………......31


Вступ
Актуальність теми курсової роботи. У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. Час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян.

Право на свободу й особисту недоторканість є одним з найбільш суттєвих прав людини та громадянина. Охорона та захист прав і свобод людини і громадянина є наріжним каменем державної та соціальної політики України. Допустимість застосування запобіжного заходу - принципове положення згідно з яким втручання в сферу прав і свобод людини, застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, повинно допускатись лише у випадку крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя, якщо цього не можливо досягти іншими засобами, а заподіяна запобіжним заходом шкода буде меншою, ніж відвернута. Цей принцип випливає із логічного аналізу співвідношення завдань кримінального процесу та його окремих інститутів. Він безпосередньо визнаний у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність та права людини, застосовувати запобіжні заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків.

"Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, - зауважував Ж.Ж.Руссо, - до істини - тільки один[15;3]. Той хто наділений правами та владою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зробити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений в приховуванні істини від правосуддя, немає і не може бути. В кожному окремому випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ - знання, допитливість розуму, воля і досвід.

Саме ці якості дають можливість захищати честь, гідність та права людини у складному змагальному процесі. І саме змагальність повинна привести до об'єктивної істини при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Успішне виконання завдань кримінального судочинства щодо охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону неможливе без застосування запобіжних заходів, у тому числі взяття під варту.

Крім того, взяття особи під варту не повинно суперечити Основному Закону України. Так ч.2статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішення суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Аналізуючи судову статистику 2022 року, слід звернути увагу на те, що до судів вноситься значна кількість подань про обрання запобіжного заходу взяття під варту. За результатами розгляду ними було винесено 66 176 постанов, у тому числі 60 708 (91,7%)- про їх задоволення; крім того винесено 16 199 постанов за поданнями про продовження строків тримання під вартою (про задоволення - 15851, або 97,8%).

Отже, слід підкреслити що актуальність обраної теми полягає у дослідженні затримання особи на стадії досудового розслідування.

Мета курсової роботи – вивчити основні положення затримання особи на стадії досудового розслідування.

Задачі курсової роботи:

  • розкрити поняття та характеристика тимчасового запобіжного заходу затримання;

  • визначити підстави та процесуальний порядок затримання особи за ухвалою слідчого судді, суду;

  • проаналізувати положення затримання особи без ухвали слідчого судді, суду.

Об’єкт курсової роботи – положення затримання особи на стадії досудового розслідування.

Предмет курсової роботи – методика затримання особи на стадії досудового розслідування.

Методи дослідження. При написанні роботи використовувались наступні методи дослідження: метод спостереження, порівняльний.

Курсова робота складається зі вступу, трьох питань, висновків та списку використаної літератури.

1. Поняття та характеристика тимчасового запобіжного заходу затримання.
Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає такі запобіжні заходи[23, с.108]:

1) підписка про невиїзд ;

2) особиста порука ;

3) порука громадської організації або трудового колективу

застава;

взяття під варту ;

нагляд командування військової частини ;

віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи ;

Новим КПК України суттєво змінено систему запобіжних заходів та правове регулювання порядку і підстав їх застосування під час досудового розслідування та в судовому провадженні. Це зумовлює актуальність дослідження цих питань, адже запобіжні заходи належать до тих кримінальних процесуальних інститутів, які застосовуються при здійсненні більшості кримінальних проваджень, і таким способом обмежуються конституційні права підозрюваного та обвинуваченого[6, с.52].

Якщо за КПК 1960 р. серед визначених законом запобіжних заходів реальну альтернативу складали підписка про невиїзд і взяття під варту, то, як свідчить нова правозастосовна практика, яка поки що лише формується, застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту різко скоротилося, чому, на нашу думку, сприяє як зміна порядку його застосування (з обов'язковим одночасним визначенням розміру застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, установлених ч. 4 ст. 183 КПК України), так і впровадження нових видів запобіжних заходів, здатних реально гарантувати належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого і виконання покладених на нього обов'язків.

Систему запобіжних заходів відповідно до КПК України становлять: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою; 6) затримання як тимчасовий запобіжний захід (ст. 176 КПК України). Крім того, до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого можуть також бути застосовані такі запобіжні заходи: передання під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників та передання під нагляд адміністрації дитячої установи. Також, до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом запобіжні заходи у виді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом чи поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК України). При здійсненні видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиції) застосовуються тимчасовий арешт (ст. 583 КПК України) та екстрадиційний арешт (ст. 584 КПК України), які за своєю правовою природою є триманням під вартою, що застосовується в особливому порядку і спрямовані на забезпечення можливості видачі особи. Таким чином, КПК України запроваджено нові види запобіжних заходів, такі як особисте зобов'язання, домашній арешт, а ті з них, що діяли раніше в порядку, передбаченому КПК 1960 р., суттєво змінено в частині правового регулювання процедури їх обрання та продовження строку.

Новелою Кодексу також є те, що прийняття рішення про обрання запобіжних заходів та продовження строку їх дії віднесено до виключної компетенції слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (в судовому провадженні). Це пояснюється високою цінністю прав і свобод людини, яка викликає необхідність впровадження особливої процедури, що містить гарантії, які унеможливлюють їх безпідставне обмеження під час здійснення кримінального провадження. Саме така процедура утворює зміст окремого судового провадження щодо забезпечення судом законності обмеження конституційних прав і свобод людини під час досудового розслідування. Відповідно до вимог нового КПК України при необхідності застосувати запобіжний захід слідчий за погодженням з прокурором чи прокурор ініціюють розгляд слідчим суддею клопотання про застосування запобіжних заходів і при постановлены відповідної ухвали отримують законну правову підставу для обмеження права людини під час провадження досудового розслідування кримінального правопорушення[24, с.112].

Використання при обмеженні прав людини судової процедури, яка відповідає вимогам справедливості і заснована на конституційних засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободі надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, презумпції невинуватості, забезпечує дію принципу правової визначеності і виключає можливість прийняття непередбачуваних для суб'єкта права на судовий захист рішень та свавільного обмеження його прав і свобод. Багатовікова юридична практика підтверджує, що саме за допомогою судової процедури вдається найбільш справедливо визначити міру свободи та міру відповідальності суб'єктів правовідносин.

Однією з гарантій забезпечення прав людини при застосуванні запобіжних заходів є правова вимога обґрунтування клопотання слідчого, прокурора, який ініціює вирішення цього питання, а також ухвали слідчого судді, суду про їх застосування або продовження строку дії. Обгрунтованість цих процесуальних рішень полягає у наведенні в них підстав для застосування такого виду заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому необхідно підкреслити, що визначені законом підстави мають комплексний характер і встановлено уніфіковано стосовно всіх їх видів[21, с.75].

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підстави застосування запобіжних заходів включають такі складові: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування, суду, перешкоджати здійсненню кримінального провадження або продовжити протиправну діяльність, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення тощо. Лише наявність цих двох складових надає достатні підстави слідчому, прокурору ініціювати вирішення слідчим суддею, судом питання про застосування запобіжного заходу; у противному випадку можливість такого ініціювання виключається, про що прямо зазначено у ч. 2 ст. 177 КПК України. Крім того, під час визначення підстав для застосування конкретного виду запобіжних заходів також слід ураховувати правило, що закріплено ч. 3 ст. 176 КПК України, - слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику чи ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Отже, ще однією складовою підстав застосування конкретного запобіжного заходу є наявність відомостей про те, що іншими запобіжними заходами виконання завдання кримінального провадження є неможливим[16, с.79].

Таким чином, на підтвердження необхідності застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу в клопотанні слідчого, прокурора мають зазначатися: 1) фактичні дані, що свідчать про обґрунтованість підозри, обвинувачення певної особи у вчиненні кримінального правопорушення (матеріально-правові та процесуальні підстави); 2) фактичні дані, що свідчать про наявність одного або кількох ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені

Ч. 1 ст. 177 КПК України (кримінологічні підстави, оскільки йдеться про попередження можливої негативної поведінки підозрюваного, обвинуваченого); 3) обставини, що обумовлюють необхідність застосування конкретного виду запобіжних заходів і переконують в тому, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам (матеріально-правові, процесуальні та моральні підстави).

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, звертаючи увагу судів на найбільш складні питання застосування нового КПК України в частині правового регулювання запобіжних заходів, наголосив, що слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК України. Тому в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК України метою та підставами, останнє має бути відхилено[5, с.109].

Складність доказування необхідності застосування запобіжного заходу зумовлена його прогностичним характером, адже йдеться про доведення потреби перешкоджання можливій негативній поведінці підозрюваного, обвинуваченого. Проте, доведення існування наведених підстав у сукупності з обставинами, що передбачено ст. 178 КПК України, надає можливість обґрунтовано спрогнозувати можливу негативну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, переконатися у необхідності застосування до нього запобіжного заходу і неможливості забезпечити здійснення кримінального провадження іншими заходами.

Таким чином, наведення у клопотанні слідчого, прокурора відповідних підстав та мотивів для застосування запобіжного заходу, дослідження їх у судовому засіданні забезпечують можливість на основі обґрунтованої ймовірності спрогнозувати можливу негативну поведінку особи. Саме обґрунтована імовірність, яка засновується на представлених суду доказах, забезпечує той стандарт доказування, який може бути визнано достатнім для застосування запобіжного заходу і обмеження у зв'язку із цим конституційного права людини. Тому слід погодитися з В. О. Лазарєвою, що імовірний характер висновку не має нічого спільного із свавільним суб'єктивним розсудом. Імовірність відображає певні існуючі в реальному світі закономірності явищ, причинно-наслідкові зв'язки. Тому імовірність є цілком прийнятною для процесуальних рішень, якщо вона спирається на певні факти, які мають достовірний характер. Наявність достовірних даних, які дасть змогу з певним ступенем імовірності зробити висновок про підстави проведення процесуальних дій, і надає прийнятому рішенню якості обґрунтованості.

Отже, при прийнятті слідчим суддею, судом рішення про застосування запобіжного заходу йдеться про ймовірний характер знання, що формалізується у відповідній ухвалі. Однак обґрунтування та вмотивування цього імовірного знання конкретними фактичними даними дає змогу досягти переконання у необхідності обмеження права, яке випливає з неупередженого дослідження слідчим суддею, судом наданих відомостей і свідчить про досить високий ступінь імовірності можливої негативної поведінки особи, а тому й необхідності обмеження її прав таким способом. Сказане дає змогу констатувати, що рішення слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу має ґрунтуватися на знанні, яке відповідає якості «обґрунтованої імовірності».

Законність та обґрунтованість обрання запобіжного заходу в кожному конкретному випадку визначається встановленими в судовому засіданні у змагальній процедурі фактичними та правовими підставами для його застосування, які формалізовані у відповідному рішенні суду. Факти, які фіксуються у судовому рішенні, становлять собою єдність об'єктивного та суб'єктивного. Вони можуть бути неадекватно сприйняті суддею внаслідок недостатності, неповноти теоретичних знань або неправильному ним оцінені в силу тих же причин, або визнані встановленими без достатніх доказів. Тому кожному факту, що визнаний у судовому рішенні доказаним, має бути дано теоретичне пояснення, оскільки сам він є лише емпіричним знанням і розкриває свій зміст тільки у системі соціальних і правових знань судді.

2. Підстави та процесуальний порядок затримання особи за ухвалою слідчого судді, суду.
Обрання запобіжного заходу взяття під варту включає в себе[12, с.56]:

внесення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу;

прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.

Торкаючись питання щодо змісту подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, слід зауважити, що закон прямо не вимагає належним чином обґрунтувати таке подання. Проте цей обов'язок слідчого випливає із кримінально-процесуального кодексу, де зазначено: "якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду". Отже, відповідне подання має бути вмотивованим, на що повинен звертати увагу і суд при розгляді цього документа. Згідно ст. 196 КПК України ухвала про взяття під варту повинна містити обставини існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, обставини про неможливість застосування більш м’яких заходів запобігання таким ризикам, посилання на докази, які свідчать про такі обставини.

В статті 177 КПК зазначено наступне: «1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.»

Втім, серед опублікованих ухвал є приклади обрання та продовження строків тримання під вартою з абсолютно необґрунтованих підстав, без належного доведення прокурором наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, із використанням формальних, шаблонних фраз, які не розкривають істинні підстави необхідності тримання особи у слідчому ізоляторі, характеризуючи соціальні зв’язки та суворість майбутнього судового вироку, не наводячи беззаперечних доводів та доказів про дійсне існування ризиків переховування особи від слідства[19, с.110]

Тримання під вартою - найбільш суворий і винятковий запобіжний захід, який застосовується після доведення вчинення злочину підозрюваним чи обвинуваченим на підставі ухвали слідчого судді чи суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає в ізоляції обвинуваченого чи підозрюваного від суспільства, ув'язненні (арешті1) тобто позбавленні волі особи, яка вчинила злочин, до визнання її винуватою судом, і утриманні її під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

За загальним правилом тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді у разі вчинення особою злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

У виняткових, передбачених п. 1-6 ч. 2183 КПК України, випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, і на строк менше п'яти років, за наявності додаткових, визначених у законі, умов і ризиків.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього після застосування іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Взяття під варту застосовуватися зазвичай лише щодо підозрюваних чи обвинувачених. Як виняток з правила, може мати місце застосування взяття під варту щодо особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі. Тут маємо виходити з презумпції -в іншій державі, яка вимагає екстрадиції, відповідна особа має статус підозрюваного чи обвинуваченого. До того ж підтвердженням цього є той факт, що зміст її обвинувачення з кваліфікацією її дій викладається у вимозі щодо екстрадиції. У цьому випадку до такої особи застосовується так званий екстрадиційний арешт, тобто застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції), хоча за законодавством України така особа на момент арешту ще не має статусу підозрюваного чи обвинувачуваного.

Взяття під варту обирається звичайно тільки тоді, коли жодний інший запобіжний захід не може забезпечити виконання завдань кримінального процесу.


  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас