Ім'я файлу: 1Методи соціальної роботи з національними меншинами_1667898077.d
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 09.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
1Філософія.docx
Курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 09.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
1Філософія.docx
Курсова.docx
Методи соціальної роботи з національними меншинами
ЗМІСТ
ВСТУП
Актуальність дослідження. В умовах тотальної глобалізації світу поява сучасного перехідного періоду створює умови для жорсткої парадигми чіткого вибору, що прискорює всі процеси соціальної реальності. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності країн і регіонів підтверджує динаміку процесу масової міграції, масштаби якого не оминули більшість європейських країн, і Україна не є винятком. Групи населення, що опиняються поза межами історичних поселень у широкому розумінні – на національній території – виникають у результаті процесів, пов’язаних із державними взаємодіями та переходами, змінами кордонів та наслідками міграційних процесів. Це їм чуже. Так виникли етнічні меншини, які становлять важливу частину населення багатьох країн, є невід’ємною частиною суспільства, відіграють важливу роль в економіці, культурі, науці, зміцненні цивілізаційних зв’язків між двома регіонами та країнами. .
Існування етнічних меншин утворює складний комплекс, що включає адміністративний устрій, політичне право, соціально-економічні, культурні та духовні проблеми, що передбачає пошук балансу між етнічними та національними інтересами, зокрема захист національних інтересів. Культурна спадщина та ідентичність етнічних меншин, визначення статусу, правовий захист законних прав та інтересів у конституції – це те, що нас цікавить. Історичні факти свідчать, що етнічні меншини часто стають сприятливим ґрунтом для міжнародних і міждержавних етнополітичних конфліктів, що робить їх однією з найбільш вразливих соціальних груп у суспільстві XXI століття.
В Україні право представників етнічних меншин консультуватися з питань, які безпосередньо стосуються меншин, і підтримувати розвиток регіональних мов або мов меншин захищено Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції України». Європейський комітет із захисту національних меншин (RCNM) та Закон України «Про затвердження Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» (ECRM).
Демократизація українського суспільства протягом багатьох років включала розробку норм і стандартів захисту національних, етнічних і релігійних меншин. Співпраця з міжнародними організаціями сприяє подальшому розвитку та впровадженню засобів забезпечення прав меншин та забезпечення управління національними культурами. Окрім багатосторонніх договорів Ради Європи, Україна підписала та ратифікувала універсальні зобов’язання меншин щодо прав людини, такі як Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Конвенція про права дитини.
У багатьох випадках меншини є специфічними групами населення країни, які потребують особливої уваги з боку суспільства, особливо у сфері соціальної роботи. На соціальну дилему сучасного представництва меншин в Україні впливають два набори факторів: внутрішні та зовнішні.
Мета роботи: Проаналізувати систему соціальної роботи сучасних українських меншин.
Для досягнення поставлених цілей необхідно вирішити наступні завдання:
- аналіз поняття «меншина»;
- визначення правового статусу українських меншин;
– продемонструвати основні аспекти становлення та розвитку соціальної роботи українських меншин;
Об’єктом дослідження є соціальна робота представників нацменшин.
Предметом дослідження є особливості соціальної роботи представників етнічних меншин.
Ці завдання вирішуються за допомогою таких методів дослідження: діалектики, завдяки якій предмет наукового дослідження постає у всіх притаманних йому соціальних та інших зв’язках і залежностях, системного аналізу, який виявляє взаємозв’язки елементів, які є конкретними об’єктами системного дослідження.
Практичне значення результатів, отриманих у роботі, відображається в реалізації особливостей соціальної роботи представників національних меншин.
Структура та обсяг роботи. Курсова робота містить вступ, два розділи по декілька підрозділів, висновки та список використаних джерел.
РОЗДІЛ I. НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ ЯК СПЕЦИФІЧНА ЕТНО-СОЦІАЛЬНА КАТЕГОРІЯ
1.1. Визначення поняття «національна меншина»
В Україні під категорією «меншин» слід розуміти історично осілу на території країни спільність громадян України, чисельність яких становить менше половини населення України, населення, яке расово самоідентифікує себе як більшість і чиє етнічне походження відрізняється від українського населення. Більшість громадян зберігають і розвивають свою ідентичність, культуру, мови, релігії. Соціальна робота з меншинами здійснюється в рамках загальної системи надання соціальних послуг з використанням загальних методик, але з урахуванням духовних, культурних і психологічних особливостей меншини. Найактуальнішими для меншин видами соціальної роботи є спонсорська допомога людям похилого віку, хронічно хворим та особам з особливими потребами; матеріальна благодійна допомога, в першу чергу малозабезпеченим верствам населення; допомога в працевлаштуванні, медичних і соціальних послугах, у організації дозвілля. Заходи [1].
Основними проблемами, які виникають у соціальній роботі з меншинами, є:
низький рівень фінансування програм соціальної роботи з меншинами;
недостатні програми навчання соціальних працівників і волонтерів;
брак кваліфікації та знання культурних особливостей різних етнічних груп;
відсутність налагоджених взаємодій;
нерозуміння природи та важливості соціальної роботи меншин, високий ризик вигорання соціального працівника.
Приступаючи до вивчення будь-якого природного чи соціального явища, необхідно визначити його ключові характеристики та знайти суттєві ознаки, як пропонував Сократ. Історично склалося так, що групи населення, які опиняються за межами кордонів з різних причин, через процеси, пов’язані із взаємодією та переходами державних утворень, зміни географічних і політичних кордонів, а також міграційні процеси — у культурних і політичний простір незнайомої для них країни [2].
Рівність усіх людей, незалежно від раси, національності, етнічної приналежності, мови чи релігії, постала у нашому столітті як домінуюча й безумовна цінність, яка юридично визнана та поділяється більшістю сучасних країн і майже всіма сучасними конституційними та правовими системами. У Декларації прав людини підкреслюється, що «всі люди різні і всі рівні».
В українській науковій літературі все частіше для ототожнення та заміни поняття «меншина» спостерігається термін «меншина» або «етнічна група». Це можна зробити шляхом формування в Україні нового наукового напряму – національно-державознавства, толерантного ставлення до представництва всіх національностей і визначення таких цілей і завдань у національній національно-державній політиці, роблячи номінальну націю об’єктом національного національна політика [3].
Дослідження теми етнічних меншин відображено в наукових дослідженнях таких вчених, як О. Агарков, М. Алмаші, О. Биков, І. Варзар, В. Гордузенко, Ю. Дубровін, В. Євтух, В. Журавський та ін. О. Картунов, І. Кресіна, І. Курас, О. Майборода, Ю. Мьодова, О. Мироненко, П. Надолішній, В. Овчинников, М. Прудникова, С. Римаренко, Т. Семигіна, О. Скатуліна, С. Соколовський, Ю. Тодика, Л. Шкляр, М. Шульга, О. Шуба та ін.
Одним із найгостріших питань у сфері дослідження етнічних меншин залишається питання термінології: досі немає єдиного, загальноприйнятого визначення терміну «меншина». У найзагальнішому розумінні меншина — це спільнота людей, які є громадянами певної країни, але не належать до номінальної етнічної спільноти чи корінного народу певної країни, і які ідентифікують себе як представники певної нації.
У випадку України меншина проявляється як інша спільнота, яка складається з громадян України, але не належить до української етнічної спільноти чи корінних народів держави, а самоідентифікується як представник певної етнічної спільноти.
Вчений-націоналіст О. Агарков дав визначення поняття «меншина», яке, на його думку, більш доречне в Україні. Під цією категорією він вважає «спільноту громадян України, які історично осіли на території країни, становлять менше половини населення України, расово самоототожнюються з більшістю населення і відрізняються від більшості громадян своє національне походження, підтримувати та розвивати свою ідентичність, культуру, мови, релігії».
Якщо поглянути на міжнародний досвід визначення поняття «меншина», то слід побачити, що дискусії з цього приводу точаться ще з 1970-х років. Саме в ці роки вчені багатьох країн провели масштабні дослідження. Ф. Капоторт, член підкомітету ООН з прав людини, який виступав на засіданнях підкомітету ООН, заявив, що меншина — це «група населення, яка відрізняється від основної групи населення за расовим походженням або етнічною приналежністю [4]. Національність або мова, незалежно від релігійної приналежності; менш численні, ніж основні групи населення; не домінують у країні; продемонстрували бажання зберегти свою ідентичність і культуру, традиції, релігію чи мову; виключають недавніх іммігрантів або біженців; глибоко вкорінені в країні проживання (зазвичай громадянин цієї країни)».
Ми дамо альтернативне пояснення, яке запропонував підкомітет у справах меншин: «... це група громадян штату, що належать до меншини в цьому штаті, мають расові, релігійні або мовні характеристики, відмінні від більшості в державі, члени цієї групи мають почуття взаємної солідарності, яке мотивується, навіть приховано, колективним бажанням зберегтися як група, метою якої є де-факто і де-юре рівність з більшістю».
Слід підкреслити, що історично встановлений факт існування у світі понад 2 тис. національних спільнот свідчить про існування особливого типу суспільних відносин — інтернаціональних. Ця проблема взаємовідносин втілює в собі аналіз розвитку кризи міжнародного конфлікту в сучасній цивілізації, для подолання якого необхідно сформувати нове бачення та концепцію подій, свідками та учасниками яких є люди. Таке бачення дозволило б не лише повною мірою усвідомити гостроту й небезпеку конфліктних процесів, що тривають, але й створило б основу для об’єднання зусиль у розв’язанні багатьох конфліктів, поширених у державотворенні. У результаті формується нова реальність – конфлікт між меншинами та корінними народами, який виявляється ядром, каталізуючим і акумулюючим контури новітньої цивілізації [5].
Зокрема, сучасний український дослідник В. Євтух описує поняття «меншина» за кількома критеріями: «Реалізація меншини як цілісної структури зумовлена її взаємодією з іншими етнічними групами населення країни. Формула «вони» наповнена змістом; меншість — це чітко визначена позиція у відносинах розвитку поліетнічного суспільства, а її основна формула — «більшість-меншість»; меншість — це особлива група, чиє соціальне походження є на основі спільної мови та культурних особливостей. Психологічна спрямованість і почуття приналежності до спільноти, межі терміна «меншина» визначаються його співвідношенням з термінами «етнос» і «нація».
Сучасна дослідниця Л. Якубова в «Енциклопедії історії України» визначає поняття «українські меншини» як «фізичні масиви (групи) некорінних народів, що проживають у сучасному етнічному середовищі». Ідентичність, за визначенням, не відіграє домінуючої ролі в суспільстві і, отже, потребує захисту політичних прав і забезпечення належного правового захисту..., ці категорії не настільки численні, як інші етнічні групи, але з достатньою владою, щоб впливати на політичну ситуацію в регіоні, де вони проживають» [6].
У контексті роздумів про становище та роль етнічних меншин доречно процитувати сучасного вітчизняного дослідника, професора С. Костючкова: «На різних етапах розвитку цивілізації людина намагається знайти відповіді на запитання про місця, походження людини у світі, походження людини у світі, призначення на цій планеті, сенс існування, кінець існування та те, як минуле, теперішнє та майбутнє визначають життя людини, межі свободи та вільний вибір і перспектива між ситуаціями, священним і буденним, ефемерним і вічністю, цілісністю і фрагментацією тощо.
Слід зазначити, що на політичній карті світу є країни, які взагалі не визнають меншини, наприклад, Південна Корея, російська федерація, Франція, Туреччина. Франція, наприклад, прирівнює всіх громадян до французів, незалежно від походження, національності чи релігійних уподобань, на основі принципу рівності для всіх французів [7].
Однак, як бачимо, це не зменшило гостроти конфлікту між французькою та, наприклад, арабською громадами. А сучасна Туреччина не визнає меншин на своїй території, щоб не надати курдам рівні права з турками, які історично боролися за незалежність чи широку автономію. Так само Туреччина не визнає рівних прав для амшенів, корінних вірмен Туреччини. Отже, з цією метою всі люди, які розмовляють турецькою мовою, вважаються турками в Туреччині, що призвело до згладжування поняття меншини [8].
Тому суперечливість, турбулентність і неоднозначність розвитку сучасного суспільства вимагають активного пошуку балансуючого механізму управління процесом реалізації соціальної політики щодо етнічних меншин. Наукові дослідження у сфері розвитку меншин базуються на світових тенденціях стабілізації відносин між представниками меншин та корінними народами. Результатом цих тенденцій є формування онтологічної матриці так званих світових і регіональних спільнот, а також становлення і розвиток етнополітичних, культурних і соціально організованих континуитетів Землі та її окремих регіональних популяцій. Зважаючи на духовне та культурне розмаїття національних та етнічних груп, ідея соціальної цілісності безумовно є плідною: її потенціал полягає в специфічному процесі єдності, відсутності або мінімізації дискримінації в суспільстві не через поступове накопичення, а завдяки гармонійне співіснування новішої парадигми, сформованої представниками різних етнічних груп на одній території.
1.2. Правовий статус меншин
У постіндустріальний період суспільного розвитку перехід держав пострадянського простору (особливо України) до соціально орієнтованих ринкових відносин потребує схвалення та певної підтримки нових суб’єктів суспільно-політичної діяльності, а їхній вплив на процес стає все більшим. все більш очевидним. Це приватне підприємництво, бізнес-структури, громадські фонди, сімейні та трудові колективи, політичні партії, громадські рухи тощо. Певний період спричинив низку проблем у сфері соціальної роботи, і вирішити ці проблеми можливо лише науковою методологією та відповідними засобами наукового пізнання. Роль соціальної роботи в суспільному житті характеризується її впливовістю, всепроникністю, цілеспрямованістю та практичністю, що визначає її здатність впливати практично на всі сфери суспільного життя [9].
Як зазначає вітчизняний дослідник С. Костюков: «У соціальній політиці країн з перехідною економікою — від планової до ринкової економіки — всупереч монополії держави на регулювання соціальної сфери виникли нові теми соціальної політики — громадські організації ( релігійні та світські); благодійні об’єднання та інші громадські організації; безпосередня самодопомога громадян; місцеве самоврядування; позабюджетне фінансування; бізнесові та підприємницькі структури; професійні працівники, залучені до формування та реалізації соціальної політики; волонтери”.
Варто підкреслити, що важливою частиною соціальної політики щодо перетворення України на соціальну державу (відповідно до конституції) є соціальна робота як низка практик, спрямованих на допомогу особам і соціальним групам у подоланні особистих і соціальних проблем. Дія через механізми підтримки та захисту, корекції, соціальної адаптації чи реабілітації. Для проведення продуктивних досліджень соціальних явищ, у тому числі соціальної роботи, необхідно не тільки аналізувати з використанням максимально широкого спектру пізнавальних засобів, але й проводити методологічні дослідження в процесі дослідження для розробки найкращих пізнавальних методів і способів. і стратегія. Сучасна наука спрямована на розкриття практичних основ соціальної роботи як соціокультурного феномену та її функції як соціального інституту відтворення певного виду людської суб’єктності [10].
В Україні, як і в інших країнах світу, представники меншин живуть разом, і пов’язані з цим соціальні проблеми можна описати так:
а) рівень безробіття вищий за середній по країні, що може бути пов’язано зі слідами радянського минулого, коли так званий представник номінального стану;
b) Вищі рівні бідності серед представників меншин через причини (хоча і не виключно), пояснені в попередньому абзаці; c) На індивідуальному рівні спостерігалися специфічні психоемоційні почуття Образа (невдоволення) і почуття неповноцінності, що виникають через явну або уявну дискримінацію, так званий номінальний стан;
г) очевидні чи уявні, уявні обмеження, яких відчувають представники меншин у соціальній сфері;
г) Посилення внутрішньоетнічних та міжособистісних конфліктів, які часто виникають всередині меншин і часто ґрунтуються на матеріальних, фінансових, культурних, релігійних чи сімейних причинах; д) У нашій країні ще не вирішені наступні питання: формування конструктивної нації- державної політики, розвиток меншин Теорія і практика етносоціальної роботи, відсутність або неадекватність механізмів корекції соціально-сервісної діяльності представників етнічних меншин у різних регіонах України [11].
Вітчизняні дослідники дотримуються усталеної позиції, згідно з якою практика формування етнополітичних процесів у сучасній державі «…потребує уточнення принцип створення дорадчих органів для представників меншин у державному управлінні та місцевому самоврядуванні. – Державні інституції , безпосередньо представники меншин Або механізм реалізації прав через національні громадські об’єднання, а також реалізація чинних законодавчих положень щодо етнокультурної автономії національних меншин, характеристики та положення соціального захисту для надання соціальних послуг для національних меншин. соціальна робота етнічних меншин має загальний напрямок, є також спеціальні напрямки».
Які вимоги до соціальних працівників для роботи з меншинами? Перш за все, фахівці в галузі соціальної роботи повинні мати принаймні загальне уявлення про історію, спосіб життя та культурні особливості, релігійні особливості, менталітет, психологічний склад, ціннісні уподобання, релігійну орієнтацію та особливості даної етнічної спільноти. Темперамент, властивий тій чи іншій країні та ін. Однак можливе або наявне погіршення міжрасових відносин вимагає від фахівців із соціальної роботи зосередження уваги на національних проблемах, особливо в тих районах, де історично назрівають міжрасові конфлікти. У цьому контексті професійна діяльність фахівців у сфері соціальної роботи базується на практичному досвіді та знаннях проблем меншин [12].
Як слушно зазначають сучасні вітчизняні дослідники: «Основна проблема для ефективного розвитку мережі медіаторів також пов’язана з відсутністю програм підтримки медіації, нарощування потенціалу та збільшення зайнятості посередників залежить від здатності недержавного сектору залучати західних кошти для виплати заробітної плати посередникам; політична нестабільність в Україні ускладнює розбудову інституційних партнерств, оскільки чиновники, особливо на національному рівні, часто змінюються; зростання рівня бідності; зацікавлені особи, які бажають працювати з організаціями тощо, зробили можливим багато досягнень в інституційному розвитку медіації.
Підсумовуючи, зазначимо, що розширення знань і практичних навичок фахівців у галузі соціальної роботи, розкриття її основних характеристик і впровадження передових методик у практику є однією з актуальних проблем, які необхідно вирішувати в сучасній соціальній роботі [13].
РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З НАЦІОНАЛЬНИМИ МЕНШИНАМИ
2.1. Організація соціальної роботи з національними меншинами: регіональний аспект
Починаючи з 1990-х років, з утворенням національних держав, проблематиці етнічних меншин на пострадянському просторі приділяється дедалі більше уваги науковців. Внутрішні перспективи розвитку країн, що розвиваються, і зародження демократії тісно пов’язані з проблемами меншин [14].
Питання національних меншин є дуже актуальним для України, оскільки сьогодні ми спостерігаємо масове переселення інших етнічних груп. Особливістю національного складу українського населення є його багатонаціональність. В Україні, як і в інших країнах, де проживають етнічні меншини, проблема меншин на соціальному рівні полягає в тому, що рівень безробіття є вищим за середній по країні, що є вищим показником рівня бідності. На індивідуальному рівні ці люди мають особливий психологічний стан (неповноцінність), а також відсутність соціального статусу через расову приналежність. Поширеність дискримінації, з якою стикаються представники меншин, посилюється внутрішньоетнічними та міжособистісними проблемами, які не є рідкістю серед представників етнічних спільнот.
В Україні залишаються невирішеними такі питання, як формування ефективної національно-державної політики, розвиток теорії і практики етносоціальної роботи, уточнення напрямків і форм соціально-сервісної роботи з представниками окремих етнічних груп.