Психологія діагностичного процесу, психологічні основи спілкування. Роль лікаря та медсестри.
Медична деонтологія
«Довіра чи недовіра до лікаря
визначає результат хвороби».
слова Святого Луки
Функції спілкування, їх характеристика
- Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації
- Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії, відбувається процес взаємного налагодження дій. - Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.Комунікативна компетентність
Здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми,
розуміти і бути
зрозумілим
для партнера
по спілкуванню.
Роль психологічних особливостей лікаря
В ЛіКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
Принципи успішного лікаря:
- Уміння спілкуватися
- Комунікативна толерантність
- Емоційна стабільність
- Емпатія
- Сенситивність до відторгнення
- Уміння прогнозувати
СХЕМА ПРОВЕДЕННЯ СПIВБЕСIДИ IЗ ХВОРИМ:
- Вислухати скарги хворого.
- Зiбрати iнформацiю про анамнез захворювання i життя.
- Послiдовно розпитати та обстежити органи i системи.
- Надати хворому попередню iнформацiю щодо характеру його захворювання.
- Аргументувати проведення необхiдних лабораторних та клiнiчних дослiджень.
- Надати iнформацiю про iснуючi оптимальнi способи лiкування.
- Надати хворому можливiсть задавати питання.
- Визначити iндивiдуальну тактику лiкування.
- Пояснити механiзми дiї та способи вживання медикаментiв.
- Попередити про можливi небажанi ефекти.
- Пiдвести резюме спiвбесiди, метою якого є створення у хворого вiдчуття психологiчного комфорту.
На якiсть лiкувально-дiагностичного процесу можуть впливати такi психологiчнi фактори:
- З боку хворого
- З боку лікаря
З БОКУ ХВОРОГО:
1. Особливостi особистостi хворого у преморбiдний перiод: в залежностi вiд сили, рухливостi, урiвноваженостi процесiв вищої нервової дiяльностi, характеру та iнших функцiй психiки необхiдно по-рiзному проводити опитування хворого, прогнозувати динамiку хвороби, призначати лiкування. 2. Нинiшнiй емоцiйний стан хворого: побоювання, фантазiї, надцiннi реакцiї, проекцiї та iншi пiдсвiдомi захиснi механiзми можуть не тiльки спотворювати картину захворювання, а й бути головними у клiнiчнiй картинi.3. Усвiдомлення хворим факту свого захворювання, реакцiї особистостi, що формуються пiд час захворювання, внутрiшня картина хвороби.
4. Урахування анамнестичних вiдомостей (залишки минулого впли-вають на сучасне). Цiкавлячись iсторiєю життя та хвороби, лiкар визначає вплив мiкросоцiальних, психогенних, спадкових чинникiв, прагне виявити основнi та другоряднi передумови патологiї, з’ясувати обставини, що призвели до переходу чинника у хворобу. Великий вплив справляє минулий досвiд хворого - позитивний чи негативний (що хворий побачив, почув та прочитав про захворювання). 5. Взаємовiдношення психосоматичного та соматопсихiчного компонентiв. Кожна окрема хвороба, крiм типових для неї клiнiчних проявiв, завжди супроводжується бiльш чи менш вираженими порушеннями психiки хворого.6. Симуляцiя та диссимуляцiя.
Симуляція - вдавана поведiнка, за допомогою якої прагнуть створити враження про наявнiсть захворювання та її ознак. Частiше до неї звертаються примiтивнi особи, у яких її можна вiдносно легко виявити. Симулянт завжди прагне до певної користi, яку рано чи пiзно виявляють (вихiд з неприємної ситуацiї, отримання спiвчуття та полiпшеного обстеження, отримання матерiальної користi). Частiше зустрiчається агравація - перебiльшення ознак захворювання та суб’єктивних скарг. Таке перебільшення може бути повнiстю свiдомим, але часом швидше зумовлюється емоцiйними мотивами бiльш глибокого походження, наприклад, пiдсвiдомим страхом, недовiрою, вiдчуттям, нiби лiкар йому не вiрить тощо. Диссимуляція - свiдоме приховування хвороби та її ознак. Зазвичай, зустрiчається у психiатрiї, а також при захворюваннях, наслiдки яких небажанi для хворого (наприклад, тривале перебування у лiкарнi при туберкульозi, повiдомлення про захворювання на сифiлiс, можливiсть оперативного втручання в хiрургiї).З БОКУ ЛIКАРЯ:
1. Повноцiнне фiзичне i психiчне здоров’я лiкаря.
2. Висока культура лiкаря: поєднання якомога бiльш повної, поглибленої та досконалої освiти i постiйного самовиховання iз прагненням до активної, продуктивної, корисної дiяльностi. Для досягнення максимального ефекту своєї дiяльностi лiкар має поглиблювати свої знання та вдосконалювати моральнi звички, якi повиннi переважати аналогiчнi якостi його хворих. 3. Високий рiвень професiйної пiдготовки: сумлiнний лiкар усе своє життя вдосконалює оперативнi навички, поглиблює свої знання щодо дiагностики, фармакологiї та лiкування. Важливим є принцип колегiальностi, який вiдображає необхiднiсть i цiннiсть спiввiдношення свого досвiду i знань iз досвiдом колег.4. Характер контакту iз хворим: враховуючи дiагностичнi особливостi хворого, слiд досягти максимальної довiри до себе, вiд якої буде залежати кiлькiсть та об’єктивнiсть скарг і симптомiв.
Типи взаємодiї лiкаря i пацiєнта:
1. Керiвний (директивний): лiкар «отримує гору» над пацiєнтом, приймає необхiднi рiшення, повнiстю керує бесiдою, i бере на себе усю вiдповiдальнiсть за одужання пацiєнта. Зазвичай, такий стиль домiнує у роботi iз пацiєнтами психiатричної лiкарнi, у терапiї невiдкладних станiв, при iнструктажi. 2. Наставницький (патерналiстичний): лiкар працює iз пацiєнтом за зразком спiвучастi: володiючи тiєю iнформацiєю, якою не володiє пацiєнт, i бажаючи подiлитися з ним знаннями. Бере до уваги психологiчний тип особистостi, тип вiдношення до хвороби, i допомагає розвинути компенсаторно-адаптивнi можливостi, дiлячись своїми знаннями. 3. Взаємодiї (партнерства): пацiєнтам - сформованим, зрiлим особистостям, що мають достатньо розвинений культурно-iнтелектуальний рiвень, гармонiйну внутрiшню картину хвороби, дозволяється самостiйно створювати i впроваджувати методи одужання, з урахуванням знань лiкаря. При цьому до пацiєнта звертаються як до рiвного собi. Лікар зобов’язаний, в процесі спілкування з хворим, забезпечити оптимальну систему психологічних цілющих впливів, втому числі всіх обставин, які супроводжують хворого в процесі діагностики та лікування. Хворий не є пасивним творцем вторинної психічної симптоматики своєї хвороби. Ось чому своєчасна психологічна оцінка рис особистості хворого і оточуючого середовища дозволить дати надійний прогноз успішності діагностики та лікування.Тому так важливо навчити майбутніх лікарів особливостям функціонування психіки у здорових та хворих людей, їх вплив на перебіг і наслідки хвороби.
Вiдомий англiйський хiрург Келан писав:
«Будь яким чином уникайте залякуючих дiагнозiв. Звичайно, хворий може заявити, що вiн бажає знати всю правду, але пом’якшити правду милосердям - ось гiдна практика».
Інформування хворого про діагноз
Діагноз - це лікарський висновок щодо сутності хвороби i стану хворого, який відображається у загальноприйнятій медичний термінології та ґрунтується на різнобічному систематичному вивченні хворого.Форми інформування:
- Інформаційна;
- Інтерпретаційна;
- Дорадча;
- Батьківська
Патерналізм
Це класичний тип взаємовідношення між лікарем і пацієнтом, який користувався в професійній лікарській етиці абсолютним визнанням впродовж більше двадцяти сторіч.
Його суть в корені поняття - “pater” (від лат. - отець). Лікар, як отець, що піклується про свою дитину, співчуває хворому, допомагає йому, бере відповідальність за свої ухвалюванні рішення про його лікування.Патерналізм може проявлятися сильніше або слабше, залежно від здатності пацієнта приймати самостійні рішення.
Сильний патерналізм відкидає навіть ті рішення, які пацієнт прийняв добровільно, на основі достатньо повної інформації про свій стан.
Патерналізм є слабким, коли здатність пацієнта приймати самостійні рішення знаходиться під впливом емоцій, або коли пацієнт недостатньо проінформований і його рішення не можуть бути відповідними до ситуації, що склалася.Сильний паренталізм, надмірна турбота про пацієнта, нав’язування йому своєї думки не завжди морально виправдані, на відміну від паренталізму в слабкій формі.
Психологічна установка хворого
Установка – це несвідома схильність до реагування на ситуацію певним чином, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба, що склалася в результаті попереднього досвіду.
Типи :
Позитивна - переоцінювання позитивних якостей і здібностей людини, що виявляється в підвищеному ступені довіри даній особі, готовність прийняти на віру всі його поради і розділити погляди на те, що відбувається. Часто позитивна установка на того чи іншого лікаря зв´язана з думкою оточуючих, його професійним статусом (професор, лікар вищої категорії, народний цілитель та ін.).Негативна установка призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини. Це виражається в недовірливості, підозрілості.
Адекватна установка бере до уваги можливість поєднання в одній людині позитивних і негативних якостей і властивостей ("Хірург — грубіян, але руки — золоті").
«Якщо хворому не стало краще пiсля першої ж зустрiчi з лiкарем,
то це поганий лiкар».
- Етика - вчення про моральні норми і правила, що визначають взаємини людей в сім'ї, суспільстві, побуті і трудової діяльності.
Дякуючи досягненнями біології, генетики та медичної техніки в другій половині ХХ століття виникло нове поняття - біоетика, під якою мається на увазі аналіз дій людини в біології та медицині в світлі моральних цінностей.
- «Мораль» — це особлива форма суспільної свідомості і відношень між людьми, один із способів регулювання дії людей у суспільстві за допомогою поведінки. «Моральний» означає «етичний».
Поняття «мораль», «етика» часто використовується як ідентичні. Але слід виділяти деякі особливості. Так, термін «мораль» використовують тоді, коли мова іде про свідомість, певні почуття, погляди. Термін «моральність» частіше використовується, коли йдеться про поведінку людини, її вчинки й дії. Про етику говорять, коли мають на увазі теорію моралі, обґрунтування того чи іншого розуміння поняття добра і зла, совісті, справедливості й сенсу життя, тієї чи іншої моральної системи.
- Деонтологія - розділ загальної етики, що вивчає специфічні критерії моральних вимог при виконанні професійних обов'язків.
Принципи поведінки лікаря та медичного персоналу в практичній та науковій діяльності розглядаються медичною деонтологією.
- 1948 р. Загальній декларація прав людини.
- 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН «Міжнародний кодекс медичної етики» (Женевська декларація).
- 27 вересня 2009 р., в Євпаторії на Всеукраїнському з'їзді лікарських організацій та Х З'їзді Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) був прийнятий і підписаний “Етичний Кодекс лікаря України”.
Виділяють такі основні принципи медичної етики:
- гуманне ставлення до хворого;
- не брати участі в діях проти здоров’я хворого;
- надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності;
- солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир;
- збереження лікарської таємниці;
- участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища);
- недопущення експериментів над людьми;
- утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря.
- поважати суспільство і його співгромадян;
- рахуватись із кожним членом суспільства;
- поводити себе так, як він хотів би, щоб поводилися з ним;
- провідною мораллю суспільства повинна бути мораль, що включає основні загальнолюдські моральні норми, вироблені людством протягом тисячоліть: це і піклування кожного про збереження й примноження суспільного багатства, це і почуття колективізму й товариської взаємодопомоги, це і гідна поведінка і взаємоповага між людьми, і висока свідомість громадського обов’язку, нетерпимість до порушень суспільних інтересів, це чесність і правдивість, скромність у житті, це і взаємоповага в сім’ї, непримиренність до нечесності й кар’єризму, до національної та расової ворожнечі та ін.
- Відносини лікаря і хворого
- Лікар і родичі хворого
- Лікарська таємниця
- Взаємини медичних працівників
1. При можливості наперед підготуватись до спілкування.
2. Створити для спілкування невимушені умови.
3. Ліквідувати відволікаючі фактори.
4. Продемонструвати своє бажання слухати.
5. Сконцентрувати свою увагу.
6. Не переривати співрозмовника.
7. При необхідності проявляти співчуття.
8. Зрозуміти точку зору співрозмовника.
9. Прагнути вияснити суть питання, з яким до вас звернулися.
10. До кінця вислуховувати зміст повідомлення співрозмовника, щоб зрозуміти його, а не для того, щоб потім виступити з відповіддю.
11. Реагувати на почуття відвідувача.
12. Прагнути бути зрозумілим.
13. Слідкувати за своїми висловлюваннями й проводити їх оцінку.
14. Ставити при потребі уточнюючі запитання.
15. Підсумувати своє розуміння вислуханого і вжити необхідні заходи, щоб допомогти заявнику.
1. Проявляти нетерпимість.
2. Удавано слухати.
3. Втрачати спокій.
4. Дратуватись.
5. Домінувати над співрозмовником.
6. Сперечатись або критикувати відвідувача.
7. Виносити поспішне рішення.
8. Переривати співрозмовника.
9. Наперед вважати, що ваш співрозмовник помиляється.
10. Переслідувати особисту користь.
Недотримання деонтологічних правил часто є приводом для конфліктів між хворими, їхніми родичами та медичним персоналом, особливо при несприятливих результатах лікування.
- інформування пацієнта про його права; - інформування пацієнта про стан його здоров'я; - гуманне ставлення до пацієнта; - повага людської гідності пацієнта; - недопущення моральної та фізичної шкоди пацієнтові; - повага прав пацієнта на проведення медичних втручань або відмови від них; - повага автономії (самостійності) пацієнта; - прояв дбайливого ставлення до помираючого хворого; - зберігання професійної таємниці; - підтримка на високому рівні своєї професійної компетентності; - підтримка шанобливого ставлення до своєї професії; - шанобливе ставлення до своїх колег; - участь у медико-санітарній освіті населення.Питання про взаємовідносини лікаря і родичів хворого - один з найбільш важких розділів медичної деонтології. Якщо у хворого в процесі лікування намітилися зрушення до кращого, взаємини лікаря з родичами весь час самі гарні і доброзичливі. При несприятливому результаті лікування наявні деонтологічні помилки нерідко враховуються родичами в першу чергу, породжуючи скарги та вимоги про залучення лікаря, який допустив цю помилку, до кримінальної відповідальності. Навпаки, відомі випадки, коли при несприятливому результаті лікування, але дотриманні лікарем правил медичної деонтології, родичі померлого ставали захисниками лікаря, оскільки бачили, що лікар зробив все, що було в його силах, і сам важко переживає те, що відбувається.
Одна з найважливіших вимог медичної деонтології - збереження таємниці хворого, розкриття якої (навмисне чи з недбалості) може завдати моральні муки або навіть убити його. Необхідність збереження в таємниці відомостей про хворого відзначена в законодавстві. Виняток стосується тільки захворювань, які можуть представляти загрозу суспільству, наприклад, поширення інфекційних захворювань. Лікарська таємниця може бути порушена так само за угодою з хворим або на вимогу суду. Неприпустимі різкі критичні зауваження одного лікаря на адресу інших у присутності хворих, середніх медичних працівників. У створенні оптимальної обстановки в лікувальному закладі, високої службової та професійної дисципліни лікаря допомагають медичні сестри. Висока культура і охайність, сердечність і дбайливість, тактовність і уважність, самовладання і безкорисливість, людяність - основні якості, що необхідні медсестрі. Медсестра повинна добре володіти мистецтвом слова в спілкуванні з хворими і їхніми родичами, дотримуватися почуття міри і такту, прикладати максимум зусиль для обстановки довіри між хворим і лікарем. Відносини між лікарями, сестрами і молодшими медпрацівниками повинні бути бездоганними і ґрунтуватися на абсолютній взаємній довірі. При цьому робота медичного персоналу повинна підкорятися суворій дисципліні, повинна дотримуватися субординація.
- Неприпустимі різкі критичні зауваження одного лікаря на адресу інших у присутності хворих, середніх медичних працівників. У створенні оптимальної обстановки в лікувальному закладі, високої службової та професійної дисципліни лікаря допомагають медичні сестри. Висока культура і охайність, сердечність і дбайливість, тактовність і уважність, самовладання і безкорисливість, людяність - основні якості, що необхідні медсестрі. Медсестра повинна добре володіти мистецтвом слова в спілкуванні з хворими і їхніми родичами, дотримуватися почуття міри і такту, прикладати максимум зусиль для обстановки довіри між хворим і лікарем. Відносини між лікарями, сестрами і молодшими медпрацівниками повинні бути бездоганними і ґрунтуватися на абсолютній взаємній довірі. При цьому робота медичного персоналу повинна підкорятися суворій дисципліні, повинна дотримуватися субординація.
Деонтологічні принципи в ставленні до дитини отримали відображення
- Декларації прав дитини (1959 р.),
- Конвенції про права дитини (1979 р.),
- Всесвітній декларації ООН про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 р.),
- Законі України «Про охорону дитинства» (2001 р.). Медична деонтологія висуває особливі вимоги до лікаря-педіатра, медичних сестер педіатричного профілю, перш за все тому, що їх діяльність заснована не тільки на прямому контакті лікаря і дитини, але і на контакті з найближчими родичами, з їх сприйняттям стану здоров'я дитини і характерологічних особливостями. Друга принципова відмінність педіатричній деонтології полягає в необхідності використання спеціальних навичок спілкування з дітьми, які засновані на знанні їхніх вікових особливостей. По-третє, потрібні глибокі знання не тільки вікової патології, але і вікової фізіології, без яких важко виявити ранні відхилення, що свідчать про хворобу.
- При організації та наданні медичної допомоги дітям виділяють етико-правові проблеми, що пов’язані із патерналістським (батьківським) принципом дій лікаря, який всю відповідальність за лікування і результат захворювання дитини бере на себе і, зобов'язуючись діяти на благо пацієнта, сам визначає, в чому це благо полягає
- Медична етика вимагає від лікаря постійної роботи над собою не тільки в суто професійному, а й у моральному плані. Лікар повинен вміти володіти собою, стримувати негативні емоції. Слово лікаря зцілює не менше, аніж скальпель.
- Академік В.М. Бехтерєв стверджував: якщо хворому після розмови з лікарем не стає легше, то це не лікар. Тому в загальній системі медичної освіти особливо важлива етична, моральна підготовка і виховання медиків на принципах професійної честі, гуманізму, людської порядності, відповідальності. Враховуючи специфіку самої професії медика, медична етика є необхідною і невід'ємною стороною професійної діяльності. Відсутність якостей, які вимагає від лікаря медична етика, є свідченням його професійної непридатності. Аморальним людям має бути закритий доступ до цієї зовсім особливої сфери людського буття, якій потрібні люди чесні, мудрі, самовіддані. Збереження благородних етичних традицій медицини є одним з головних завдань медичної деонтології.