Майя
Житло
Структура типового міста-держави майя Х–ХVІ ст., як і в Стародавній Греції та на Сході відзначалася дивною схожістю: метрополія та її сільськогосподарська округа, яка перебувала від міста на відстані 15 км; столиця – основне політикоадміністративне, культурно-економічне ядро міста-держави. Це, насамперед, місце перебування правителя та його наближених, а також храму головного міського божества й пов’язаного з ним жрецтва. Тут же були й представники знаті, воїни, торговці, чиновники, ремісники. Основну масу міського населення складали, напевне, общинники, які займалися різними видами сільськогосподарського виробництва. Усього було біля 16 міст-держав майя, між якими точилася запекла міжусобна боротьба. Найбільші з них: Чичен-Іца, Майяпан, Ушмаль, Паленке, Копан. У містах споруджувалися численні палаци, східчасті храми, обсерваторії, тріумфальні арки, колонади, лазні, платформи для культових церемоній, “акрополі”, які будувалися з грубо обробленого каменя, обмазаного вапном. Фасад прикрашався кам’яним рельєфом, на якому вирізалися ієрогліфічні записи та різні фантастичні тварини. Плани житлових будинків зазвичай прямокутні, квадратні чи овальні. Каркас оселі простолюдин робився з легких балок і жердин, пов’язаних пагонами верби, ліанами, мотузками. Стіни житла були з прутів тростини. Будинки заможних городян будувалися з глини, дерева або каміння. Стіни споруджувалися шириною до одного метра й висотою до чотирьох метрів. Дах – дерев’яний або із сухого пальмового листя чи стебел кукурудзи. Такий дах служив близько п’яти років. Вікон не було, повітря й світло надходило через вузькі двері. Окремий будинок – явище в майя виняткове. Як правило, житло й господарчі споруди утворювали групи з двох-п’яти будівель, які розташовувалися навколо відкритого внутрішнього дворика прямокутної форми. Це була резиденція великої патріархальної сім’ї. Житло цієї сім’ї об’єднувалося в більші одиниці, утворюючи щось на зразок кварталу або його частини. Будинки планувалися навколо великих площ, вулиці перетиналися під прямим кутом.
Основний вид діяльності та соціальна структура
Основою економіки майя було підсічно-вогневе землеробство. Вирощували маїс, бобові, гарбузи, бавовну, перець, тютюн, займалися бджільництвом, розводили собак, індиків, яких вживали в їжу. Займалися також полюванням і рибальством. З морської води добували сіль. Виділявся стан ремісників: ювелірів, архітекторів, гончарів, ковалів, майстрів з виготовлення масок, взуття та ін. Велася торгівля. Еквівалентами обміну виступали нефритові прикраси, какао-боби, мушлі, мідні сокирки. Хлопчики майя жували плоди дерева чикле, яке виділяло гумову смолу (свого роду жувальна гумка), а коріння дерева амоле використовувалося як мило. Ним вмивалися, навіть прали одяг. Соціальна структура майя була неоднорідна. На чолі міста стояв правитель – халач-вінік (велика людина), влада якого була необмеженою, довічною та спадковою. Побутував культ обожнювання правителя, як і культ його предків. Панівний прошарок становила численна знать: чиновництво, військові, жрецтво. Вони володіли плантаціями какао, пасіками, соляними родовищами, рабами, займалися торгівлею. Основне населення – общинники – вели натуральне господарство. Земля була громадською власністю. Община виділяла кожній сім’ї очищений від лісу наділ. Через три роки, коли ґрунт виснажувався, сім’я отримувала нову ділянку. Усі роботи виконувалися колективно. Общинники обробляли поля знаті, платили податки, будували палаци, храми, піраміди, широкі кам’яні дороги. Найтяжчі роботи покладалися на рабів. Ними могли стати військовополонені, злочинці, боржники, сироти. Діти, народжені рабом, теж вважалися рабами
Одяг
Одяг майя виготовлявся на ткацьких верстатах із бавовни та волокон агави й був майже схожим як для жінок, так і для чоловіків. Він відрізнявся лише кольором та кількістю прикрас. Одяг складався з куска тканини, який огортали навколо стегон до колін у вигляді тупоносого трикутника, короткої сорочки й довгих квадратних плащів. Талії були охоплені широкими ременями зі шкіри оленя й зав’язані хитромудрими вузлами. Довгі сорочки знатних жінок декорувалися вишивками геометричного візерунка, поверх одягали червоний плащ із блакитною відстрочкою по краях. Високі браслети на руках і на колінах ніг не прикрашали, а скріплювали м’язи. Нагрудні коміри, намисто, персні з дорогоцінного каміння, прикраси з нефриту, перлів, зубів і лап ягуара, крокодилячих зубів, пізніше із золота та міді доповнювали святкове вбрання майя. На ногах носили шкіряні розмальовані сандалі. Були поширені татуювання, які в жінок зазвичай покривали тіло від пояса і вище (крім грудей) й були витонченіші, ніж у чоловіків. Не мати татуювання вважалося ганебним. Малюнок наносили з допомогою ножів, кісток, мушель, а потім фарбували. Практикувалося розфарбування обличчя (червоним, чорним, зеленим кольорами), а також тіла, що стало знаком станової відмінності: жовтий колір – бранець, червоний – воїн, чорний – неодружений юнак, синій – жрець. Уявлення про красу в індіанців були досить таки своєрідні. І щоби досягти її майя йшли на певні жертви. Наприклад, робили штучну деформацію черепа, для цього голову народженої дитини поміщали між двох дощечок. Жінки й чоловіки підпилювали собі зуби у вигляді трикутників. Іноді зуби прикрашалися інкрустацією з каменів, які прикріплювалися до них речовиною, що нагадує сучасний цемент. Ще однією ознакою краси жінки вважалася косоокість, яка досягалася штучно. Для цього дитині після народження до волосся прикріплювалася ниточка з восковою або смоляною кулькою, приклеєною на переніссі. У такий спосіб дівчина звикала скошувати очі. Індіанці також проколювали ніздрі через хрящ, щоби вставити в отвір бурштин. Зазвичай і чоловіки, і жінки носили довге волосся, укладене в зачіски (волосся укладали в пучки, прикрашали стрічками, пір’ям, квітами, пов’язками на чоло, носили коси, джгути, що обгортали голову, немов тюрбан, нерідко до власного волосся додавали шерсть тварин), а передня частина голови залишалася безволосою. Жінки майя фарбували волосся соками рослин, чорнили смолою, а деякі намагалися його робити світлішим. Підстригання волосся було покаранням – це було відмітною ознакою раба. Борід майя не носили. Вважалося, що найкраща прикраса для жінки – скромність. За вільний погляд, кинутий на чоловіка, їй замазували очі перцем. Халач-вінік відрізнявся розкішним вбранням: прекрасною великою короною-діадемою, зробленою з пір’я рідкісних птахів; кольоровими сандалями; нефритовими каблучками; обличчя його прикрашало багате татуювання, а щоб у правителя був орлиний профіль, ніс його нарощували з допомогою особливої пластичної речовини; зуби заточувалися й прикрашалися нефритовими пластинками; вуха проколювалися та витягувалися
Релігійні уявлення
Релігійні уявлення пронизували всі сторони життя майя. Пантеон божеств у них був досить різноманітним і складним. Відомо десятки імен, які залежно від їх функцій можуть бути розділені на групи. Це, насамперед, боги родючості та води, мисливські боги, божества вогню, зірок і планет, смерті, війни тощо. Головний бог – Іцамна (володар Всесвіту, іноді його ототожнювали із Сонцем). Іцамна ніби дав людям писемність, книги, він же розпоряджається зміною дня й ночі. Наступним за рангом був бог кукурудзи Йум Кааш, потім бог на ім’я Ах Пуч (бог смерті), якому приносилися жертви й він виглядав як скелет; Шаман Ек (бог Полярної зірки), ймовірно, захисник мандрівників та купців; далі Кукулькан, що керував вітрами. З жіночих божеств майя поклонялися Ішчель – богині жіночих рабинь і, можливо, місяця, а також Іштаб (мабуть, богині самогубств), адже, за уявленнями майя, самовбивця забезпечував собі пряму дорогу в рай. За уявленнями майя (як і ацтеків) Всесвіт складався з тринадцяти небес (у кожного був свій бог) та дев’яти підземних світів (ними також правили боги, це свого роду потойбічний світ, пекло). У центрі Землі стояло світове (зелене або перше) дерево, що пронизувало всі шари небес, а в чотирьох її кутках (за сторонами світу) – чотири інших дерева: червоне (на сході), біле (на півночі), чорне (на заході) та жовте (на півдні). Світове дерево відзначалося місцеперебуванням бога дощу, якого зображували із сокирою або з факелами під дощем. Усі ці атрибути нагадували про первинний зв’язок із підсічно-вогневим землеробством. Характерною рисою релігійних поглядів народів Мезоамерики було уявлення про те, що вся історія Всесвіту ділиться на певні періоди або цикли, які змінюють один одного. З моменту створення роду людського минуло вже чотири таких цикли. Нині людство живе в епоху п’ятого циклу. В антропологічному музеї в Мексиці зберігається ацтекський календарний “Камінь Сонця“ – величезний базальтовий моноліт діаметром 3,5 метра і вагою 24,5 тонни. Раніше він був кольоровий. У центрі каменю зображений бог Сонця нинішньої епохи. З боків розташовані символи чотирьох попередніх епох, які загинули під час великих катаклізмів: землетрусів, ураганів, вогняних дощів через вулканічну діяльність, Високо рівня досяг розвиток медицини. Добре була розвинута діагностика; майя мали свого роду спеціалізацію лікарів за видами хвороб. Широкого розповсюдження набули власне хірургічні способи: під час переломів накладалися шини; рани зашивалися волоссям; пухлини та нариви розтиналися; катаракти вискоблювалися обсидіановими лезами. Під час складних операцій хворій людині давали наркотичні засоби. У фармакології застосовувалися понад 400 лікарських рослин. Ряд ліків, уперше освоєних майя, після відкриття Нового Світу увійшли до європейської медицини й дотепер широко використовуються в сучасній фармакології.
Найвідомішими галузями культури майя були архітектура та образотворче мистецтво, які були безпосередньо пов’язані з певною датою чи астрономічним явищем. Споруди будувалися через певні проміжки часу, і кожна з них набувала не тільки функцій житла або храму, а й календаря. Так, через кожні 52 роки майя заново облицьовували свої піраміди каменем або штукатуркою, кожні п’ять років зводили стели, а дані, що містилися на них, були пов’язані з певними подіями.
Майя зводили свої унікальні споруди з обробленого каменю, укладеного у вапняний розчин або з вапняного бетону, облицьованого каменем. Фасади завжди оздоблювалися багатим рельєфом. Монументальність своїх споруд вони уміло підкреслювали вільним простором навколо них, розташуванням площ, доріг, вулиць під прямим кутом і навколишнім ландшафтом. На основі цих принципів вони звели безліч прекрасних міст, палаців та пірамід. Храми мали квадратне планування, тісний внутрішній простір (через товщину стін) і виконували роль святилищ. Величні були чотиригранні східчасті піраміди, на усіченій вершині яких був невеликий храм. Від підніжжя піраміди до дверей святині йшли круті сходи; іноді сходи влаштовувалися по всіх чотирьох сторонах. У містах майя також були майданчики для ритуальної гри в м’яч.
Архітектуру доповнювали скульптура та живопис. Їхні образи малюють правдиву панораму життя суспільства майя. Основні теми: божества, правителі, їх побут та війни. Майя застосовували всі скульптурні способи: різьблення, барельєф, горельєф, круглий та модельований об’єм. Спочатку матеріалом було дерево, камінь (обсидіан, кремінь, нефрит та ін.), мушлі, кістка, пізніше в монументальних пам’ятниках замінені вапняком, піщаником. Маски, музичні інструменти, знаряддя праці виготовлялись із різних порід дерева, а статуї богів тільки з кедра. Дерев’яні скульптури передавалися в спадок і сприймалися найголовнішими. У деякі з них закладалися останки покійних предків. Окремі дерев’яні скульптури обклеювалися тонким золотом або інкрустувалися самоцвітним камінням. Особлива в майя була прихильність до нефриту (найціннішими вважалися зразки з яскраво-зеленим забарвленням). З нього виготовляли статуетки, маски, прикраси, монети, таблички з ієрогліфічними текстами. Багато скульптур розфарбовувалися в різні кольори.
Призначення монументальної скульптури було головно культовим: стели й рельєфи, які прикрашали стіни будівель і одвірок входів. Стели з написами встановлювалися на честь кожного двадцятиріччя, зміни правителя та іншої значущої події.
Колоритним був і живопис майя, який представлений розписом на стінах храмів, стел, на предметах побуту й культу, у “кодексах“. Класичним зразком фресок є величезні настінні розписи міста Бонампака (кінець VIII ст. н.е.). Яскраві образи воїнів і бранців, сцени побуту, битв, тортур і смерті передані реалістично та динамічно. Вони створюють атмосферу драматичної напруженості подій. Для розпису стін використовувалися фарби, склад яких досі залишається невідомим. Вони надзвичайно стійкі й не піддаються ніяким кислотам.
Значного розвитку досягла в майя література. Такі літературні жанри, як епічні перекази про долі тих чи інших племен, міфи, казки, трудові, військові та любовні пісні, загадки, прислів’я були відомі вже в сиву давнину. До нашого часу збереглися епічні твори “Пополь-Вух” (“Книга народів“), яка передає естетичні, релігійні та філософські уявлення кіче, одного з племен майя; “Чилам-Балам” (“Пророцтва Ягуара“) – рукопис із різними даними про історичні події, обряди, пророцтва та релігійні уявлення майя.
Майя – музично обдарована цивілізація. Спів і музика були частиною їхнього життя (буденного, мирського та релігійного). Збереглися музичні інструменти майя та їх зображення. Це в основному різні види барабанів, брязкалець і бубонів букових труб, флейт і свистків. До нас дійшли пісні, записані в “кодексах“: богу Кукулькану, Сонцю, “чорним дням“, кольорам та інше. Як правило, музику і спів супроводжував танець. Нам відомі танець воїнів, що тривав цілий день і в якому брало участь біля восьмисот осіб; танець “літніх жінок“, що виконувався на розжареному вугіллю; танець на ходулях. Частіше ці танці мали ритуальний характер, але були й світські музичні вистави етичного значення.
Великим визнанням і любов’ю користувалися в майя драматичне мистецтво. Сценою були високі платформи, покриті різьбленими плитами. На них інсценувалися легенди, давні історії, комедії та трагедії. Писемні джерела згадують такі популярні вистави, як “Небесна лава“, “Гуакамайя з білим ротом, або Шахрайка“, “Білоголовий хлопчик“, “Вирощувач какао“ і, зазвичай, драма-балет “Рабіналь-Ачі“. За формою він нагадує грецькі трагедії й повідомляє про долю та подвиги мужнього воїна.
Майя знали ієрогліфічну писемність, у якій є поділ знаків на кореневі, граматичні та фонетичні. Нею писалися ілюстровані книги (кодекси) (папір робили з лубу фікуса), прикрашалися стели, храми, барельєфи. Вважається, що більшість народу майя хоча б частково володіла грамотою, третина – уміла читати, а тих, хто міг писати, було дуже мало – недарма писарі стояли на верхніх щаблях суспільства. Біля храмів існували спеціальні школи, де хлопчики зі знаті навчалися письма, історії, ритуалам, математиці, медицині, прогнозам та інше.
Сімейна обрядовість
Народження
Від моменту народження, під час годування груддю та до 3 років усі діти перебували під опікою матері. Після цього жінки опікувалися доньками, яких навчали хатнім справам, водночас займалися ткацтвом, садівництвом. Чоловіки проводили час, працюючи у полях, на полюванні або риболовлі, чи у майстернях, рано привчали синів до праці.
Між 3 і 14 роками відбувався обряд ініціації, що мав багато схожого з християнським хрещенням. З оголошенням дитини повнолітньою починалося святкування. Цьому передував кількаденний пост. Зазвичай поруч мешкало декілька родин: батько, його старші сини з невістками, онуки. При одруженні сини зводили хати поруч з батьківськими. У них був на усіх один сад, город, кухня, комори. Розміри майна родини, облаштування та якість осель залежали від соціального статусу та майнового становища: у простолюдинів хати були прості (з саману, очерету, агави), у торговців були більш просторі, знаті та правителі мали великі кам'яні палаци.
Шлюб
Створювати сім'ї через сваху (ах атанцахоб). Мая були вельми забобонні щодо шлюбу, боячись наруги союзу (накликає не тільки на пару, а й на весь рід чоловіка і дружини незліченні лиха) більше, ніж життя з нелюбом чоловіком (дружиною). Тому, згідно з традицією, чоловік вважав нижче своєї гідності самостійно підшукувати собі дружину, доручаючи цю непросту справу свасі (яка, як посередник, могла захистити шлюб від наруги). Іноді батьки домовлялися про те, що їх щойно народжені діти по досягненні шлюбного віку створять родину. Це рішення визначало їх подальші взаємини — ще до укладення шлюбу за домовленістю сім'ї спілкувалися між собою наче родичі.
Як чоловіки, так і жінки не зобов'язані були зберігати цноту до весілля. Так, молоді чоловіки, за звичаєм, розфарбовувати свої тіла чорною фарбою перед шлюбом, збиралися в спеціальному будинку, відкритому з усіх боків, де розважалися, граючи в різні ігри, а також могли задовольнити свою тілесну пристрасть, користуючись послугами гуатепол (жінок, що надавали сексуальні послуги за певну плату).
Мая вступали у шлюб у 18 років, дівчата у 12—14 років. Шлюби укладалися переважно з мешканцями своєї громади, окрім роду батька. За повідомленнями іспанських хроністів, на Юкатані на момент його підкорення іспанцями нараховувалося 250 родин, що носили імена за батьківським прізвищем. День шлюбу встановлювався за допомогою ритуального календаря та порад жерця (ах-кін нек-чілана). Потім брався викуп за наречену (мухул). Шлюб у мая носив матрилокальний характер: син йшов до будинку тестя і працював на нього, як і інші члени його сім'ї, близько 5 років. Такий шлюб називали «діючим шлюбом».
Народження дитини супроводжувалося також різними ритуалами: під час вагітності мати ходила на прощу до храму богині Місяця, потім досліджували майбутню долю дитини, обирали ім'я, при пологах співали пісні. Ніж з обсидіану, яким перерізали пуповину кидали до води. Через декілька днів голову дитини стягнували спеціальним пристроєм, що надавало черепу дещо пласку форму. Водночас за допомогою кульки утворювали у дитині косоокість. Все це у стародавніх мая вважалося вишуканим і необхідним для повноцінного члена суспільства.
Розлучення могло відбутися шляхом анулювання шлюбу. Якщо жінка була безплідна або вона не готувала належним чином щоденну ванну чоловікові, з нею можна було розлучитися. Жінка-мая могла також вжити подібні ж дії відносно чоловіка, хоча зробити це було не так просто. Коли подружня пара розлучалася, молодші діти залишалися з матір'ю. Сини більш старшого віку йшли до батька, але доньки залишалися з матір'ю завжди. Розлучення за часів Дієго де Ланди серед юкатанських мая було звичайною справою, хоча старійшини не схвалювали його. Чоловіки залишали дружин, а дружини залишали мужів, заборони на повторний шлюб не було. Однак коли шлюб припинявся через смерть одного з подружжя, то це була інша справа. Овдовілий чоловік не міг повторно одружитися протягом 1 року після смерті дружини. Він не повинен був мати ніяких жінок протягом цього часу, не користувався повагою в громаді, якщо це робив. Удова була пов'язана забороною: повторно вийти заміж для неї було складно і проблематично.
Імена
Мали 4 імені: наал каба (ім'я, що давалося після укладення шлюбу і складалося з прізвищ батька і дівочого прізвища матері) на кшталт по батькові, коко каба (прізвисько) і пааль каба (особисте ім'я, дане при народженні). Останнє ім'я було найбільш значущим, його знали лише близькі люди, і вживали рідко, оскільки вважалося, що від частого застосування ім'я зношується, і втрачає силу. А сила імені грала дуже важливу роль, наприклад, при лікуванні деяких хвороб, надаючи сил пацієнтові і дієвості — маніпуляціям знахаря. З народження й до отримання особистого ім'я дитину звали алах-коцсіль («маленька квітка»).
Вибір імені не був випадковим. Спочатку мати дитини обов'язково звірялася з гороскопом (причому враховувалося час народження, а час зачаття), обираючи найкращий день для церемонії найменування. Потім імена створювалися за певною схемою. Пааль каба чоловіків мали приставку Ах- (Ах-Кукум — «Перо», Ах-Балам — «Ягуар»), жіночі — «Іш-», а наал каба мало приставку «Нах-». У дорослому віці чоловіки-мая могли отримати ще одне — військове ім'я або доповнене титулами.
Поховання
Цивілізація майя (американських індійців) була не такою войовничою, порівняно з ацтеками. Майя досягли високого рівня знань в астрономічній і інженерній галузях. Знали поняття "нуль" за 500 років до індусів і за 1 тис. років до європейців; розробили календар, який відхиляється від сучасного менше ніж на 33 с за сонячний рік; використовували складну математичну систему; впровадили внутрішній водогін і систему відведення (що суттєво відрізняло їх від тогочасної середньовічної Європи). Церемоніальним центром майя було м. Чічен-Іца (півострів Юкатан, Мексика). На початку XI ст. їхній храм налічував 364 ступені й майданчик (відповідно — 365 днів року). Вони знали ієрогліфічне письмо і будували піраміди. На відміну від єгипетських пірамід-гробниць, у майя піраміди — це функціональні споруди, частина житлових комплексів сімей, які управляли.
За міфологією майя, Боготворив людину, змішуючи маїс (кукурудзу) з кров'ю. Вони поклонялися божествам сонця, неба, вогню, вітру, дощу та ін. В їхніх уявленнях смерть і воскресіння — взаємопов'язані, з підземного світу бере початок відродження, а кров сприймалась як особлива божественна субстанція.
Звідси — поширена традиція жертвоприношень спочатку домашніх тварин, потім людей. Людські жертвоприношення потрібні були для зв'язку з богами. На вершині піраміди незайманій дівчині розрізали груди і виривали серце задля умиротворення богів. Для храму воїнів дітей обирали при народженні. Коли потребувалась жертва, тіло воїна очищали в парильні, клали на вівтар, ножем із обсидіану (склоподібна гірська порода сірого кольору) розрізали груди і віддавали богам ще живе серце. Вважалося, що лише через жертвування богам серця людини, яке ще б'ється, дух чоловіків і жінок сягає небес і може передати богам прохання живих. Усі ритуали майя скріплювалися кров'ю.