Лекція 1. Вступ. Теоретичні основи Історії української культури
План
Предмет і завдання курсу «Історія української культури» та методи вивчення навчальної дисципліни.
Етимологія терміну «культура». Основні концепції культури.
Культура як цілісний компонент: її функції, структура, типологія.
Особливості національної культури українського етносу.
Словник
Культура, цивілізація, соціалізація, культурні універсалії, культурний етноцентризм, ксенофобія, культурний релятивізм, концепти, цінності, норми, матеріальна культура, духовна культура, типологія культур, елітарна культура, народна культура, масова культура, функції культури, релаксації, катарсис, традиційна культура,сучасна культура, змішаний тип культури, концепція, нігілізм.
Основна література
Історія української культури: навч. посіб. для студ. усіх спеціальн.: у 2-х ч. – Ч. 1: Становлення та особливості української культури / О.О. Петуніна, О.В. Голозубов, Г.В. Буряк [та ін.]; за ред. О.О. Петуніної.— Харків: НТУ «ХПІ», 2011.— 132 с.
Іванова К.А. Історія світової та української культури. Кредитно-модульний курс: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / К.А. Іванова, А.П. Лантух, Г.О. Хіріна та ін.. – Х.: НФаУ: Золоті сторінки, 2012 – 520 с.
Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – 408 с.
Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 408 с.
Шейко В. М., Білоцерківський В. Я. Історія української культури: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2010. – 271 с.
Шейко В. М., Тишевська К. Г. Історія української культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2010. – 264 с.
Додаткова література
Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://chitalka.info/gp_07/gp_07index.htm
Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – 130 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf
Денисов Я.Я., Макарчук О.Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 176 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf
Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip
Мета курсу
Мета – формування знань про сутність вітчизняної культури, її різновиди та історико-типологічні ознаки, про людину творця культури.
Предмет курсу
Предмет навчальної дисципліни «Історія української культури» є багатоскладовим, бо це: а) основні поняття та концепції стосовно виникнення і розвитку культури; б) еволюція української культури – історія її фундаментальних цінностей як цілісних систем, її семантичне співвідношення до існування європейської та світової культури.
Міждисциплінарні зв’язки
Методологічні основи
діяльнісний підхід принцип єдності теоретичного та історичного підходів до змісту культурних явищ герменевтичний підхід компаративний підхід елементи діалогічного підходу структурно-функціонального феноменологічного та формаційного підходів
Мета дисципліни:
становлення в студентської молоді гуманістичного світогляду;
формування засад національно свідомого світосприйняття;
розвиток у майбутніх спеціалістів історичного і критичного мислення, активної життєвої позиції;
залучення до фундаментальних моральних та естетичних цінностей, перетворення їх у стійкі переконання та мотиви поведінки.
сприяє оволодінню головними здобутками та досягненнями вітчизняної культури, акцент при цьому робиться на проблемах художньої культури, ядром якої виступає мистецтво.
В результаті вивчення дисципліни
студент має бути ознайомлений з головними здобутками та досягненнями української культури;
студент повинен знати основні культурні події та персоналії;
засвоїти фундаментальні культурологічні поняття;
розуміти моделі культурного розвитку;
мати уявлення про еволюцію вітчизняної культури.
Етимологія терміну “культура”: античність
Культура походить від латинського слова «cultura» - обробіток, догляд, вирощування
Уперше його використав класичний римський автор античності Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.).
Культура – це обробіток землі
Культура – це оброблення людей людьми
Еволюція терміну “культура”: середні віки
Культура поступається місцем культу
Культ – це подолання гріховності людини, її духовне удосконалення, усвідомлення близькості до Бога.
Еволюція терміну “культура”: Відродження
Культура – це те, що створила людина, на відміну від того, що дано природою
Культура – це результат власних людських досягнень, те, що возвеличує людину
Еволюція терміну “культура”: Просвітництво
Просвітництво (XVII-XVIII ст.) дало імпульс самостійності в існуванні поняття «культура».
Німецький філософ і просвітник Самуель Пуфендорф (1632-1694) уперше використав слово «культура» як самостійний термін для визначення духовного світу людини: термін «культура» розмежував світ людини і світ тварин.
Роздуми просвітників над терміном “культура”
француз Жульєн Ламерті (1709-1751) - вбачав перебіг історії розвитку людини в її розумовому розвитку та освіті;
італієць Джанбатіст Віко (1668-1774), -відводив культурі вирішальну роль у суспільстві;
француз Шарль Монтеск’є (1689-1755) -розвиток культури народу залежить від клімату, ґрунту, площі держави;
француз Жан-Жак Руссо (1712-1778), -протиставляв культуру «чистій природі».
Еволюція терміну “культура”: Новий час
Новий час (XVIII-XIX ст.) надає слову «культура» духовного, аристократичного відтінку. Його почали розуміти як удосконалення рис людини, пов’язуючи з начитаністю й вишуканою словесністю.
У Новий час слово «культура» починають вживати і як науковий термін. Уперше в науку його ввів німецький учений Йоганн Аделунг (1732-1806).
Еволюція терміну “культура”: німецька класична філософія
Культура – це духовна свобода, творічість (Г. Гегель)
Культура – це відчуття морального обов’язку (І. Кант)
Культура тотожна суспільству й мові (Й. Гердер)
Еволюція терміну “культура”: марксистський погляд
Німецькі філософи Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895) відштовхувалися від того, що культура стає формою практичної діяльності людей і є самостійною ділянкою життя.
В термінологічному значенні слово «культура» первинно використовується саме в німецькій мові у ХІХ столітті.
У німців Освальд Шпенглер (1880-1936) встановив такий порядок роздумів, який і зараз добре відомий: щось живе, органічне і творче називається культурою, а зовнішнє, нетворче і неорганічне – цивілізацією. Остання дає людям пристойно існувати і жити як співгромадянам у стані колегіальної, розділеної один з одним свободи.
В новітній час культура стає філософським поняттям, виникає нова галузь знань – культурологія.
Американський антрополог та етнолог Леслі Елвін Уайт (1900-1975) ввів в науковий обіг цей термін і визначив культурологію як окрему науку.
Культура – спосіб оволодіння світом (Л. Уайт)
Культура – це діяльність, яка походить від гри (Й. Хейзинга)
Культура – це організм, який проходить цикл від народження до смерті (О. Шпенглер)
Основні підходи вивчення культури
Класифікаційні параметри
Напрями
Філософський
Антропологічний
Соціологічний
Стисле
визначення
Система відтворення і розвитку людини як суб’єкта діяльності
Система артефактів, знань і вірувань
Система цінностей і норм, які опосередковують взаємодію людей
Суттєві ознаки
Універсальність
Символічний характер
Нормативність
Типові структурні елементи
Ідеї та їх матеріальне втілення
Артефакти, вірування, звичаї та ін.
Цінності, норми
Основні функції
Креативна (творення буття людиною)
Адаптація й відтворення життєвого устою людей
Латентність (підтримання зразка) і соціалізація
Пріоритетні методи дослідження
Діалектичний
Еволюційний
Структурно-функціональний
Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в результаті цілеспрямованої діяльності людства протягом його історії, а також відносини, які склалися в процесі споживання, відтворення, розподілу цих цінностей та їх обміну.
виникнення матеріальної культури, а також упорядкований розвиток громадського життя - допомога богів (Протагор)
тільки людина є творцем культури, яку вона створює, підкоряючись своїм потребам і наслідуючи природу (Демокрит)
перевага людини над твариною, в тому що людина, якій від природи даний розум і здатність до праці, є творцем культури, а з нею й мистецтва в широкому розумінні слова (Аристотель, Анаксагор)
Середні віки - поняття «культура» стало асоціюватися з ознаками особистої досконалості.
В епоху Відродження під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини.
Французькі просвітники XVII століття
Вольтер, Тюрго, Кондорсе зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку людського «розуму».
«Культурність», «цивілізованість» нації або країни (на противагу «дикості» і «варварству» первісних народів) полягає в «розумності» їхніх суспільств, порядків і політичних установ і виміряється сукупністю досягнень в області наук і мистецтв.
Мета культури – зробити всіх людей щасливими, що живуть згідно до своїх природних запитів й потреб.
Німецька класична філософія
Представники німецької класичної філософії – Кант, Шиллер, Гегель – визнавали множинність своєрідних типів і форм розвитку культури, що знаходяться в певній історичній послідовності й утворюють у сукупності єдину лінію духовної еволюції людства.
Еволюціоністська концепція культури
Ідеї еволюціонізму знайшли своє відображення в працях американського вченого Л. Моргана (1818-1881) і англійського вченого Е. Тейлора (1832-1917). Еволюціоністи проголошують єдність людського роду і єдність світових культур.
Еволюціоністи вважають, що всі народи на однакових стадіях розвитку мають однакові потреби й для задоволення цих потреб створюють однакові потреби й для задоволення цих потреб створюють однакові або трохи відмінні одна від одної форми культурного життя.
Концепція культурно-історичних типів
Це соціологічна концепція, яка підкреслює існування безлічі різних культур, своєрідність кожної з них і разом з тим заперечує єдність всесвітньо-історичного розвитку людства.
Один з перших варіантів цієї теорії був розроблений російським соціологом Н.Я. Данилевським (1822-1885), який виділив 13 культурних типів.
Інший варіант концепції розвинутий німецьким філософом О. Шпенглером у його основній роботі «Захід Європи» (1889-1936). Він виділив 8 культур.
Кожна з них уподібнюється їхньому цілісному організму, який проходить у своєму житті ряд стадій і, умираючи, перетворюється в цивілізацію, відмітними рисами якої є: загибель мистецтва, втрата безпосередності в сприйнятті світу, заміна поезії механікою
Найбільш розгорнутий і обґрунтований на історичному матеріалі варіант цієї концепції був розроблений англійським істориком і соціологом А. Тойнбі (1889-1975).
Згідно із цією концепцією всесвітня історія являє собою сукупність історій окремих замкнених цивілізацій. Кожна з них проходить стадії виникнення, розквіту, надламу і заходу. Причому рушійною силою цього процесу є своєрідність комбінації історичних «викликів» і «відповідей», що даються творчими меншинами (культурною елітою).
Функціональна концепція культури
Основоположником цієї концепції став Б. Малиновський (1884-1942). Він виходив з того,що культура являється складною органічною сукупністю взаємозалежних інститутів, які служать для задоволення як первинних (фізіологічних і психічних), так і вторинних (породжених самою культурою) потреб людей.
Придбання, закріплення і передача вторинних потреб що у сукупності складають соціальний досвід, є іншим призначенням культури.
Символічна концепція культури
Найбільш повно розробив цю концепцію Є. Кассірер (1874-1945).
Людина живе не просто у фізичному світі, а й у символічному світі, складовими частинами якого являються – мова, міф, мистецтво, релігія, наука.
На думку Кассірера, живучи у світі символів, людина не може оцінити дійсність інакше, як крізь призму символічних форм.
Класифікація культури
за сферами діяльності: матеріальна (способи виробництва і споживання як продукту праці (артефакти)) і духовна (освіта, иховання, література, мистецтво, релігія, преса, радіо, телебачення);
за носіями: особистісна, групова, класова, національна, світова;
за суспільною свідомістю: моральна, правова, професійна, політична, економічна, релігійна, естетична, екологічна, фізична;
за суспільною психологією: уявлення, відчуття, ідеали, менталітет, традиції, звичаї;
за спрямованістю: офіційна, народна, елітарна, масова, екранна, контркультура, антикультура.
Класифікація культури
За видами
Панівна
Субкультура
Сільська
Міська
Повсякденна
Спеціалізована
За формами
Елітарна вишукане мистецтво класична музика література
Народна популярна фольклорна
Масова національна
інтернаціональна
За галузями
Економічна
Політична
Професійна
Педагогічна
Типи культури (за П. Сорокіним)
Культура мисливців і збирачів
Культура скотарів і землеробів
Промислова (індустріальна) культура
Постіндустріальна культура
Інформаційна культура
Господарсько-культурні типи
Складні типи
Прості типи
Адаптивний функціональний комплекс охоплює:
функцію пристосування, що забезпечує адаптацію людини в навколишньому середовищі;
функцію соціалізації – входження людини в суспільство, залучення її до життя суспільства, засвоєння його цінностей, норм поведінки;
функцію релаксації (від лат. relaxatio – розслаблення) – мистецтво фізичного і психологічного розслаблення, розвантаження.
Регулятивний функціональний комплекс утворюють такі функції
аксіологічна (від грец. ахio – цінність), що формує певні ціннісні орієнтації, ціннісні установки, необхідні для регулювання соціальної поведінки людини;
нормативна – система норм, вимог, обов’язків для всіх членів суспільства, які забезпечують його цілісність і гармонійність;
семіотична, або знакова – це спеціальний набір мов: мова математики, мова віршів, що сприяють спілкуванню і збереженню мов
Пізнавальний функціональний комплекс складають:
епістеміологічна (пізнавальна) функція;
світоглядна функція;
комунікативна функція, або функція спілкування:;
інтегруюча функція;
трансляційна функція, або функція передавання соціального досвіду:.
До складу гуманістичного функціонального комплексу належать:
творча функція, яка проявляється в спрямованості суспільної чи індивідуальної свідомості на людину, на її благо, її розвиток: підготовка людини до людських відносин;
виховна функція передбачає цілеспрямоване передавання етнічних норм і правил поведінки подальшим поколінням: залучення людей до культурних цінностей;
Особливості національної культури українського етносу
Етнос – це стійка природна й історично сформована на певній території динамічна людська спільнота, яка має власну назву й усвідомлення своєї єдності, відрізняється від інших утворень стійкими своєрідними рисами культури, способу життя, етнічними стереотипами.
Етногенез – це сукупність історичних, біологічних, соціальних, культурних процесів, що виявляються при функціонуванні етносів від початку їх виникнення, на основі раніше існуючих компонентів, до складання обличчя етнічних спільнот та їх зникнення; це процес виникнення і становлення певної групи як етносу.
Історичними формами соціальних спільнот, що передували етносу були:
рід – колектив кровних родичів, які ведуть походження від загального предка і носять спільне родове ім’я;
плем’я – тип етнічної спільности і соціальної організації епохи первіснообщинного ладу, якому властиві кровноспоріднені зв’язки між його членами, поділ на роди, спільність території, деяких елементів господарювання, самосвідомість і самоназва, звичаї і культи;
народність – нестійка історично створена мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка передує нації;
нація – стійка історична спільнота людей, яка складається в процесі формування спільності території, економічних зв’язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру.
Проблема етногенезу українців
У науковій літературі існує кілька презентацій окремої проблеми:
по-перше, теорія «вічності» - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;
по-друге, теорія автохтонності, згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, що проживало на території України (М. Грушевський);
по-третє, теорія «однієї колиски»: зародження і розвиток трьох близьких слов’янських народів з єдиної давньоруської народності;
по-четверте, теорія «незалежного розвитку окремих слов’янських народів», тобто українців, білорусів, росіян, що широко розповсюджена останнім часом.
Етапи формування українського етносу
I етап: до XII ст. Це період заселення слов’янськими племенами території України.
II етап: XII-XIII ст. Це період формування української народності. III етап: XIV-середина XVII ст. Це процес розвитку та консолідації української народності.
IV етап: середина XVII-середина XIX ст. Період завершення формування української народності.
V етап: II половина XIX-XX ст. Це період формування та досягнення рівня утворення української нації.
VI етап: кінець XX- XXI ст. Провідна тенденція цього періоду – консолідація нації, зростання національної самосвідомості, зближення основних рис культури і побуту різних регіонів на основі національних традицій, згладжування відмінностей між регіональними діалектами, широко використовується літературна українська мова.
Духовна культура – це основна з трьох складових культури: матеріальної, духовної і соціальної. До сфери духовної культури в тій чи іншій мірі належать такі галузі, як релігія, мистецтво, філософія, наука, мораль, право, політика.
Національний характер – це специфічний склад душевного ладу нації, що проявляється в тому чи тому рівні емоційного прояву, в громадських манерах, звичках, складі розуму; це зовнішній прояв особливостей духовних основ нації, її ставлення до себе, до інших народів, природи, держави, влади.
Менталітет (від. лат. mens – розум, спосіб мислення, душевний склад) – глибинний рівень самосвідомості спільноти, на якому формуються характерні тільки їй способи сприйняття світу, особливі форми мислення і поведінки; це також внутрішній код людини, спільноти, що обумовлює спосіб мислення, алгоритм світосприйняття та поведінки.
Практичне заняття №1
Теоретичні основи історії української культури
Зміст та сутність поняття культури. Еволюція поглядів учених на поняття культури, сучасні інтерпретації. Концептуальні підходи до розуміння культури.
Культура і природа. Культура і цивілізація.
Характеристика функцій культури (людинотворча, суспільно-перетворююча, етнофомуюча, етнозахисна, пізнавальна, семіотична, інтегративна, комунікативна, регулювальна, аксіологічна, соціальна, емоційно-естетична, діагностична та ін.)
Структура й типологія культури (Матеріальна та духовна культура. Контркультура й субкультура. Елітарна та масова культура. Загальнолюдська та національна культура).
Характеристика української культури. Чинники становлення української культури.
Періодизація, джерельна база та принципи вивчення історії української культури.
Тест
1) Вперше термін «культура» використав:
а) Цицерон б) Катон в) Арістотель г) Платон
2) Вперше термін “культура” для позначення духовного світу людини використав:
а) Кондорсе б) Русо в) Пуфендорф г) Гердер
3) Працю “Захід Європи” написав:
а) Л. Морган б) Е. Тейлор в) А. Тойнбі
г) О. Шпенглер
Тест
4) А. Тойнбі виділяв наступну кількість цивілізацій:
а) 10
б) 13
в) 17
г) 20
«Стійка природна й історично сформована на певній території динамічна людська спільнота, яка має власну назву й усвідомлення своєї єдності, відрізняється від інших утворень стійкими своєрідними рисами культури, способу життя, етнічними стереотипами» називається:
а) народ б) нація в) рід г) етнос