Вступ актуальність дослідження. Професія психолога відноситься до сфери професій типу «людина-людина»

ВСТУП
Актуальність дослідження. Професія психолога відноситься до сфери професій типу «людина-людина», професій, які відрізняються інтенсістю і напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу емоційного вигорання. В даний час синдром емоційного вигорання удостоєний діагностичного статусу. Професія психолога набуває все більшу і більшу соціальну важливість. Від психолога суспільство очікує не тільки вміння працювати з психічними порушеннями і психологічними труднощами, а й коригувати різні соціальні проблеми (асоціальна поведінка дітей і підлітків, алкоголізм, наркоманія, психологічної реабілітаціі інвалідів, психологічної роботи з посттравматичними розладами і кризовими ситуаціями та ін.).

Таким чином, від здоровья психолога багато в чому залежить і психологічне здоров'я його клієнтів, і ступінь їх соціальної адаптації. Дія численних емоціогенних чинників (як об'єктивних, так і суб'єктивних) викликає наростаюче почуття незадоволеності, погіршення самопочуття і настрою, накопичення втоми, фізіологічних показників, які характеризуют напруженість роботи, що веде до професійних криз, і вигорянню. Результатом цих процесів є зниження еффектівності професійної діяльності фахівців допомагає типу професій, вони перестають справлятися зі своїми обов'язками, втрачають творчий настрій щодо предмета та продукту своєї праці, деформують свої професійні відносини, ролі і комунікації. (Е. Зеер, A.B. Карпов, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, JI.M. Мітіна, В. Є. Орел, A.A. Реан, A.A. Рукавишников).

Багато авторів говорять про відсутність єдиної точки зору в розумінні цього явища, малодосліджених причини і механізми з’являється емоційне вигорання. З теоретичної і практичної точки зору важливим є і питання про роль зовнішніх і внутрішніх факторів у формуванні та розвитку феномена «емоційного вигорання», що підтверджує очевидну популярність і корисність даного поняття. (А.Я. Чебикін, Н.В. Гришина,

Е.Ф. Зеер 1987; В.Е. Орел, AA Рукавішніков 1999; Т.В. Форманюк 1994 С. Шауфелі, G. Freudenberger, E.Gincberg , D.Super, Chr. Maslach, A. Pines, В. Aronson, SE Jackson). Дослідження феномена «вигорання» сприяє більш поглибленому розумінню вікової динаміки і уточненню критеріїв, які свідчать про настання вікових та професійних криз (В.В. Козлов, 1999, 2003).

Термін «burnout» - «вигорання», «згорання» запропонував G. Freudenberger (Г. Фрейденбергер) в 1974 році для опису деморалізаціі, розчарування і крайньої втоми, які він спостерігав у працівників психіатричних установ. Виявилося, що цей термін вкрай зручний в прагматичному сенсі, підходить для опису певних станів, які спостерігаються у лікарів, педагогів, психологів, юристів і багатьох інших фахівців, що працюють в системі професій «людина-людина».

Таким чином, дослідження емоційного вигорання психолога є важливим як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Гострота проблеми емоційного вигорання допомагає типу професій, недостатність досліджень в клінічному, методологічному та соціально-психологічному аспекті цього питання в Україні за довгий період часу, викликає необхідність вивчення такого явища як емоційне вигорання і пов'язаних з ним психоемоційних і психосоматичних станів особистості.

Тому ми обрали тему нашого дослідження «Роль особистісного фактору у виникненні та розвитку феномену емоційного вигорання».

Об'єкт дослідження феномен емоційне вигорання у фахівців допомагаючих типу професій.

Предметом дослідження- є роль особистісного фактору у виникненні та розвитку феномену емоційного вигорання.»

Мета дослідження - виявити зв'язок різних фаз емоційного вигорання з особливостями прояву самоактуалізації особистості в навколишньому соціально-психологічному середовищі.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що емоційне вигорання є пов'язаною з особливостями реалізації процесів самоактуалізаціі особистості.

Відповідно до сформульованої мети та висунутої гіпотези визначено завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до проблеми емоційного вигорання в зарубіжній і вітчизняній психології, епістемологічну представленість причин, соціально-психологічних чинників, умов, механізмів розвитку емоційного вигорання.

2. Експериментально виявити рівень і ступінь вираженості емоційного вигоранія у психологів, дослідити взаємозв'язок рівня емоційного вигорання з особливостями прояви самоактуалізації в структурі особистості.

3. Розробити та експериментально перевірити програму соціально-психологічної реабілітації фахівців допомагаючого типу профессій.

Методологічною основою дослідження стали принцип єдності психіки і діяльності; принцип системного підходу до вивчення особистості та діяльності; загальнотеоретичні положення загальної та соціальної психології особистості, сформульовані (С.Л. Рубінштейном, Б.Г. Ананьєва, К.К. Платоновим, Е.А. Клімовим, В.В.Новіковим, К.А. Абульхановой-Славської, В.В. Знаковим, Д.Н. Завалишиної); основні положенія, сформульовані в працях К. Маслач, Г. Робертса, Г. Фрейден- Бергера, A.A. Рукавишникова, В.Є. Орла про синдром емоційного вигорання і супутніх йому психологічних процесах; А. Маслоу, Р. Ассоджіолі про самоактуалізації особистості; К. Роджерса про клієнт-центрованої терапії; С. Грофа про методи духовного зростання; методологічні принципи крізісологіі В.В. Козлова.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідної гіпотези було застосовано комплекс методів, що включає аналіз загально-психологічної та соціально-психологічної літератури по проблемі дослідження, емпіричні і психодіагностичні методи, якісний і кількісний аналіз результатів дослідження.

Надійність і вірогідність дослідження забезпечувалася системним підходом, обґрунтованими вихідними методологічними принципами, адекватним вибором і використанням різноманітних надійних і валідних методів, репрезентативністю вибірки, математичною обробкою отриманих даних з використанням комп'ютерних програм статистичного аналізу, ефективністю апробації та використання результатів дослідження в роботі з фахівцями схильними на емоційне вигорання .

Дослідження проводилося в три етапи:

1. Вивчення теоретико-методологічних, соціально-психологічних і психологічних наукових основ емоційного вигорання і процесів самоактуалізації особистості.

2. Емпіричне соціально-психологічне дослідження емоційного вигорання в аспекті самоактуалізації особистості психологів, які проходили навчання в Українському інституті сучасної Гештальт терапії (м. Київ)

3. Розробка основних соціально-психологічних і психологічних підходів психопрофилактики, психокорекції, заснованій на взаємозв'язку порушень процесів самоактуалізації особистості та емоційного вигорання.

Експериментальна база дослідження: Вибірка сформована з психологів, які проходили навчання в Українському інституті сучасної Гештальт терапії, загальною кількістю 189 осіб, середній вік 34 роки (від 28 до 40 років), з них 164 жінки і 25 чоловіків.

Практична значимість отриманих результатів полягає у формулюванні рекомендацій щодо профілактики емоційного вигорання і його психокорекції. Ефективність отриманих результатів на практиці, передбачає використання запропонованої системи в профілактичних і діагностичних цілях в роботі психологів і соціальних працівників.

Основні положення, що виносяться на захист.

1. Рівень емоційного вигорання взаємопов'язаний з особливостями прояву самоактуалізації в структурі особистості.

2. Відсутність порушень в реалізації процесів самоактуалізації особистості в соціально-психологічному середовищі свідчать про відсутність емоційного вигорання, порушення в реалізації процесів самоактуалізації припускають наявність емоціонального вигорання.

3. Використання інтенсивних інтеграційних психотехнологій у соціально-психологічної психокорекційної програмі для спеціалістів допомагає типу професій, спрямованої на востановлення процесів самоактуалізації особистості з урахуванням фаз і глубин емоційного вигорання ефективно.

Основні результати дослідження висвітлені у збірнику наукових праць Миколаївського міжрегіонального інституту розвитку людини закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Серія: Педагогічні та психологічні науки / За заг. ред. А.М. Старєвої. Випуск V. Миколаїв: ММIРЛ ЗВО Університету «Україна», 2021. С.197-204

Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів і 3 додатків. Загальний обсяг роботи складає 84 сторінки і містить 4 таблиць та 3 рисунків. Список використаних джерел налічує 41 найменувань.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФЕНОМЕНА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

1.1. Особистість і професія

Феномен «емоційного вигорання» тісно пов'язаний з професіональним становленням особистості. Як зазначає більшість авторів, процес професіоналізації - це сходження людини до професіоналізму, це процес становлення професіонала.

Результатом цього процесу може бути як формування професіонала високого класу, так і розвиток негативних деформацій особистості, однією з яких є емоційне вигорання. Перш ніж перейти до розгляду цих негативних наслідків впливу професії на особистість, коротко зупинимося на проблемі впливу професії на особистість.

Очевидно, що процес професійного становлення і професіональної саморегуляції є однією з найбільш важливих складових в загальній життєдіяльності людини. «Професіоналізація ставати активної тільки тоді, коли людина приймає її як життєве завдання, тобто проблеми, пов'язані з професією, включаються в систему життєвих планів і цілей, в структуру життєвої перспективи особистості. Істотно, що вплив професіоналізації на людину може бути настільки сильним, що може привести практично до повної перебудови його способу життя. Ці зміни можуть виявлятися в появі нових звичок, критеріїв оцінок і відносин »(A.A. Рукавішніков). Оскільки професія впливає на вибірковість сприймання, на когнітивну сферу особистості, висуваються припущення і про можливість перебудови у професіонала окремих психічних процесів і т.д. Можна сказати, що типовий професіонал «виробляється» в результаті пристосування деяких індивідуальних психологічних властивостей до певним вимогам, що пред'являються професією.

В основних зарубіжних і вітчизняних концепціях проблема професіонального становлення особистості пов'язується з концепцією її життєвого шляху, основні ідеї якої закладені в працях вітчизняних авторів.

Основна діяльність пронизує всі сторони його життєдіяльності та впливає на розвиток і функціонування психічних процесів, властивостей особистості.

Взаємовідносини особистості і професії можуть бути різні. Аналіз наукової літератури дозволяє виділити два основних методологічних підходи до розуміння взаємодії особистості і професії.

У першому підході вважається, що особистість відбирається професією. Дослідників приділяють увагу результативною стороні розвитку особистості професіонала. Вони вважають, що індивід від народження володіє специфічним набором здібностей. Основний акцент робиться на адаптації особистості до вимог професії, особистість підрівнюється до заданого зразком, єдиного можливого в кожній професії, тобто даний підхід акцентується на тому, що до моменту вибору професії у людини сформувалися основні життєві орієнтації і в ході подальшого розвитку вони залишаються незмінними.

Другий підхід побудований на тому, що професія вибирається виходячи з наявності певних якостей і установок особистості, але кожна професія накладає специфічний відбиток на психічний погляд людини. З точки зору даного підходу, професійне становлення особистості розглядається як процес самоактуалізації. Цей підхід широко представлений в зарубіжній психології.

D. Super розглядає професійний розвиток людини як процес розвитку і реалізації його Я-концепції. D. Super описав багато ступінчату модель професійного розвитку (D. Super спирається на ранні дослідження,
Ш. Бюллер про етапи життєдіяльності людини). З точки зору D. Super професіоналізація це тривалий і індивідуально своєрідний цілісний процес розвитку особистості. «Процес професіонального становлення індивідуально своєрідний, неповторний» так само, «як неповторні ті конкретні умови, в яких він протікає».

Відповідно до даного підходу, процес професійного становлення є частиною життєвого шляху, в ході якого відбувається трансформація особливостей особистості. Дане положення проявляється і в психології.
Е.А. Климова передбачає наявність різнотипних моделей образу світу у професіоналів. «... актуалізуються професіоналами уявлення універсуму, реального цілісного світу, істотно і не випадково розрізняються залежно від типу професії, що виділяється за ознаками предметної системи, з якою має справу професіонал як суб'єкт діяльності « робітники »професіонали по різному представляють і об'єктивну і суб'єктивну реальність».

До даного підходу також можна віднести і концепцію професіонального становлення Т.В.Кудрявцева. Професіоналізація роздивляється їм як цілісний процес професійного становлення особистості, набуття нею соціальної зрілості. «Професійне становлення, - зазначає автор - не короткочасний акт, що охоплює лише період навчання і виховання в стінах одного з типів професійних навчальних закладів. Воно - тривалий, динамічний, багаторівневий процес, що складається з чотирьох основних стадій. Перехід до кожної послідуючої стадії закладається в ході попередньої і супроводжується появленням у суб'єкта низки суперечностей і нерідко навіть кризових ситуацій».

Підводячи підсумок можна узагальнити, що професіоналізація - це цілісний, безперервний процес становлення особистості фахівця і професіонала, який починається з моменту вибору професії і триває в протягом всього професійного життя людини і завершується, коли людина припиняє свою професійну діяльність. У цьому процесі ми можемо виділити наступні змінні:

1) зовнішні умови: протягом життя людини змінюється сама професія, вимоги суспільства до неї;

2) внутрішні умови: змінюються уявлення людини про професії, критерії оцінки людиною самої професії, професіоналізму в ній, а також критерії оцінки професіонала в собі.

«На думку більшості авторів, професіоналом можна вважати людину, яка опанувала нормами професійної діяльності і здійснює їх на високому рівні, домагаючись професійної майстерності; який змінює і розвиває свою особистість і індивідуальність засобами професії, який прагне внести творчий внесок в про професію, гнучко враховує нові запити суспільства до професії »(цит. за A.A. Рукавишникову).

У психології накопичено великий матеріал, який показує позитивний вплив професійної діяльності на особистість. Але одночасно професія так само робить свій вплив на особистість. Одним з важливих постулатів концепції саморозуміння є положення про те, що процес професійного самовизначення є незворотнім, тобто з плином часу людині стає все важче міняти свої життєві цілі і цінності, представлені в професії.

Процес професійного становлення є однією з найбільш важливих детермінант в загальній життєдіяльності людини, саме в професіональній діяльності найбільш інтенсивно відбувається зміна особистості. Наукові публікації з цього питання показують, що ці зміни зачіпають всі сфери особистості і проявляються на різних рівнях її організації. Професійна діяльність людини в основному задає напрямок розвитку особистості. Участь людей в подібній діяльності призводить до того, що формуються тотожні особливості особистості. Велика кількість проведених наукових досліджень багато в чому підтверджує це припущення.

Перенесення професійних навичок, стереотипів поведінки на поза професійній сфери, несприятливо впливає і на роботу, і на відносини в побуті, це саме можна сказати і до можливості перенесення професійних навичок, корисних на роботі, на дружнє спілкування. Вони є прикладом професійної деформації.

У процесі професіоналізації відбувається не тільки вдосконалення, але і руйнування, виникнення деформацій і професійно небажаних якостей. Кожна професія має свій набір професійно небажаних якостей, негативно впливають на продуктивність професійної діяльності.

Саме слово «деформація» походить від латинського «quavis deformatione» (спотворення) і означає зміну розміру і форми тіла під впливом зовнішнього середовища. С.Г.Геллерштейн зазначає, що професійна деформація - це зміни в організмі, спричинені професійною роботою і набувають стійкий характер. Обсяг даного визначення передбачає поширення його на всі боки фізичної і психічної організації людини, що змінюються під впливом професії. Що стосується вектора самого впливу, то воно носить явно виражений негативний характер. Таким чином, професійна деформація - це негативний вплив професії на психологічні характеристики людини що затрудняють його поведінку в повсякденному, особистому житті.

Найбільшою мірою професійні деформації розвиваються у представників соціономічних професій, які постійно взаємодіють з людьми: лікарів, педагогів, психологів, працівників сфери обслуговування і правоохоронних органів, держслужбовців, керівників, підприємців тощо.

У представників цих професій професійні деформації можуть проявлятися на чотирьох рівнях:

1. Загально професійні деформації, типові для працівників даної професії. Ці інваріантні особливості особистості і поведінки професіоналів простежуються у більшій частині працівників зі стажем, хоча рівень вираженості даної групи деформацій різний. Так, для лікарів характерний синдром «жалісливий втоми», що виявляється в емоційній індиферентності до страждань хворих. У працівників правоохоронних органів розвивається синдром «асоціальної», при якому кожен громадянин сприймається як потенційний порушник; у керівників - синдром «вседозволеності», що виражається в порушенні професіональних і етичних норм, в прагненні маніпулювати професіональним життям підлеглих. Ансамбль загально деформацій робить працівників професії впізнаваними, схожими.

2. Спеціальні професійні деформації, що виникають в процесі спеціалізації за фахом. Будь-яка професія об'єднує скільки спеціальностей. Кожна спеціальність має свій склад деформацій. Так, у слідчого з'являється правова підозрілість, у оперативного працівника - актуальна агресивність, у адвоката - професіональна спритність, у прокурора - обвинувального. Лікарі різних спеціальностей теж обростають своїми деформаціями. Терапевти ставлять загрозливі діагнози, хірурги цинічні, медсестри байдужі.

3. Професійно-типологічні деформації, обумовлені індивідуально-психологічними особливостями особистості: темпераменту, здібностей, характеру - на психологічну структуру діяльності. В результаті складаються професійно і особистісно обусловлені комплекси:

- деформації професійної спрямованості особистості: немає мотивації діяльності ( зсув мотиву на мету), перебудова ціннісних орієнтації, песимізм, скептичне ставлення до новачкам і нововведень;

- деформації, що розвиваються на основі будь-яких здібностей: організаторських, комунікативних, інтелектуальних та ін. (Комплекс переваги, гіпертрофований рівень домагань, підвищена самооцінка, психологічна «герметизація», нарцисизм і ін.);

- деформації, зумовлені особливостями характеру: рольова експансія, владолюбство, «посадова інтервенція», домінантність, індиферентність і ін.

Ця група деформацій розвивається в різних професіях і не має чіткої професійної орієнтації.

4. Індивідуалізовані деформації, обумовлені особливостями працівників найрізноманітніших професій. В процесі багаторічного виповнення професійної діяльності, психологічного зрощування особистості і професії окремі професійно важливі якості, як, втім, і професійно небажані, надмірно розвиваються, що призводить до виникнення над можливосту, або акцентуації. Це може бути надміру відповідальні, супер чесність, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний ентузіазм. Дані деформації можна назвати проявами «професійного кретинізму». Наслідком всіх цих деформацій є помилки, конфлікти, кризи і зниження продуктивності професійної діяльності особистості. Кожна професія має свій ансамбль деформацій.

Ми можемо припустити, що професійна деформація - це свого роду компенсація, яка проявляється тільки у певної групи працівників, що не володіють достатнім рівнем професіональних здібностей і відсутністю творчого моменту в діяльності. Деформація особистості може виявлятися і в тому, що людина перестає відповідати соціальної професійної нормі (вимогам професії), або індивідуальної професійної нормі (вимогам до себе), внаслідок чого виникає незадоволеність, депресія.

«Професійна деформація - це різке загострення якостей особистості працівника, перенесення зовні професійних стереотипів поведінки, мислення, спілкування, що приводить до ускладнень у взаємодії людини з іншими людьми і робить його поведінку неадекватною обстановці». Л.Н. Корнєєва говорить про сенситивні моменти для появлення деформацій - це періоди професійних кризів, коли робітник стикається з необхідністю вирішення особливо складних професіональних ситуацій. Поведінкові зміни в цих випадках є відповіддю на складність завдання, допомагаючи її вирішення, вони закріплюються, перетворюються в стереотипи, призводять до загострення особистісних рис.

Можна говорити про професійну деформацію як про компенсації, яка проявляється не у всіх працівників, а лише у тих, у яких не сформований достатній рівень професійних здібностей або відсутній творчий момент в їх професії. Деформація виявляється як на індивідуальному рівні (невдоволення собою), так і на професіональному (невідповідність вимогам професії).

У вітчизняній психологічній літературі спостерігається дефіцит досліджень, присвячених проблемі професійної деформації. Або це роботи постановочного плану, або експериментальне дослідження, які відображають негативний вплив професії на окремі сторони психіки.

Отже, узагальнюючи дослідження даного параграфа можна говорити про те, що вплив професії на особистість може носити як позитивний так і несприятливий характер. У разі негативного впливу, тобто виникнення професійних деформацій можна говорити про виникнення емоціонального вигорання.