Ім'я файлу: Лекція 3. «Нормативно-правове забезпечення інформаційних відноси
Розширення: pptx
Розмір: 96кб.
Дата: 09.02.2022
скачати
Розширення: pptx
Розмір: 96кб.
Дата: 09.02.2022
скачати
Лекція 3. «Нормативно-правове забезпечення інформаційних відносин у Європі. Технічні аспекти регулювання процесу обміну інформацією»
План уроку
1 Особливості правового регулювання інформаційних відносин у Європі.
2 Основні принципи інформаційного обміну.
3 Органи ЄС, що забезпечують реалізацію європейської політики.
4 Технічні аспекти регулювання процесу обміну інформацією.
5 Регулювання Інтернет-відносин у країнах Європи.
6 Співвідношення положень нормативно-правових актів Європи та України.
У зв’язку з рівнем інформаційно-технічного розвитку Євросоюзу, особливого значення в діяльності ЄС має проблема забезпечення інформаційної безпеки.
Інформаційна та мережева безпека означає захист особистої інформації про відправників і одержувачів, захист інформації від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачання обладнання, послуг та інформації. Статті 29, 34 Договору про заснування Європейського союзу, директива Парламенту і Ради 95/46/ЄС від 24/10/1995 «Про захист приватних осіб у галузі обробки персональних даних та щодо вільного руху таких даних»; Регламент Парламенту і Ради ЄС №45/2001 від 18/12/2000 «Про захист фізичних осіб у сфері обробки особистої інформації інституціями і органами Співтовариства та про вільний рух такої інформації», Резолюція Ради ЄС «Про законний моніторинг телекомунікацій» (96/3 329/01) від 17 січня 1995 р. – це лише частина нормативно-правових актів Європейського Союзу, що порушують питання боротьби з комп’ютерною злочинністю. Базовим міжнародним нормативно-правовим документом, що регулює суспільні відносини у сфері у сфері боротьби з кіберзлочинністю, є Конвенція Ради Європи «Про кіберзлочинність» від 23 листопада 2001 року.Відповідно до Конвенції комп’ютерні правопорушення класифіковані на певні групи.
Перша група передбачає кримінальну відповідальність за вчинення правопорушень проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних і систем, а саме:
1 Незаконний доступ;
2 Нелегальне перехоплення;
3 Втручання у дані;
4 Втручання в систему;
5 Зловживання пристроями.
Друга група передбачає відповідальність за правопорушення, пов’язані з комп’ютерами, а саме:
1 Підробка, пов’язана з комп’ютером;
2 Шахрайство, пов’язане з комп’ютером.
Третя група – правопорушення, пов’язані зі змістом інформації, а саме правопорушення, пов’язані з дитячою порнографією:
1 Вироблення дитячої порнографії з метою її розповсюдження за допомогою комп’ютерних систем;
2 Пропонування або надання доступу до дитячої порнографії за допомогою комп’ютерних систем;
3 Розповсюдження або передача дитячої порнографії за допомогою комп’ютерних систем;
4 Набуття дитячої порнографії за допомогою комп’ютерних систем для себе чи іншої особи;
5 Володіння дитячою порнографією у комп’ютерній системі чи на комп’ютерному носії інформації.
Четверта група включає правопорушення, пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав.
Правове регулювання інформаційних відносин у Європі дає змогу виокремити їхні особливості та специфіку:
1 У системі інформаційного права функціонують нові терміни та поняття, які відображають трансформацію права в умовах становлення інформаційного суспільства;
2 Інформація має унікальні якості, невичерпність ресурсів є складовою суспільних відносин, зумовлює право власності на інформацію – державне, корпоративне, індивідуальне;
3 Інформаційно-правова діяльність країн, юридичних і фізичних осіб здійснюється виключно в інтересах держави й особи з перевагою інтересів держави;
4 Використання масивів даних чи інші види інформаційної діяльності реалізуються через юридичних і фізичних осіб, які несуть відповідальність за правопорушення відповідно до конституційного, інформаційного, цивільного, адміністративного та кримінального законодавства; 5 Правове регулювання інформаційних відносин у суспільстві має поширюватися й на сферу доступу до кіберпростору через мережу Інтернет, впровадження мультимедійних технологій, бездротового зв’язку для поширення інформації. Реалізація стратегічної мети ЄС у сфері становлення інформаційного суспільства здійснюється за допомогою як загальної системи органів (Європейська Рада, Європейська Комісія, Генеральний Директорат з освіти і культури тощо), так і спеціально створеного інституційного механізму – Генерального директорату з інформаційного суспільства, Форуму інформаційного суспільства ЄС.У зв’язку з реорганізацією ЄК у 1996 році було створено Генеральний Директорат ЄС з інформаційного суспільства.
Технічні аспекти регулювання обміну інформацією стосуються організації транскордонних інформаційних потоків у Європі, встановлення європейських тарифів і стандартів на передачу інформаційних продуктів та послуг через кордони держав, поширення нових технологій та їх ефективної експлуатації, розподілу і використання радіочастот.
Характерною рисою сучасного європейського інформаційного права є його вплив і взаємозв’язок із конституціями країн-членів міжнародних організацій. Демократичні принципи інформаційного права знайшли відображення в конституціях розвинених країн Європи.
Цікавим з точки зору інформаційної безпеки є досвід регулювання Інтернет-відносин деяких європейських країн. У більшості європейських країнах прийняті закони, що дають можливість притягнути до відповідальності провайдерів хостових послуг за розміщення на їхніх сайтах інформації незаконного змісту; деякі правила обмежують доступ провайдерів до таких джерел інформації.
Класифікація інформації незаконного змісту викладена так:
- Використання телекомунікаційних засобів для поширення образливої чи непристойної інформації користувачами підліткового віку (до 18 років);
- Свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширення незаконної інформації відповідно до пункту 1;
- Свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширення незаконної інформації відповідно до пункту 1;
- Свідоме надання інтерактивних комп’ютерних послуг незаконного змісту;
Свідоме використання телекомунікаційних засобів для здійснення правопорушення відповідно до пункту 3.
Основним документом ЄС, що закріплює права громадян, є Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року.
Так ст. 3 даного документа зазначає, що кожна людина має право на фізичну недоторканість та недоторканість психіки.
Ст. 7 закріплює положення, відповідно до якого кожна людина має право на повагу її приватного та сімейного життя, на недоторканість житла та таємниці кореспонденції.
Згідно ст. 8 кожна людина має право на охорону відомостей особистого характеру.
Ст. 11 визначає, що кожна людина має право на свободу виражати свою думку.
Ст. 17 закріплює охорону інтелектуальної власності.
Ст. 41 зазначає, що кожна людина має право на доступ до матеріалів, що мають до неї безпосереднє відношення, при забезпеченні законних інтересів конфіденційності, а також професійної і комерційної таємниці.
Відповідно до ст. 42 кожен громадянин ЄС, чи будь-яка фізична або юридична особа, яка проживає чи має офіційно зареєстроване місце перебування в одній з держав-членів, має право доступу до документів Європейського парламенту, Ради Європи, Європейської комісії.