Ім'я файлу: Курсова робота «Аналіз особистісно - орієнтованого уроку».doc
Розширення: doc
Розмір: 174кб.
Дата: 21.07.2023
скачати
Розширення: doc
Розмір: 174кб.
Дата: 21.07.2023
скачати
КУРСОВА РОБОТА
«Аналіз особистісно - орієнтованого уроку»
ЗМІСТ
І. Введення_______________________________________________ 3
ІІ. Особистісно - орієнтована освіта як особливий вид діяльності __ 4
1.Особистісно- орієнтований навчальний процес _____________ 4
2.Технологія особистісно - орієнтованого уроку ______________ 8
А) Основні „вузли” технології___________________________ 8
Б) Основні завдання уроку _____________________________ 10
В) Формування позитивної установки на діяльність ________ 11
Г) Опитування (актуалізація опорних знань) ______________ 12
3. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці _____________ 13
4. Формування позитивної установки на діяльність___________ 15
5. Оптимізація мислення_________________________________ 16
ІІІ. Особистісно - орієнтований урок історії ___________________ 21
Висновок ________________________________________________ 22
Бібліографія ______________________________________________ 25
Введення
Представлена робота присвячена аналізу особистісно – орієнтованого підходу у навчанні. Проблема даного дослідження носить актуальний характер у сучасних умовах. Про це свідчить велика кількість видань, присвячених проблемі особистісного навчання. Тема ”Особистісно – орієнтований підхід у навчанні” вивчається на стику відразу декількох взаємозалежних дисциплін. Для сучасного стану науки характерний перехід до глобального розгляду проблем, пов’язаних з особистісно – орієнтованим навчанням. Питанням дослідження присвячено безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях по даній тематиці розглянуто більш вузькі питання проблеми ”Особистісно – орієнтований підхід у навчанні”. Висока значимість і недостатня практична розробленість проблеми визначають безсумнівну новизну даного дослідження.
Актуальність даної роботи обумовлена, с однієї сторони, великим інтересом до теми у сучасній науці, с іншої сторони, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань зв’язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.
Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу особистісно – орієнтованого уроку, досягнення кращих учбових результатів у навчанні. Теоретичне значення вивчення проблеми полягає в тім, що обрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу декількох наукових дисциплін.
Об’єктом даного дослідження є аналіз умов проведення особистісно – орієнтованого навчання. При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як задачі даного дослідження.
Метою дослідження є вивчення теми особистісно – орієнтованого навчання з погляду новітніх вітчизняних та зарубіжних досліджень по подібній проблематиці.
У рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені наступні задачі:
1.Вивчити теоретичні аспекти і виявити природу особистісно – орієнтованого підходу у навчанні;
2.Сказати про актуальність проблеми у навчанні у сучасних умовах;
3.Викласти можливості рішення тематики
4.Позначити тенденції розвитку даної проблеми
Теоретичною і методологічною основою проведення дослідження являються законодавчі акти, нормативні документи по темі роботи.
Джерелами інформації для написання роботи послужили базова навчальна література, фундаментальні теоретичні праці найбільших мислителів у розглянутій області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і закордонних авторів статі і огляди у спеціалізованих і періодичних виданнях, присвячених тематиці особистісно – орієнтованого підходу у навчанні, довідкова література, інші актуальні джерела інформації.
Особистісно - орієнтована освіта
як особливий вид діяльності
Нехай учитель запитає в учня не лише слова завченого уроку, а й зміст і саму суть його, і судить про користь, яку він приніс, не за показниками пам’яті свого вихованця, а за його життям.
М.Монтень
Сучасна епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Вони взаємопов’язані й ускладнені багатоманітністю і суперечливістю вихідних положень і висновків. Однак їх спільність у прагненні до реалізації завдань і концепції у практиці освіти; власне, це відмінна риса філософствування, яке сягає в глибину століть.
Сьогодні ми маємо всі підстави говорити про становлення парадигми особистісно орієнтованої освіти. Причому йдеться не лише про розробку теоретичної моделі, проведення відповідних досліджень. А й про процес швидкого впровадження досягнень науки в практику. А інколи навіть про випередження, в порівнянні з розробками у фундаментальній науці. Експериментально практичної діяльності щодо побудови особистісно орієнтованого освітнього процесу в закладах освіти. З одного боку, цей факт засвідчує необхідність якнайшвидшого філософського і наукового осмислення феномена особистісно орієнтованої освіти; з іншого боку це свідчить про реальність становлення нової парадигми освіти як соціального феномена.
Таким чином. можна виділити наступні суттєві ознаки особистнісно орієнтованої освіти:
1.Поняття „освіта” ми трактуємо більш широко, ніж це роблять зараз – як континуум навчання, учіння, виховання, самовиховання, соціалізації, тобто як єдність усіх процесів, які розвивають. Пристосовують, формують „освічують” особистість.
2.Особистісна орієнтація не є визнанням учня як такого(як індивіда, суб’єкта) віссю освітнього процесу. Такою віссю є його особистість із проекцією в майбутнє: „особистість в минулому, особистість нині – особистість у майбутньому”. Головною умовою особистісно орієнтованої освіти є створення у сукупності умов : усвідомлювана мета діяльності; моральні цінності, що культивуються, чітко визначені соціальні норми діяльності і поведінки, вихід на які підлягає санкціонуванню; межі соціокультурних цінностей, які визначають особистісно і соціально значимі способи поведінки учнів, які сприяють вільному, але водночас і морально, соціально орієнтованому розвитку особистості і схвалені суспільством.
3. Для гармонійного розвитку особистості і суспільства необхідна соціокультурна адекватність ціннісних систем і постійна трансформація цінностей, котра врівноважує вічне протиріччя між тим, що потрібно суспільству, і тим, що необхідно індивіду. Там, де немає такої гармонії, або, щонайменше, балансу, - наступає розрив. Його можна уникнути, якщо врахувати психологічні фактори, які впливають на прийняття ціннісних систем.
4. Необхідно розглядати людину як складну систему, що саморозвивається. Певні закономірності такого розвитку визначені теорією неврівноважених систем – синергетикою. Відповідно до основних положень синергетичної методології, особливо в умовах мінливого суспільства, потрібно не нав’язувати особистості шляхи її розвитку, а створювати якомога більше умов і можливостей для її саморозвитку в межах соціокультурних норм і гуманістичних моральних цінностей.
5. Оптимальний розвиток особистості визначається його одночасною каузальною і цільовою детермінацією. Роль мети повинні виконувати соціокультурні гуманістичні цінності. Причому цінності (ідеалізовані образи особистісного і суспільного буття) у детермінації розвитку особистості мають домінувати над соціальними нормами (правилами і стандартами особистої і суспільної поведінки та діяльності). Таке співвідношення має важливе значення, оскільки цінності є внутрішніми, а значить, більш стійкими детермінантами життєдіяльності особистості. В умовах мінливого суспільства, коли соціальні норми швидко змінюються, саме особистісні цінності виступають гарантами відносної стабільності особистості та суспільства.
Для того щоб освітній процес можливого розвитку особистості йшов широким шляхом, „визначеним” соціокультурними нормами і цінностями, такий шлях потрібно створити в культурі сім ′ї, школі, вузі, суспільстві в цілому.
Схема особистісно орієнтованої діяльності виявилась досить
універсальною і придатною для зображення будь-якої діяльності, організованої як суб′єкт- суб′єктна взаємодія. При цьому один із суб′єктів може відігравати провідну роль керувати спільною діяльністю. Проаналізуємо її дальше.
Перш за все, для того щоб будь-яка людина, залучена до певної діяльності, виступала в ній як суб’єкт, вона має усвідомлювати особистісно значиму мету цієї діяльності. З цього виходить, що, якщо ми хочемо включити особистість в освітній процес (той же урок), вона повинна бачити в цьому певну значимість. Звідси наступна теза: робота вчителя без мотивації і особистісних підстав учнів рівнозначна роботі в порожньому класі.
Будь яка діяльність, у тому числі й освітня,- це своєрідний рух певним „шляхом”. І для того щоб цей рух був успішним, крім мети суб’єктові необхідно усвідомлення норм діяльності своєрідних „бордюрів”, вихід за які робить подальший рух неможливим. Учневі необхідно знати також „етапи шляху” - коли будуть контроль, консультація, екзамен тощо. На жаль, понад 90% педагогів шкіл не ознайомлюють учнів заздалегідь зі „шляховим листом”, віддаючи перевагу „командуванню на марші по-армійськи”, не доводять до учнів повною мірою своїх вимог і можливих способів одержання допомоги, не дають учням вибору можливих маршрутів руху до мети, - словом, роблять усе, щоб учень відчував себе не Осибистістю, а пішаком. Відчуження у такій „взаємодії” неминуче. Тому крім усвідомлення мети учні повинні бути добре обізнані з нормами навчальної діяльності та її етапами (в контексті уроку, теми, річного і повного предметного курсу).
Норми навчальної діяльності позначають крайню межу відхилення від курсу, що неприпустимо. Однак ці норми мають бути досить вільними – те, що заважає досягненню мети учнем і його однокласниками, все зайве, рутинне в нормах ( як іти до дошки, вставати з- за столу тощо) має бути відкинуте. Всередині цієї межі знаходиться інша межа цінностей. Її роль в особистісно орієнтованій освітній взаємодії вкрай велика. Цінності в контексті конкретної освітньої діяльності – це ті якості особистості учня, його дії і вчинки, які сприяють досягненню мети діяльності (наприклад: акуратність, цілеспрямованість, настирливість, обізнаність тощо). Межа цінностей – це умовний спосіб визначення для учнів, які потребують позитивної оцінки, підтримки та цінування з боку вчителя в процесі досягнення значимих освітніх завдань.
Цінування – це щире вираження вчителем своєї радості з приводу діяльності та досягнень учня. Цінування безпосередньо не пов’язане з оцінюванням, воно спрямоване не на результат, а на підтримку руху учня до результату.
Ключову роль в особистісно орієнтованій організації діяльності відіграє надана учневі можливість вибору для нього як суб′єкта діяльності певних способів просування до визначеної мети, тих, яким він надає найбільшої переваги. Це може бути варіант відповіді домашнього завдання, або вибір варіанта підготовки конспекту чи розв’язання завдань на закріплення – що завгодно, що, не порушуючи ходу пізнання, дозволяє учневі усвідомити процес суб′єктного вибору. Відповідальність за цей вибір і його результат. Наприклад, одна справа викликати трьох учнів і запропонувати їм відповідне завдання, і зовсім інша назвати прізвища учнів і запропонувати їм самим вибрати варіанти роботи. Саме постійне тренування суб′єктності – здібності до вільного вибору і відповідальності найбільше сприяє становленню морально розвинутої особистості учня.
У цій архіскладній „простоті” і полягає серцевина особистісно орієнтованої педагогічної практики. Адже для цього суспільству і педагогам „усього на всього” необхідно навчитися будувати з учнями особистісну взаємодію. Однак переважна більшість педагогів і дорослих загалом до цього сьогодні не готова.
І ще один із „секретів” особистісно орієнтованої освіти: у зворотному зв’язку педагога з учнями переважає позитивний зворотній зв’язок – цінення, підтримка, допомога тощо. Зворотний негативний зв′язок реалізується лише стосовно дітей, які вийшли за межі „норми діяльності”. Учень, який перебуває між двома межами – не просувається до мети, але й не виходить за межі норм (наприклад, виконує всю необхідну роботу, але не засвоїв необхідного знання, не може його застосувати), не повинен підлягати негативному впливу з боку вчителя. Учитель пропонує йому свою увагу, додаткову допомогу та підтримку.
Педагог у спільній з учнями розумовій діяльності визначає норми і цінності навчальної діяльності, завдання конкретного її етапу. При цьому цінності є проекцією тих особистісних якостей, станів і способів діяльності учнів, які сприяють досягненню мети. Просування учнів до мети підтримане позитивним зворотним зв′язком- оцінюванням і „ціненням”. Лише вихід учня за межі норм діяльності санкціонований негативно. Таким чином. Позитивний зв′язок в освітньому процесі має домінувати над негативним. Надзвичайно важливим моментом у функціонуванні даної схеми є можливість суб′єктивного вибору учнем варіанту свого руху до мети.
Таким чином, сутність освітнього процесу, відповідно до особистісно орієнтованого підходу, полягає у створенні умов для освіти особистості – формування „образу-себе-в-бутті”, у розкритті і максимальному розвитку всіх сутнісних сил особистості, її здібностей та інтересів, створення умов для саморозвитку особистості в умовах певного соціуму і певної культури.
Мета особистісно орієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб′єкта діяльності і суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистенціальних) особистісних цінностей – особистість відповідно- відповідальна. Обов′язок у цьому випадку означає не обов′язок зовнішньо- примусовий, не прагнення підкоритися тиску зовнішніх сил, чужих буттю особистості та буттю в цілому, а щось таке, що випливає з розуміння й відчуття особистістю свого місця в бутті, це потреба особистості здійснювати необхідні (моральні) вчинки по відношенню до себе, інших і буття в цілому.
Виходячи з цього, необхідний науковий аналіз розвитку особистості на новому теоретичному підґрунті. По- перше , якщо в особистісно – відчуженій освіті йдеться про розвиток інтелекту, мислення, практичних навичок, то особистісно орієнтована освіта акцентує увагу на розвитку ціннісно- смислової сфери діяльності учнів, яка виявляється у їхньому ставленні до діяльності, що пізнається, її переживанні, усвідомленні як цінності. Оскільки учень у такій системі виступає суб′єктом не лише учення, а й життя, це змінює уявлення про розвиток дитини, яке тлумачиться вже не у вузько інтелектуальному, раціоналістичному, а в значно ширшому, ціннісно- смисловому і діяльнісному планах. У зв′язку з цим актуальною стає розробка критеріїв оцінки цілісного особистісного розвитку школярів.
По- друге, доцільно по- новому поглянути на визначення рушійних сил освітнього процесу з особистісною спрямованістю. Згідно з традиційним розумінням, рушійна сила навчального процесу міститься в протиріччі між знанням і незнанням. Завдяки цьому учень ніби входить до „зони найближчого розвитку”. Однак це протиріччя актуалізує лише гностичний , когнітивний бік діяльності учнів, не зачіпаючи особистісно значимої, ціннісно- смислової сфери їхньої свідомості.
Але тільки особистість найбільш цікава для особистості. За особистісної діалогічної взаємодії процес оволодіння знаннями здійснюється в атмосфері інтелектуальних, моральних і естетичних переживань, зіткненні поглядів, думок, позицій, наукових підходів, пошуків істини, проектуванні різноманітних можливих вирішень пізнавальних завдань, творчості вчителів та учнів. Таким чином, можна припустити, що основною рушійною силою освітньої діяльності (але не пізнання взагалі) є взаємодія особитсості і особистості, взаємодія, за якої пізнання і діалогічне спілкування є усвідомленою метою і значимою цінністю.
Технологія особистісно орієнтованого уроку
Для того щоб бути суб′єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти основними її етапами: Орієнтація – Визначення мети – Проектування – організація – Реалізація – Контроль – Корекція – Оцінка. Для освоєння етапів фахівцями з цього питання було розроблено і апробовано протягом 6 років на боці середніх загальноосвітніх шкіл України технологію особистісно орієнтованого уроку.
Основні „вузли” цієї технології такі:
1.Етап орієнтації.
- Мотивація наступної діяльності вчителем, позитивна установка на роботу.
- Орієнтація учнів у місці даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі
( схеми, опори, таблиці, словесна установка тощо).
- Опора на особистий досвід учнів з проблеми заняття.
2.Етап визначення мети. Визначення спільно з учнями особистісно – значимих цілей наступної діяльності на уроці ( що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя). Визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяльності свідчитимуть про це)
3.Етап проектування.
- Залучення учнів (за можливістю)до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджаючи завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності, самостійні завдання)
- Складання плану наступної діяльності.
- Обговорення плану наступної роботи.
4.Етап організації виконання плану діяльності.
- Надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; в узагальненому вигляді чи на конкретних прикладах тощо)
- Вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо).
- Вибір учнями (за можливістю) завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь і виробленні навичок.
- Варіативність в завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності і способом виконання)
1 2 3