Львівський торговельно-економічний університет
Юридичний факультет
Кафедра кримінального права
Курсова робота на тему:
«Поняття та значення крайньої необхідності»
Виконав:
студент групи 391
Михалець М.А.
Перевірила:
доц. Стецик Б.В.
Львів-2019
Зміст
Вступ 3
Розділ I. Поняття крайньої необхідності. 5
Розділ II. Підстава наявності стану крайньої необхідності. 7
2.1 Наявність небезпеки – одна із підстав крайньої необхідності. 7
2.2 Невідворотність небезпеки як один із елементів крайньої необхідності. 9
Розділ III. Ознаки діяння, що вчиняється у стані крайньої необхідності. 10
3.1 Мета діяння і спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди. 12
3.2 Характер та своєчасність вчинення дій. 13
3.3 Межі заподіяння шкоди. 14
Розділ IV. Перевищення меж крайньої необхідності. 16
Розділ V. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони. 18
Висновки 22
Список використаних джерел 25
Вступ
Питання, що стосуються крайньої необхідності – дуже актуальні, оскільки дуже часто виникають проблеми з кваліфікацією злочину, а також багато людей просто не розуміють меж цього діяння, що призводить до скоєння тяжких злочинів, які прикриваються завісою «крайньої необхідності». При крайній необхідності іноді буває важко зрозуміти, чи її дії були менш суспільно небезпечними ніж злочин, якому ця особа намагалась запобігти. Чи підпадають її дії під ознаки крайньої необхідності, а також під умови правомірності його застосування цією особою. При крайній необхідності обов’язково заподіюється шкода особі, охоронюваним законом, чи суспільним відносинам, адже крайня необхідність це, по суті, заміна одного суспільно небезпечного діяння іншим, але менш шкідливим. Хоч воно спрямоване на добро, але, все одно, це діяння залишається суспільно небезпечним.
Дії, пов’язані з усуненням суспільної небезпеки охоронюваним суспільним відносинам, шляхом дотримання встановлених правил поведінки та законів повинні здійснювати всі громадяни, без винятку. А для певної категорії осіб, наприклад, до працівників міліції, працівників пожежної охорони, рятувальних служб та інших захист життя людей, суспільних відносин є правовим обов’язком, невиконання якого тягне правову відповідальність.
Крайня необхідність як необхідна самооборона має свої ознаки та елементи, як і більшість понять у правознавстві. Щоб осягнути сутність поняття «крайня необхідність» як у широкому, так і у вузькому значенні, потрібно поставити конкретну мету і завдання.
З вищевикладеного можна зрозуміти, що більшість людей погано обізнані в цьому питанні, що дозволяє знайти мету цієї роботи – навчитися, на основі життєвих ситуацій та судової практики, розуміти цю тонку грань, яка відокремлює крайню необхідність від її перевищення.
Основні завдання:
1) Детальне вивчення усіх умов правомірності дій, що виключають злочинність діяння, зокрема, крайньої необхідності та необхідної самооборони;
2). Встановлення різниці між крайньою необхідністю й необхідною обороною;
3). Детальний розгляд і вивчення відповідальності за перевищення умов крайньої необхідності.
4) Вивчення проблем крайньої необхідності.
5) Аналіз необхідної оборони.
6) Описати ознаки необхідної оборони.
7) Охарактеризувати ексцес оборони.
8) Здійснити аналіз поняття уявна оборона.
Розділ I. Поняття крайньої необхідності.
У частині 1 ст. 39 КК встановлено: «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».
У частині 2 ст. 39 КК ексцес крайньої необхідності визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Таким чином, крайня необхідність — це вимушене заподіяння особою шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена [2,ст.33].
Право особи на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є її субсидіарним (додатковим) правом. Ним особа може скористатися лише в тому разі, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.
Крайня необхідність як кримінально-правова категорія має своє історичне існування. Разом з цим тривалий час норма про крайню необхідність, на відміну від необхідної оборони, не належала до обставин, що виключають злочинність діяння. За заподіяння шкоди в умовах крайньої необхідності особа звільнялась лише від покарання, однак в той же час її дії вважались суспільно небезпечними.
Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності виникло ще за часів Стародавнього Риму і поряд з необхідною обороною вважалось одним з природних прав кожної людини. Поступово, в процесі розвитку суспільних відносин, крайня необхідність набувала конкретнішого вираження. Погляди на крайню необхідність як обставину, що виключає покарання, виникли вже в XVIII столітті. Дослідженню окресленого питання присвятили свої праці такі відомі німецькі юристи, як Гроцій, Пуффендорф, Вольф, Матей, Феєрбах та інші. Погляди цих вчених базувались на доктрині природного права, яка також визнавала існування природних прав людини. У XIX століттінімецький філософ Кант дійшов висновку про неможливість шляхом погрози покаранням стримати людину від вчинення злочину, якщо її життю загрожує небезпека. В основу цієї теорії було покладено поняття свободи волі. У європейському законодавстві XVIII-XIX століть поняття крайньої необхідності розглядалось виключно як обставина, що виключає покара́ння, а не його злочинність [13,ст.55-57].
На теренах України поняття крайньої необхідності набуває законодавчого визначення у період XV-XVI сторіч. На той час основним джерелом правової культури українського, а також литовського і білоруського народів був Статут Великого князівства Литовського (1529 р.). Далі крайня необхідність отримує законодавче закріплення зокрема у Військовому статуті 1715 р., в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. і лише у Кримінальному Уложенні 1903 р. було вперше визначено межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності.
Згідно з позицією українського правознавця радянського періоду Є. Я. Немировського, при зіткненні рівнозначних інтересів (наприклад, коли для врятування власного життя приноситься у жертву чуже життя або життя кількох осіб, або коли для врятування себе заподіюється смерть третій особі) заподіяння шкоди не може розглядатись як правомірне.
У 60-х роках ХХ століття заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності вперше в історії кримінального права було визнане суспільно корисним (соціально допустимим), посилання на суспільно небезпечний характер було виключено [2,ст.45].
Розділ II. Підстава наявності стану крайньої необхідності.
Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка складається із двох елементів:1)небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства або держави, та 2)неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди зазначеним інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що викликається обстановкою, при якій особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення загрожуючої небезпеки [19,ст.67].
2.1 Наявність небезпеки – одна із підстав крайньої необхідності.
Перший елемент підстави крайньої необхідності — це наявність небезпеки, яка може бути викликана різними джерелами. Таким джерелом може бути недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, легкозаймистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким притаманна внутрішня об’єктивна спроможність поражати людину, заподіювати їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, пошкоджувати або знищувати майно чи інші цінності. Небезпеку можуть становити стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи і т. д.), напади тварин та ін. Необхідність заподіяння шкоди може викликатися також різноманітними процесами: технологічними, виробничими, патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або холод) і загрожують загибеллю людей, тощо. Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, вимога, звернена до касира, про видачу грошей під загрозою вбивства). Нарешті, джерелом небезпеки при крайній необхідності може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопорушення (наприклад, порушення водієм правил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію), а також невинувата суспільно небезпечна поведінка людини (наприклад, яка діє у стані неосудності, фактичної помилки), внаслідок чого інші особи для усунення небезпеки, що виникла, змушені заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.
Небезпека повинна загрожувати саме охоронюваним інтересам. Такими насамперед є піддані небезпеці інтереси особи (наприклад, життя, здоров’я, тілесна недоторканність, особиста свобода, статева свобода, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права і інтереси). Правоохоронюваними інтересами, яким загрожує небезпека, можуть також виступати: безпека виробництва, громадський порядок (наприклад, для відвернення небезпеки, що виникла внаслідок повені і загрожує нормальній роботі підприємства, особа руйнує будівлю). Нарешті, небезпека може загрожувати інтересам держави: зовнішній безпеці, обороноздатності, порядку управління, інтересам правосуддя, збереженню державної таємниці, майну тощо (наприклад, для усунення небезпеки, що виникла внаслідок пожежі і загрожує майну, особа змушена пошкодити частину цього майна заради порятунку іншого) [20,ст.20-22].
Небезпека при крайній необхідності повинна бути наявною, тобто безпосередньо загрожувати правоохоронюваним інтересам. Якщо така небезпека ще не виникла або, навпаки, вже реалізувалася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необхідності. Початковий момент виникнення небезпеки має місце там, де виникла загроза безпосереднього заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, існує безпосередня загроза затоплення приміщення, аварії на виробництві, смерті людини тощо). Кінцевий момент існування такої небезпеки визначається або припиненням (відверненням) цієї загрози, або її реалізацією (наприклад, пожежа знищила майно або була погашена, паводок спав, зсув припинився, аварія відвернена тощо). Іноді особа може помилково вважати, що безпосередня небезпека існує, а в дійсності вона відсутня. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у таких випадках має розцінюватися за правилами уявної крайньої необхідності, що аналогічні правилам уявної оборони [18,ст.34].
2.2 Невідворотність небезпеки як один із елементів крайньої необхідності.
Другим елементом підстави крайньої необхідності є відсутність у особи в даній обстановці реальної можливості усунути загрожуючу небезпеку іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.
Неможливість усунути небезпеку іншими засобами свідчить про те, що особа в обстановці, яка склалася, вимушена заподіяти шкоду, оскільки інші можливості усунути безпосередню небезпеку відсутні. Тобто заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повинно бути єдино можливим засобом захисту від такої небезпеки. Тому якщо в особи є декілька засобів усунення небезпеки, в тому числі не пов’язаних із можливістю заподіяння шкоди, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Зрозуміло, це правило поширюється тільки на випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох можливостей усунути небезпеку, але не скористалася тією з них, що не пов’язана із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Якщо ж у цій ситуації була допущена помилка, то заподіяна шкода має оцінюватися за правилами уявної крайньої необхідності.
Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається сутичка двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу загрожує безпосередня небезпека, а з другого — особа перебуває в такому становищі, при якому єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди саме правоохоронюваним інтересам. Ця особливість, при якій відбувається сутичка права з правом, накладає свій відбиток і на ознаки діянь, що вчиняються у стані крайньої необхід [20,ст.30-31].
Розділ III. Ознаки діяння, що вчиняється у стані крайньої необхідності.
Крайня необхідність виключає злочинність діяння за наявності низки ознак:
1). Шкода може заподіюватись тільки якщо немає іншого шляху запобігання суспільно небезпечному діянню, зазвичай, сколюється особам, що створюють загрозу для охоронюваних суспільних відносин.
При умовах крайньої необхідності шкода може заподіюватись не тільки життю, здоров'ю особи і її приватній власності, а й природі, громадському порядку, безпеці руху, сільському господарству. Наприклад, при гасінні лісових пожеж використовують метод зустрічного потоку вогню чи лісоповалу, що завдає великих втрат, але не більших ніж якби цього не зробити і природне полум’я охопило ще більші території. Або при гасінні пожеж посівів хліба використовують метод перепакування.
2). Друга ознака це своєчасність, тобто, дії, що виключають злочинність діяння виконуються лише тоді коли потрібно усунути більш небезпечні суспільні дії і можуть.
3). Третя ознака полягає у безвихідності ситуації, тобто, ці дії застосовуються лише тоді коли загроза суспільним відносинам не бути усунута інакшим шляхом. Саме ця обставина виправдовує заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам. Якщо усунення небезпеки можливо без заподіяння такого шкоди, стан крайньої необхідності автоматично зникає.
Водій автомобіля, запобігаючи наїзд на раптово вибігшого на дорогу підлітка, зробив різкий поворот вправо, виїхав на тротуар і збив іншого громадянина, завдавши йому тяжке тілесне ушкодження. Суд не знайшов у тому випадку стану крайньої необхідності, тому що у водія була можливість уникнути наїзду шляхом повороту на ліву, тоді вільну частину шляху (хоча я вважаю винним у цій ситуації саме підлітка-ідіота, який вибіг на проїжджу частину раптово, але водій міг і повинен був повернути на ліво щоб уникнути будь-яких ушкоджень для громадян, саме тому це не буде крайньою необхідністю).
4) Четверта ознака полягає у тому, що заподіяна шкоду повинна бути менш суспільно небезпечна ніж відвернута. Ця умова випливає з фактичних речей дійсності, тому що суспільно доцільними у стані крайньої необхідності можу бути дії, які заподіюють менше шкоди ніж відвернуті ними. І це цілком логічно. Погодьтесь, якщо б ці дії були більш суспільно небезпечними то вони не містили би ніякого сенсу і просто перестали б існувати [5,ст.55-60].
Можна ще розглянути як ознаку крайньої необхідності і її склад:
1) Суб'єкт нагальну необхідність. У ст. 39 ККУ відсутні будь-які вказівки щодо суб'єкта досліджуваних дій. Тому можна зробити висновок, що суб’єкт є загальним, тобто осудна особа, досягла 16 років, а в окремих випадках – 14 років. Положення ст. 37 КК не поширюються до осіб, що за своїм юр. обов'язком чи службовим положенням повинні боротися з суспільно небезпечними діяннями. Суб'єктом крайньої необхідності може бути як одна особа, так і група осіб.
2) Об'єктом при крайній необхідності є ті право охоронювані інтереси держави, суспільства, чи особі, яким заподіюється шкода з метою усунення більшої небезпеки. Так, при ушкодженні чи знищенні чужого майна об'єктом дії вступає власність; під час нанесення тілесних ушкоджень чи позбавлення волі – відповідно здоров'я та особиста свобода особи тощо.
У науковців існує думка, що "збитки при крайній необхідності частіше всього заподіюються інтересам третіх осіб, тобто, організаціям, установам, окремим громадянам, які зазвичай на пов'язані зі створенням цієї небезпечної ситуації.. Типовим прикладом є справа, коли водій колгоспу, залишивши біля донецької залізниці бідони з молоком, відвозить жертв аварії, у лікарню, а в цей час молоко викрадають невідомі. Збитки у цьому випадку заподіюються колгоспу, який жодним чином непричетний до виникнення самої аварії.
3) Об'єктивний сторона крайньої необхідності характеризується такими елементами:
скоєнням дії, що підпадає під ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ;
певною шкодою, заподіяною об'єктам охоронюваним кримінальним правом;
причинним зв'язком між дією і зазначеним шкодою.
4) Суб'єктивна сторона характеризується інтелектуальними цінностями і вольовим моментом, коли суб'єкт адекватно відбиває в своїй свідомості об'єктивні процеси, пов'язані зі скоєнням діянь та їх підставами, передбачає результат своєї поведінки та бажає її наступу.
Важливу роль, також, грає емоційний стану даної особи, його психофізіологічні можливості перешкоджанню небезпеки і оцінці обстановки. Часто у зв'язку з цим допускаються фактичні помилки, найпоширенішими серед яких є:
А) правильна оцінка характеру і розміру небезпеки – через психологічні і психофізичні порушення (наприклад, стан душевного хвилювання) особа не може тверезо оцінити ситуацію;
Б) наявність обставин, що виключають злочинність діяння – особи знають,що за такі діяння ім нічого не буде, тому що колись про це чули, але не знають, що є певні межі, ознаки і правила застосування цих обставин;
В) своєчасність;
Г) у розмірах та значимості шкоди, яку вони заподіюють [12,ст.33-35].
3.1 Мета діяння і спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди.
У ст. 39 КК, що дія в стані крайньої необхідності застосовується «для усунення небезпеки» означають, що метою крайньої необхідності є саме усунення небезпеки. Так, особа уявляє, яким чином небезпеку буде усунено: шляхом знищення або пошкодження джерела небезпеки, перевезення людей у безпечне місце на узятому без дозволу чужому транспорті тощо.
Спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи. Вважається, що шкода при крайній необхідності може бути заподіяна лише інтересам «третіх осіб», тобто підприємствам, установам, організаціям чи окремим громадянам, що не викликали небезпеку і звичайно не пов’язані з її створенням. Типовим є приклад, коли водій сільгосппідприємства, залишивши на дорозі бідони з молоком, відвозить потерпілих від аварії, що сталася не з вини водія, у лікарню, а в цей час молоко викрадають невідомі. Шкода в такому випадку заподіюється сільгосппідприємству, яке ніяким чином не причетне до виникнення небезпеки, яка загрожувала потерпілим. Проте в деяких випадках особа змушена заподіювати шкоду самому джерелу небезпеки, щоб ліквідувати його, локалізувати, знизити інтенсивність впливу тощо (наприклад, перехожий, побачивши некерований автомобіль, який рухається з гори, спрямовує його в кювет, попереджаючи тим самим наїзд на дітей). Іноді стверджують, що за правилами крайньої необхідності слід розглядати заподіяння шкоди нападнику, якщо ним є явно неосудна особа, малолітня або така, що діє у стані фактичної помилки. Але це не так. У цьому випадку має місце необхідна оборона, ознакою якої є заподіяння шкоди саме тому, хто посягає, незалежно від його фізичних або психічних властивостей [8,ст.45].
3.2 Характер та своєчасність вчинення дій.
Вважається, що крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб’єкта. За своїми зовнішніми ознаками крайня необхідність може виражатися, наприклад, у різних самоуправних діях, пов’язаних із вилученням майна, його пошкодженням або знищенням, викраденням зброї або наркотичних засобів, крадіжкою транспорту, приховуванням злочинів, розголошенням державної або військової таємниці, порушенням різноманітних правил обережності, заподіянням шкоди життю або здоров’ю людини, позбавленням її особистої свободи тощо. Подібні дії за своїми зовнішніми ознаками здатні підпадати під різноманітні види злочинних посягань. Так, знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 194 КК, а розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, під загрозою убивства підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 328 КК, тощо.
Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, доки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, вже минув, то заподіяння шкоди в цьому разі (так звані «передчасна» або «спізніла» крайня необхідність) може тягти за собою відповідальність на загальних підставах [13,ст.104].
3.3 Межі заподіяння шкоди.
Кримінальний Кодекс (далі КК) не визначає меж заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте висновок про ці межі може бути зроблено, виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 39 КК, яка визначає перевищення меж крайньої необхідності як заподіяння шкоди більш значної, ніж шкода відвернута. Отже, граничною і правомірною у стані крайньої необхідності має визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.
Іншими словами, закон пов’язує правомірність заподіяної шкоди із співрозмірністю цієї шкоди загрожуючій небезпеці: фактично заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж потенційна шкода, яка містилася в загрожуючій небезпеці.
Визначення рівної або меншої значущості заподіяної шкоди передбачає її порівняння із загрожуючою шкодою. Але відвернена шкода — це завжди потенційна шкода, яка містилася в небезпеці, що загрожувала, а заподіяна шкода — це завжди шкода фактична, реальна. Крім того, нерідко зазначені види шкоди спрямовані на блага різної суспільної значущості, і це здатне ускладнити оцінку їх співрозмірності (наприклад, небезпека, що загрожує здоров’ю людей, усувається шляхом знищення приватного майна). Тому вирішення питання про їх порівняльну ціннісну характеристику в кожному випадку залежить від конкретних обставин справи. При однорідності відверненої і заподіяної шкоди можливе їх порівняння за допомогою критеріїв, зазначених у законі або вироблених судовою практикою (наприклад, за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, за вартістю знищеного або пошкодженого майна тощо). У разі ж зіставлення якісно неоднорідних видів шкоди критеріями співрозмірності виступають: загальновизнана людська мораль; ієрархія цінностей, де вищою цінністю визнаються людина, її права і свободи; правосвідомість і правова культура населення та ін. У будь-якому разі чинний КК визнає правомірним позбавлення життя людини у стані крайньої необхідності для порятунку власного життя, якому загрожувала безпосередня небезпека, котру в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами [3].
Розділ IV. Перевищення меж крайньої необхідності.
Перевищенням меж необхідної оборони визнаються випадки, коли в її ході умисно заподіюється надмірна шкода. Поняття перевищення меж необхідної оборони наведено в ч. 3 ст. 36 КК України. Аналіз цього законодавчого положення, правозастосовної практики, теоретичних позицій дозволяє виділити такі ознаки перевищення меж необхідної оборони: 1) особа перебуває в стані оборони від суспільно небезпечного, дійсного і наявного посягання і заподіює, для захисту законних прав та інтересів, шкоду особі, яка здійснює посягання. Інакше кажучи, мають бути наявними перші 12 п'ять з названих вище умов правомірності необхідної оборони; 2) заподіяна шкода є тяжкою. Такою за чинним законодавством визнається заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження. Отже, заподіяння в стані оборони будь-якої іншої шкоди (середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження, матеріальної шкоди незалежно від її розміру тощо) особі, яка посягає, завжди перебуває в межах необхідної оборони і не має визнаватися її перевищенням; 3) заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Явно означає, що особа, яка захищається, точно, достовірно знає про надлишковість такої шкоди в конкретних умовах, розуміє, що посягання може бути відвернено або припинено і через заподіяння меншої шкоди нападнику. Відповідність же шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту визначається з урахуванням тих самих критеріїв, що й при визначенні розміру шкоди в стані необхідної оборони (шоста умова її правомірності, розглянута вище); 4) шкода заподіюється умисно. Тобто той, хто обороняється, усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння як такого, що перевищує необхідне і достатнє для негайного відвернення чи припинення посягання; передбачає суспільно небезпечні наслідки - тяжку шкоду, яка не обумовлена небезпечністю посягання та обстановкою захисту; бажає заподіяння такої шкоди тому, хто здійснює посягання, або свідомо припускає її настання . Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність за спеціальними кримінально-правовими нормами. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст. 118 КК України, а умисне тяжке тілесне ушкодження за таких самих обставин за ст. 124 КК України. Заподіяння в стані оборони середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження, матеріальної чи іншої шкоди не є кримінально караним за чинним законодавством України. 13 Необережне заподіяння нападнику будь-якої шкоди в стані оборони від його суспільно небезпечного посягання (в тому числі і смерті) не є кримінально караним. Кримінальна відповідальність може наставати лише за необережне заподіяння шкоди іншим особам – тим, які не здійснювали посягання (наприклад громадянину, який стоїть неподалік від нападника) [18,ст.60-62].
Розділ V. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.
Крайня необхідність – правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, суспільним чи особистим інтересам, що охороняються законом, якщо ця небезпека не може бути усунена іншими засобами і заподіяна шкода менш значна ніж відвернена. Дії здійснені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, однак вони не є злочином і визнаються суспільно корисними.
В стані крайньої необхідності можуть здійснюватися найрізноманітніші дії, наприклад, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує правила водіння автомашини, що призводить до менш значних наслідків; для врятування дітей і дорослих, їх майна від повені самовільно захоплюються річкові транспортні засоби; під час пожежі зноситься будова, яка близько стоїть до місця горіння, щоб запобігти його поширенню на інші будівлі; щоб не вмерти від голоду, людина, яка заблукала в тайзі, в заборонений для полювання час займається мисливством; службова особа для швидкого запобігання виробничої аварії, пов‘язаної з великими втратами, витрачає довірені їй матеріальні цінності не за призначенням і т.п. Наведені приклади показують, що крайня необхідність передбачає зіткнення двох інтересів, що охороняються законом. При цьому зберігання одного інтересу досягається тільки шляхом заподіяння меншої шкоди іншому інтересові [11,ст.78].
Стаття 16 КК дає таке визначення поняття крайньої необхідності: "Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною ніж відвернута шкода". Із визначення поняття крайньої необхідності випливає шість умов її правомірності, які характеризують небезпеку, що загрожує і заходи по її ліквідації.
Небезпека має нести загрозу інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян. Джерелом небезпеки можуть бути: рухомі механізми, напад тварин, дії людини, які загрожують заподіяти шкоду яким-небудь правоохоронним інтересам, необхідність одночасного виконання різноманітних обов‘язків і т.д. У наведеному вище прикладі джерелом небезпеки для життя пасажирів і обслуговуючого персоналу поїзда став автогрейдер з несправними гальмами, яким керував п‘яний водій.
Небезпека має бути наявною, тобто створювати реальну і безпосередню загрозу вчинення шкоди, або такою, коли почалося вчинення шкоди. Як в майбутньому, так і небезпека, що минула, не може створювати стану крайньої необхідності. Якщо касиру пред‘явлено записку з вимогою передати 1000 крб. Під загрозою вбивства в майбутньому, наприклад, на шляху додому, то він не може посилатись на крайню необхідність, оскільки про таку загрозу він міг повідомити адміністрацію закладу за місцем роботи, в органи влади, котрі зобов‘язані гарантувати безпеку касиру і державною власності. Коли ж подавець записки наставив на касира пістолет і загрожує йому вбивством в момент нападу, то при наявності решти умов правомірності крайньої необхідності, передача грошей може бути виправдана цією обставиною.
Небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявною. Однак, якщо за обставин справи особа не повинна була і не могла усвідомити, що небезпека в дійсності відсутня, і здійснила для запобігання такої уявної небезпеки дію, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, здійснене не може вважатися злочином. Якщо особа не усвідомила, але обставини справи свідчать, що повинна була і могла усвідомити, що в дійсності небезпеки не існує, то заподіяння шкоди з метою запобігання такої уявної небезпеки має розглядатися як необережний злочин.
В стані крайньої необхідності можуть захищатися інтереси державні, суспільні та індивідуальні ( свої чи інших громадян ).
Загрожуюча небезпека за даних обставин не може бути усунена іншим способом, як тільки шляхом заподіяння шкоди. Заподіяння шкоди є єдино можливим врятування більш важливих цінностей.
Заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена шкода. Питання про співвідношення заподіяної і відверненої шкоди вирішується з урахуванням обставин, які відносяться до загрожуючої небезпеки і заходів по її ліквідації, в першу чергу, враховуючи характер і значення порівнюваних інтересів [1,ст.80-83].
Якщо шкода чиниться з порушенням хоча б однієї з цих шести умов, то вона не може бути виправдана станом крайньої необхідності.
Працівники органів внутрішніх справ та інші особи, на яких покладено певні обов‘язки по охороні державних, громадських чи чиїх-небудь особистих інтересів, не мають права ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності.
Оскільки дії, здійснювані в стані крайньої необхідності, правомірні, то проти них недопустима необхідна оборона. Якщо, наприклад, хижак, який втік з клітки, накинувся на людину і працівник міліції вимушений був використати вогнепальну зброю, то ні працівник цирку чи зоопарку, ні хто-небудь інший не може посилатись на право необхідної оборони, якщо він намагається перешкодити працівнику міліції виконувати свій обов‘язок.
Крайню необхідність треба відрізняти від необхідної оборони. При необхідній обороні джерело небезпеки – суспільно небезпечне посягання людини. При крайній необхідності – джерело небезпеки може бути найрізноманітніше (стихійні сили природи, механізм, що рухається, фізіологічні та патологічні процеси людини, напад тварин, дії тварин тощо).
Необхідна оборона виражається в активних діях, а крайня необхідність може бути виражена і в бездіяльності. Наприклад, неявка пожежної команди для гасіння пожежі в одному місці у зв‘язку з перебуванням в іншому місці, де горів більш важливий об‘єкт.
При необхідній обороні шкода наноситься посягаючому, а при крайній необхідності – інтересам установ, організацій і осіб, як правило, не причетних до виникнення небезпеки і які не викликають її своєю діяльністю. При крайній необхідності небезпека з одного правоохоронного інтересу переноситься на інший.
При необхідній обороні не вимагається таких обов‘язкових для крайньої необхідності умов, як неможливість усунення небезпеки іншим способом, крім як шляхом заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернена [5].
Якщо з‘ясується, що загрожучої небезпеки можна було уникнути, наприклад, сховатися, втекти, то крайньої необхідності не буде. При необхідній обороні така умова не ставиться.
З точки зору необхідної оборони заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і навіть смерті особі, яка посягала на здоров‘я громадянина чи статеву свободу жінки, може бути правомірним, а з погляду крайньої необхідності такі заходи захисту не можуть бути визнані правомірними.
Закон визначає поняття перевищення меж необхідної оборони і передбачає за нього кримінальну відповідальність, а поняття перевищення меж крайньої необхідності і відповідальності за нього не передбачає. Мова йде лише про відсутність стану крайньої необхідності, але не про перевищення її частини.
Згідно ст. 445 Цивільного кодексу України шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності, повинна відшкодувати особа, яка її вчинила. Враховуючи обставини справи, суд може покласти обов‘язки її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що заподіяла шкоду, або звільнити від такого відшкодування повністю чи частково [23,ст.77].
Висновки
Під час написання курсової роботи на тему «Крайня необхідність» я розглянув такі питання:
1) Які стосуються поняття і ознак крайньої необхідності. Поняття крайньої необхідності чітко визначено законодавством у ст. 39 ККУ - це заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі, також сусп. і держ. Інтересам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Що ж до ознак, які характеризують крайню необхідність, вони походять від самого поняття крайньої необхідності, тож слід виділити чотири основні ознаки, характеризуючи інститут крайньої необхідності. Перша ознака проявляється у заподіянні шкоди охоронюваним законом інтересам. Друга ознака не злочинності дій з усунення небезпеки становить своєчасність. Третя ознака не злочинності дій з усунення небезпеки полягає у вимозі, що загроза суспільним відносинам не бути усунута інакше, як шляхом заподіяння шкоди іншим право охоронюваним інтересам. Четверта ознака не злочинності дій з усунення загрози полягає у тому, що заподіяна шкода повинна бути менша, ніж відвернена.
2) Які стосуються умов правомірності крайньої необхідності і необхідної самооборони й перевищення меж крайньої необхідності. Це питання слід зазначити умови правомірності заподіяння шкоди, адже за відсутності хоча б однієї з цих умов - настає кримінальна відповідальність. Ці умови такі:
- мусить бути загроза законним прав і інтересам (життя, здоров'ю, власності тощо.);
- може бути джерело загрози: дії іншої особи, в тому числі і протиправні, теракт, епідемія, хвороба, стихійні лиха;
- наявність загрози;
- реальність;
- неможливість уникнути загрози без заподіяння шкоди;
- шкода причиняется не тим, хто створив загрозу, а третім особам;
- заподіяний шкода повинна бути менша за відвернену;
- не повинно бути перевищення меж крайньої необхідності.
У разі перевищення меж крайньої необхідності кримінальна відповідальність настає відповідно до ч. 2 ст. 39 ККУ.
3) Які стосуються розгляду різниці між крайньою необхідністю та необхідною обороною. Необхідно розрізняти крайню необхідність від необхідної оборони для того, щоб правильно кваліфікувати злочин. Попри те, що між ними багато спільного, існує низка відмінностей:
І. Необхідно оборона:
1. Є особа, що зазіхає на охоронювані законом, права та інтереси особи, суспільства, держави.
2. Шкода, яка усуває небезпеку повинна заподіюватись тому, хто посягає.
3. Шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
ІІ. Крайня необхідність:
1. Загрозлива небезпека будь-якого виду, яка загрожує особі, чи охоронюваним сусп. і держ. інтересам.
2. шкода наноситься третім особам.
3. Нанесена шкода повинна бути менша ніж відвернена.
4. Неможливість усунути шкоду іншими способами, які не наносять шкоди.
Якщо подивитись на початок моєї роботи, то можна побачити, що я поставив певні завдання для того щоб краще розібратися в цьому, дуже актуальному в наш час, питанні і винести для себе певні знання на майбутнє. А саме такі завдання:
1) детальне вивчення усіх умов правомірності дій, що виключають злочинність діяння, зокрема, крайньої необхідності та необхідної самооборони;
2) аналіз судової практики;
3) встановлення різниці між крайньою необхідністю й необхідною обороною;
4) детальний розгляд і вивчення відповідальності за перевищення умов крайньої необхідності.
Що ж, я вважаю, що в своїй роботі я виконав усі завдання, які були мною ж і поставлені. За допомогою цього я зміг дізнатися про особливості стану крайньої необхідності, а також необхідної оборони, зрозумів, що між є чітко визначені відмінності, не дивлячись на всю схожість, що дає мені змогу краще орієнтуватись у правових питаннях пов'язаних з цими станами.
Список використаних джерел
Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К. − Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002.
Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. Посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.
Кримінальний Кодекс України від 15 вересня 2008 року. – К.: Вид. Паливода А. В.
Кримінальне право України. Загальна частина /Відп. ред. Я.Ю. Кондрат'єв – К.: Правові джерела, 2002 .
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. − К.: А.С.К., 2007.
Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / За заг. ред. В. Т. Маляренка; Упорядник П. П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007.
Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е видання, перероблене та доповнене) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008.
Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (IX–XX ст.) : навч. посіб. / І. Й. Бойко. – Л. : ЛНУ ім. І.Франка, 2013.
Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Р. В. Вереша. – 2-ге вид. – К. : Центр учб. л-ри, 2012. – 320 с.
Діордіца І. В. Кримінальне право України / І. В. Діордіца. – К. : Вид. О. С. Ліпкан, 2010.
Киричко В. М. Практичний посібник з кримінального права України / В. М. Киричко. – Х. : ФІНН, 2010. – 720 с.
Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / за ред.: В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-е вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010
Яценко С. С. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав : навч. посіб. / С. С. Яценко. – К. : Дакор, 2013.
Актуальні проблеми кримінального права (пам’яті професора П. П. Михайленка) : тези доп. V міжвуз. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 21 листоп. 2014 р.) *Текст+ / ред. кол. : В. В. Чернєй, М.В. Костицький С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2014
Кримінальне право України : Загальна частина : Підручник / Алієва О.М., Гаврильченко Л. К., Гончар Т.О. та ін. ; за заг. ред. Стрельцова Є.Л. – [4-е вид., перероб. і доповн.]. – Х. : Одіссей, 2009
Александров Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. / Александров Ю.В., Антипов В.І, Володько М.В. – К. : Правові джерела, 2002.
Мочкош Я. Необхідна оборона в кримінальному праві України: від ідеї до реальності / Я. Мочкош // Право України. – 2006
Гусар Л.В. Поняття меж необхідної оборони / Л.В. Гусар // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005.
Антонов В.Ф. Крайня необхідність в Кримінальному праві України//В.Ф. Антонов// − М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2005.
Лісова Н. Місце крайньої необхідності у системі обставин, що виключають злочинність діяння //Н. Лісова// Вісник прокуратури. – 2006.
Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко та ін. – Т. 7 : Кримінальне право. Кримінальний процес / Відп. ред. О.М. Костенко. − К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2004
Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. – К. : Знання, 2005.
Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К. : Атіка, 2001.