Ім'я файлу: Сас Богдан ПЦБ-180 Реферат з Історії України.docx
Розширення: docx
Розмір: 523кб.
Дата: 14.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
Звіт з практичної №4 Булін В'ячеслав 11-ЕІ.docx
інформатика.pptx


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра філософії , політології та права

РЕФЕРАТ

на тему: «Козацтво провідна сила національно визвольної боротьби українського народу»

Виконав:

Студент ПЦБ 180

Сас Б.О.

№з/к 21010

Перевірила:

Коробчук А. С.

Одеса 2022

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................... ............................................ 3

РОЗДІЛ 1. Український визвольний рух ................................. ...................................... 4

РОЗДІЛ 2. Богдан Хмельницький ................................. .................................................. 7

2.1. Характеристика політичної діяльності……………………………………………..7

2.2 Розбіжності між козаками ............................................................................................. 9

2.3 Головна мета Хмельницького ................... ........................................................... 10

РОЗДІЛ 3. Громадянська війна й розпад козацької України на дві Гетьманщини ....12

ВИСНОВКИ..... ................................................................................................. 15

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ......................................... 16


ВСТУП

Козаки та селянство стали рушійною силою української революції. Під впливом перших збройних перемог до визвольного руху приєдналися козацька реєстрова старшина, частина українського дворянства, заможна буржуазія, православне духовенство, що перетворило цей рух на всенародне. Всі верстви, що брали участь у ньому, прагнули звільнитися від польського панування, та їх соціально-економічні та політичні мотиви були однаковими, а різними. Селянство, низи козацтва та буржуазія прагнули зруйнувати феодальні порядки, а українське дворянство та реєстрова старшина обмежувалися завданнями національно-визвольного характеру. їх підтримували вищі класи буржуазії та духовенства.

Однією з особливостей революції був небувалий розмах козацтва. Козача держава приваблювала землеробів, ремісників та інші класи, надаючи певні привілеї у землеволодінні, користуванні млинами тощо. Тому багато хто хотів «покозачитися». Водночас, періодично відбувалися «чистки козаків».

РОЗДІЛ 1.

УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

Український визвольний рух набирав обертів наприкінці лютого — на початку березня 1648 р., охопивши південь Києва та Брацлав. У травні воно переросло в масове антифеодальне повстання, що перекинулося на східні, центральні та західні землі, а наприкінці липня переросло у селянську війну під гаслом «змішування ворожої крові в полі з жовтим піском». За деякими даними, гетьман навіть мав намір притягти до відповідальності полковника Максима Кривоноса за надмірну жорстокість козаків його полку щодо жителів польських та єврейських громад. До таких же жорстоких дій вдавався й інший бік, про що свідчить універсал коронного гетьмана Миколи Потоцького (лютий 1648 р.), в якому він погрожував пограбувати все майно повсталих та масово знищити їхні сім'ї. Незважаючи на грабіжницький і розбійницький характер боротьби, жорстокість, що досягала крайніх меж, суть її зводилася до ліквідації моделі суспільно-економічних відносин, що склалася, набуття особистої свободи і встановлення вільної (фермерського типу) власності на землю і т.д.

Національна революція була викликана комплексом політичних, соціальних, економічних, духовних і культурних протиріч, що накопичилися в середині 17 ст. у суспільному житті Речі Посполитої, до складу якої після Люблінської унії 1569 р. увійшла переважна більшість етнічних українських земель. Еліта Речі Посполитої намагалася не допустити відродження українського державного життя. З цією метою вона не визнавала «руський політичний народ» рівним у правах з польським і литовським, всіляко сприяла окатоличенню та полонізації його аристократії та шляхти. Здійснювався курс на ліквідацію православ’я та утвердження католицизму. Хоча в 1632-1633 роках виборчий і коронаційний сейми та польський король Владислав IV Ваза розробили і затвердили «Пункт умиротворення руського народу», які легалізували та узаконили існування православної церкви та її ієрархії. та посади в міській владі. Церкви і монастирі були закриті. Широкого поширення набуло приниження релігійних почуттів віруючих; випадки примусового повернення до греко-католицтва були нерідкі. Вживалися дискримінаційні заходи щодо української мови, гальмувався розвиток освіти.

Нехтування правами більшості українців викликало їх опір, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку їхньої національної свідомості. У 1620-1630-х роках. у суспільно-політичній думці українці чіткіше усвідомлюють себе як окрему етнічну спільноту від сусідніх. Водночас стала чіткіше проступати національна сутність релігійних конфліктів, національна мотивація козацьких повстань; На півдні України інтенсивно формувався відмінно інший психологічний тип особистості, для якого свобода була основою способу життя, мислення та поведінки. Відбулося формування нової соціальної позиції – українського козацтва, готового зі зброєю в руках захищати свої «права і вольності». Саме в його середовищі народилася ідея перетворення Війська Запорізького на територіально-політичний орган у складі Речі Посполитої.

Загострилися протиріччя і в соціально-економічній сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати «лицарські» права і привілеї козаків, а з 1638 р. намагалася ліквідувати її як маєток. Інтенсивний розвиток сільського господарства призвів до неухильного збільшення в західних, центральних і північних областях України барщини (3-6 днів на тиждень), повинностей і податків, розкуркулення селян, їх закріпачення. Крайні межі дійшли до знущань над орендарями (серед останніх досить виразним був іноетнічний елемент). У 1630-1640-х роках. почастішали спроби поширити кріпацтво та фермерське господарство на південні та східні регіони, більшість населення яких ще були відносно вільними селянами та козаками, які були готові загинути, захищаючи свої права і свободи.

Анонімний автор хроніки подій 1646-1655 рр. зауважував, що основною причиною „війни з козаками" було їх гноблення до таких меж, що навіть „дітей не можна було хрестити без згоди жидів-орендарів, яким жадібні пани віддали в оренду джерела прибутків шкідливі і надумані (козакам)" [1, ст. 9]





Рис. 1.1 Український визвольний рух




Рис. 1.2 Битва козаків

РОЗДІЛ 2.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

2.1. Характеристика політичної діяльності

Б. Хмельницький на першому етапі боротьби досить обережно ставився до гасла юридично незалежної козацької України, виходячи насамперед із тогочасних політичних правил та реального місця Війська Запорізького у європейському світоустрої. У той самий час, факт вільного вибору суверена (правителя), він визнавав майже незалежний статус. У його політичній програмі поєднувалися традиційні та новаторські ідеї, засновані на синтезі охлократичної демократії, авторитаризму та релігійного відродження православ'я.


Хмельницький Богдан (бл. 1595–1657) — гетьман Війська Запорозького, видатний український політичний та державний діяч, воєначальник. Він народився на хуторі Суботнім у сім'ї чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Навчався у Київському братському училищі, Ярославському (Львівському) колегіумі. Він знав польську, латину, турецьку та татарську мови. В юності брав участь у козацьких походах проти турків та татар, озброєних повстаннях проти Речі Посполитої. Він був обраний до посольств, які вели переговори з польським королем про ослаблення гніту, і французькі посли про наймання козаків на службу королю Франції. У 1647 р. він із сином Тимошем прибув до Запоріжжя, а у 1648 р. був обраний гетьманом на Козачій Раді.

Рис. 2.1 Богдан Хмельницький

У тому ж році під його керівництвом розпочалася національно-визвольна війна проти Польщі. Для ефективних військових дій проти Речі Посполитої він був змушений шукати союзників - укладав військово-політичні договори із Трансільванією, Туреччиною, Московською імперією. Займався створенням Українського козачого війська, державним будівництвом: запровадив положення «Про влаштування Війська Запорізького», козацько-адміністративно-територіальний устрій, надавав значення зміцненню кордонів, інтенсифікації зовнішніх зв'язків. У складному геополітичному становищі держави Хмельницький змушений був укласти Переяславський військово-політичний союз із Підмосков'ям. Але після цього намагався зміцнити суверенітет української держави. Він помер у 1657 році і був похований у Суботові.

У тодішній ситуації кожна держава була якоюсь корпорацією зі своєю внутрішньою ієрархією, відносно автономну, але внутрішньо конфліктну соціальну групу. Водночас, соціальний конфлікт в українському суспільстві назрівав давно. Саме масовий рух усіх верств проти економічного, соціального, політичного, національного та релігійного гніту довело, що рушійною силою історії є народ («дух цілого»).

Козаки, які стали вождем національно-визвольної боротьби і активно зародки національної державності, що формували, встигли в 1648 р. в узагальненому і розпливчастому вигляді розвинути тільки ідею обмеженої автономії. У козачій ментальності, як і раніше, переважали соціальні та релігійні інтереси (прагнення бути рівноправним із дворянством, захищати православну віру) над національними та політичними. Таким чином, ні Б. Хмельницький, ні його сподвижники, піднявши на початку 1648 р. повстання, яке переросло у національно-визвольну війну, не мали реальної програми створення незалежної Української держави, що трагічно позначилося на результатах цієї боротьби.

Влітку 1648 р. більшість офіцерів і козаків ще не усвідомлювали необхідності досягнення автономії, і були готові прийняти диктат Речі Посполитої у разі скасування Указу в 1638 р. про наміри козаків поважати лише давні права та свободи і в жодному разі «привласнювати державі його царську милість». та Речі Посполиту». Про це свідчить той факт, що українське посольство, направлене до Варшави на початку червня, не мало повноважень домагатися автономії.

Дещо пізніше анонімний автор „Дискурсу про сучасну війну козацьку чи хлопську" застерігав правлячі кола Польщі, що боротьба українців може призвести до того, що вони „повністю виб'ються з підданства Корони Польської і собі створять нову козацьку Річ Посполиту чи Руське Князівство"[2, ст. 6-9]

2.2 Розбіжності між козаками

Існували серйозні розбіжності між окремими козацькими полками, яких нараховувалося по-різному від 16 до 36, головним чином через специфічне становище шляхти. За даними 1649 р., у 40 475 козаках було 1324 шляхтичі. Корінними полками вважалися Чигиринська, Білоцерківська, Переяславська, Корсунська, Канівська, Черкаська та східна сотня Києва. До новостворених козацьких шляхетських полків входили Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський, Стародубський. На Запорізькій Січі орієнтувалися полки Полтавський, Гадяцький, Миргородський, Лубенський, частини Уманської та південної сотні Чигиринської. Склад шляхетського козацького полку був таким: Брацлавська, частина Київської (на базі Овруцького полку) в західній сотні Уманської. Північно-Східний Український полк займав особливу позицію з багатьох політичних питань.

Незважаючи на групову боротьбу всередині козацтва, створювалися впливові роди, які боролися за вплив на гетьмана. Б. Хмельницький намагався підірвати геополітичну систему, в якій домінували держави, які здобули владу в козацькій Україні в Молдові. . та Валахії. Проте козацька Україна ще не могла відігравати роль імперської структури, тим більше, що Росія, Швеція, Польща та Туреччина воювали за ці землі в Балтійському Причорномор’ї.

У Визвольній війні козаки поступово відмовлялися підтримувати кандидатів Речі Посполитої на престол та їхніх союзників проти шляхти та шляхти в надії, що вдячний монарх задовольнить його станові та релігійні потреби. Б. Хмельницький по-новому підходить до визначення цілей боротьби, переосмислює уроки походу 1648 року. У 1649 р. він уперше в українській суспільно-політичній думці чітко сформулював ідею національної держави. За словами М. Грушевського, з початку 1649 р. програма незалежності України від Польщі не покидала голову гетьмана. У лютому 1649 р. під час переговорів з тодішнім київським намісником і представником польського уряду Адамом Кесілем неодноразово наголошував на своєму намірі «звільнити з неволі весь російський народ... і вигнати всю Росію та Україну з їхніх земель». . Більше того, всі етнічні українські землі «у Львові та Галичі» увійшли до складу держави.

2.3 Головна мета Хмельницького

Хмельницький почав реалізовувати спадкові права Української держави на територіальну спадщину Київської Русі, що входила до складу Речі Посполитої. Ми їх не хочемо. Отже, під час походу українського війська в червні 1649 р. він уже мав чітку мету побудувати незалежну Російську державу від Перемишля до московського кордону. Однак це не означає, що його політична програма єдина. Хмельницький також відстоював біполярну модель союзу з Кримом, не відмовлявся шукати підтримки московського царя, намагався відновити політичний діалог з Польщею – союз з Росією, Швецією та Туреччиною.

Так було вперше сформульовано ідею створення національної держави (хоч на обмеженій території і залежної від Польщі). Під цим впливом серед шляхти почали поширюватися відомості про наміри Б. Хмельницького відновити Українську державу й проголосити себе її монархом.[3 , ст. 225]

У січні 1649 р. нову політику гетьмана схвалив патріарх Єрусалимський Паїсій (не без зусиль Б. Хмельницького), який відбув до Москви з козацьким конвоєм. Государю" підпорядковувався Зафорозян. Гетьман перебував під впливом і київських церковних діячів (крім київських підданих, які в принципі засуджували заколот). Якщо боротьба з заколотниками освячується католицькою державою в особі Папи, то патріарх Паїсій пропонував Україна.

Під терміном «гетьманщина» слід розуміти козацьку систему управління, яку юридично визнано Польщею у серпні 1649 року. Території трьох держав, у яких розширилася гетьманська влада: Києва, Брацлава та Чернігова, називалися Гетьманщиною. За Зборівським договором цар визначив козацько-українські кордони: Дністер Ямпіль — Брацлав — Вінниця — Погребище — Паволоч, Коростишев — Горностайпіль – Димер – Дніпро – Остер – Чернігів – Ніжин –Ромни. Столицею Гетьманщини вважався Чигирин, пізніше Глухів та Батурин. Гетьманщина, або держава Війська Запорізького має свій герб. Герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі, шашкою та списом тримали на землі поряд із козаком. Подібними були печатки Війська Запорізького.

На той час Україна не мала єдиного прапора. Наприклад, січовий прапор (прапор) був червоним (малиновим), з одного боку, що зображував у білому кольорі архангела Михайла, з другого боку, білий хрест, оточений небесними світилами. Прапор полку був різних кольорів, переважали малиновий, червоний, синій та жовтий.

На початку 1649 р. універсальна теза В. Хмельницького про особисті образи з причин протистояння дворянству поступалася тезою про боротьбу за право православної віри захищати усі верстви українського населення. На Переяславських переговорах із польською делегацією у лютому 1649 р. гетьман сказав:

Для полегшення переходу землі в селянську власність Б. Хмельницький передбачав поступовий перехід від кріпосного права до натуральної та грошової оренди, але цей намір не був реалізований через опір офіцерства, який раніше поспішав заповнити соціальну нішу. Окупований польсько-литовською та католицькою українсько-білоруською верхівкою. Тому наявність безоплатної робочої сили не співпадало з рівнем економічного світогляду козацької верхівки. Офіцери, які вважали привілейоване становище козаків своєрідною платою за усунення польського дворянського панування, висловлювали невдоволення гетьманськими розпорядженнями над так званими територіями, які, на її думку, були незначними. Б. Хмельницький лише найкращих козаків нагороджував вітряками, фермами, будинками та селами.
РОЗДІЛ 3

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА Й РОЗПАД КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНИ НА ДВІ ГЕТЬМАНЩИНИ

Скориставшись недосвідченістю Ю. Хмельницького, І. Виговський усунув його від влади на початку вересня, а у жовтні 1657 р. на Корсунському соборі обрав себе гетьманом. Якщо його зовнішня політика зміцнювала міжнародне становище держави, ігнорування соціально-економічних завоювань суспільства та козацтва, традиційних права і свободи козаків, загравання зі старшинами та ослаблення прерогатив гетьманського уряду викликало (у листопаді 1657 р.) потужний опозиційний суспільно-політичний рух. Його очолили січові старшини (намагалися добитися керівної політичної ролі Запоріжжя у козацькій Україні) та полтавський полковник М. Пушкар (надіялися перехопити гетьманську булаву). Рушійною силою були козаки, козаки Полтавського полку, знедолені козаки та суспільство. Внаслідок непрямої підтримки московського уряду та прорахунків гетьмана у березні 1658 р. масштабний протест переріс у громадянську війну. Запобігти його розвитку не вдалося ні внаслідок розгрому повстанського війська під Полтавою 31 травня (10 червня) 1658 р. І. Виговським, ні репресіями проти опозиційно налаштованого офіцерства та населення.

Попри домовленість Москва проводила політику обмеження державної самостійності козацької України, що призвело до формування серед населення «проросійської партії». заставу від Старого Бихова та Чауса. У липні 1658 р. на Україну вступило московське військо князя Г. Ромоданівського. У пошуках союзників І. Виговський у лютому 1658 р. уклав договір із Кримом і вступив у переговори з Річчю Посполитою. Вони завершилися підписанням 6 (16) вересня 1658 року Гадяцького договору, який передбачав розрив відносин із Московією та повернення козацької України у вигляді Князівства Руського до складу Речі Посполитої. Почалася українсько-московська війна, яка тривала до серпня 1659 р. Союзні українсько-кримські війська у битві під Конотопом 28 червня (8 липня) 1659 р. завдали поразки московському війську. Проте закріпити успіх не вдалося. Невдоволені обмеженням Варшави умов Гадяцького договору, козаки змусили гетьмана припинити бойові дії та передати булаву Ю. Хмельницькому у вересні. Скориставшись зміною влади, московська армія князя О. Трубецького зайняла Лівобережжя. 17 жовтня 1659 р. було підписано Переяславські статті, що перетворили Козацьку Україну на автономну частину Московського князівства. Невдоволений їх змістом, офіцер пішов на укладання Чуднівського договору 7 жовтня 1660 р. з Річчю Посполитою, яка в основному оновлювала умови Гадяцького договору 1658 р. Частина лівобережного старшини на чолі з Я. Сомком, спираючись на підтримку Московської Я. Хмельницького. Громадянська війна набирала нового розмаху. Зазнавши невдачі у своїх спробах підпорядкувати собі Лівобережжя, Ю. Хмельницький склав булаву на початку 1663 р. Гетьманом став П. Тетеря. Прагнучи посилити контроль над Лівобережжям, Москва збиралася створити тут окрему гетьманщину, підтримавши претендентів на булаву кішського отамана І. Брюховецького. Чорна рада, скликана у Ніжині 18 (28) червня 1663 р., обрала його гетьманом. Таким чином, громадсько-політична боротьба розколола козацьку Україну на дві державні освіти.



Рис. 3.1 Громадянська війна

Аналіз політичної діяльності українського гетьмана протягом першої половини 1649 р., зокрема змісту його переговорів з посольствами Польщі (лютий) і Московії (квітень) дозволяє висловити міркування, що саме у цей час відбувається розробка ним основних принципів української державної ідеї. Його намагання в кінці 1648 – на початку 1649 рр. одержати військову допомогу з боку Московії й Трансільванії свідчили: він не сподівався, що переговори з поляками можуть задовільнити політичну програму автономізації чи федералізму. Польські комісари по дорозі до Переяслава були стурбовані чутками, що Б. Хмельницький добиватиметься для Війська Запорозького та Туґай-бея виділення „окремих провінцій"[4, 1-3]

ВИСНОВКИ

Таким чином, козаки були важливою частиною еволюції українського суспільства пізнього Середньовіччя та початку нової ери. В умовах іноземного панування вона захищала український етнос від загрози фізичного знищення та духовної асиміляції. У XVII в. Козаки відродили Українську державу як правонаступницю Княжої Русі та вплинули на формування національної самосвідомості українців.

Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького, і 6 серпня 1657 р. він помер. Богдан Хмельницький увійшов до історії українського народу як видатний військовий та політичний діяч. Головним його досягненням було, мабуть, те, що він зумів об'єднати навколо великої справи національного визволення різні верстви населення, сформулював наріжні камені національно-державної ідеї.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. Але приєднання до російського протекторату, з одного боку, сприяло національно-культурному та релігійному відродженню, а з іншого - спричинило спочатку обмеження, а потім повну ліквідацію автономії України.

Список джерел та літератури

1. Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. (далі — ДОВ). – К., 1965. – С.9.

2. Охман-Станішевська С. Політичні твори часів правління Яна Казімежа Вази 1648-1668. Публіцистика-excorbitancye-проекти-меморіали. – Варшава та ін., 1989. – Т.І. - С.6-9.

3. Крип'якевич 1.П. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С.225

4. ЦДІА України у Києві. Ф.1230. ст.1-3.

5. Бойко О. Д. Українська національна революція: причини, характер, періодизація

6.  Інститут історії України НАН України.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас