Козачинський Мануїл Олександрович (Михайло)

(1699–1755) Учений-гуманіст, педагог, письменник і культурно-освітній діяч

• Першим у вітчизняній науковій літературі він називав людську душу свідомістю ; вказував на той факт, що цілеспрямована діяльність людини взагалі й виховна зокрема різняться від інстинктивних дій тварин тим, що людина, перш ніж щось зробити, усвідомлює мету дії і засоби, необхідні для її реалізації, причому пізнає зв’язки між метою й засобами. Так само й виховання людини має спиратися на чітко визначену мету й користуватися відповідним чином дібраними засобами, які дають змогу цю мету реалізувати. Отже, вчений обстоював думку про те, що природа людини полягає в цілеспрямованій діяльності.

• Людський зародок несе в собі, переконаний просвітитель, тільки «потенції» розумової діяльності. У процесі подальшої взаємодії дитини з оточенням через повторення розумових актів з таких потенцій формуються навички, а потім і здатність, тобто потенції досконаліші, які виявляються в щораз легше виконуваних діях. Інтелект як потенція, та інтелект як здатність, удосконалена через навички — це не те саме. Завдяки навичкам виникає «друга природа» людини, яка разом із «загальною природою людини» становить одне індивідуальне ціле, або особистість. Таким чином, розвивається особистість людини й одночасно активізуються розумові процеси.

• Він вважав риси, які характеризують особистість, не чимось готовим, природженим, а таким, що виростає з природи людини в процесі її виховання, діяльності та самовиховання. Індивідуальні особливості, що становлять особистість людини, не є, на його думку, простою механічною сукупністю. Суперечливі властивості, що виникають у процесі виховання й діяльності, взаємно знищують одна одну, інші підтримують одна одну й таким чином виникає певна їхня структура. У своєму курсі етики вчений називав ці властивості звичками, розуміючи під останнім слід, залишений у людині частим повторенням вольових дій, або навичками волі, що є схильністю до дій, спрямованих на досягнення блага й уникнення лиха. Що є справжнім благом чи лихом і як домогтися блага або ухилитися від лиха, людина дізнається на власному досвіді або на підставі суспільного досвіду інших, який передається за допомогою освіти й виховання. Стійкі схильності до дій, спрямованих на досягнення блага й уникнення лиха, Михайло Козачинський називав чеснотами або доброчинностями ; на досягнення уявного блага, яке на ділі буває справжнім лихом, або навіть для досягнення і справжнього блага, але шкідливим для суспільства способом — пороками.

• Перша — це знати практично, що таке благо і як його раціонально досягти, що таке лихо і як його найкраще уникнути. Навчаючись цього, людина набуває знання, яке і стає першою стійкою рисою її характеру, робить розсудливою. Друга трудність полягає в тому, що людина, прямуючи до блага, не повинна шкодити інтересам інших, руйнуючи, таким чином, суспільні зв’язки. Цю трудність вона перемагає, якщо в неї виховується звичка «віддавати кожному своє», або справедливість. Третя трудність — це «зберігання міри», оскільки «є міра в предметах і є, нарешті, певні межі, по той бік яких… не може існувати правильне». Коли людська діяльність переходить ці межі, благо перетворюється на зло. Виходом є виховання поміркованості, тобто звички утримуватися від переходу меж блага, що їх пізнала розсудливість. Четверта трудність, яку необхідно побороти в прямуванні до блага, є страх перед такою боротьбою. У процесі подолання страху в людини виробляється така риса характеру, яка називається хоробрістю.

Джерела

• 1. Козачинський М. Мистецтво риторики у чотирьох книгах іллірико-ретійській молоді, викладене і витлумачене вперше у славено-латинському Карловецькому колегіумі… Бєлград, 1735 // ІР НБУВ ; 2. Cozathinsci M. Cursus philosophicus… К., 1739 // ІР НБУВ ; 3. Cozathinsci M. Philosophia Aristotelica… К., 1743 // ІР НБУВ ; 4. Козачинський М. Благоутробіє Марка Аврелія Антоніна кесаря римськаго… К., 1744 ; 5. Козачинський М. На тріумфальних дієво-печерних воротах, до ангела держащего хартію. К., 1744 ; 6. Козачинський М. Філософія Аристотелева по умствованію парипатетиков изданная… Л., 1745 ; 7. Козачинський М. Радостныя чувствования муз. К., 1796 ; 8. Козачинський М. Трагедіа, сиреч печалная повесть о смерти последняго царя сербскаго Уроша П’ятого и о паденіи Сербскаго царства. Буда, 1798.