Ім'я файлу: 3 (Автосохраненный).docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 16.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
суспільне довкілля.docx
Документ Microsoft Word.docx

Практична робота № 3.

 

Тема: Історія розвитку зоопсихології та порівняльної психології.

 

Мета:знайомство з історією виникнення, основними поняттями, концепціями, специфікою вивчення поведінки тварин в етології.

 

План

1. Характеристика поглядів на еволюцію психіки Р. Декарта, Б.Спінози та Г.В.Ф. Гегеля.

2. Характеристика основних напрямів у вивченні поведінки тварин (порівняльна психологія, біхевіоризм, гештальтпсихологія, етологія, зоопсихологія та інші).

3. Біологічний та психологічний напрям у вивченні психіки тварин.

4. Характеристика основних напрямів у розвитку зоопсихології та порівняльної психології в Україні та за кордоном (В.Вагнер, Н.Н.Ладигіна-Котс).

5. Теоретичні проблеми сучасної зоопсихології та порівняльної психології.

6. Зоопсихологічні та порівняльно-психологічні дослідження у Україні та світі (В.А.Вагнер, Н.Н Ладигіна-Котс та інші).

Відповідь:

1. Р. Декарта (1596-1650), родоначальника нової науки, який виступив з вимогою перегляду всієї минулої традиції, ввів критерій для виокремлення психіки з арістотелівського вчення про душу, що існувало доти. Психіку почали розуміти як внутрішній світ людини, відкритий самоспостереженню, який має особливе - духовне буття, на противагу тілу і всьому зовнішньому матеріальному світові. їх абсолютна різнорідність - головний пункт учення Декарта.

Переконавшись у тому, що у філософії та інших науках немає якогось надійного підґрунтя, Декарт вибирає як перший крок на шляху до істини сумнів у всьому, з приводу чого можна виявити щонайменшу підозру в недостовірності.

За висновком про існування суб'єкта, що пізнає, Декарт приступає до визначення сутності "Я".

Якщо відокремити все сумнівне, що характеризує людину, то не залишиться нічого, крім самого сумніву. Але сумнів - акт мислення. Отже, від сутності "Я" невіддільне тільки мислення.

2. В даний час польові спостереження є невід'ємною частиною будь-якого повноцінного зоологічного дослідження з біології виду. Дослідження поведінки тварин в природі ведуться в різних напрямках. В одних випадках вивчається якась частина поведінкового комплексу, наприклад агресивна поведінка, міграції, гнездостроітельная або гарматна діяльність, в інших, навпаки, вивчається весь комплекс поведінки одного виду. Подібні дослідження можуть стосуватися одного виду або носити порівняльний характер і торкатися різні таксономічні групи. Багато робіт, присвячених поведінки, пов'язане з комплексним вивченням популяцій і відбуваються в них процесів.

Найбільш складною виявляється проблема фізіологічного аналізу поведінки, що спостерігається безпосередньо в природній обстановці. Тут, як правило, дослідник стикається не тільки з впливом великої кількості факторів середовища і умов життя, але і з неоднорідною за генетичним складом популяцією виду, зі значною індивідуальною мінливістю у окремих її представників. Роботи, що проводяться в природі, виявляються результативними лише за умови гарної технічної оснащеності експериментаторів. Тому велика частка даних досліджень здійснюється в умовах лише наближених до природних, а також на приручених тварин, вирощених в штучних умовах.

У процесі подібних досліджень вивчено поведінку багатьох видів тварин. Ці роботи істотно розширили спектр вивчених видів і таксономічних груп.

Специфічним напрямком досліджень є вивчення комунікативних процесів.Робота в цьому напрямку дає важливі теоретичні результати, а також відкриває нові перспективи управління поведінкою тварин. Зовсім особливе місце займає проблема мови тварин, що включає в себе комплексне вивчення всіх видів комунікацій, які є його складовими. Дослідження, присвячені цій темі, проводяться як в природній, так і в лабораторній обстановці. Особливу частину мовної проблеми становлять роботи, присвячені навчанню тварин мов-посередників. Такі роботи ведуться головним чином в лабораторних умовах і будуть розглянуті нами трохи пізніше.

Ще одним напрямком у вивченні поведінки стали дослідження добових ритмів активності тварин.Вивчено вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на добовий ритм активності. Встановлено загальні властивості добового ритму різних таксономічних груп: ендогенні - зв'язок з усією організацією тваринного; інерційність - збереження ритму деякий час після зміни зовнішніх умов; лабільність, адаптивність. Виявилося, наприклад, що світло є головним синхронизирующим фактором, а температура, вітер, опади надають десінхронізірующее вплив.

Було показано, що інстинктивне поведінка значною мірою залежить від сезонних ритмів, які сприяють певній періодичності життєвих процесів тварини, наприклад, розмноженню, міграцій, запасання корму і т.д. На прояв деяких інстинктивних дій у ряду видів тварин впливають сонячні, місячні і інші біологічні ритми.

У вивченні поведінки тварин в природі велике місце приділяється таким питанням, як структура популяцій, типи популяцій, внутріпопуляціонной і внутрішньо групові відносини, еволюція популяцій і роль популяцій в еволюції. Великий внесок у вивчення структури популяцій тварин внесли такі корифеї вітчизняної зоології, як Η. П. Наумов (1902-1987) і І. А. Шилов (1921-2001).

Η. П. Наумов показав, що підтримка складної системи внутрішньовидових угруповань, а також управління їх динамікою забезпечується за допомогою системи каналів комунікацій і створюваного тваринами сигнального біологічного поля, що має величезне інформаційне значення для всіх організмів, що населяють даний біогеоценоз.

І. А. Шилов з усього різноманіття просторово-екологічної структури популяції виділяє два основних принципи побудови, що відрізняються способом використання території. Видам, провідним осілий спосіб життя, притаманний інтенсивний тип використання простору. Для тих видів, які ведуть кочовий спосіб життя, характерний екстенсивний тип використання території. Обидва типи використання території можна в свою чергу диференціювати на більш дрібні класи, кожен з яких характеризується абсолютно особливими внутрішньогрупових відносинами. Така класифікація популяцій виявляється досить корисною для вивчення соціальної поведінки тварин.

Безліч проведених робіт стосується внутріпопуляціон- них взаємин у представників різних видів. Подібні дослідження проводилися на тварин різних таксономічних груп, але найбільш традиційними з них були і продовжують залишатися гризуни.

Найчастіше роботи проводяться на тварин, поміщених в штучні, наближені до природних умови. У деяких випадках дослідникам вдавалося поєднувати роботу в таких умовах з спостереженнями в природі.

3. и розгляда-ли маніпуляційні ігри лише на прикладі одного виду хижих ссавців (лисиці), у якого, проте, ця активність розвинута слаб­ше, ніж у багатьох інших представників цього ряду, особливо якщо мати на увазі ведмедів, єнотів і кішок. У цих тварин від­значені ще разючіші якісні перетворення, оскільки вони воло-діють набагато більш мультифункціональними передніми кін-цівками, ніж псові. Більшість маніпуляцій виконується лисицею подібно іншим псовим тільки щелепним апаратом, тому що псові мають олігофункціональні (“оліго” — мало) кінцівки, пристосо-вані до швидкого тривалого бігу. У цих умовах ротовий апарат зберігає значною мірою додаткові рухові функції, які, напри­клад, у ведмедів властиві переднім кінцівкам. По-іншому вияв-ляється в іграх спеціалізація передніх кінцівок у борсука. За даними Мєшкової, ці кінцівки беруть участь здебільшого в іг-рових діях борсученят, аніж у дитинчат псових. Це пов’язано зі специфікою харчування борсука за нормального способу жит-тя малорухомою їжею. У житті дорослих борсуків велику роль відіграють такі форми маніпулювання, як риття і транспорту-вання ґрунту передніми кінцівками, згрібання ними підстилко-вого матеріалу тощо. Такі дії і розвиваються в іграх борсученят із предметами.

Дуже одноманітними є маніпуляційні ігри в дитинчат ко-питних. Нечисленні маніпуляції, що виконуються головою чи передніми кінцівками, складаються зі штовхання (носом), на-несення ударів, кусання тощо. Зовсім відсутні маніпуляції, які виконуються спільно щелепним апаратом і кінцівками чи вод­ночас обома передніми кінцівками. Це, як і взагалі весь харак-тер гри в дитинчат копитних, відбиває специфічну зумовленість ігор способом життя цих тварин. Гранична спеціалізація рухо-вого апарату й основної опорно-локомоторної функції зводить до мінімуму здатність маніпулювати кінцівками.

Діаметрально протилежна картина спостерігається в мавп. У цих тварин грудні (передні) кінцівки більш спеціалізовані, тому що їхні додаткові функції одержали найвищий розвиток серед ссавців (і взагалі — серед всіх тварин). Відповідно до цьо-го в іграх молодих мавп можна спостерігати не тільки наба-гато більше рухових елементів, ніж в інших тварин, але і якісно нові форми.

Особливо помітно на ігровій активності молодих тварин, зокрема у часі появи маніпуляційних ігор, позначається сту-пінь зрілонародження дитинчати, але сутність процесу від цьо-го не змінюється.

4. редметом наук. вивчення вони стали наприкінці 19 ст. Термін «З.» застосовують від 1890-х рр. Важливу роль у формуванні науки відіграли ідеї Ч. Дарвіна, визначивши 3 осн. напрями її розвитку: вивчення еволюц. аспекту поведінки, ролі інстинктів в індивід. поведінці, спільності поведінки людини й тварин. Перші систематичні дослідж. поведінки тварин належать франц. ентомологу Ж.-А. Фабру. У подальшому їх продовжили англ. біолог Дж. Гакслі, швейцар. лікар О.-А. Форель, амер. біолог Ж. Льоб, нім. вчений Я. фон Ікскюль, австрієць К. Лоренц та ін. На експериментах із тваринами базувалася рефлекторна концепція, розроблена І. Павловим, В. Бехтеревим та Ч.-С. Шеррінґтоном. Основи З. у Росії, а відповідно й Україні, що входила до її складу, заклав відомий зоолог В. Ваґнер, який деякий час працював на Севастоп. біол. станції (нині Ін-т біології пд. морів НАНУ). Знач. внесок у її розвиток зробили М. Войтоніс, І. Беріташвілі, М. Ваґнер та ін. Уже наприкінці 19 ст. виокремилися 2 підходи у визначенні методів і предмету вивчення науки. Прихильники першого доводили можливість дослідж. псих. процесів тварин за аналогією з людською психікою на основі спостережень за їхньою поведінкою та фізіологією. Гол. увагу вони зосереджували на інтелекті, екстраполяції, здатності до узагальнень. Представники другого підходу віднесли псих. діяльність до понять, які не підлягають вивченню, оскільки її не можна спостерігати безпосередньо. У зв’язку з цим З. обмежували вивченням поведінки, що є результатом псих. діяльності. Наприкінці 1930-х рр. другий підхід став домінуючим у Європі й Америці. До 1950-х рр. сформувалися 2 осн. напрями у дослідж. поведінки тварин – амер. порівнял. психологія і європ. етологія, що згодом набула розвитку і в США. Наприкінці 1960-х рр. термін «З.» як заг. назву всіх напрямів вивчення поведінки і психіки тварин витіснило з наук. обігу поняття «когнітивна етологія». На противагу етології виокремився бігевіоризм. У 1970-х рр. експерименти з навч. мавп мовленню за допомогою візуал. символів, започатковані амер. психологами Р. і Б. Ґарднерами, сприяли відновленню наук. інтересу до психіки тварин. Від кін. 20 ст. З. розвивається як комплексна дисципліна. Одним з її сучас. напрямів є екол. етологія, представники якої продовжують дослідж. етологів, враховуючи при цьому зміни середовища та всі варіанти пристосувань до нього у межах біоценозів. Крім того, нині набула поширення психоморфологія, яка досліджує внутр. процеси, що зумовлюють певні форми поведінки. Метод інформ. моделювання психіки, поширений у психоморфології, є основою корекції психіки тварин і вет. психоневрології.

5. Вивчення філогенезу психіки. Вирішення цього завдання необхідно для розуміння виникнення різних психічних процесів на рівні людини. При вирішенні даного завдання виникають труднощі:

a. Величезна кількість видів тварин. Найбільш вивчені найпростіші, оси, бджоли, павукоподібні, птахи, ссавці.

b. Межі вивчення еволюції психіки в зоопсихології. Нижня межа полягає в порівняльному дослідженні рослин і тварин. Верхня межа представлена ​​порівнянням приматів і людини.

2 Вивчення онтогенезу психічної діяльності (розвитку від початку поділу клітини до смерті). Курт Ернестович Фабрі запропонував виділяти

c. Пренатальний період. Основне завдання вивчення даного періоду - позначити початок формування психіки в онтогенезі і відповісти на питання, з якого моменту можливо научіння.

d. Постнатальний. Період від народження до прозрівання. Основне завдання - визначити частку вродженого і набутого в поведінці новонародженого.

e. Ювенільний. Період від прозрівання до статевого дозрівання. Найбільшу увагу в даний період приділяється грі тварин, а саме функцій і ролі гри в формуванні дорослого поведінки. Також порівнюється ігрове поведінку людських дітей і дитинчат тварин.

f. Адультний період. Характеризується остаточної сформированностью психіки

6. Основні методи досліджень: загальні методи: аналіз та узагальнення даних наукової літератури та інших джерел за темою дослідження, класифікація, історико-психологічні аналіз та реконструкція, а також  системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, індуктивно-дедуктивний, аналогії та моделювання. У процесі застосування концептуальних понять і категорій – метод рефлексії. Першорядне ж значення матимуть структуралістський і постструктуралістський методи. Істотного значення набув аналіз історіко-психологічних феноменів як герметичної структури.

Історія психології України належить до тих напрямів розвитку психологічної науки, що, значною мірою проходять період конституювання. Тепер, коли в Україні йдуть активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, необхідно дослідити, як вони розвивалися в різних регіонах, в якій спосіб відбувалося становлення фундаментальних наукових концепцій вітчизняної психологічної науки.

Історична психологія, розділ етнічної психології, є порівняно молодою наукою. Історична психологія вивчає психологічний склад окремих історичних епох, а також зміни психіки і особистості людини в різні історичні періоди, тобто робить акцент на динамічних особливостях психічного. Психологія є органічною частиною культури. Її розвиток важко уявити без взаємозв’язку з мистецтвом, наукою, релігією – зі всім спектром видів суспільної свідомості. Ця культура не зовнішній фон, а середовище у відношенні якої наука психологія проводить взаємні змістові екстраполяції.

Психологічні знання розвиваються як у науковій, науково-прикладній, так і філософських та художніх формах. Кожна з цих форм може бути предметом історико-психологічних досліджень, що дає можливість зрозуміти складні механізми взаємопереходу знань. Кінцевою метою таких досліджень є вивчення рушійних сил еволюції особистостей та етносів різних епох, різних типів соціалізації, основним методом – метод психологічної реконструкції. Під “психологічною реконструкцією” розуміють відтворення всіх аспектів психічної сфери людей минулих епох на основі всіх фактів які можуть дати певні свідчення про особливості життєдіяльності минулих поколінь людей. Вважається, що така реконструкція має відбуватись у напрямку від елементарних до вищих психічних процесів і функцій. Спочатку реконструкція біологічних потреб, фізіологічних основ темпераменту, емоцій, потім – видів діяльності, групових взаємин і соціальних типів особистості, нарешті “інвентаризація пізнавальних процесів та синтетичної характеристики епохи – картини світу.

Науковцями лабораторії з’ясовано сутність українських етнокультурних домінант як підвалин суспільно-державної аксіологічної системи, проаналізовано та інтерпретовано вітчизняну персонологічну спадщину, досліджено релігійно-філософські і релігійно-психологічні уявлення в період формування світогляду і менталітету народу, що дозволило розробити концепцію, яка розкрила структуру і зміст етнокультурного простору і потенціал його втілення його у ментально-свідомісній парадигмі. Виявлено, що вказана парадигма містить у собі особливості рефлексії становлення етнокультурних домінант, аксіологічної, свідомісно-етичної систем та відображення їх у психічній активності людини.

Дослідники лабораторії з’ясували низку закономірностей і тенденцій кореляції архаїчних артефактів як системи семіотичних знаків, композицій, образів з сучасними зразками традиційного вжиткового мистецтва, психосемантичної спрямованості обрядових та звичаєвих поведінкових моделей як базових в детермінації етичних й естетичних зразків належності, моральності.

За допомогою методу психологічної реконструкції встановлено, що міф та його похідні сенсоформи у системі світовідчуття і світорозуміння людини становлять базову матрицю творення загальної картини світу у етнопсихічній реальності суспільства.

В результаті аналізу психосемантики світотворчих ідеологем з’ясовано низку нових положень про зміст міфологічних уявлень, міфологічної свідомості та їхню кореляцію з сутністю ядра традиційно-побутової культури; пояснено психологічну природу традиційної системи символів, насамперед як складного психологічного механізму кодування та відтворення інформації, тобто першоджерел історичної пам’яті, активації мотиваційної сфери, національної, екологічної свідомості тощо.

Зокрема методом історико-психологічної реконструкції відтворено опредметнені уявлення окремі обриси міфологічних антропоморфних уявлень.

Вченими лабораторії було проаналізовано й визначено провідні напрямки і проблеми, що стоять перед історико-психологічною дисципліною на сучасному етапі її розвитку, друковані праці, що містили інформацію щодо душевних виявів людини, які згодом утворили самостійний напрямок наукової рефлексії – психологію.

Досліджено процес становлення наукової психології в Україні та формування ідеї особистості у вітчизняній думці другої половини ХІХ– початку ХХ століття. Детально з’ясовані зв’язки фундаментальної філософської проблематики з проблемним колом теоретико-методологічних питань психології, що дискутувалися у цей період. Відтворено загальну картину світоглядних орієнтацій вітчизняної філософії та психології другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

За результатами аналізу персонологічної спадщини українських мислителів ХІХ – початку ХХ століття встановлено іншу, аніж це пропонувалося раніше, «точку відліку» для ґенези ідеї особистості у вітчизняній традиції.

З’ясовано теоретичні засади дослідження психічної (психологічної) травматичної події, теоретичні основи духовного заціпеніння, як руйнуючого наслідку дій тоталітарного режиму 30-х років XX століття в Україні.

Дослідниками були простежені чергування раціональних й ірраціональних установок в етичному відношенні між суб’єктом й авторитетом в історичному аспекті.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас