Інформація про явища зовнішнього світу і про стан організму доходить до мозку, даючи змогу людині орієнтуватися в навколишньому середовищі і в своєму тілі.

Ім'я файлу: Відчуття.docx
Розширення: docx
Розмір: 24кб.
Дата: 04.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Практичне 1.docx

1. Поняття про відчуття. Відчуття і перцептивна діяльність.

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з середовищем, основним джерелом наших знань про світ і власне тіло. Вони складають головні канали, якими інформація про явища зовнішнього світу і про стан організму доходить до мозку, даючи змогу людині орієнтуватися в навколишньому середовищі і в своєму тілі. Якби таких каналів не було і через органи чуття не надходила інформація до мозку, свідоме життя було б неможливим.

Відчуття - це відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

У 1956 році в Університеті Мак-Гілла група психологів провела дослідження, яке стосувалося сенсорної ізоляції. Добровольцям пропонувалося пробути якомога довше в спеціальній камері, де вони знаходилися в умовах максимального обмеження зовнішніх впливів. Учені були вражені тим фактом, що більшість досліджуваних виявилися нездатними витримати такі умови довше 2-3 днів. На основі цього було зроблено висновок про те, що організм має фундаментальну потребу в одержанні стимулів з навколишнього середовища. Без зовнішніх подразнень, на думку вчених, деградують не лише інтелектуальні функції, а й особистість загалом.

Численні спостереження за дітьми, позбавленми зору чи слуху, показали, що порушення притоку інформації в ранньому дитинстві викликає різкі затримки психічного розвитку. Якщо дітей, що народилися сліпо-глухими або втратили слух та зір у ранньому дитинстві, не навчити спеціальних прийомів, які компенсують ці дефекти, їхній психічний розвиток стане неможливим і вони не будуть самостійно розвиватися.

Якщо людям, сліпим від народження, повернути зір уже в дорослому віці, вони зможуть розрізняти предмети, стежити очима за рухом об'єктів і навіть розрізняти кольори. Але вони не зможуть впізнавати окремі предмети, геометричні форми або навіть обличчя, а також називати колір, який вони бачать. Тільки завдяки досвіду і практиці наш мозок здатний структурувати і організовувати елементи зовнішнього світу, щоб надати їм точного значення.

Як уже зазначалося, відчуття — це відображення окремих властивостей предметів або явищ. Тому говорять про відчуття світла, кольору, музичних тонів, шумів, ваги, спраги, голоду тощо. Життєве значення відчуттів полягає втому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально доведено, що різні кольори мають різну психофізіологічну дію на людину: червоний збуджує, зелений заспокоює. З двох однакових за вагою ящиків чорний здаватиметься важчим, ніж білий. Відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

Спеціалізація органів чуття - продукт тривалої еволюції, а самі органи почуттів - продукт пристосування до впливів зовнішнього середовища і тому за своєю структурою і властивостями адекватні цим діям.

У людини тонка диференціювання в області відчуттів пов'язана з історичним розвитком людського суспільства, до одержання практикою. Обслуговуючи процеси пристосування організму до середовища, органи чуття можуть успішно виконувати свою функцію лише за умови правильного відображення її об'єктивних властивостей. Таким чином, тут діє принцип не «специфічних енергій органів почуттів», а «органів специфічних енергій». Інакше кажучи, не специфічність органів почуттів породжує специфічність відчуттів, а специфічні якості зовнішнього світу породили специфічність органів чуття. Відчуття не є символами, ієрогліфами, а відображають дійсні властивості предметів і явищ матеріального світу, що впливають на органи почуттів суб'єкта, але існують незалежно від нього.

Відчуття і перцептивні діяльність. Відчуття суть суб'єктивні образи об'єктивного світу. Однак для виникнення відчуття недостатньо, щоб організм піддавався відповідному впливу матеріального подразника, необхідна і деяка робота самого організму. Ця робота може виражатися або тільки у внутрішніх процесах, чи також і в зовнішніх рухах, але вона завжди повинна бути. Відчуття виникає в результаті перетворення специфічної енергії подразника, що впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів. Таким чином, відчуття - це не тільки чуттєвий образ, або, точніше, компонент його, але також діяльність або компонент її. Численні і різнобічні дослідження про участь ефекторних процесів у виникненні відчуття привели до висновку, що відчуття як психічне явище за відсутності відповідної реакції організму або при її неадекватності неможливо. У цьому сенсі нерухомий очей настільки ж сліпий, як нерухома рука перестає бути знаряддям пізнання. Органи почуттів найтіснішим чином пов'язані з органами руху, які виконують не тільки пристосувальні, виконавчі функції, але й безпосередньо беруть участь в процесах отримання інформації. Так, очевидна зв'язок дотику і руху. Обидві функції злиті в одному органі - руці. Разом з тим очевидно розходження між виконавчими і обмацують рухами руки. І.П. Павлов назвав останні орієнтовно-дослідними реакціями, що відносяться до особливого типу поведінки - поведінки перцептивного, а не виконавчого. Подібне перцептивні регулювання направлено на те, щоб посилити введення інформації, оптимізувати процес відчуття.

Аналізатор. Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник і має рефлекторний характер. Фізіологічної основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин: 1) периферичного відділу (рецептора), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; 2) аферентних (доцентрових) і еферентних (відцентрових) нервів - провідних шляхів, що з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним; 3) підкоркових і кіркових відділів (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що приходять з периферичних відділів У кірковій відділі кожного аналізатора знаходиться ядро, тобто центральна частина, де сконцентрована основна маса рецеп-раторних клітин, і периферія, що складається з розсіяних клітинних елементів, які в тій або іншій кількості розташовані в різних областях кори. Рецепторні клітини ядерної частини аналізатора знаходяться в тій області кори головного мозку, куди входять доцентрові нерви від рецептора.

2.Види відчуттів та їх класифікація.

Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття - контактні.

2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.

Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло - для ока, звукові коливання - для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло - для вуха, механічна дія - для ока і т.д.).

Види відчуттів

Зорові відчуття

Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м'язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього.

Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І. М. Сеченов, який порівнює в цьому відношенні око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).

Найважливішою частиною ока є сітківка, яка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва різняться за формою і функціями. Рецептори, які нагадують формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.

Отже, є дві великі групи зорових відчуттів: ахроматичні (безбарвні, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору) і хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів).

Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків.

Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює. Голубий колір пов'язаний з кольором відкритого простору. Він може і заспокоювати, викликати радість, може навіювати за непокоєнні сть. Червоний - викликає збудження, почуття небезпеки.

Вплив кольору на емоційний стан людини враховується при забарвленні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів. І навпаки, в спальній кімнаті для дітей має заспокоювати.

Емоційний вплив кольору широко використовується в мистецтві. Тому перед школою стоїть завдання широко використовувати колір в процесі навчання.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти виділенню предмету із фону. Чорне на білому або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту лежить в основі розрізнення плоских чорно-білих зображень. Що гірше освітлений предмет і що далі розташований від людини, то більшим повинен бути контраст безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).

3.Чутливість і пороги.

Чутливість – це здатність органу чуття реагувати на порівняно слабкі або на такі, що несуттєво відрізняються один від одного впливи.

Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у даних умовах здатен викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, який викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття.

Подразники, що мають меншу силу за нижній абсолютний поріг відчуття, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Кора кожного окремого моменту сприймає лише життєво актуальні імпульси, при цьому затримуючи усі інші, у тому числі й імпульси від внутрішніх органів. Такий стан речей є життєво доцільним, оскільки, якщо кора головного мозку будь-якого організму однаково сприйматиме усі імпульси та забезпечуватиме на них реакції, то це призведе до загибелі організму.

Саме кора головного мозку забезпечує виживання організму, підвищуючи поріг своєї збудливості і тим самим перетворюючи неактуальні імпульси у підпорогові та позбавляючи організм від зайвих реакцій.

Нижній поріг відчуттів певного органу чуття визначає рівень абсолютної чутливості відповідного аналізатора. Між абсолютною чутливістю та величиною порогу існує зворотна залежність: чим менша величина порогу відчуття, тим вища чутливість даного аналізатора.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, але й верхнім порогом відчуття. Верхнім порогом відчуття називається максимальна сила подразника, при якій ще виникає відчуття, адекватне діючому подразнику. Подальше збільшення сили подразника, що впливає на рецептори, викликає в них лише больові відчуття (наприклад, надгучний звук).

Величина нижнього та верхнього порогів чутливості змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності, віку людини, функціонального стану рецептора, сили і тривалості подразнення тощо.

За допомогою органів чуття людина не тільки констатує наявність або відсутність того чи іншого подразника, але й розрізняє подразники за їхньою силою. Мінімальна відмінність між двома подразниками, що викликає ледь помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення.

Пірог розрізнення є величиною не абсолютною, а відносною, тобто розрізнення двох подразників може відбутися при певному відношенні їх властивостей. Наприклад, якщо в одній руці знаходить предмет вагою 100 грамів, то для виникнення відчуття ледве помітного збільшення ваги необхідно додати приблизно 3,4 грами. Якщо ж вага предмету складає 1000 грамів, то необхідно додати приблизно 33,3 грами. Таким чином, чим більша величини початкового подразника, тим більшою має бути її збільшення.

Поріг розрізнення характеризується відносною величиною, що є постійної для даного аналізатора. Так, для зорового аналізатора це відношення складає приблизно 1/100, для слухового – 1/10, для дотикового – 1/30.

Чутливість аналізаторів не є постійною, а може змінюватися під впливом певних фізіологічних та психологічних умов.

4.Роль відчуттів в життєдіяльності людини. Розвиток сенсорної культури особистості.

Роль відчуттів в життєдіяльності людини важко переоцінити, оскільки вони є джерелом наших знань про світ і про нас самих Що ж є відчуттями по своєму єству? Єдине правильне рішення питання про єство відчуттів дає ленінська теорія віддзеркалення, основні положення якої викладені В. І. Леніним в його праці "Матеріалізм і емпіріокритицизм". Матеріалістичне вчення про відчуття стверджує, що предмети і їх властивості первинні, відчуття ж - результат дії матерії на органи чуття. При цьому відчуття дають нам вірний знімок з об'єктивної дійсності, тобто відображають світ таким, яким він існує, Критерієм істинності відчуттів, як і всякого іншого віддзеркалення дійсності, служить практика, діяльність суб'єкта. Ленінська теорія віддзеркалення протистоїть ненауковим, ідеалістичним вченням про відчуття.

З одного боку, це трактування відчуттів суб'єктивними ідеалістами (Берклі, Юмом, Махом і ін.) як єдиній реальності, внаслідок чого світ розглядається ними лише як сукупність відчуттів. З іншого боку, це концепція, для якої відчуття, - лише умовні знаки, символи зовнішніх дій (І. Мюллер, Гельмгольц). Ця теорія виходить із спеціалізації рецепторів до певних видів подразників і окремих приватних фактів, що полягають в тому, що одні і ті ж подразники, впливаючи на різні органи чуття, можуть викликати різні відчуття. Так, сітківка ока дає світлові відчуття при дії на неї як світлом, так і електричним струмом або тиском. В той же час механічний подразник може викликати відчуття тиску, звуку або світла залежно від того, чи діє він на шкіру, вухо або око. Грунтуючись на цих фактах, І. Мюллер висунув свій принцип специфічної енергії органів чуття. Згідно з ідеєю Мюллера, відчуття залежить не від якості подразника, а від специфічної енергії органу чуття, на який впливає цей подразник. Значить, робить виведення Мюллер, не існує схожості між нашими відчуттями і предметами зовнішнього світу і відчуття є лише символами, умовними знаками останніх. Насправді ж, хоча приведені факти Мюллером правильні, вони не мають загального значення. По-перше, не всі подразники є такими універсальними, як електричний струм або механічний подразник. Звуки, запахи і інші подразники, діючи на око, не викличуть зорових відчуттів. Аналогічно світло і запах не можуть викликати слухових відчуттів. Значить, такі відносно універсальні подразники, як електричний струм і механічні подразники, є рідкі виключення. По-друге, відчуття, що викликаються різними подразниками, що впливають на один і той же рецептор, не однакові за якістю. Так, механічний удар або електричний струм, впливаючи на вухо, викликає грубе слухове відчуття, яке не можна порівняти з багатством слухових відчуттів, викликаних повітряними коливаннями. Слід розрізняти подразники, адекватні для даного органу чуття і не адекватні для нього. Сам цей факт свідчить про тонку спеціалізацію органів чуття до віддзеркалення того або іншого вигляду енергії, певних властивостей предметів і явищ дійсності. Спеціалізація органів чуття - продукт тривалої еволюції, і самі органи чуття - продукт пристосування до дій зовнішнього середовища і тому по своїй структурі і властивостям адекватні цим діям. У людини тонке диференціювання в області відчуттів пов'язане з історичним розвитком людського суспільства, з суспільно-трудовою практикою. Обслуговуючи процеси пристосування організму до середовища, органи чуття можуть успішно виконувати свою функцію лише за умови, якщо вони вірно відображають її об'єктивні властивості. Таким чином, тут діє не принцип "специфічних енергій органів чуття", а принцип "органів специфічних енергій". Інакше кажучи, не специфічність органів чуття породжує специфічність відчуттів, а специфічні якості зовнішнього світу породили специфічність органів чуття. Відчуття не є символами, ієрогліфами, а відображають дійсні властивості предметів і явищ матеріального світу, відчуттів суб'єкта, що впливають на органи, але що існують незалежно від нього. Проте для виникнення відчуття недостатньо, аби організм піддавався відповідній дії матеріального подразника, але необхідна і деяка робота самого організму. Ця робота може виражатися або лише у внутрішніх процесах, або також і в зовнішніх рухах, але вона завжди має бути. Відчуття виникає в результаті перетворення специфічної енергії подразника, що впливає в даний момент на рецептор, в енергію нервових процесів. Таким чином, відчуття - це не лише плотський образ або, точніше, компонент його, але також діяльність або компонент її. Багаточисельні і різносторонні дослідження про участь эффекторних процесів у виникненні відчуття привели до виводу, що відчуття як психічне явище за відсутності у відповідь реакції організму або при її неадекватності неможливо. У цьому сенсі нерухоме око настільки ж сліпе, як нерухома рука перестає бути знаряддям пізнання. Органи чуття найтіснішим чином пов'язані з органами рухи, які виконують не лише пристосовні, старанні функції, але і безпосередньо беруть участь в процесах здобуття інформації. Так, очевидний зв'язок дотику і руху. Обоє функції зливаються в одному органі - руці.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас