Тема: Індія в 1918-1945 рр.
План:
1. Становище Індії наприкінці Першої світової війни. Реформа Монтегю-Челмсфорда.
2. Початок політичній діяльності М.К. Ганді. ІНК.
3. Перший етап сатьяграхи (1920-1922).
4. Антиколоніальний рух в Індії в 1920 – 1930-і рр. Утворення комісії Саймона (1927) і загострення суперечностей між британськими властями і ІНК.
5. Світова економічна криза. Другий етап сатьяграхи (1930-1933).
6. Конференція «круглого столу».
7. Індія напередодні Другої світової війни (1935–1939).
8. Індія роки Другої світової війни (1939–1945). Треті етап сатьяхрахи (1940-1944).
Більша частина Індії була британською колонією, решта – близько 600 князівств – мала з Англією двосторонні договори і також входила до складу Британської імперії. Індія взяла участь у війні на її стороні і внесла істотний внесок в перемогу Антанти. Півтора мільйони індійців безпосередньо брали участь в бойових діях британської армії і зазнали чималі втрати. Сотні тисяч мирних громадян були мобілізовані для робіт в прифронтовій смузі. Індія була постачальником величезної кількості продовольства і сільськогосподарської сировини, не дивлячись на власні соціальні біди втрати (як відомо, тільки з голоду в роки війни загинуло близько 13 млн. чоловік). Серед населення проводився збір пожертвувань на військові потреби. Англія отримала від Індії позику в 150 млн. ф. ст., з Індії йшли постачання товарів на загальну суму в 200 млн. ф. ст. Англійські власті були зацікавлені в економічному потенціалі своєї колонії і зняли обмеження на розвиток промисловості і банків. За роки війни індійське підприємництво помітно зміцнилося і потіснило англійців. Крупні підприємці з числа індійців розвивали металургійну промисловість, будували гідроелектростанції, створювали власні банківські установи. Ще напередодні війни в Індії відбулося відродження ручного ткання. У цій галузі перероблялося значно більше бавовняної пряжі, чим на фабриках, і були зайняті 45 млн. чоловік. Розширювалися і інвестиції англійського капіталу в Індії – англійські банки все більш охоче вкладали гроші в економіку країни. Все це створювало нові передумови для підйому антиколоніального руху.
Ще в 1835 р. генерал-губернатор Маколей почав в Індії реформу освіти з метою підготовки кадрів колоніальної адміністрації із самих індійців. У другій половині XIX в. у Індії відкрилося немало університетів, де навчання велося на англійській мові і за англійськими програмами. Крім того, діти з сімей заможних брахманів мали можливість здобути блискучу освіту в кращих університетах Англії – Кембріджі і Оксфорді. Знайомство із досягненнями європейської цивілізації зробило величезний вплив на індійських інтелектуалів. Хоча число інтелектуалів в цілому було незначним, їх роль в політиці і суспільному житті була визначною.
Саме з цього середовища вийшли відомі індійські просвітителі Рам Мохан Рой, Свами Вівекананда, Даянда Сарасваті. Той факт, що Індія втратила свободу, вони вважали проявом закону карми, пояснювали існуванням архаїчних звичаїв (саті, ранніх браків, кастової дискримінації) і пропонували різні шляхи виходу з цього положення. Серед простих індійців розповсюдився комплекс неповноцінності.
Найбільшою організацією став створений ще в 1885 р. Індійський національний конгрес (ІНК). У той час він ще не був політичною партією, а лише представляв інтереси інтелектуальної еліти. Діяльність його зводилася до виступів в індійській пресі і до проведення щорічних конгресів, де приймалися антиколоніальні резолюції і звідки прямували петиції англійським властям. Яких-небудь масових організацій, внутрішньої структури, координуючих роботу органів, в ІНК не було. Правда, у самому кінці XIX в. у ІНК виділилася радикальна фракція Б. Тілака, який намагався організувати масові акції в Махараштре, займаючи надто націоналістичні позиції, але широкої підтримки його діяльність не отримала.
У 1906 р. за активною підтримкою англійців в Індії була створена ще одна організація – Мусульманська ліга. Ця організація орієнтувалася на освічену частину мусульман, ставила своїй за мету згуртувати мусульманську общину (ще до війни в Індії було введене голосування по куріях, тобто за релігійним принципом). Англійські колоніальні власті приділяли підкреслено велику увагу Мусульманській лізі і прагнули представити себе захисниками інтересів індійських мусульман. Напередодні і в роки Першої світової війни ІНК і Мусульманська ліга часто виступали спільно.
У тому ж 1916 р. прихильники Б. Тілака знов увійшли до ІНК. Тоді, на з'їзді ІНК в Лакхнау, з партією Мусульманська ліга була досягнута угода про єдність дій. З тих пір стали проводитися спільні з'їзди (сесії) ІНК і Ліги.
У 1915 р. головою Мусульманської ліги обирається видатний діяч Мухаммед Алі Джинна. Був прийнятий новий Статут цієї організації, в якому її метою проголошувалося самоврядування Індії в рамках Британської імперії. Це створювало передумови для сумісних дій двох провідних національних політичних організацій. Всі чекали, що Англія надасть Індії право на самоврядування, віддячивши таким чином за внесок в перемогу в Першій світовій війні.
У липні 1918 р. був опублікований проект закону «Про управління Індією», відомий як реформа Монтегю-Челмсфорда. Самоврядування, що очікувалося, для Індії не послідувало, правда, деякі поступки були зроблені. Розширювалася виборна більшість в Законодавчих зборах провінцій, знижувався майновий ценз, що дозволило збільшити число виборців в три рази. Але найголовніше – індійцям дозволялося займати пости, правда, другорядні (охорона здоров'я, освіта і т. п.), у Виконавчих радах (урядах) при віце-королі і в провінціях. Англійські власті зберегли за собою право вето на всі акти Законодавчих зборів і право їх розпуску на свій розсуд.
Частина лідерів ІНК були схильні погодитися навіть на такий варіант. Але в цілому ІНК на своєму щорічному конгресі в Бомбеї в серпні 1918 р. відкинув проект Монтегю-Челмсфорда. Проте що-небудь протиставити англійським властям не зміг. Закон «Про управління Індією» був прийнятий парламентом в 1919 р.
19 березня 1919 р. в Індії були введені в дію закони Роулетта. Вони повинні були замінити закони військового часу, які могли діяти після закінчення війни не більше шести місяців. Згідно законам Роулетта, адміністративні власті в Індії отримали право на розгін мітингів і демонстрацій протесту, відмінявся суд присяжних у політичних справах, запроваджувалося право на арешти і заслання без суду, заборонялися будь-які організації і органи преси, встановлювалася сувора цензура. Зрозуміло, подібні заходи не могли стати популярними в Індії, але англійці сподівалися на відсутність дієвої тактики у ІНК, його організаційної слабкості. Насправді, що міг протиставити Конгрес, окрім заяв протесту. Але ситуація на той час змінилася.
2. Під час Першої світової війни до Індії повернувся Мохандас Карамчанд Ганді. Вже тоді він мав світову популярність завдяки своїй діяльності в Південній Африці. Там він захищав інтереси індійської общини і розробив тактику сатьяграхи – ненасильницької боротьби за незалежність у формі неспівпраці і громадянської непокори. Повернувшись до Індії в 1915 р., М.К. Ганді оселився у себе на батьківщині, недалеко від м. Ахмадабада. Там, в містечку Сабарматі, він заснував ашрам, куди стікалися учні не тільки зі всієї Індії, але і з інших країн. М.К. Ганді вчив їх принципам сатьяграхи: учасник боротьби у жодному випадку не повинен вдаватися до насильства і ухилятися від покарання (наполегливість у істині). Боротьба мирним шляхом (ахімса): неспричинення зла всьому живому. У боротьбі за сварадж (своє управління) він розробляв свої методи досягнення головної мети. Перш за все, це бойкоти англійських властей: адміністрації, юридичної системи, шкіл і учбових закладів, посад і почесних звань, англійських товарів; як надзвичайну міру пропонувалося навіть оголосити бойкот податкам. М.К. Ганді закликав ігнорувати англійські установи і у разі потреби звертатися до традиційних панчаятів – виборних органів в кожному населеному пункті і в кастах (сварадж).
Одночасно переслідувалася і інша мета – свадеши (своє виробництво): необхідно було поступово витіснити англійців з національної економіки. Особливе значення М.К. Ганді надавав пропаганді традиційних індійських тканин (кхаді), що виготовлялися кустарним способом. Тактика сатьяграхи враховувала особливості національної психології і світосприймання, перш за все – ідеї карми. М.К. Ганді неодноразово звертав увагу на те, що досягнення Індією свободи неможливе без ліквідації пережитків архаїчної соціальної структури і шкідливих звичаїв. Необхідно було також присікти розповсюдження негативного впливу західної цивілізації (алкоголізм, наркоманія, проституція).
6 квітня 1919 р. по всій Індії по заклику М.К. Ганді почався хартал (на знак протесту проти законів Роулетта). Успіх цієї акції був несподівано великий: повсюдно закривалися лавки, припиняли роботу базари, завмирала ділова активність. Власті опинилися безсилі. Проте 13 квітня відбулися трагічні події в місті Амритсарі (провінція Пенджаб). Там, на площі Джаліанвалла Баг, поліція відкрила вогонь по учасниках мітингу; у результаті понад тисяча чоловік була убита, близько 2 тис. поранені. Вісті про бойню в Пенджабі незабаром досягли різних кінців Індії, і населення стало переходити до насильницьких актів боротьби проти англійців. М.К. Ганді призвав припинити хартал.
У роки Першої світової війни індійські мусульмани фактично опинилися у стані війни з своїм релігійним вождем – турецьким султаном, який носив титул халіфа – глави мусульман-суннитів всього світу. Це ускладнило відносини Мусульманської ліги з англійськими властями в Індії. Англійці неодноразово завіряли лідерів мусульманської общини, що халіфат у будь-якому випадку буде збережений як релігійний інститут. Проте вже в 1919 р. із цього приводу виникли серйозні сумніви, оскільки події навколо Туреччини розвивалися проти волі англійського уряду. Тому в Індії з кінця 1919 р. розвернувся рух на підтримку халіфату. М.К. Ганді, усвідомлюючи всю важливість цього питання для індійських мусульман, призвав всіх індійців підтримати цю вимогу.
Почався період небувалого єднання мусульман і індусів: проводилися сумісні збори, мусульмани активно вступали в ІНК, видні індуїсти виступали в мечетях. 6 грудня 1919 р. на сесії ІНК в Амритсарі був присутній лідер Мусульманської ліги М. Алі Джинна і відомі керівники Халіфатістського комітету брати Мухаммад і Шаукат Алі. У квітні 1920 р. М.К. Ганді запропонував Халіфатістському комітету свою програму громадянської непокори. Тактика сатьяграхи була прийнята з ентузіазмом, М.К. Ганді був навіть вибраний головою Халіфатістського комітету. Почалися його поїздки по країні, пов'язані з підготовкою масової кампанії.
Кампанія сатьяграхи почалася 1 серпня 1920 р. Офіційно ІНК в ній не брав участь, вона проводилося під гаслами халифатистів. Але розмах був величезний. Всю країну охопив бойкот англійських товарів і різних установ. У ньому брали участь як мусульмани, так і індуси, а англійські власті нічого не могли цьому протиставити. Адже учасники сатьяграхи не вдавалися до насильства, тим самим і власті позбавлялися приводу придушувати рух за допомогою сили.
Лідерам Індійського національного конгресу – а це були представники еліти індійського суспільства: процвітаючі адвокати, юристи, видні діячі колоніальної адміністрації, люди, що здобули англійську освіту і виховання, – нелегко було зважитися прийняти на озброєння тактику сатьяграхи. Оголосивши бойкот англійським товарам, вони відмовлялися від звичного стандарту життя: бойкотуючи сферу адміністрації, юстицію і учбові заклади, вони тим самим позбавляли себе заробітку, а своїх дітей – можливості в майбутньому зайняти гідне місце в суспільстві.
Багато відомих діячів Конгресу були вихідцями з вищих, найбільш шановних каст, і для них погодитися на таке зниження статусу було украй важко. Сам же М.К. Ганді належав до достатньо скромної касти сільських лихварів – банія. І у той час багато хто задавався питанням: чи так вже ефективна на ділі його тактика? Тільки грандіозний успіх кампанії халифатистів розвіяв всі сумніви – упиратися далі було вже неможливо. У ІНК обговорювалися успіхи сатьяграхи. У 1920 р. були проведені дві сесії: у вересні – в Калькутті і в грудні – в Нагпурі. На них були ухвалені історичні рішення: схвалена тактика сатьяграхи, політична програма М.К. Ганді і новий Статут ІНК. Партія ставала масовою, вже в кінці 1920 р. в її рядах нараховувалося 10 млн. чоловік. Створювалася організаційна структура, провінційні організації, а також що координують органи: відтепер на чолі ІНК стояв Робочий комітет.
Сам М.К. Ганді виявився не тільки блискучим лідером харизматичного толку, але і прекрасним організатором. Він все продумував і прораховував наперед, роблячи малопомітну, копітку, але виключно важливу роботу. Так, М.К. Ганді організував збір грошових коштів до Фонду Б. Тілака (померлого в 1920 р.), цей фонд і став основою фінансової системи ІНК, що функціонувала зразково: гроші завжди знаходилися в обороті, і конфіскувати їх англійським властям було неможливо – грошей ніколи не було в наявності.
Організації ІНК проводили велику роботу на місцях із створення панчаятів (органів самоврядування), в сільській місцевості виникали селянські комітети – сабхі, які захищали права орендаторів, велася пропаганда кхаді. Активізувався рух робочих в містах: за 1920 р. відбулося 200 страйків, а в травні 1920 р. був створений Всєїндійській Конгрес профспілок (ВКП). У січні 1921 р. в ІНК був створений спеціальний комітет для встановлення контактів з профспілковим рухом. М.К. Ганді був переконаний, що ІНК стане дієвою політичною організацією, якщо щоденно займатися поточною роботою, звертати увагу на потреби простих людей, зберігаючи і демонструючи тим самим масовий характер партії.
3. На жаль, період єдності двох релігійних общин був нетривалим, хоча М.К. Ганді, брати Алі, Азад і інші лідери мусульманської общини в своїх поїздках по країні закликали утримуватися від всього, що могло образити почуття віруючих. Влітку 1921 р. в Індії досить мирно пройшло мусульманське свято Бакрід, хоча раніше саме під час цього свята відбувалися криваві зіткнення на релігійному ґрунті у зв'язку із забоєм корів мусульманами.
Коли в 1921 р. релігійні авторитети в Індії звернулися до єдиновірців з фетвою (письмовим розпорядженням, що має для мусульман силу закону), в якій містився заклик боротися з колоніальними властями аж до збереження халіфату, англійці заборонили цей документ. Тоді М.К. Ганді звернувся до всіх індійців, у тому числі і індусів, із закликом відкрито порушити цю заборону і вимагати від властей покарання згідно із законом, тобто тюремного ув'язнення. Сотні тисяч людей приходили в комісаріати поліції, зачитували текст фетви і вимагали заарештувати їх. Таким чином, англійські власті провокувалися на масові арешти. В умовах Індії проводити численні арешти серед населення практично неможливо. Англійці опинилися в скрутному положенні. Тут необхідно враховувати таку тонкість: на Сході влада, що віддає розпорядження і що не добивається їх виконання, за таку не вважається – такий менталітет населення. В наслідок М.К. Ганді не раз вдавався до такої форми сатьяграхи – він вважав за необхідне зруйнувати ореол законності влади англійців в очах індійців.
Збитку індо-мусульманській єдності завдали хвилювання, що відбулися в серпні 1921 р. на Малабарськом берегу (поблизу Мадрасу, східне узбережжя, південь). Там спалахнуло повстання мопла. Селяни-мусульмани народності малаяли виступили проти землевласників-індусів. Це був конфлікт на соціальному ґрунті (відомо, що купці-мопла в хвилюваннях не брали участь), але він набув характеру релігійної різанини. Відомості про події на півдні країни досягли інших районів Індії, що привело до релігійних погромів. ІНК і особисто М.К. Ганді всі ці ексцеси засудили. Ганді навіть намагався виїхати в район повстання мопла, щоб розрядити обстановку, але власті цьому чинили опір. Події на Малабарськом березі нанесли втрату єдності двох общин.
До того ж в халіфатистському русі спостерігався явний спад, оскільки питання про халіфат все більш втрачало актуальність із-за подій в самій Туреччині, де була проголошена республіки. Таким чином, питання, що об’єднувало доти дві общини, само по собі втрачало значення.
З осені 1921 р. в Індії поширилися чутки про візит принца Уельського – спадкоємця англійського престолу, тобто представника корони. ІНК вирішив оголосити бойкот офіційним торжествам із цього приводу. Лідери Конгресу розуміли, що образа корони під час візиту до Індії вплине на громадську думку в самій Англії, оскільки створить уявлення про політику англійського уряду і, можливо, вплине на майбутні парламентські вибори в Англії. М.К. Ганді навіть звернувся з особистим посланням до принца, в якому завірив його в своїх кращих почуттях, але в той же час підкреслив, що справа прийняла політичний характер. У Індії почався масовий бойкот англійських установ, продовжувався бойкот англійських товарів.
17 листопада 1921 р., в день приїзду принца Уельського до Індії, в порту Бомбей відбулися демонстрації протесту. Англійські власті звинуватили в провокації безладів молодіжну організацію Конгресу «Сівби дав», яка була створена якраз напередодні візиту високого гостя з метою підтримувати порядок при проведенні масових заходів. Англійські власті ввели заборону на діяльність «Сівби дав», чим скористався М.К. Ганді. Він призвав всіх індійців, незалежно від віку, вступати в молодіжну організацію ІНК і вимагати від властей покарання згідно із законом.
У всій Індії тисячі людей спрямувалися в поліцейські ділянки з вимогою заарештувати їх, оскільки вони є членами забороненої організації. Списки членів «Сівби дав» публікувалися в газетах і також доставлялися в поліцію. Англійці знову виявилися безсилими що-небудь зробити.
Колоніальні власті пропонували М.К. Ганді компроміс: кампанія сатьяграхи припиняється, а після закінчення візиту принца Уельського з ІНК почнуться переговори. Але Ганді був непохитний. Кампанія сатьяграхи тривала, англійські власті нічого не могли поробити.
У грудні 1921 р. сесія ІНК в Ахмадабаде ухвалила рішення: кампанію продовжувати аж до досягнення свараджа і відновлення халіфату. Було вирішено перейти до вищої форми сатьяграхи – оголосити бойкот податкам. Керівником майбутньої сатьяграхи був оголошений М.К, Ганді. Він отримав право особисто вирішувати, коли і до якої форми переходити, коли припинити кампанію.
1 2 3