Харківська обласна державна адміністрація Сектор з питань запобігання та виявлення корупції Норми та стандарти поведінки державних

3
І ВСТУП
Від ціннісних основ державно-управлінської діяльності, етичної обґрунтованості прийняття управлінських рішень, моральних якостей державних службовців, рівня їх етичної культури залежить ступінь довіри до владних структур, націленість діяльності органів державної управління на побудову демократичної держави, реалізацію принципів гуманізму, соціальної справедливості, прозорості, дотримання прав людини. Етика державного службовця має вагому антикорупційну спрямованість.
Етика державного службовця постає як один із засобів боротьби з корупцією.
Корупція (від лат. corruptio – підкуп) – зловживання посадовою особою
своїм службовим становищем заради власних інтересів, що спричиняє шкоду
інтересам держави й суспільства.
Корупція як правило, супроводжується порушенням законності. Під корупцією розуміють підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних
і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників. Для боротьби з цим явищем в державному управлінні мають бути застосовані різноманітні заходи, серед яких не останнє місце займають етичні протидії корупції.
Однак етика державного службовця орієнтована не лише на боротьбу з корупцією, її вимоги торкаються будь-якої сторони професійного життя розглядає етика державної служби є:
ставлення професійної групи і кожного спеціаліста до суспільства в цілому, його інтересів; визначення моральних якостей особистості представника державної служби, які забезпечуватимуть найкраще виконання ним професійного обов’язку; обґрунтування професіоналізму як моральнісної якості державного службовця; усвідомлення специфіки моральнісних відносин кадрового корпусу
державної служби і громадян, які є безпосередніми об’єктами їх професійної
діяльності;
розкриття сутності взаємовідносин всередині професійних колективів
органів державного управління, специфічних моральних норм, які виражають ці відносини;
виявлення особливостей, мети, завдань та методів професійного етичного
навчання державно-управлінського персоналу.
Отже, в процесі побудови правової, демократичної, соціальної держави зростає значимість діяльності державних службовців. Метою змін в державному управлінні є становлення професійних, високоефективних, стабільних і авторитетних владних інститутів, діяльність яких базується на чітких моральних та професійно-етичних принципах і нормах. Довіра громадян до влади, спроможність державних службовців ефективно та етично коректно

4 виконувати свої соціальне призначення є визначальними факторами продуктивних суспільних взаємодій та конструктивного суспільного розвитку.
2. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА: СПЕЦИФІКА, ПРОБЛЕМАТИКА, МІСЦЕ
В СИСТЕМІ ЕТИЧНОГО ЗНАННЯ
Етика – вчення про мораль.
Завданнями етики є : відображення, опис моралі; пояснення моралі, що сприяння критичному її осмисленню, утвердженню; пропозиція власної моделі моральності.
Етику визначають як систематичне прагнення осмислити наш
індивідуальний та суспільний моральнісний досвід таким чином, щоб встановити правила, які повинні управляти поведінкою людей, виробити
цінності, яких варто дотримуватися, а також щоб виховати такі риси характеру людей, які їм корисно в собі розвивати (Р.Т.Де Джордж).
В результаті виконання цих завдань етика розширює світогляд людини, з’ясовує для особистості смисл моральних цінностей та проблем, сприяє розвитку культури мислення, стимулює власний моральний пошук людини.
Мораль – імперативно-оцінний спосіб (певна вимога, що висувається
суспільною думкою, совістю та оцінка в зв’язку з виконанням вимог)
відношення людини до дійсності (відношення не лише до людей, але й до
Космосу в цілому), котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового
протиставлення добра і зла (добро і зло – виступають абсолютними
координатами моралі).
Поняття “етика” здебільшого вживається у значенні науки, а поняття
“мораль” – реального явища, що досліджує дана наука, хоча чіткого кордону між ними немає, оскільки вчиняючи ми використовуємо певні знання про моральну поведінку.
Існують певні особливості функціонування моралі:
· моральнісні судження є такими, що той, хто їх формулює, робить це для того, щоб вжити їх і до себе;
· мораль охоплює все розмаїття людського буття, вона не є замкненою лише на певному аспекті, сфері життя людей;
· мораль існує не як стан, а як вектор свідомого життя, що означає безперервність зусиль по її реалізації;
· мораль не може вміститися в певній змістовно конкретній, позитивній
вимозі, або їх сукупності.
Взаємодія моралі з політикою становить вагомий зріз суспільного життя.
І політика, і мораль є способами регуляції поведінки, формами обґрунтування її у суспільній свідомості. Проте мораль розглядає світ крізь вертикальні співвідношення, а предметом активності політики є горизонтальні співвідношення між людьми.

5
В історії суспільства існує декілька підходів до розуміння відносин між політикою і мораллю. Дехто висловлює сумніви стосовно можливості їхньої взаємодії, інші – сповідують можливість співіснування моралі таполітики.
Серед прихильників ідеї про несумісність політики і моралі частина теоретиків та практиків стверджує, що домінантою життя є політика (при цьому повністю
ігнорують моральнісні смисли суспільного життя й реально практикується аморальне політиканство), а інші вважають, що домінантою життя є мораль, політику ж сприймають як брудну справу, тим самим демонструючи абстрактне, відірване від життя моралізаторство.
Згідно з інший підходом політика і мораль є сумісними. Проте й тут існує позиція, згідно з якою вагомішою складовою суспільного життя вважається політика, тим самим мораль політизується, стверджується, що вищим критерієм моральності є інтерес держави. Кардинально протилежна позиція, підтримуючи
ідею про можливість взаємодії політики і моралі, наполягає на тому, що ведучим моментом цих взаємовідносин є мораль, а тому необхідно вибудовувати моральну політику, при які в політичній діяльності будуть враховуватися моральні норми та цінності.
Крім демократичних та чесних виборів для морального оздоровлення політичного середовища має бути задіяна ціла низка заходів. Демократичне суспільство – це суспільство, що визначає, у тому числі, систему обмеження влади. Суспільний контроль, здійснюваний, насамперед, за допомогою громадських організацій і засобів масової інформації, є найбільш істотним фактором відстеження етичного компонента діяльності представників законодавчої влади протягом усього терміну їхніх повноважень. Досить результативним може бути і внутрішній самоконтроль “професійної” групи, реалізований через діяльність парламентської опозиції, функціонування парламентських етичних комітетів і (або) через репутаційні механізми. У будь- якому випадку для здійснення таких видів контролю необхідна чітка фіксація стандартів парламентської етики, що представлять громадськості та самим депутатам критерії для оцінки поведінки представників законодавчої влади.
Важливим фактором для розвитку соціуму є взаємодія моралі та права. І право,
і мораль виступають способами регуляції життя соціуму, стоять на заваді аморальним діям та створюють умови для забезпечення існування людини на засадах особистої свободи. Однак це дві суттєво різні регуляційні системи, основними розбіжностями між якими є:
1. Інституційний характер правової регуляції (адже за будь-якою правовою дією стоїть інститут держави) і відсутність інституту в моральній регуляції;
2. Налаштованість права лише на заборону зла; мораль же не тільки забороняє злі дій, наміри, відносини, але й орієнтує на втілення добра.
Право цілком задовольняється тим, що дії людини не порушують правові норми, зовнішньо не суперечать закону. Мораль – це не лише розгляд конкретних кордонів, в яких наші вчинки повинні бути обмежені, але й культивування духу. Для моралі ж зовнішня відповідність людської поведінки нормам є недостатньою, оскільки моральнісним визнається лише той вчинок,

6 який має моральнісний зміст, тобто його мотив і результат є морально забарвленими для суб’єкта дії.
Право з’являється з появою держави і уособлює погляд на людину ззовні, з
позицій соціального інституту – держави. Так, норми права встановлюється
державою, їх є певна кількість, вони кодифіковані, чітко визначені (для
виконання і перевірки), менш гнучкі, ніж моральні; адресатами права є
конкретні люди; в праві здійснюється заохочення конкретних дій, функції
контролю виконують спеціально призначені інститути – суд, прокуратура;
покарання має об’єктивний характер, кількісну міру. В свою чергу мораль
з’являється з появою суспільства, представляє погляд на людину зсередини – з
точки зору її мотивів, намірів, попереднього досвіду тощо; норми моралі
народжуються, або набувають морального забарвлення у практичному
житті; їх не можливо звести до певної кількості, вони є гнучкими, здатні
віддзеркалювати нові потреби людства. Адресатами моральних норм є всі
люди; одній моральній нормі відповідає декілька правових. Контроль за
виконанням норм в моралі здійснюється суспільною думкою або совістю
людини; покарання носить суб’єктивний характер (неповага, сором, провина).
Виконуючи норми права людина звільняється від контролю; існує “простір
безкарності” для певних неморальних рішень, вчинків; сфера застосування
права – вужча; право виробляє лише норми взаємодії. В моралі виконання норм
не звільняє від совісті; тут немає “простору безкарності”; сфера
застосування моралі ширша (дружба, любов тощо); крім норм поведінки
мораль виробляє ціннісні орієнтації людини.
Не дивлячись на специфіку моральної та правової регуляції, мораль і право у суспільному життя тісним чином пов’язані: розвинуті правові інститути створюють кращі умови для розвитку моралі, в свою чергу моральні вимоги удосконалюють право. Мораль і право взаємодоповнюють один одного; гармонізація відносин між цими двома регулюючими системами суттєво впливає і на гармонізацію суспільного життя в цілому.
Достатньо небезпечною може бути підміна однієї форми регуляції іншою.
Так, перебирання мораллю функцій права здатне призвести до суб’єктивізму, втрати правом однієї із основних своїх характеристик – формальності. В свою чергу невиправдане розширення сфери права призводить до повної регламентації життя людини з боку держави, до втрати особою можливості і здатності бути суб’єктом, творцем власного життя. Відносини між правом та мораллю набувають нових форм взаємодії з розвитком професійної етики.
Історичний процес розподілу праці, суспільної диференціації призводить до виникнення та розвитку різноманітних професійних відносин, специфічної культури та моралі, які формуються в ході професійної діяльності. Належність до певної професії породжує своєрідний професійний світогляд, психологію, визначає особливості поведінки. У представників різних професій виникають специфічні норми взаємодії, ціннісні орієнтації, відносини. Це дає підстави говорити про існування професійної моралі.

7
Професійна мораль відображає особливості моральної свідомості,
взаємовідносин, поведінки людей, які обумовлені специфікою професійної
діяльності.
Однак з часом професійна мораль потребує свого більш чіткого оформлення, що й призводить до виникнення професійної етики. У професійній етиці фіксуються вже не стихійно сформовані моральні норми, а інституційні свідомо сформовані професійно-етичні встановлення. Придбання професійною етикою інституціонального характеру свідчить про заміну спонтанних дій на передбачувану, очікувану, модельовану та регульовану поведінку.
Професійна етика вирізняється:

усвідомленою ретельною розробкою професійних етичних норм;

побудовою системи взаємозалежних цінностей, принципів, норм,
установок, зафіксованих в Етичному кодексі;

існуванням групи людей, що відповідають за підтримку і захист цих
норм.
Виділення особливих професійно-етичних встановлень, в яких загальнолюдських принципів моралі конкретизуються відносно професійної діяльності, обумовлена рядом факторів:

своєрідністю місця та діяльності професійного колективу у суспільстві;

специфікою особистих відносин в професійній діяльності;

підвищеними моральними вимогами, особливою напруженістю, складністю реалізації етичних норм у певних професіях.
Переліченні умови мають визначальне значення й для професійної діяльності державних службовців. Так:

державні службовці займають специфічне місце у суспільстві, вони реалізують державну управлінську діяльність і державно-владні повноваження;

в професійній діяльності державних службовців складаються особливі відносини;

відносини між державними службовцями і громадянами вибудовуються на засадах служіння державного апарату народові, його інтересам;

для побудови стосунків всередині професійної групи державних службовців кардинальне значення має принцип ієрархії;

підвищенні моральні вимоги в державному управлінні обумовлені;

розпорядженням великими матеріальними цінностями, людськими
ресурсами;

безпосереднім впливом на життя конкретних людей;

існуванням ризику, непередбаченості у діяльності, сполученням формально-процедурних регламентацій діяльності з можливістю прийняття вольових суб’єктивних рішень, імовірним творчим характером праці.
Ці чинники призводять до виникнення особливих етичних проблем професійного життя державних службовців (проблеми дотримання державної таємниці, протидії корупційним діянням, збереження конфіденційної
інформації громадян, політичної неупередженості, обмеження частини політичних, природних їх прав тощо).

8
Таким чином, етика державного службовця виявляє специфічні вимоги до моральності державних службовців, які пов’язані з особливістю професії.
Професійна мораль державних службовців – це особливості моральної
свідомості, взаємовідносин, поведінки людей, які обумовлені державно-
службовою діяльністю.
Етика державної служби є видом управлінської етики, в якому на основі вивчення професійної моралі державних службовців обґрунтовуються ціннісні орієнтації, норми, моральні аспекти поведінки, взаємовідносин між людьми у процесі державно-управлінської діяльності, надаються практичні рекомендації, які зорієнтовані на цю діяльність.
Для точнішого відображення етосу професії та організації цілеспрямова- ної роботи по етизації державної служби розрізняється: етика державної
служби, яка є інституціональною, організаційною етикою та етика держав-
ного службовця, що представляє професійно-етичні цінності та норми на рівні особи.
Етика державної служби – інституційна етика, яка випливає з місії та
філософії державної служби та презентує її цінності, професійно-етичні
принципи, норми й механізми їхньої підтримки.
Етика державного службовця – основана на усвідомленні професійного
призначення система професійно-етичних цінностей, принципів і норм, які
відображаються у свідомості державних службовців, орієнтують і
регулюють їх відносини, діяльність у сфері державної служби та механізмів
підтримки професійно-етичної складової державної служби.
Етику державного службовця можна означити, і як взаємозв’язок цілей і засобів діяльності державного службовця та специфічно людських цілей. Таке визначення несе вагоме смислове навантаження і дозволяє по-новому розглянути предмет цієї професійної етики, виходячи з масштабу
“специфічнонаміру, відношення, дії.
В етиці державного службовця конкретизуються загально-моральні настанови. Проте кожна відносно самостійна моральна підсистема (у тому числі професійна етика) утримує у собі небезпеку самоізоляції, виникнення професійного егоїзму, домінування
корпоративних
інтересів
над загальнолюдськими.
Професійний егоїзм – прагнення захистити діяльність своєї професійної
групи від публічної критики, відстояти право на здобуті попередньо
матеріальні привілеї, престиж та інші переваги, обґрунтувати правомірність
зниження внутрішньо-групової вимогливості (необхідністю збереження
“професійної таємниці”, неприпустимістю втручання в професійні справи зі
сторони некваліфікованої суспільної думки тощо).
У разі конфлікту між загальнолюдськими та професійними
настановами перевага повинна бути віддана загальнолюдським моральним
вимірам.
Лише усвідомлення загальнолюдського, загальнокультурного сенсу професійних цілей робить професійну діяльність морально осмисленою.