Ім'я файлу: Кравец_ЕФ-31_Гештальт-теорія Ф Перлза.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 28.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Практична робота 8. Розв’язування задач на обчислення.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 28.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Практична робота 8. Розв’язування задач на обчислення.docx
Реферат на тему:
«Гештальт-теорія Ф. Перлза»
Виконала
студентка групи ЕФ-31,
економічного факультету
Кравець Ганна
Фредерік Перлз як основоположник Гештальт-теорії
Фредерік Перлз є одним із найвизначніших людей, які привнесли у розвиток психологічної науки дещо революційне і нове.
Психолог, який, за власним визнанням, не прочитав жодного підручника з гештальт-психології, але створив напрямок, названий гештальт-терапією. Союзник багатьох видних діячів гуманістичної психології. У працях цього оригінального теоретика і практика донині продовжують черпати натхнення все нові покоління психологів, повторюючи на свій лад його своєрідну заповідь:
Я роблю своє, а ти робиш своє.
Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням,
І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням.
Ти — це ти, а я — це я.
Якщо нам пощастить відшукати один одного — це прекрасно.
Якщо ні, то нічого не поробиш.
Фредерік Перлз народився в Берліні 8 липня 1893 року. У 1913 році вступив на медичний факультет без особливого інтересу до цієї науки, проте в 1921 році закінчив навчання з науковим ступенем доктора наук. В період економічної кризи в Німеччині він емігрує до США, а в 1924 році повертається і починає працювати як психоаналітик. Саме з цього моменту Перлз засумнівався в досконалості фрейдівської теорії психоаналізу.
У 1926р. Ф. Перлз працює з Куртом Гольдштейном в інституті воєнних мозкових травм. Там вперше сформулювалась думка про те, що людський організм необхідно розглядати не як конгломерат окремих самостійно функціонуючих частин, а як єдине ціле.
У 1930 році він одружується на Лоре Познер; у них народжується двоє дітей, Рената і Стівен. У 1933 році, після приходу до влади режиму Гітлера, сім'я Перлза бігла в Нідерланди, а рік потому вони емігрували до Південної Африки. У 1942 році Фріц пішов у південноафриканську армію, де він служив в якості психіатра в званні капітана до 1946 року. У 1946 році Ф. Перлз переїхав у США, де у 1952 році заснував у Нью-Йорку інститут гештальт-терапії. Його теоретичні погляди і метод гештальт-терапії починають завойовувати широку популярність.
У 1951 році в співавторстві з Ральфом Хефферліном і Полом Гудмен публікує книгу «Гештальт-терапія», в якій Перлз вперше формулює початку свого власного терапевтичного підходу.
Незабаром після цього був організований Нью-Йоркський інститут гештальт-терапії, центр якого знаходився в квартирі Перлза. У 1954 році було також створено Клівлендський інститут гештальт-терапії, а до кінця 50-х років групи гештальт-терапії були організовані по всій країні. У 1960 році Перлз переїхав на західне узбережжя Сполучених Штатів, деякий час жив і працював у Лос-Анджелесі. У 1964 році він увійшов до штату знаменитого Есаленского інституту в Біг Сур, штат Каліфорнія. У 1969 році Перлз перебрався в Британську Колумбію, де на острові Ванкувер заснував гештальт-громаду.
Великий вплив на формування поглядів Ф. Перлза мали психоаналіз З. Фрейда, екзистенціалізм і гештальтпсихологія.
У роботі “Его, голод і агресія” (1917) Ф. Перлз намагався вперше ревізувати деякі положення психоаналітичної теорії З. Фрейда, зокрема про інстинкти. Як відомо, З. Фрейд виділив всього дві групи інстинктів: інстинкти, які підтримують життя (сексуальні) і руйнівні (деструктивні) інстинкти.
Ф. Перлз стверджував, що існує велика кількість інстинктів (потреб), які відчуваються, коли певним чином порушуються психічна або фізична рівновага організму.
Теоретичні основи Гештальт-терапії
Загальні положення. Метод, створений американським психологом Фредеріком Перлзом під впливом ідей гештальтпсихології, екзистенціалізму та психоаналізу.
Гештальт (з нім. Gestalt – образ, форма) – це специфічна організація частин, цілісний паттерн, функціональна структура сприймання або процесу, який впорядковує елементи і явища, які входять до нього за своїми власними законами.
До числа універсальних закономірностей побудови гештальту відносять:
1) співвідношення „фігура-фон” – полягає в тому, що окремий предмет і явище сприймаються яскравіше, в той час як остання дійсність сприймається свідомістю у вигляді розмитого, розпливчастого, неконструйованого фону. При зміні фокусу сприймання може виникнути інша фігура, а попередня стає частиною фону;
2) „закритість” або „завершеність” – властивість, яка полягає в сприйнятті предмету як цілого, навіть тоді, коли окремі фрагменти або деталі відсутні;
3) „цілісність” – полягає в тому, що сприймаюча фігура представлена в свідомості людини як єдине ціле, яке не розкладається на окремі елементи;
4) „близькість” і „подібність” елементів – описують тенденцію побудови образів: розміщені близько один до одного в часі або в просторі елементи будуть швидше об’єднані в цілісну структуру, ніж розміщені на дальшій відстані, так як подібні елементи будуть об’єднані швидше ніж неподібні.
Ці якості гештальту є універсальними і відносяться як до сфери сприймання, мислення, так і побудови особистісних структур.
Початком гештальт-психології рахують невелику експериментальну роботу Макса Вейтгеймера, яку він виконав у 1912 році з Вольфгангом Келером і Куртом Коффкою.
Суть цієї роботи полягає в тому, що світлові спалахи можуть бути диференційовані тільки в тому випадку, коли експозиція між ними не менша 0,06 с. Основний висновок з цієї роботи полягає в тому, що частини і ціле – поняття відносні. Частини складають взаємопов’язане ціле і не можуть розглядатися ізольовано. Людина не сприймає подразники, як суму складових, а виокремлює з них головне, необхідне їй в даний момент для саморегулювання і адаптації.
Ф. Перлз переніс закономірності утворення фігури, встановлені в гештальтпсихології в сфері сприймання, в сферу мотивації людської поведінки. Виникнення і задоволення потреб він розглядав як ритм формування і завершення гештальтів.
Функціонування мотиваційної сфери здійснюється (за Перлзом) за принципом саморегуляції організму.
Ф. Перлз відкидає ідею тіла і розуму, розподіл об’єкту і суб’єкту, людини і середовища.
Перлз вважав, що свідомість людини не може сприймати навколишній світ однозначно з однаковою концентрацією уваги на всіх деталях. Важливі і значущі події, за Перлзом, займають центральне місце в свідомості, утворюючи Гештальт (фігуру), а не дуже важлива в даний момент інформація, відступає на задній план, утворюючи фон.
Побудова і завершення гештальтів є природним ритмом життєдіяльності організму і відбувається під впливом процесу саморегуляції.
Перлз розглядав здорову людину як саморегулюючу істоту. Одним із основних положень гештальт-терапії є те, що кожна людина володіє здатністю досягати оптимальної рівноваги в середині себе і між собою та зовнішнім середовищем.
Повна рівновага відповідає чіткій фігурі (гештальту); відхилення від рівноваги веде до руйнування фігури, розмивання чітких границь між нею і фоном.
Будь-яке порушення в організмі людини, – писав Перлз, – складає неповний гештальт, незакінчену ситуацію, яка заставляє організм ставати творчим, знаходити засоби і шляхи відновлення рівноваги.
Основним поняттям гештальт-терапії є: відношення фігури до фону, усвідомлення потреб і зосередження на сьогоденні, протилежності, функції захисту і зрілості.
Відношення фігури і фону. У процесі саморегуляції здорова людина з великої кількості інформації вибирає ту, яка для неї в даний момент найважливіша і найбільш значуща. Це фігура. Решта інформації відсувається на задній план. Це фон. Часто фігура і фон міняються місцями.
Коли людина відчуває спрагу, то стіл, на якому знаходяться смачні страви, буде тільки фоном, а склянка води – фігурою. Коли спрага буде задоволена, фігура і фон можуть помінятися місцями.
Відношення між фігурою і фоном – одне з центральних понять гештальтпсихології. Перлз використав це положення для описання функціонування особистості. В його розумінні фігура виступає в якості домінуючої потреби, а ритмічна зміна фігур і фону лежить в основі саморегуляції організму.
У якості фігури (гештальт) може бути бажання, почуття або думка, які в даний момент переважають над усіма іншими бажаннями, почуттями і думками.
Як тільки потреба задовольняється, гештальт завершується, втрачає свою заначущість і відсувається на задній план, звільняючи місце новому гештальту. Цей ритм формування і завершення гештальтів є природним ритмом життєдіяльності організму, завдяки йому організм підтримує свій динамічний баланс, або гомеостаз.
Інколи потребу задовольнити неможливо. У такому випадку гештальт залишається незавершеним, а тому він не може бути відреагований і звільнити місце іншому. Така невідреагована потреба стає причиною багатьох незавершених проблем, які починають впливати на поточні психічні процеси. Наприклад, коли людина не висловила зразу ж свій гнів або злість, то в подальшому ці почуття не зникнуть зовсім, а будуть проявлятися у прихованих і підступних формах. Повне блокування незавершених гештальтів може привести до неврозу.
Завдання гештальт-терапевта полягає в тому, щоб допомогти пацієнту усвідомити свою потребу, зробити її чіткішою (сформувати гештальт) і в кінцевому підсумку – нейтралізувати (завершити) його.
Усвідомлення потреб і зосередження на теперішньому.
Основною умовою, необхідною для того, щоб сформувати і завершити гештальт, є здатність людини усвідомлювати себе і свою домінуючу потребу в даний момент. Усвідомлення і зосередженість на потребі є важливим принципом в гештальт-терапії, який отримав назву „тут і зараз”.
„Нема нічого, – вчив Перлз, – крім того, що є тут і зараз. Зараз є справжнім... Минулого вже нема. Майбутнє ще не настало”.
Розглядаючи організм і середовище як єдине ціле, Перлз разом з тим підкреслював, що є контактна зона між індивідумом і його внутрішнім і зовнішнім середовищем.
У здорової особистості границя з середовищем є рухливою: виникнення певної потреби вимагає „контакту” з середовищем і формує гештальт, задоволення потреби завершує гештальт і вимагає „відходу” від середовища.
У невротичної особистості процеси „контакту” і „відходу” є дуже спотвореними і не забезпечують адекватного задоволення потреб.
Ф. Перлз розглядав особистісний ріст як процес розширення зон самоусвідомлення, що сприяє саморегуляції і координує рівновагу між внутрішнім світом і середовищем.
Перлз виділив три зони самоусвідомлення:
Внутрішню – явища і процеси, які відбуваються в нашому тілі.
Зовнішню – зовнішні події, які відображаються свідомістю.
Середню – фантазії, вірування, відносини.
У здорової людини ця границя рухлива, тому можливі як контакт з середовищем, так і відхід від нього.
Контакт супроводжується формуванням гештальту, відхід – його завершенням.
Рушійною силою цього ритму (контакт-відхід) Перлз вважав ієрархію потреб. Домінуюча потреба є гештальтом на завершення і нейтралізацію якої в даний момент спрямовані всі зусилля організму.
Для задоволення своїх потреб ми постійно повинні бути в контакті з зонами свого внутрішнього і зовнішнього світу. Ми відповідаємо на внутрішні потреби, коли п’ємо, відчуваючи спрагу, а також і на зовнішні потреби, коли одягаємо одяг, відчуваючи холод.
При неврозі переважає тенденція до зосередження на середній зоні за рахунок виключення із свідомості двох перших. Надмірна схильність до фантазування порушує природний ритм процесу свідомості, змушує клієнта зосереджуватися на минулому і майбутньому, на шкоду теперішньому, так як завершити гештальт (задовольнити потребу) можна лише тільки в момент „тут і зараз”.
На думку Ф. Перлза, психічні порушення у людей обумовлені тим, що їх особистість не складає єдиного цілого, тобто гештальту.
Перлз стверджував, що корені неврозу лежать в тенденції фантазувати і інтелектуалізувати там, де потрібно просто усвідомити теперішнє.
Саморегуляція організму залежить від ступеня усвідомлення теперішнього і від здібності жити в повну силу тут і тепер.
Усвідомлювати, за Перлзом, означає фіксувати увагу на постійно виникаючих і зникаючих у власній уяві фігур.
Протилежності
Мова йде про ті внутрішні сторони явищ, які одночасно передбачають і виключають одне одного.
Протилежності існують в кожному з нас і знаходяться в стані постійного протиріччя і боротьби між собою.
Боротьба протилежностей складає внутрішній зміст, джерело розвитку особистості.
Кожен з нас може одночасно і любити і ненавидіти своїх близьких, відчувати радість і смуток при завершенні справи, якій присвятили частину життя.
Усвідомлюючи протилежні полюси свого „Я”, свої прагнення і бажання, ми глибше починаємо усвідомлювати самих себе.
Протилежні сторони нашого „Я” в гештальт-терапії отримали назву Нападника і Захисника.
Нападник характеризується авторитарністю, Захисник завжди виправдовується, відчуває свою вразливість і безсилля.
Одним із завдань гештальт-терапії – використовуючи закон єдності і боротьби протилежностей, допомогти пацієнту виділити фігуру з фону, завершити гештальт і знову повернути його в фонове оточення.
Функції захисту. Людина реагує на небезпеку або стресову ситуацію, використовуючи захисні реакції. Це може бути відхід від проблеми, ігнорування проблеми або навіть хвороба.
За своєю суттю все життя людини складається з певних труднощів і захисних реакцій на ці труднощі.
Здорові люди, які можуть чітко сформулювати гештальт і провести межу між власним „Я” і оточуючим середовищем, на труднощі, що виникли, реагують адекватно.
При виникненні неврозу захисні механізми спотворюються і перешкоджають росту особистості.
Серед реакцій, які перешкоджають росту особистості, Перлз виділяє такі основні: інтроекцію, проекцію, ретрофлексію, дефлексію, конфлуенцію.
При інтроекції людина засвоює погляди, переконання, норми, зразки поведінки інших людей, які вступають в протиріччя з власним досвідом і не асимілюються її особистістю. Цей неасимільований досвід – інтроект – є чужою для людини частиною його особистості.
Ранніми інтроектами є батьківські повчання, які засвоюються дитиною без критичного осмислення. З часом важко розрізнити інтроекти і свої власні переконання.
Проекція – пряма протилежність інроекції. Проекція – це тенденція переносити власні помилки і відповідальність за те, що відбувається в середині „Я”, на інших, на оточуюче середовище. Така людина обвинувачує у всьому навколишній світ, він стає для неї полем битви, на відміну від людини з інтроектами для якої полем битви є власне „Я”.
Ретрофлексія – повернення на себе – спостерігається в тих випадках, коли будь-які потреби не можуть бути задоволеними через їх блокування соціальним середовищем, і тоді енергія, призначена для маніпулювання у зовнішньому середовищі, спрямовується на самого себе. Такими незадоволеними потребами, або незавершеними гештальтами часто є агресивні почуття. Конфлікт між Я і іншими перетворюється у внутрішньоособистісний конфлікт.
Дефлексія – ухилення від реального контакту. Людина з дефлексією уникає безпосереднього контакту з іншими людьми, проблемами і ситуаціями. Дефлексія проявляється у формі базікання, ритуальності, умовності поведінки.
Конфлуенція (або злиття) – проявляється в стиранні границь між „Я” і оточуючими. Такі люди з труднощами розрізняють свої думки, почуття і бажання від чужих. Вони часто вживають займенник „Ми” замість „Я”. Індивід відмовляється від свого істинного „Я”.
В результаті дії перерахованих механізмів порушується цілісність особистості, яка стає фрагментованою, розділеною на окремі частини.
Зрілість. Перлз визначає зрілість, або психічне здоров’я, як здатність перейти від опори на середовище і від регулювання середовищем до опори на себе і саморегуляцію.
Для того, щоб досягти зрілості, індивідуум повинен перебороти своє прагнення отримати підтримку з оточуючого світу і знайти нові джерела підтримки в самому собі. Головною умовою як для опори на себе, так і для саморегуляції є стан рівноваги, який досягається шляхом усвідомлення ієрархії потреб.
Зрілість наступає тоді, коли індивідуум мобілізує свої резерви для переборювання фрустрації і страху, які виникають через відсутність підтримки з боку оточуючих.
Ситуація, в якій індивідуум не може скористатися підтримкою оточуючих і спертися на самого себе називається глухим кутом. Зрілість полягає в тому, щоб піти на ризик, для того щоб вибратися з глухого кута.
Перлз вважав, що для досягнення зрілості і прийняття відповідальності на себе, людина повинна ретельно проробити п’ять рівнів, які Ф. Перлз назвав рівнями неврозу.
Перший рівень – кліше – характеризується стереотипністю і конформністю поведінки. Другий рівень – штучний, де домінують ролі і різні ігри. На цьому рівні людина намагається отримати підтримку, маніпулюючи іншими. Третій рівень – рівень глухого кута, який характеризується відсутністю підтримки і невмінням спертись на себе. Четвертий рівень – внутрішній вибух (імплозія) характеризується тим, що людина в сльозах відчаю переживає свою рішучість самому прийняти ситуацію і справитися з нею. П’ятий рівень – зовнішній вибух (експлозія) характеризується тим, що людина скидає з себе всі нашарування і починає жити і діяти від свого справжнього „Я”. Досягнення цього рівня означає формування автентичної особистості, яка набуває здатності до переживань і вираження своїх емоцій.
Мета гештальт-терапії полягає в стимуляції потенційно існуючих в людині природних ресурсів, що сприяє особистісному росту, досягнення зрілості, повної інтеграції особистості клієнта.
Позиція психолога. У гештальт-терапії психолог розглядається як каталізатор, помічник клієнта. Він уникає втручання в особисті почуття клієнта і намагається полегшити прояви цих почуттів. Головна мета психолога є взаємодія з клієнтом – активізація внутрішніх особистісних резервів клієнта, звільнення яких веде до особистісного росту.
Вимоги і очікування від клієнта
В гештальт-терапії клієнту відводиться активна роль. Він має право на власні інтерпретації позицій, на усвідомлення схем своєї поведінки і життя. Передбачається, що клієнт з раціоналізування повинен переключитися на переживання, таким чином, що він насправді повинен відчувати ці почуття і говорити від їх імені, а не просто сповіщати про них.
Психотехніки. Психотехнікам в гештальт-терапії надається велике значення. Вони називаються іграми і експериментами.
Найпоширенішими є такі ігри:
Дисоційований діалог
Це діалог між фрагментами власної особистості. Такий діалог може відбуватися між агресивним і пасивним фрагментами особистості, між нападником і захисником, з власними почуттями (наприклад страхом), а також окремими частинами тіла, або з уявною значущою для клієнта людиною.
Техніка полягає в тому, що клієнт почергово міняє „гарячий стілець” на якому сидить він сам на стілець, який стоїть поряд і призначений для уявного співбесідника (методика 2-х стільців).
Клієнт веде діалог, ототожнюючи себе з різними фрагментами своєї особистості, і виступає то з позиції жертви, то з позиції агресора і по черзі відтворює репліки від імені одної, а потім іншої психологічної позиції.
2. Ходьба по колу
Клієнт на прохання ведучого обходить всіх учасників групи по черзі і щось їм говорить або здійснює певні дії з ними. Техніка використовується для активізації членів групи, заохочення їх до самовираження.
Найчастіше пропонують незакінчене висловлювання з проханням закінчити його. Наприклад, „Я почуваю себе незручно тому, що...”. Прийом дозволяє диференційовано визначити власні переживання і зв’язки з оточуючими.
Багаторазове повторення фрази, яка виражає глибоке переконання, може сприяти зміні його значення і змісту для клієнта.
3. Техніка „навпаки” (перевертень)
Методика полягає в тому, щоб клієнт розіграв поведінку, протилежну тій, яка йому не подобається. Так, сором’язливий починає поводити себе зверхньо, ввічливий – грубо і т.п. Техніка спрямована на прийняття клієнтом себе в новій для нього поведінці і на інтегруванні в „Я” нові структури досвіду.
4. Незакінчена справа
Будь-який незавершений гештальт є незакінчена справа. У багатьох людей є велика кількість невирішених питань, пов’язаних з родичами, батьками, співробітниками та ін. Найчастіше це невисловлені скарги і претензії. Клієнту пропонують за допомогою прийому „вільного стільця” висловити свої почуття уявному співрозмовнику, або звернутися до того з учасників групи, хто має відношення до незакінченої справи. Найчастіше такими почуттями є почуття вини і кривди.
5. „Старий закинутий магазин”
Клієнту пропонують закрити очі, розслабитися, а потім уявити, що пізно вночі він проходить по маленькій вуличці біля старого закинутого магазину. Вікна брудні, але коли заглянути, можна побачити якусь річ, предмет. Клієнту пропонують ретельно його роздивитися, потім відійти від закинутого магазину і описати предмети, які він побачив за вікном.
У подальшому йому пропонують уявити себе цим предметом і описати свої почуття, відповівши на питання: „Чому він залишений в магазині?” „Нащо подібне його існування в якості цього предмету?” Ідентифікуючись з предметами, клієнти проектують на них будь-які свої особисті аспекти. Після відкривання очей учасник ділиться своїми відчуттями з групою. Ідентифікуватись можна з квіткою, деревом, твариною, уявивши себе у відповідних умовах. Бажано не соромитись своїх почуттів, щоб не залишилося незавершених переживань.
6. „У мене є таємниця”
У цій грі досліджується почуття вини і сорому. Кожного з учасників просять подумати про важливий для нього особистий секрет. Психолог просить, щоб учасники не ділилися цими таємницями, а уявили собі, як би могли реагувати оточуючі, коли б ці таємниці стали їм відомими.
7. „Репетиція”
На думку Ф. Перлза люди багато витрачають часу для репетицій на „сцені уявлення” різних ролей і стратегій поведінки по відношенню до конкретних ситуацій і людей. Така підготовка подумки і в уявленнях часто приводить до неефективної поведінки, тому що людина використовує ригідні і неефективні стереотипи поведінки. Репетиція поведінки в групі з залученням інших учасників дозволяє краще усвідомити свої стереотипи і одночасно використати нові ідеї і нові стереотипи поведінки. По черзі розігруючи ті чи інші ролі, учасники групи мають можливість краще проявити свої реальні почуття. Коли людина говорить не від свого імені, а імені свого „героя”, їй легше усвідомити і висловити свої переживання. При цьому психотерапевт повинен звертати увагу не тільки на зміст слів, але і на міміку, жести, позу. Наприклад, жінка, яка розповідає про свої конфлікти з чоловіком, б’є себе по стегні. Психотерапевт може попросити жінку зіграти роль цього „кулака” і від „його імені” висловити всі свої почуття: злість, гнів, власну вину та ін. Свої почуття клієнт може висловити не тільки за допомогою „мови тіла” (за Рудестамом), а і через малюнок, танець, пісню.
8. „Боротьба протилежностей”
Психокоректор визначає тему дискусії, потім одному з учасників доручають роль Нападника, іншому – Захисника.
Учасники сідають обличчям один до одного і починають дискусію. Кожен учасник повинен дотримуватися своєї ролі.
Нападник повинен критикувати партнера, сварити його, повчати, говорити твердим авторитарним голосом.
Захисник постійно повинен вибачатися, виправдовуватися, пояснювати, чому в нього не виходить все те, що вимагає Нападник. Дискусія триває десять хвилин. Після цього партнери міняються ролями. Кожному з учасників потрібно як можна повніше і глибше усвідомити почуття влади, агресії з однієї сторони і почуття приниженості, незахищеності, несміливість – з іншої.
Зіграні ролі порівнюють з реальною поведінкою і отриманий досвід обговорюється всіма учасниками групи.
Ф. Перлз застосував свій метод у вигляді індивідуальної корекції, але в подальшому повністю перейшов на групову форму, як ефективнішу і економнішу.
Групова робота проводиться як центрована на клієнті, тобто психотерапевт працює переважно з одним учасником групи. Інші члени групи можуть ідентифікуватися з „працюючим” учасником, який займає „гарячий стілець” поряд зі стільцем психолога, а також надають йому емоційну підтримку і забезпечують зворотний зв’язок. У процесі ідентифікації відбувається своєрідна аутотерапія, що проявляється в усвідомленні фрагментарних частин свого „Я” і завершенні незакінченої ситуації.
Доброволець, який знаходиться на „гарячому стільці”, повинен обов’язково дотримуватись принципу „тут і зараз” і розповідати про зміст свого усвідомлення.
Психотерапевт не повинен інтерпретувати розповідь добровольця, а тільки підтримувати його в спробах усвідомити свої почуття і поведінку.
Усі різноманітні техніки гештальт-терапії спрямовані на забезпечення психологічної підтримки особистості, на звільнення людини від тягаря минулих і майбутніх проблем і повернення його „Я” в багатий і мінливий світ особистісного сьогоденного буття.
Завдання гештальт-терапевта полягає у тому, щоб допомогти пацієнту усвідомити свою потребу, зробити її чіткішою (сформувати гештальт) і нейтралізувати, завершити її, а в кінцевому підсумку допомогти людині вийти з глухого кута.