Ґрунти Степу
До Степу входять частина Кіровоградської, більша частина Одеської, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, частина Харківської, Донецька, Луганська і центральна частина Криму. Площа Степу сягає близько 25 млн га, що становить 40% території України.
Це основний сільськогосподарський регіон з інтенсивного вирощування зернових культур із родючими чорноземними ґрунтами, достатніми тепловими ресурсами і з відносним дефіцитом ґрунтової вологи, що в певній мірі зумовлено посушливістю клімату.
Зона Степу поділяється на дві підзони – Степ північний із чорноземами звичайними, важкосуглинковими. Підзона південно-степова із чорноземами південними.
Природні умови ґрунтоутворення
Клімат Степу помірно теплий з недостатнім зволоженням. Літо жарке, зима м'яка, інколи холодна, у більшості малосніжна.
Рельєф. За характером рельєфу степова зона являє собою рівнину, але неоднорідну за походженням, геологічною будовою і абсолютними висотами. Для північного Степу характерний рівнинний середньохвилястий, місцями увалистий рельєф. Тут значна кількість улоговин і ярів, а також досить густа мережа річок, долини яких урізані на 75–150 м.
Рослинність. Природна рослинність у степовій зоні в давнину була представлена переважно злаковими травами, які пристосовані до умов несталого водного режиму. Найпоширенішими видами були посухостійкі вузьколисті злаки: ковили, типчаки, тонконіг вузьколистий, пирій середній, тимофіївка степова, стоколос прямий, а також шавлія поникла, люцерна лежача та ін.
Лісова рослинність у степовій зоні відсутня, окрім лісосмуг і байрачних невеликих масивів у гирлі балок та подів.
Генезис ґрунтів
Провідним процесом ґрунтоутворення в степовій зоні є дерновий гумусо-акумулятивний, який протікає з формуванням гумусових горизонтів і накопиченням біофільних елементів. Це пояснюється тим, що коренева система злакових асоціацій за масою в 4–20 разів перевищує надземну, а степова повстина і поверхневі рослинні рештки у 2–5 разів перевищують зелену фітомасу. У середньому опад трав'яних асоціацій степу становить 150–200 ц/га.
Другим важливим процесом ґрунтоутворення в степовій зоні є карбонатизація – накопичення і перерозподіл карбонатів кальцію в профілі ґрунту. Форма карбонатних скупчень (новоутворень) і глибина їх залягання слугують однією з діагностичних ознак чорноземів. У чорноземах звичайних в перехідних горизонтах карбонати представлені у вигляді вицвітів і прожилок, а в ґрунтотворній породі у формі пухких конкрецій – білозірки.
Іншими процесами, що характерні для ґрунтів Степу є осолонцювання, засолення, осолодіння та ін. Невелика кількість опадів, особливості водного режиму та наявність легкорозчинних солей натрію в ґрунтотворній породі, або підґрунтових водах створюють умови для їхнього накопичення і перерозподілу за профілем ґрунту.
Засолені ґрунти
Чорноземи звичайні Степу
Чорноземи звичайні поширені в північній і центральній частинах степової зони України. На півдні вона доходить до північних відрогів Кримських гір. Обабіч оз. Сиваш у степову зону вклинюється зона сухого Степу з каштановими ґрунтами.
Чорноземи звичайні
Профіль чорноземів звичайних має таку будову:
Н – гумусовий горизонт глибиною 40–50 см, рівномірно гумусований, темно-сірий, орний шар пилувато-грудкуватий або пилувато-брилястий, підорний – грудкувато-зернистий, часто трапляються копроліти, перехід поступовий;
Нр/к – верхній перехідний горизонт глибиною 25–35 см, темно-сірий зі слабким буруватим відтінком, у нижній частині інколи з вицвітами карбонатів, зернистий або грудкувато-зернистий, пористий, перехід поступовий;
Рhк – нижній перехідний горизонт глибиною 30–40 см, темно-бурий або сірувато-палево-бурий, з рясними вицвітами карбонатів на структурних окремостях, у червоточинах і кореневинах;
Рk – з глибини 120–150 см залягає ґрунтотвірна порода – лес, важкосуглинковий або легкоглинистий; карбонатні скупчення у вигляді «білозірки».
Чорноземи південні Степу
Будова профілю чорноземів південних:
- гумусовий горизонт (Н) глибиною 20–40 см з умістом гумусу 3,0–5,5%, темно-сірий, орний шар пилувато-грудкуватий, часом брилистий,
- підорний – зернистий з рясними копролітами;
- верхній перехідний горизонт Нр(і) глибиною 10–20 см, темно-сірий з буруватим відтінком, грудкуватий;
- нижній перехідний горизонт Рh(і)к глибиною 10–20 см, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений, з натіками та плямами гумусових речовин.
- Ґрунтотворна порода (Рк) – лес, палево-бурий, з глибини 60-80 см з рясною білозіркою, а з глибини 200–400 см і глибше містить друзи гіпсу.
Чорноземи південні
Сформувались під типчаково-ковиловою степовою рослинністю за умов посушливого клімату. Характерною рисою цих чорноземів є ущільнення перехідних горизонтів з деяким збільшенням у них умісту мулистих частинок, що зростає з півночі на південь.
У цілому ґрунти Степу мають високу родючість, яка зумовлює за сприятливих погодних умов значні урожаї зернових та технічних культур. Починаючи із чорноземів звичайних деякі їх роди мають певну солюнцюватість, а чорноземи південні, окрім солонцюватості мають засоленість, переважно хлоридно-сульфатну.
Серед заходів поліпшення чорноземів зони необхідно віднести:
- зрошення (особливо у Південному Степу);
- гіпсування солонцевих ґрунтів;
- ґрунтозахисний обробіток від вітрової та водної ерозії;
- внесення кальцієвмісних добрив для нейтралізації лужної реакції;
- промивка особливо засолених ґрунтів прісними водами;
- підбір солевитривалих культур у сівозміні.