Ім'я файлу: ландшафтознавство 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 17.01.2021
скачати

Тема: Ландшафтознавство як наука

Ландшафтознавство є частиною або галуззю комплексної фізичної географії, яка вивчає природні територіальні комплекси (геосистеми) різних ієрархічних рівнів – планетарного, регіонального і локального. При цьому планетарні та регіональні комплекси досліджуються, переважно, регіональною фізичною географією, а локальні, переважно – ландшафтознавством.

Ландшафтознавство – наука про цілісні відносно однорідні природні й природно-антропогенні комплекси (ландшафти).

Ці два визначення ландшафтознавства різні за своєю суттю. Перше – визначає ландшафтознавство як природничу науку, об’єктом дослідження якої є виключно природні утворення – природно-територіальні комплекси, або ландшафти. У зв’язку з цим розглядаються структура, функціонування, динаміка, розвиток, класифікація ландшафтів Землі. Проте на процес формування ландшафтів впливають не тільки природні фактори, але й діяльність людини. Напрям ландшафтознавства, який вивчає комплекси, утворені діяльністю людини, називається антропогенним ландшафтознавством.

Ландшафтознавство як частина фізичної географії входить у систему фізико-географічних наук і є ядром цієї системи. Існує тісний зв’язок між ландшафтознавством та окремими фізико-географічними науками – геоморфологією, кліматологією, гідрологією, ґрунтознавством та біогеографією. До ландшафтознавства близькими є інші науки про Землю – геологія, геофізика, геохімія, на стику яких виникли нові галузі – геохімія ландшафту і геофізика ландшафту, без яких неможливо дослідити функціонування і динаміку ландшафту. Ландшафтознавство ґрунтується на фундаментальних природних законах, встановлених фізикою, хімією, біологією. Ландшафтознавство, разом із землезнавством і регіональною фізичною географією, є одним з розділів загальної фізичної географії, який вивчає природні територіальні й аквальні комплекси різної величини як складові частини географічної оболонки Землі.

Під аквальними ландшафтними комплексами розуміють однорідні за походженням та історією розвитку водні об’єкти, що характеризуються однаковим гідрологічним і гідротермічним режимом, мають єдиний геологічний фундамент, однотипний донний рельєф, однаковий склад донних відкладів та фітоценозів.

Головні задачі ландшафтознавства: 1) дослідження та картографування просторової структури природно-територіальних комплексів різних рівнів організації; 2) вивчення функціонування, динаміки і розвитку природно-територіальних комплексів; 3) оцінка впливу господарської діяльності людини на природно-територіальних комплексах і стійкості природно-територіальних комплексів до антропогенного впливу; 4) оцінка природно-ресурсного потенціалу природно-територіальних комплексів; 5) розробка рекомендацій щодо раціонального використання і охорони природно-територіальних комплексів.

Головні структурні частини ландшафтознавства: 1) морфологія; 2) систематика; 3) динаміка; 4) геофізика; 5) геохімія; 6) ландшафтна екологія; 7) антропогенне ландшафтознавство; 8) палеоландшафтознавство; 9) історичне ландшафтознавство; 10) аквальне ландшафтознавство; 11) космічне ландшафтознавство; 12) прикладне ландшафтознавство.

1. Об’єктом ландшафтознавства є певні природні територіальні комплекси, що являють собою цілісне і закономірне поєднання природних компонентів, які взаємодіють і утворюють єдину нерозривну систему.

2. Предмет ландшафтознавства – це властивості й ознаки природно-територіальних комплексів як природних тіл і об’єктів природокористування: генезис, просторова структура, тенденції функціонування, динаміки, розвитку, стійкість до зовнішнього впливу і можливості саморегуляції, природно-ресурсний потенціал.

3.Під природними територіальними комплексами розуміють ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються
від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними
межами та являють собою цілісне і закономірне поєднання приро-
дних компонентів або комплексів нижчого рангу.

В сучасному ландшафтознавстві використовуються декілька термі-
нів для позначення основного об'єкта дослідження: ''природний тери-
торіальний комплекс", "географічний комплекс" (скорочено - "геоком-
плекс"), "ландшафтний комплекс", "географічна система" (скорочено -
"геосистема"). Вони розглядаються як синоніми. Більш конкретне ви-
значення має термін "природний територіальний комплекс". Суттєва
незручність цього терміну - громіздкість. Частково вирішує цю про-
блему використання його абревіатури - ПТК. Термін "геокомплекс"
втричі коротший, але може використовуватися і для позначення
об'єктів соціальної і економічної географії, що здатне викликати плу-
танину. Проте він має універсальний характер і, на відміну від ПТК,
може використовуватися для позначення як територіальних, так і аква-
льних природних комплексів. Універсальне значення має і термін "гео-
система", запропонований в 1963 р. В.Б.Сочавою. Недоліком, як і у ви-
падку з терміном "геокомплекс", є можливість використання терміну
"геосистема" для позначення об'єктів соціальної і економічної геогра-
фії. Те1рмін "ландшафтний комплекс" несе в собі тавтологію: поняття
ландшафтний" вже містить у собі уявлення про комплексність. Але,
якщо розглядати слово "ландшафтний", як таке, що поєднує всі таксони
ландшафтного поділу території, словосполучення "ландшафтний ком-
плекс" здається достатньо зручним для використання його як загально-
го для природних комплексів будь-якого рангу.

Під територіальними комплексами розу-
міють наземні природні комплекси або природні комплекси суходолу.
Проте ландшафтознавством вивчаються не тільки наземні, але і водні
або аквальні природні комплекси (ПАК).

4.  Компоненти і чинники природно-територіальних комплексів (ПТК). Внаслідок тісного поєднання природних компонентів виникають природні комплекси.

Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, що утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери, гідросфери і біосфери.

В  межах географічної оболонки розрізняють різні за величиною відносно однорідні частини – природно-територіальні комплекси (а у водних басейнах – природно-аквальні комплекси). ПТК формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях таких природних компонентів, як геологічна основа і гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, мікроорганізми, рослинність і тваринний світ. Для ПТК характерна подібність внутрішньої будови і основними чинниками розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, а також процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері та біосфері. Ці енергетичні чинники впливають на розвиток комплексу через основні фізико-географічні процеси – теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин.

 

Сучасні ПТК почали формуватися після танення останнього льодовика лише 10 – 12 тис. років тому.

Найменшими за розмірами ПТК є ландшафти (з німецької – краєвид) – своєрідні “цеглинки”, з яких утворена географічна оболонка планети. Отже, ландшафт – це доволі однорідна за походженням ділянка географічної оболонки, що має єдину геологічну основу, однотипний рельєф, подібні кліматичні та водні умови, тісне поєднання ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу. Складовими частинами ландшафту є місцевості, урочища і фації.

 

Фація – найпростіший ПТК, що утворюється в межах одного елемента рельєфу, наприклад, на дні яру, схилі балки, вершині горба, вздовж русла річки. Фація має найбільш однорідні природні умови. Взаємозв’язана група фацій утворює урочище – ПТК, що формується в межах однієї відносно невеликої форми рельєфу (яру, балки, окремого горба, днища малої річкової долини). Просторове ж поєднання однакових за походженням урочищ, які сформувались на досить великій формі рельєфу, утворює місцевість. Місцевостями, наприклад, можуть бути заплава великої річки, плоске межиріччя, горбисте пасмо чи скелясте високогір’я.

5. Усім ПТК властиві загальні риси:

  • цілісність;

  • підпорядкованість, тобто певна залежність від природного комплексу вищого порядку;

  • переважання якогось одного або кількох природних процесів, які відбуваються у природно-територіальному комплексі;

  • постійний обмін речовиною і енергією між компонентами ПТК.

6.Роль ландшафтознавства у географії полягає в тому, що ландшафтознавство, будучи наукою Інтеграційною, дає уявлення про природне середовище як закономірно поєднану сукупність природних компонентів і закономірно зв 'язує між собою всі навчальні курси природничого циклу. Ландшафтознавство як частина фізичної географії входить у систему фізико-географічних наук і є ядром цієї системи. 

Ландшафтознавство, як самостійна наука, входить у систему при- родничих географічних наук, до яких належать загальна фізична гео- графія і галузеві фізико-географічні науки - метеорологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, геоморфологія, ґрунтознавство, біогеографія. Природничі географічні науки об'єднуються в одну систему завдяки спільності об'єкта досліджень - географічної оболонки. Проте галузеві фізико-географічні науки вивчають лише одну із сфер географічної оболонки: метеорологія і кліматологія - погоду і клімати Землі; гідро- логія - води суходолу і т. д. А загальна фізична географія є комплекс- ною наукою, оскільки предметом її дослідження являються не окремі компоненти географічної оболонки, а їх територіальні поєднання - природні територіальні комплекси.

Відповідно до поділу географічної оболонки на планетарні, регіо- нальні і локальні ПТК, загальну фізичну географію поділяють на зага- льне землезнавство, регіональну фізичну географію і ландшафтознавс- тво. Об'єктом дослідження загального землезнавства є ПТК планетар- ного організаційного рівня, регіональної фізичної географії - одиниці регіонального організаційного рівня. Ландшафтознавство вивчає оди- ниці локального рівня - ландшафти, місцевості, урочища і фації.

Проте В.О.Ніколаєв ще в 1979 році наголошував на тому, що різ- ких рубежів між названими розділами фізичної географії немає і вони взаємно пов'язані один з одним, а ландшафтознавство вже давно не за- микається на вивченні урочищ і фацій. За допомогою його методів ус- пішно вивчають не тільки елементарні природні комплекси, але і ланд- шафтну структуру регіонів різної розмірності - фізико-географічних районів, провінцій, областей, країн. В.О.Ніколаєвим розроблений самостійний науковий напрям ландшафтознавства - "регіональне ландшаф- тознавство", предметом дослідження якого є ландшафтна структура фізико-географічних районів, провінцій, областей і країн. Але мова в даному випадку йде не про окрему науку, а про розділ певної науки - ландшафтознавства. Отже, будь який напрям фізичної географії, об'єктом дослідження якого є одиниці ландшафтного поділу території, слід розглядати як один із наукових напрямів ландшафтознавства, або як один із розділів ландшафтознавства. Звідси висновок: ландшафтознавство, разом з землезнавством і регіональною фізи- чною географією, є одним з розділів загальної фізичної географії, який вивчає природні територіальні і аквальні комплекси різної розмірності як складові частини географічної оболонки Землі.

7. Головні завдання ландшафтознавства.

 Першим з них є дослідження і картографування просторової структури ПТК різних рівнів організації. Воно дозволяє встановити різноманітність ПТК, систематизувати і класифікувати їх для загальнонаукових та прикладних
цілей і виконується шляхом польових досліджень.

Наступним завданням є вивчення функціонування, динаміки і роз-
витку ПТК, тобто сукупності всіх процесів переміщення, обміну і
трансформації речовини і енергії всередині ПТК або між різними ПТК,
а також сукупності кількісних і якісних змін морфологічних і морфоме-
тричних параметрів ПТК внаслідок спонтанного (природного) розвитку
і впливу господарської діяльності людини. Воно виконується шляхом
стаціонарних і напівстаціонарних досліджень, а також методом порів-
няльного аналізу різночасових аеро- і космічних фотознімків. Складо-
вою частиною цього завдання є вивчення історії формування ПТК шля-
хом поетапної реконструкції ландшафтних комплексів, які існували в
минулому для встановлення закономірностей їх розвитку і складання
ландшафтного прогнозу. Рішення цього завдання значною мірою
зв'язано із пізнанням просторової структури ПТК.

Наступним важливим завданням ландшафтознавства є оцінка впли-
ву господарської діяльності на ПТК і стійкості ПТК до антропогенного
впливу. Це завдання виконується на основі матеріалів польових дослі-
джень і картографування ПТК і дозволяє встановити можливості їх са-
морегуляції та вимоги до раціонального використання і охорони.

Завданням, що завершує будь-яке ландшафтознавче дослідження, є
оцінка природно-ресурсного потенціалу ПТК, під яким розуміється мі-
ра придатності ПТК до різноманітного господарського використання.
Воно завершується розробкою рекомендацій щодо раціонального вико-
ристання і охорони ПТК.

Таким чином, головними завданнями ландшафтознавства є:

1) дослідження і картографування просторової структури ПТК
різних рівнів організації: 2) вивчення функціонування, динаміки і
розвитку ПТК; 3) оцінка впливу господарської діяльності людини
на ПТК і стійкості ПТК антропогенного впливу; 4) оцінка природ-
но-ресурсного потенціалу ПТК; 5) розробка рекомендацій по раціо-
нальному використанню і oxoрoнi ПТК.


8. Ландшафтознавство, як навчальна дисципліна, в загальноосвітній школі не викладається. Але його важливе наукове і практичне значення отримало відповідне відображення в шкільній географічній програмі. Опосередковане знайомство з об'єктом дослідження ландшафтознавства - природним комплексом - починається вже в 5-му класі. В географічному курсі "Рідний край" учні знайомляться з окремими природними компонентами, що складають природний комплекс: гірськими породами, формами земної поверхні, складом і основними властивостями повітря, водними об'єктами, грунтами, рослинністю і тваринним світом. Виявлення взаємозв'язків між ними є одною з вимог до навчальних досягнень учнів в цьому курсі.

Відповідно з вимогами до навчальних досягнень, учень має формулювати поняття "природний комплекс", називати основні складники природного комплексу, пояснювати особливості взає- модії компонентів природи в природних комплексах своєї місцевості. аналізувати особливості природних комплексів своєї місцевості.

Поглиблення знайомства учнів з природними комплексами відбувається в темі "Географічна оболонка" курсу "Географія материків і океанів" для 7-го класу. Учні отримають уяву про природні комплекси суходолу та океану, закономірності зміни природних комплексів, зональні (географічні пояси і природні зони) та азональні (природні країни) природні комплекси. Згідно з вимогами до навчальних досягнень, учні повинні: називати характерні ознаки зональних та азональних природних комплексів; наводити приклади зональних та азональних природних комплексів; характеризувати географічну оболонку як найбільший природний комплекс Землі, різновиди природних комплексів материків і океанів; показувати на карті географічні пояси, природні зони і природні країни; порівнювати природні комплекси на рівнинах і в горах; робить висновки про цілісність географічної оболонки та закономірності зм1іни природних комплексів на поверхні Землі.

При вивченні теми "Земля - наш спільний дім" акцентується увага ' на взаємодії природи та людини і зміні компонентів природи під впли- вом господарської діяльності, вперше вводиться поняття про антропогенні природні комплекси. Згідно з вимогами до навчальних досягнень, учні мають наводити приклади змін природних комплексів під впливом людини.

В курсі "Фізичної географії України" для 8-го класу темі ПТК присвячений цілий розділ "Природні комплекси і фізико-географічне районування". Тема 15 "Природно-територіальні комплекси" цього розділу дає уяву про природно-територіальні комплекси (ПТК), умови їх розвитку та характерні риси, взаємодію чинників і компонентів, що формують ПТК. Вперше в шкільному курсі дається поняття про ландшафти та їх класифікацію, висвітлюється вплив господарської діяльності людини на ландшафти. Вивчаються характерні риси природних комплексів окремих природних зон України. Вводиться поняття про сучасні ландшафти.

Згідно з вимогами до навчальних досягнень, учні мають називати чинники формування природно-територіальних комплексів, характеризувати особливості взаємодії компонентів природи у ПТК. розпізнавати межі великих зональних (зон, підзон) і азональних (природних країн) природних комплексів, вміти складати порівняльні характеристики природних регіонів. Проте, нажаль, відсутня навіть згадка про необхідність навичок з аналізу стінної карти ландшафтів України масштабу 1:1000000, що вийшла друком в 1997 році.

Таким чином, роль ландшафтознавства у підготовці вчителя географії полягає в тому, що ландшафтознавство, будучи наукою Інтеграційною, дає уявлення про природне середовище як закономірно поєднану сукупність природних компонентів і закономірно зв 'язує між собою всі навчальні курси природничого циклу, які викладаються в школі.

9. Екологічні умови, тобто умови життя людей в широкому сенсі слова, визначаються чинниками, з одного боку, природними, а з другого — антропогенними, пов'язаними з діяльністю людини та наслідками (часто негативними) цієї діяльності. Природні чинники створюють неодмінний і повсюдний природний екологічний фон. Цим забезпечуються потреби людського організму в необхідних первинних умовах існування: повітря, тепла, світла, води, їжі. У багатьох випадках саме природні причини продовжують відігравати визначальну роль у формуванні життєвого середовища людини і створюють екстремальні екологічні ситуації. Це стосується, зокрема, високогірних районів. Але навіть у густонаселених і добре освоєних районах багато природних явищ і процесів, таких, наприклад, як землетруси, багаторічна (вічна) мерзлота, тайфуни, катастрофічні повені, селеві потоки, лавина, практично не піддаються будь-якому перетворенню або регулюванню, продовжують негативно впливати на життя населення: наприклад, землетруси, багаторічна (вічна) мерзлота, тайфуни, катастрофічні повені, селеві потоки, лавини. Слід підкреслити, що екологічний результат антропогенних дій, наприклад техногенного забруднення або вирубки лісів, більшою мірою залежить від поєднання природних фізикогеографічних умов, від характеру температурного режиму, рельєфу, грунтів і т.п. Так, наслідки нафтового забруднення по-різному виявляються в горах і на рівнині; вірогідність змиву грунту і втрати грунтової родючості неоднакова залежно від схилу поверхні, кількості та режиму атмосферних опадів і поєднання ряду інших умов; можливість відновлення порушеного рослинного покриву залежить від особливостей клімату, зволоження, грунту. Одним з головних елементів змісту вивчення такої різноманітної за природними умовами країни, як Україна, є характеристика ландшафтної сфери — природних умов життя населення, що створюють певний загальний екологічний фон, на який накладаються різні антропогенні дії.

Існування в природі регіональних і типологічних комплексів визначається відмінностями в характері взаємозв'язку компонентів і комплексів нижчого рангу. Регіональні комплекси — територіально цілісні, генетично єдині і неповторні в просторі ландшафтні комплекси, розміри яких обчислюються десятками й сотнями квадратних кілометрів. Вони є об'єктами комплексного природного (або ландшафтного) районування; складаються з різних поєднань типологічних ландшафтних комплексів, позбавлених генетичної єдності, й часто мають розірвані ареали. Типологічні ландшафтні комплекси морфологічно єдині, класифікуються за принципом однотипності, аналогією. Їх різні поєднання складають внутрішній зміст регіональних комплексів. Типологічні ландшафтні комплекси виділяються за морфологічними ознаками, відмінностями в характері взаємозв'язків і розташування їх морфологічних частин. Останні є відносно дрібними природними комплексами, формування та розвиток яких обумовлений місцевими особливостями кожної конкретної ділянки. Найпростішою, нижчою морфологічною одиницею ландшафту, на просторі якої характер взаємозв'язку між природними компонентами залишається незмінним, є фація. Це природно-територіальні комплекси (ПТК ), впродовж яких зберігаються однакова літологія поверхневих порід, характер рельєфу та зволоження, мікроклімат, грунтові різниці та біоценоз. Фація займає зазвичай мікроформу рельєфу або її частину, зберігаючи свою основну якість — комплексність. Прикладом фації може служити схил яру, майже позбавлений грунтово-рослинного покриву; неглибоке пониження в заплаві річки, зайняте осоковим лугом на дерново-глеєвих суглинних грунтах; підніжжя схилу моренного горба північної експозиції; невелика ділянка верхового (оліготрофного) болота і так далі. Розрізняють корінні (початкові) природні та антропогенні (змінені) фації: рілля, лісова смуга, фруктовий сад.
У 1963 р В. Б. Сочава запропонував називати об'єкти, досліджувані фізичною географією, геосистемами.

По його думці, Геосистема - це особливий клас керуючих систем, земне простір всіх розмірностей, де окремі компоненти природи знаходяться в системному зв'язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з космічною сферою і людським суспільством.


До сих пір існують відмінності в визначенні поняття геосистема, в поглядах на його обсяг і зміст. В даний час поняття «Геосистема» застосовують для позначення будь-яких територіальних комплексів, сформувалися на поверхні Землі, - природних, соціальних, природно-соціальних, еколого-соціально-економічних і.т.д.

Такое широке тлумачення геосистеми не є недоліком - воно свідчить про прагнення географів різних спеціальностей використовувати системний підхід в своїй роботі.
У слові «Геосистема» перша частина вказує на територіальність як важлива властивість системи. Це необхідно підкреслити тому, що багато системи не є територіальними (наприклад, організми тварин, людина, складні технічні пристрої і т.д.). Геосистеми виявляються на певній території.Означає, на їх специфіку впливатимуть площа, конфігурація та інші територіальні особливості. Все поняття, що характеризують геосистеми, поділяються на дві групи.
До першої групи належать поняття, характеризують їх внутрішню будову: «Елемент», «компонент», «зв'язок», «ставлення», «Середовище», «цілісність», «структура», «Організація» і ін.

До других - що відносяться до функціонуванню: «функція», «стійкість», «Рівновагу», «регулювання», «зворотна зв'язок »,« управління »і ін. Окрім того, геосистеми характеризуються з точки зору формують їх процесів: «Генезис», «еволюція», «становлення» і ін.


Під компонентами геосистем розуміють великі постійні складові частини їх вертикального будови або що входять до них фрагменти окремих сфер географічної оболонки: атмосфери; літосфери, гідросфери та біосфери. Розвиток геосфер ускладнює властивості геосистем. У зв'язку з цим при їх аналізі виникає необхідність розчленування компонентів на елементи. Елементи геосистем - найпростіші частинки компонентів, з комбінації яких складається різноманіття об'єктів реального світу.

Елементи, як правило, характеризують окремі властивості або стану компонентів.


Однак Геосистема - це не просто хаотична сукупність елементів, а складне матеріальне освіту, просторово-часова система, володіє певною структурою і розвивається як єдине ціле. Звязки в геосистемах грають величезну роль, так як саме вони визначають цілісність геосистеми, її стійкість. Існують різні класифікації цих зв'язків за інтенсивністю, спрямованості і т. д. В геосистемах насамперед розрізняють вертикальні (міжкомпонентні) і горизонтальні (міжгеосистемні) зв'язку.Вони тісно взаємодіють між собою і переходять один в одного і можуть бути односторонніми, двосторонніми, прямими, зворотними, позитивними, негативними і т. д.
Процес взаємозв'язків в геосистемах не є простою передачею речовини, енергії та інформації між компонентами або геосистеми. Під впливом зовнішніх факторів або саморозвитку матеріально-енергетичні та інформаційні потоки постійно трансформуються і геосистеми набувають або втрачають колишні властивості, тобто змінюються. процес зміни геосистем здійснюється в ході їх функціонування, динаміки і еволюції.


Під функціонуванням геосистем розуміється сукупність всіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини, енергії та інформації, що забезпечує збереження тривалого, стійкого їх стану, що має ритмічний характер, але не що супроводжується переходом з одного серійного стану в інше. Динаміка геосистем - зміни, які не супроводжуються зміною їх інваріанта. Еволюція геосистем - це необоротне поступальний зміна геосистем, обумовлене впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, що приводить до зміни їх інваріанта.

Ландшафт- конкретна територія, однорідна за своїм походженням, історії розвитку і неподільна по зональним і азональні ознаками.

Ландшафт в науковому розумінні - генетично однорідний територіальний комплекс, сформований в властивих тільки йому умовах, які включають в себе: єдину материнську основу, геологічний фундамент, рельєф, гідрографічні особливості, грунтовий покрив, кліматичні умови і єдиний біоценоз. Найбільш повне визначення ландшафту належить колективу спів-
робітників лабораторії ландшафтознавства Московського державного
університету ім. М.В.Ломоносова під головуванням М.А.Солнцева .

"Ландшафт - це генетична однорідний природний територіа-
льний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип
рельєфу, однаковий клімат і складений із властивого тільки даному
ландшафту набору динамічно сполучених основних і другорядних
урочищ, що закономірно повторюються у просторі".

В цьому визначенні враховані всі основні особливості і ознаки, які
дозволяють розпізнавати ландшафти у природі, відрізняти їх один від
одного і від ПТК інших рангів.

Генетична однорідність території передбачає однаковість умов ви-
никнення та розвитку ПТК на всьому його протязі і обумовлює форму-
вання характерних тільки для нього властивостей і ознак. Генетична
однорідність території визначається за генезисом грунтоутворюючих і
корінних порід. Так, наприклад, алювіальні відклади обумовлюють фо-
рмування заплавних ландшафтів, оскільки вони є продуктом діяльності
річкових вод; воднольодовикові відклади - продукт діяльності талих

вод льодовика - формують воднольодовикові ландшафти; моренно-
воднольодовикові відклади - продукт діяльності льодовика і його талих
вод - формують моренно-воднольодовикові ландшафти і т. д.

Єдність геологічного фундаменту означає однаковість материнсь-
ких, тобто грунтоутворюючих, і корінних порід, оскільки саме вони,
при інших рівних умовах, обумовлюють властивості рельєфу, грунтів,
рослинності і тваринного світу. Характер материнських порід визначає
особливості не тільки окремих, індивідуальних ландшафтів, але і їх ви-
дів і родів. Без вивчення грунтоутворюючих порід не можна зрозуміти
причини відмінності різних ландшафтів ї визначити межі між ними.
Корінні породи формують різні ландшафти при однакових материнсь-
ких породах. Так, воднольодовикові піски і моренні суглинки, на яких
вони залягають, формують моренно-воднольодовиковий ландшафт.
Але ті ж самі воднольодовикові піски на озерних суглинках формують
вже інший - озерно-воднольодовиковий ландшафт. Прикладом можуть
бути територіальне поєднані Димерсько-Макаровський моренно-водно-
льодовиковий і Бородянський озерно-воднольодовиковий ландшафти в
Київській області

Однотипність рельєфу забезпечується однаковістю історії виник-
нення і розвитку, клімату і материнських порід і, в свою чергу, забезпе-
чує однорідність умов зволоження, грунтів, рослинності і тваринного
світу. Рельєф вивчається не менш ретельно, ніж материнські і корінні
гірські породи, оскільки його особливості багато в чому визначають
індивідуальні риси різних ландшафтів і є наслідком гірських порід, які,
разом з кліматом і водами, його сформували. Так, заплавні і надзаплав-
ні терасові ландшафти характеризуються низовинним положенням і
загальною вирівненістю поверхні. Моренні ландшафти відрізняються
горбистістю і займають більш високе положення в рельєфі ніж, напри-
клад, зандрові (воднольодовикові). Лесові ландшафти на Поліській ни-
зовині найвищі за гіпсометричним положенням і сильно розчленовані.

Однаковість клімату - обов'язкова умова однорідності природних
умов в межах одного ландшафту. Але ландшафт - це порівняно неве-
ликий за розмірами ПТК, тому мова має йти про мезоклімат, що при-
близно відповідає поняттю "місцевий клімат". А.В.Єна  виділів в
межах Кримського Південнобережжя 17 індивідуальних ландшафтів,
кожний з яких був охарактеризований за кліматичними показниками:
температурами найбільш холодного і найбільш теплого місяців, сумою
температур понад +10° С, річною сумою опадів і відношенням зимових
опадів до літніх.

Суворо індивідуальний, відмінний від інших, набір основних і дру-
горядних урочищ є слідством індивідуальності розвитку кожного з
ландшафтів і чинником формування властивих тільки йому фізіономіч-
них рис. При наявності повної інформації про історію розвитку і особ-
ливості природних компонентів, що складають ландшафт, саме набір
урочищ слугує індикатором його меж. Там, де він змінюється на інший,
відбувається і зміна одного ландшафту іншим. Виділення окремих
ландшафтів ніколи не буде кондиційним при відсутності карт ландша-
фтних урочищ. Проте самі урочища, на відміну від ландшафтів, не ін-
дивідуальні, а типологічні ПТК і мають в межах ландшафту численні
аналоги, тобто закономірно повторюються у просторі. Для виділення
ландшафтів важливе врахування відмінностей ні між окремими урочи-
щами, а між їх сполученням, набором. З іншого боку, типологічність
урочищ не означає їх повну схожість. В ландшафті, як наголошував
М.А.Солнцев, є дуже різнорідні за природними умовами ділянки.
Тобто, урочища не індивідуальні, але різнорідні. Тому ландшафт ви-
значають не окремі урочища, а їх сукупність.

І, нарешті, динамічна сполученість урочищ, що складають ланд-
шафт, є обов'язковою умовою його існування як єдиного цілого. Це
поняття означає властивість різнорідних урочищ взаємодіяти одне з
одним і впливати одне на одного. Взаємозалежність різнорідних уро-
чищ обумовлює цілісність ландшафту при збереженні їх властивостей і
його зміну при зміні їх властивостей.

У визначенні ландшафту, що було дано М.А.Солнцевим із колега-
ми, відсутня одна, але дуже важлива характеристика - його розмірність.
Розмір ландшафту має визначатись розміром форми рельєфу, до якої
він приурочений, оскільки це найбільш виразна фізіономічна ознака.
Виходячи із класифікації форм рельєфу за масштабом (планетарні фор-
ми —> мегаформи —> макроформи —> мезоформи —> мікроформи —> на-
ноформи) і уявлення про ландшафт як найменшу одиницю фізико-
географічного районування (див. трете питання теми), ландшафт має
бути більшим за мезоформу рельєфу (долини невеликих річок, балки,
моренні горби тощо) і меншим від макроформи рельєфу (гірські хреб-
ти, плоскогір'я, височини, низовини) та відповідати частині макрофор-
ми рельєфу і займати площу в десятки і сотні км2. Так, наприклад, Ди-
мерсько-Макаровський ландшафт включає долини річок Здвиж та Ір-
пінь І межирічні простори між ними разом з численними балками і ло-
Щинами. Але його територія складає лише частину Поліської низовини.
Природно-територіальні комплекси – це ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними межами та є цілісним і закономірним поєднанням природних компонентів або комплексів нижчого рангу. Природними територіальними
комплексами, за пропозицією М.А.Солнцева, умовились називати природні комплекси, які складаються з усіх основних компонентів природи (гірських порід, рельєфу, приземного шару повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів, рослинності та тварин), тобто є повними, на відміну від неповних - одно- чи двочленних. Одночленними природними комплексами називають комплекси, які утворюють окремі природні компоненти. Так, наприклад,фітоценоз - це природний комплекс, який утворюють лише рослини,зооценоз утворюють лише тварини і т. д. Такі природні комплекси є об'єктом досліджень відповідних галузей фізичної географії: фітоценози вивчаються геоботанікою, зооценози - зоогеографією і т. д. Комплексна фізична географія розглядаю їх лише як окремі природні компоненти. Двочленними природними комплексами називають комплекси, як складаються з двох природних компонентів. Прикладом двочленного
природного комплексу є біоценоз, до складу якого входять взаємо-
зв'язані фітоценоз і зооценоз.


Зіставлення понять «система», «Геосистема», «Природно-територіальний комплекс» (ПТК), «Ландшафт» дозволяє зробити висновок про спільність їх основних властивостей як складних динамічних систем і визначити їх деякі відмінні риси.Поняття «Геосистема» більш широке, ніж ПТК або «Ландшафт», оскільки охоплює весь ієрархічний ряд природних і пріродноантропогенних географічних єдностей. Для конструювання геосистем не існує обмежень; достатньо двох географічних об'єктів, між якими існують які-небудь відносини. Поняття «комплекс» передбачає не будь-який, а строго певний набір взаємопов'язаних компонентів. У ПТК повинні входити деякі обов'язкові компоненти. При всьому різноманітті трактувань поняття «Геосистема» їх об'єднує головне – визнання геосистем, системами реально існуючими на земній поверхні, котрі підпорядковуються принципам загальної зв'язку, взаємозумовленості і розвитку. Геосистеми, будучи відкритими системами, мають просторово-часової організацією, обумовленої взаимосвязанностью, якісними відмінностями стану і відмінностями зв'язків із середовищем утворюють їх компонентів. Крім основних розглянутих нами властивостей геосистеми мають і іншими, що дозволяють зробити висновок, що: геосистеми - це складні динамічні системи, що представляють собою цілісні освіти зі стійкою структурою внутрішніх і зовнішніх зв'язків, що дозволяє їм обмінюватися речовиною, енергією та інформацією як між собою, так і з навколишнім середовищем.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас