1   2
Ім'я файлу: Kursova_Robota_Kulish_gotova.docx
Розширення: docx
Розмір: 127кб.
Дата: 30.07.2020


Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний заклад УКООПСПІЛКИ
«Полтавський університет економіки і торгівлі»

Кафедра правознавства

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

на тему «Форма державного устрою»

Захищена на Виконав:

«_____________________»

«___»___________20___ р.

________________

(підпис)

Члени комісії ________________

________________

________________ Керівник:

_______________

(підпис)

Полтава 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ1.Загальнотеоретична характеристика форм державного устрою………….……….........................................................................................5

РОЗДІЛ 2. Унітарна держава...............................................................................10

РОЗДІЛ 3. Федерація……....................................................................................17

РОЗДІЛ 4. Конфедерація…..................................................................................24

РОЗДІЛ 5. Імперія.................................................................................................27

РОЗДІЛ 6.Державний устрій України................................................................31

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….....33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….............35

ДОДАТКИ.............................................................................................................37

Вступ

Будь-яка держава - це єдність її сутності, змісту і форми. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно і злагоджено діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада. На думку відомого російського юриста й філософа І.А. Ільїна, форма держави є не «абстрактне поняття» і не «політична схема», байдужа до життя народу, а лад життя, організація влади народу. «Необхідно, щоб народ розумів свій життєвий лад, щоб він умів — саме "так" — організуватися, щоб він поважав закони цього ладу і вкладав свою волю в цю організацію».

Саме поняття державного адміністративно-територіального устрою характеризує одну із найважливіших ознак, без якої неможливе існування держави – її територію та організацію влади на цій підставі. На сьогоднішній день знання і розуміння територіальних устроїв різних держав є дуже важливим моментом при формуванні міжнародної політики будь-якої країни. Не менш важливою категорією є державний устрій для внутрішньої політики: для правильної організації влади в середині країни, ефективної взаємодії різних рівнів органів влади, збереження єдності та суверенітету держави.

Мета роботи: розкриття особливостей різних форм державного устрою, відзначення особливостей кожного типу держав, їх переваг і недоліків, та виявлення оптимальної для будь-якої країни світу форми державно-політичного устрою на сьогоднішній день.

Завдання роботи: розкрити поняття “формa державного устрою” та дослідити його різновиди;

- особливості простої унітарної держави;

- ознаки та атрибути складної держави – федерації;

- виявити спільні та відмінні ознаки різних видів міждержавних об’єднань: конфедерації, імперії, унії, фузії, протекторату, співдружності;

- розкрити особливості та перспективи розвитку найбільшого міждержавного об’єднання у сучасній Європі - Європейського союзу.

Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел,а саме матеріали взяті з тематичних підручників(підручники з теорії держави і права, навчальні посібники у запитаннях та відповідях Спілки юристів України та інші).

Предметом дослідження в даній курсовій роботі є форми державного устрою.

Курсова робота складається зі вступу, 6 розділів, висновків та списку використаної літератури.

Загальний обсяг курсової роботи становить 35 сторінок комп`ютерного тексту.

Розділ 1

Загальнотеоретична характеристика форм державного устрою

Державний устрій це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами. Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.). Поняття форми державного устрою показує: з яких частин складається внутрішня структура держави; який правовий статус цих складових частин і характер їх співвідношення; як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; в якій формі виражаються інтереси кожної нації, що проживають на території країни. Наявність конкретної форми державного устрою у певній країні залежить від її історичних, економічних, демографічних, географічних та інших особливостей, а також від етнічних і культурних традицій. Під формою державного устрою розуміється структура державності. Тобто саме в категорії „форма державного устрою” знаходить вираження територіальний розподіл і структура держави, закріплення за ним визначеної території [1, с.78]. Форма державного устрою - це елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та характер їх взаємовідносин між собою і з державою в цілому. Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій - історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципу повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми. Форма державного устрою тісно пов’язана не тільки з публічною владою, але і з територіальною організацією населення. Вчасно і правильно вирішені питання державного устрою забезпечують стабільність держави, його плідне функціонування: навпаки, знайдені форми устрою держави, що не відповідають його характеру і завданням, можуть стати однією з причин його розпаду.
Під формою державного yстрою мається на yвазі внyтрішня бyдова держави, її поділ на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення чи сyверенні держави; відображує характер співвідношення держави в ціломy та її частин.

Форма державного устрою показує:
– з яких частин складається внутрішня структура держави;
– яке правове положення цих частин і які взаємини їх органів;
– як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
– у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації що проживає на території даної держави.

По видах державного устрою, державу можна підрозділити на унітарні (єдині державні утворення); федерації (союзи щодо самостійних в правовому відношенні державних утворень: союзних республік, автономних республік, штатів, земель і т. п.); конфедерації (державно-правові об'єднання, союзи суверенних держав). Утім, останнім часом погляд на конфедерацію, як на один з видів форми державного устрою почав мінятися. Багато авторів думають, що конфедерація не є самостійною державою, а всього лише співдружністю, союзом абсолютно незалежних держав, створеним для досягнення певних - або конкретних цілей (оборона від загального ворога, економічне розвиток, політичний об'єднання і т.д.) [2, с.124].

Класична теорія розподілу форми державного устрою залишається ця ж. Але практика публічного управління в ХХ ст. уточнює і доповнює цю типологію:
1) конфедерації стають історичною, не існуючою в сучасному світі формою державного устрою;
2) поняття унітарної держави істотно змінюється за рахунок внутрішньої диференціації (відмінностей в ступені централізації, наявності або відсутності автономних територіальних утворень і т.д.);
3) федеративні держави також трансформуються, набуваючи невластивих класичним федераціям риси і стають все більш різноманітними;
4) з'являються нові форми територіальної організації публічної влади, від недержавних утворень (Європейський Союз) до регіоналізованних держав (держав автономій). Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками. Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.). Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

Теорія держави і права розрізняє просту й складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки.

Складна держава — формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів — і імперія.

Не складно припустити, що демократичний унітарний державний устрій може бути станом благополуччя країни, де влада зосереджена в основному в руках центрального уряду, а регіонам надана деяка автономія, межі якої визначаються договором між регіонами і центром. Центральні уряди завжди прагнуть до збільшення своїх повноважень, а регіональна влада чинить опір, одночасно добиваючись всіма способами переваг над іншими регіонами.

Проблема територіальної організованості влади характерна саме для державно-організованого суспільства, оскільки в нім люди керуються не безпосередньо (як це було в первісному суспільстві, де вони відособлювались і об'єднувалися за кровноспорідненою ознакою), а посередньо - через організацію державою соціально-виробничого процесу на певній території. Люди керуються постільки, поскільки вони на цій території знаходяться. Державна влада і державне управління будуються за територіальним принципом. На форми державного устрою впливають всілякі чинники: тип держави, економічних рівень суспільства, національний склад населення, історичні традиції, територіальні розміри держави та інші.



Розділ 2

Унітарна держава

Згідно з ст. 2 розділу I Конституції України, Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.

Унітарна держава характеризується такими ознаками:

1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи.

2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.

3. Має єдину для всієї держави систему законодавства.

4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.

5. Має єдине громадянство.

6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на:

-централізовані.

-децентралізовані.

-змішані.

Централізована унітарна держава характеризується тим, що управління на всіх суб-національних (нижчих загальнодержавного) територіальних рівнях здійснюється адміністрацією, що призначається вищим органом виконавчої влади [3, с.253].

Децентралізована унітарна держава характеризується тим, що місцеві органи формуються незалежно від центральних органів влади (обираються населенням і т. п.) та користуються значними повноваженнями у вирішенні місцевих питань.

Змішана унітарна держава характеризується поєднанням прямого державного управління на місцях із місцевим самоврядуванням: на вищому (область) та середньому (район) субнаціональних територіальних рівнях одночасно функціонують органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що проста унітарна (походить від лат. слова „unus”, що значить один, єдиний) держава – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення:Україна, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави – це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Г. Еллінек розглядав в проблемі територіального розділення „простих” держав немало додаткових складнощів. Класик німецького державознавства вважав, що самі ці системи управління значно розрізняються між собою. Він виділяв так звану провінційну систему управління, при якій „для окремих частин держави створюються вищі установи. Як затверджує А. А. Мішин:„Наявність конкретної форми державного устрою в певній країні залежить від цілого ряду соціальних, історичних, національних, географічних і інших умов. Саме ці умови визначають специфіку наявної форми державного устрою, яка ніколи не може бути результатом випадкового збігу обставин” [4, с.212].
Розглянувши коротку характеристику висловів учених з приводу складної і простої держави, слід звернути увагу на специфіку і поняття унітарної держави. Унітарна держава – це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади і ознаками державної незалежності не володіють. Це сама домінуюча форма державного устрою в світі. Унітарними державами є такі країни як, наприклад, у складі Великобританії – Шотландія і Північна Ірландія, в складі Данії – автономні утворення – Фарерські острови та Гренландія, у складі Іспанії – Країна Басків, Каталонія, Валенсія та ін., у складі Китайської Народної Республіки за ознаками територіального проживання національних меншин створено 5 автономних районів, у складі Азербайджану – Нахічеванська автономна республіка. Також унітарна форма державного устрою характерна для держав з монархічною формою правління.
Історично, унітарна форма державного устрою склалася першочергово, разом із самою державою. Усі без винятку державні утворення древності та середньовіччя мали цю форму державного устрою. Прикладом тому можуть служити Римська імперія, імператорські Китай і Японія, середньовічні європейські королівства. Пізніше з'явилося чимало прогресивних ідей, що і привело до появи в області державного будівництва багатьох країн інших форм державного устрою – федерацій і конфедеративних державних союзів.
Унітарна держава характеризується єдністю державної влади, тобто відсутністю територіального розподілу влади, його можна розділити на:
а) децентралізовані держави - це держави, у яких Конституцією розмежовані повноваження між центральною владою і територіальними одиницями вищого рівня (Франція, Іспанія, Україна). У децентралізованих унітарних державах крупні регіони користуються широкою автономією і навіть мають в своєму розпорядженні власні парламенти, уряди, адміністративно-управлінські структури і самостійно вирішують передані їм у ведення питання.

б) централізовані держави - це держави, в яких владні функції на місцях здійснюють тільки представники, призначені центральними органами влади (Великобританія, Швеція, Данія, Фінляндія, Польща). Централізовані держави можуть надавати достатньо широку самостійність низовим органам управління. Проте в них середні рівні управління не володіють значною автономією і безпосередньо орієнтовані на виконання рішень центральними органами управління. Також є держави з вираженими авторитарними політичними режимами. У ряді країн Африки значна роль в здійсненні влади на місцях належить родоплемінним вождям. Втім, зараз рідко можна зустріти держави, де на місцях відсутні виборні органи. Проте в країнах з однопартійною системою, формальна наявність місцевих виборних органів влади є не більше ніж ширма для всевладдя на місцях;
в) на їх основі організовується і третій тип - змішаний, властивий системам самоврядування,Італії,Норвегії,Японії,Туреччини [5, с.356].
Унітарна держава залежно від етнічного складу може бути:
-національною(Франція,Естонія,Японія);
- багатонаціональною (Китай, Афганістан, Україна, Судан, Монголія).
Унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами якої-небудь федерації. Так, наприклад, будь-яка республіка у складі Російської Федерації є державою з унітарною формою правління.
Для країн з унітарною формою державного устрою характерна наявність наступних ознак:
1) На території унітарної держави діє одна конституція без вилучень або обмежень, оскільки всі адміністративно-територіальні одиниці держави мають рівний правовий статус. У ній міститься, принципи розмежування повноважень між центральною владою і територіальними одиницями, форма державного устрою, компетенцію розділу держави, правове положення особи, форма правління, структура найвищих органів державної влади (Конституція Франції 1958 р.)

Але існує виключення з правила: Конституція Великобританії і Нової Зеландії, там діє неписана конституція. Її розпорядження містяться не в одному документі, а у величезному їх числі нормативно-правові акти.

2) Єдина система найвищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент), юрисдикція яких розповсюджується також на територію всієї країни. Органи місцевого самоврядування можуть видавати закони, які мають підрядний характер і не суперечать Конституції і центральними органами влади. Дії органів місцевого самоврядування безпосередньо підпорядковані главі держави, уряду, парламенту;
3) Однопалатний парламент. Діє в половині держав Європи: Фінляндія, Угорщина, Болгарія, Данія, Швеція і ін. Але існує і виключення: Франція, Іспанія, Італія, Польща і ін. Верхня палата парламенту формується по політико-адміністративних територіальних одиницях. Наприклад: Французький парламент складається з двох палат: нижній - Національних зборів і верхній - Сенату. Впродовж тривалого часу переважна більшість парламентів були двопалатними, однопалатні парламенти становили виняток (Данія, Люксембург, Фінляндія, Гватемала, Парагвай, Нова Зеландія). Проте в даний час більшість парламентів однопалатні;
4) Складові частини унітарної держави (області, департаменти, округа, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють. Адміністративно-територіальні одиниці не мають своїх самостійних військових формувань, зовнішньополітичних органів і інших елементів державності. Місцеві органи в унітарній державі володіють значною самостійністю.

5) Унітарна держава, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності, широко допускає національну і законодавчу автономію. У Монголії, наприклад, автономним державним утворенням є Баян-Ульгійський аймак, на території якого проживають, в основному, особи казахської національності [5, с. 437]. У Судані згідно закону про самоврядування Південних провінцій 1972 р., автономне право надане Південному регіону. Там створена виборна регіональна народна рада, яка формує виконавський орган – Вищу виконавчу раду. Самостійні автономні утворення є у складі Азербайджану, Таджикистану, Грузії і інших унітарних держав;
6) В унітарній державі всі зовнішні міждержавні зв'язки здійснюють центральні органи, котрі офіційно показують країну на міжнародній арені. Адміністративно-територіальні одиниці не мають правового статусу, оскільки вони всі рівні і не володіють суверенітетом (як суб'єкти федерації);
7) Основне територіальний розподіл є політико-адміністративним. Разом з цим, у ряді країн є адміністративно-територіальні одиниці як загального типу, де діють органи загальної адміністрації, так і спеціального, де діють спеціалізовані державні органи. Число ступенів політико-адміністративного розподілу залежить від чисельності населення і розмірів території країни.

8) Діє єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території всієї країни, керуючись загальними для всіх державних утворень нормами матеріального і процесуального права. Судові органи, як, втім, і всі інші правоохоронні органи, є ланки єдиної централізованої системи, чому сприяє єдина правова система. Її базу утворює єдина конституція, і нормативні акти, що видаються державною владою. Переважна більшість сучасних унітарних держав - держави багатонаціональні. Проте існують і виключення з цього правила, що приводить до конфліктів на міжнаціональній основі, які можуть продовжуватися впродовж безлічі століть. Наприклад, Великобританія з Північною Ірландією або Іспанія. Так само в унітарній державі не повинно бути поглинання державною владою місцевого самоврядування. У наш час, як уже відзначалося раніше, унітарна держава також існує, але це явище не носить настільки значного і всеосяжного характеру, як раніше. Унітарна форма характерна для невеликих держав (тому що невелика територія легко керується за допомогою звичайних адміністративних методів), однонаціональних (через відсутність необхідності здійснення права кожного народу на самовизначення і самостійне державне будівництво), а також для монархічних держав (у зв'язку з традиціями). Прикладами можуть служити Польська республіка, Італія, Японія та ін. Крім того, унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами будь-якої федерації. З розвитком науково-технічного прогресу, явищем глобальних екологічних проблем й іншими чинниками починаються процеси об'єднання, які приводять до створення складних держав і їх утворень: федерацій, конфедерацій, співдружності і т.д.

Підводячи підсумок вищесказаному, можна відзначити, що унітарна держава – це єдине державне утворення. Держава при цьому ділиться лише на адміністративно-територіальні частини. Для такої держави характерне існування загальних для всієї країни найвищих органів державної влади і управління, єдиної судової системи і конституції.




Розділ 3

Федерація

Це союзна держава, частини якої (штати, землі, округи) мають державний суверенітет, що, однак, не порушує цілісності всієї союзної держави. Ці частини прийнято називати суб'єктами федерації. Вони мають власне законодавство, свою судову систему, самостійні органи управління. Разом із тим на території суб'єктів федерації діють також загальфедеральні державні інститути, що забезпечують функціонування федеративної держави як єдиного цілого. Федералізм передбачає певну децентралізацію влади і розподіл повноважень, що забезпечує єдність і цілісність державно-правової структури з автономністю її складових [6, с.35].

Для федерації характерні такі ознаки:

1) існування загальних для всієї держави вищих органів державної влади та управління й одночасно вищих органів державної влади та управління в суб'єктах федерації;

2) можливість установлення так званого подвійного громадянства, тобто громадянин кожного із суб'єктів одночасно є громадянином федерації;

3) дві системи законодавства – загальнофедеральна й кожного суб'єкта, однак установлюється пріоритет загальнодержавних актів над актами суб'єктів з питань, віднесених до відання федерації, і з питань спільного відання;

4) суб'єкти федерації можуть мати свою судову систему поряд із вищими судовими органами федерації;

5)двоканальна система податків, що передбачає поряд із за-гальнофедеральними податками й податкову систему суб'єктів федерації.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридично) визнаними, а фак­тично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відно­сяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

Федерація є розповсюдженою формою державного устрою. Нині у світі нараховується близько 30 федеративних держав, більшість з них великі по території і чисельності населення співтовариства. У їхнім числі і могутні в політичних і економічних відносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралія), і держави з високим (Швейцарія, Австрія, Бельгія) і середнім рівнем індустріального розвитку (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Індія, Пакистан), і країни, що розвиваються, (Малайзія, Нігерія, Об'єднані Арабські емірати, Коморські острови).

Федерація, як говорилося уже вище, - це така форма державного устрою, при якій кілька державних утворень поєднуються і створюють нову союзну державу. Складові федерацію державні утворення (штати, республіки, землі, провінції, кантони й ін.) є її суб'єктами, що володіють визначеною политико-правовою самостійністю [7, с.119]. До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: США - 50, Австралійського Союзу - 6, Канади - 10, Австрії - 9, Бельгії - 3, ФРН - 16, Швейцарії - 23, Аргентини - 22, Бразилії - 26, Венесуели - 20, Мексики - 31, Індії - 25, Пакистану - 4, ОАЕ - 7, Малайзії - 13, Нігерії - 21, Коморських островів - 3. Найбільша кількість суб'єктів входить до складу Російської Федерації - 89.

Звичайно під федерацією розуміється така складна союзна держава, частини якої (суб'єкти федерації) є державними утвореннями, права яких розширені аж до права суверенітету. Для федерації характерними є такі ознаки: наявність єдиної території, яка складається із членів - су
б'єктів федерації, кожен з яких має власний адміністративно-
територіальний устрій; наявність загальної конституції федерації та конституцій її суб'єктів;
Наявність системи законодавство як федерації, так і її наявність громадянства як федерації, так і її суб'єктів, тобто можливим є подвійне громадянство (ФРН, Австрія);  можливість суб'єктів федерації мати власну судову та правову системи (США); наявність загально-федеральної податкової та грошової сис
теми; вертикальний розподіл влади між федеральним центром та
суб'єктами федерації; федеральний центр має виключні повноваження у контролі над проведенням зовнішньої політики;
Федеральний центр може використовувати свою владу неза
лежно від схвалення суб'єктів федерації;
наявність певних суверенних прав у суб'єктів федерації;
суб'єкти федерації не мають права в односторонньому поряд
ку припиняти зв'язки з федеральним центром;
жодна з поправок до конституції не може діяти без схвален
ня суб'єктів федерації;
конституційний суд тлумачить конституцію і вирішує супе
речки між федеральним центром та суб'єктами федерації;
верховенство федерального законодавства над правом суб'єктів.
Федерація ґрунтується на трьох принципах — національному, територіальному та змішаному.
Національний принцип передбачає утворення федерації шляхом об'єднання національних держав. Прикладом такої федерації був СРСР. На сучасному етапі до національних федерацій належать Югославія (яка об'єднує дві національні держави: Сербію та Чорногорію), Індія, Бельгія.
Територіальний принцип передбачає об'єднання певних територій. Класичними прикладами територіальних федерації є США і латиноамериканські федерації (Мексика, Венесуела, Бразилія тощо), де об'єднуються території. Змішаний тип передбачає своєрідне змішане об'єднання: частина федерації об'єднується за національною ознакою, а інша — за територіальною. Цей тип змішаної федерації можна назвати національно-територіальним. Прикладами таких федерацій є Канада і Російська федерація. Однак може існувати і територіально-національна федерація. В її умовах об'єднуються території, але може існувати певний національний (як правило, мовний) елемент. Прикладом такої федерації є Федеративна Республіка Німеччини, яка об'єднує землі: Саксонію, Баварію, Прусію тощо, жителі яких говорять на різних діалектах, однак існує спільна німецька мова [8,с.303].
Щодо класифікації федерацій, то поділ держав залежно від права виходу з союзу на жорсткі, що передбачають право виходу (наприклад, СРСР) і м'які (не передбачають такого права) вже не є актуальним. З ліквідацією СРСР право націй на самовизначення було суттєво обмежене діючими на території колишнього Радянського Союзу конституціями.
Інша класифікація поділяє всі федерації на симетричні та асиметричні. До перших належать США, ФРН, Канада та ін., до других - Росія. Симетричними визнаються федерації, суб'єкти яких мають однаковий правовий статус. Так, кожен штат у США, кожна провінція в Канаді, кожна земля в ФРН мають однаковий комплекс повноважень стосовно вирішення певних питань регіонального рівня.
В умовах же асиметричної федерації правовий статус її суб'єктів дещо відрізняється. Так, у Росії «повноцінними» суб'єктами федерації можна вважати лише республіки, в яких існує своя «державна» мова. Краї ж, області, Москва та Санкт-Петербург з цієї точка зору не є повноцінними суб'єктами федерації.
Федерацію слід відрізняти від конфедерації, яка являє собою міжнародно-правовий союз суверенних держав, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. Близькими до суб'єктів федерації можуть бути також автономні утворення деяких унітарних держав. В цілому в практиці однозначно окреслити правовий характер тих чи інших утворень часто доволі важко.

До федерацій змішаного типу відноситься Російська Федерація. У її складі знаходяться суб'єкти, що представляють собою національно-державні і національно-територіальні утворення (республіки, автономні області, автономні округи), а також адміністративно-територіальні утворення (краї, області, міста федерального значення). І все-таки багатонаціональність є істотною ознакою Росії, а тому національний фактор є визначальним у федеративному устрої держави.

Існують федерації, у яких при домінуванні територіальної ознаки у федеративному устрої враховується й етнічний фактор. До таких федерацій можна віднести Швейцарію, Канаду, Пакистан, Бірму. Є федерації, створені по мовній ознаці. Це, наприклад, Індія, Бельгія, де крім іншого суб'єкти відрізняються найбільш уживаною мовою [9,с.229].

Разом з тим слід зазначити, що розподіл федерацій на різні види дуже умовно. У чистому вигляді не існує ні територіальної, ні етнонаціональної, ні мовної моделі федерації. Немає і федерацій взагалі в «чистому виді». Будь-яка федерація має риси унітаризму. І, навпаки, унітарна держава деякою мірою є носієм елементів федералізму. Приміром, Іспанія є унітарною державою. Однак її законодавча влада, широкі повноваження 17 автономних областей наближають Іспанію до федеративної форми устрою.

Ряд державознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не є суверенні. Їм наданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає в більш-менш широкій участі в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема, на думку Георга Єлинека, «правопорядок союзної держави заснований на конституції, що є її власним законом і може бути змінена тільки законом союзної держави, але аж ніяк не волею - хоча б і усіх - окремих держав, виявленою в інших, окрім установлених конституцією, формах. У межах панування союзної держави окремі держави утрачають свій державний характер. У цих межах їхня діяльність або зовсім припиняється і замінюється власним управлінням союзної держави, або вони одержують характер самоврядних корпорацій на зразок комунальних союзів, оскільки здійснюють управління за посередництвом своїх органів, відповідно до законів і під контролем союзної держави».

На користь цієї точки зору свідчить і те, що у федерації територія і населення окремих держав часто об'єднані в нерозривне ціле: територія окремих держав є територія федеральної держави, народи окремих держав - її єдиний народ. Однак державна влада федерації в кінцевому рахунку виходить від влади держав, що ввійшли в її склад. Це може виявлятися в різних формах. Іноді уряди вхідних у федерацію держав утворюють вищу владу союзної держави. Іноді із середовища єдиного народу як суб'єкта федерації вибираються органи федеративної влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку державам надані права участі в здійсненні союзної державної влади. Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламенту функціонує як представницький орган членів федерації [10,с.188]. Більш того, у деяких з них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі - члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, що входять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.

Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв, частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення ряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р., можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація - об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетом федеративної держави.

Федералізм не можна змішувати з децентралізацією й автономним самоврядуванням. Держава може бути надзвичайно централізованою, однак федеративною. І, навпаки, держава може бути побудована на широкій автономії частин і в той же час може бути нефедеративною.

Суб'єкт федерації, як правило, наділяється установчою владою, тобто Йому дається право прийняття власної конституції, що повинна відповідати союзній конституції. Він має право видання законодавчих актів, що діють тільки на території цього суб'єкта і відповідних федеральному законодавству (принцип пріоритету федерального законодавства). Суб'єкт федерації має свою власну правову і судову системи. Однак, принципи організації і межі юрисдикції судових і інших органів визначаються конституцією федерації.

Федерацію від конфедерації відрізняють наступні риси:

- єдина територія, населення, що живе на даній території;

- наявність загальнофедеральних державних органів влади на всій території держави;

- наявність конституційних гарантій територіальної цілісності держави, відсутність у частин держави права виходу з нього;

- неможливість для суб'єктів федерації вступати в які-небудь державні союзи за її межами;

Федерацію від унітарної держави відрізняють наступні риси:

- конституційний, договірний чи конституційно-договірний поділ повноважень між федеральним центром і суб'єктами федерацій;

- конституційні гарантії територіальної цілісності суб'єктів федерації;

- самостійність суб'єктів федерацій у здійсненні ними приналежних їм повноважень;

- право вибору суб'єктом федерації форми своєї політичної організації;

- право учасників федеративних відносин на двостороннє (горизонтальне і вертикальне ) регулювання державно-владних повноважень.



Розділ 4

Конфедерація

Конфедерація
  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас