Концептуальні підходи НАТО та ЄС до забезпечення стійкості держави і суспільства у сфері національної безпеки
У сучасному глобалізованому світі проблема забезпечення стійкості держави і суспільства до загроз різного характеру стає все більш актуальною, особливо, коли ці загрози трансформуються і набувають нових гібридних форм.
Гібридна агресія російської федерації з 2014 року продемонструвала недосконалість глобальної та регіональних систем безпеки, а повномасштабна збройна агресія з 24 лютого 2022 року взагалі змінила безпекове середовище та поставила під сумнів світовий порядок, що склався по завершенню "холодної війни".
Водночас, саме дії рф стали потужним стимулом як для окремих країн, так і для міжнародних організацій для перегляду концептуальних підходів до забезпечення стійкості держави та суспільства з метою їх адаптації до нових умов.
Країни Заходу, життєдіяльність яких базується на принципах демократії та верховенства права, ще з моменту створення НАТО в 1949 році, стали визначати стійкість як пріоритетний напрям розвитку своєї політики у сфері національної безпеки.
У сучасних безпекових умовах актуальність забезпечення стійкості НАТО настільки зросла, що дедалі частіше пропонується розглядати її як окремий напрям діяльності Альянсу на додаток до колективної оборони, кризового менеджменту та співробітництва у сфері безпеки.
Так, вже у вересні 2014 р. у ході проведення Уельського саміту Північноатлантична рада затвердила "План дій НАТО щодо забезпечення готовності", як відповідь на зміни у глобальному безпековому середовищі.
У контексті реалізації "Плану дій НАТО щодо забезпечення готовності" у грудні 2015 р. міністри закордонних справ країн Альянсу ухвалили нову Стратегію реагування на прояви гібридної війни.
У червні 2016 р. на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО керівники оборонних відомств Альянсу домовилися щодо нових заходів зі зміцнення оборони і засобів стримування НАТО і затвердили "Керівні принципи щодо стійкості", які полягають у наступному:
гарантована дієвість уряду і критично важливих урядових служб; стійке постачання енергії;
здатність ефективно вирішувати ситуацію з неконтрольованим переміщення людей;
стійкі джерела продуктів і води;
здатність впоратися з проблемою значних людських втрат;
стійкі цивільні системи зв’язку;
стійкі транспортні системи (для потреб НАТО) .
В липні 2016 року, на саміті НАТО у Варшаві, було затверджено Глобальну стратегію ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки, в якій глави держав і урядів країн-членів НАТО затвердили завдання щодо забезпечення національної стійкості.
Щодо Європейського Союзу, то до початку українсько-російської кризи у концептуальних документах Європейського Союзу, що мали відношення до загальних безпекових питань (Стратегія європейської безпеки "Безпечна Європа у кращому світі" від 2003 р. та Звіт про її імплементацію від 2008 р.), питання стійкості ЄС не порушувалось.
Разом з тим, анексія Криму та події на сході України призвели до суттєвої активізації ЄС у пошуках вирішення проблеми забезпечення стійкості держави і суспільства в умовах сучасних викликів і загроз.
Вже у травні 2015 р. Рада міністрів закордонних справ ЄС, закликала до "дієвих пропозицій, спрямованих на подолання гібридних загроз та зміцнення стійкості ЄС та її держав-членів", що стало сигналом до початку розробки нової Стратегії європейської безпеки, а в квітні 2016 р. заступник Голови Європейської комісії Федеріка Могеріні надала на розгляд керівних органів ЄС документ під назвою "Спільна програма з протидії гібридним загрозам: відповідь Європейського Союзу", у якому прямо говорилось про необхідність створення потенціалу стійкості як однієї з головних цілей ЄС.
У червні 2016 р. була представлена Глобальна стратегія зовнішньої та безпекової політики ЄС "Спільне бачення, спільна дія: сильніша Європа", у якій зазначено, що зміцнення стійкості демократичних держав Євросоюзу є одним із найважливіших принципів організації.
Таким чином, виходячи із цілей, для яких утворювались НАТО та ЄС, у їх підходах до розуміння стійкості існували певні розбіжності. Для НАТО стійкість мала відношення, передусім, до принципів військового співробітництва та стримування, у той же час, ЄС використовував поняття стійкості у контексті державного будівництва, належного врядування, прав людини та сталого розвитку.
Зміни у безпековому середовищі (насамперед, анексія Криму,події на сході України та повномасштабна збройна агресія рф) стали каталізатором для НАТО і ЄС у справі платформи для протистояння гібридним загрозам.
НАТО нині прагне підвищити стійкість країн членів Альянсу як у військовій, так і у цивільній сферах, розглядаючи останню як один з основних факторів, що забезпечує ефективність та боєздатність військової складової оборонного блоку. В свою чергу ЄС намагається розвинути безпекову складову діяльності ЄС та поглиблює співпрацю з НАТО, перш за все, з метою протидії загрозам у інформаційній сфері