Фінансування охорони здоров’я

Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсач.docx
5. аналіз ліквідності та платоспроможності.doc

Міністерство освіти і науки України
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського
Навчально-науковий інститут управління, економіки та природокористування
Кафедра менеджменту та міжнародних економічних відносин

Реферат

на тему
« Фінансування охорони здоров’я»

Виконав
Студент 3 курсу
Групи ФБСС-31
Гречаник А. М.
Перевірив викладач
Костецька Л.М

Київ 2021

ЗМІСТ

Вступ
1. Охорона здоров’я в Україні
2. Економічні проблеми охорони здоров’я. Фінансування галузі
3. Впровадження обов’язкового медичного страхування в аспектах формування громадянського суспільства та Євроінтеграції
4. Перспективи розвитку сфери охорони здоров’я в Україні
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

З перших днів здобуття у 1991 р. незалежності Україна як соціальна орієнтована демократична держава проголосила здоров'я і добробут своїх громадян найвищою цінністю, визнала охорону здоров'я населення найважливішим обов'язком суспільства і взяла на себе гарантії щодо забезпечення усім, громадянам реалізації права на охорону здоров'я та медичну допомогу. Ці положення знайшли відображення в Конституції України та Основах законодавства України про охорону здоров'я. Згідно з Конституцією України, гарантування прав у сфері охорони здоров'я здійснюється шляхом державного фінансування соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного і доступного медичного обслуговування, формування та збереження мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, сприяння розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності, здійснення контролю та нагляду у сфері охорони здоров'я, встановлення відповідальності за порушення прав та інтересів громадян щодо охорони здоров'я.
Здобуття незалежності, демократизація суспільства, перехід до ринкових відносин створили передумови для подальшого прогресу суспільного розвитку, в тому числі у сфері охорони здоров'я. Становлення галузі відбувалося в складних умовах перехідного періоду, трансформацій в соціально-економічній сфері, скорочення бюджетного фінансування медичної допомоги, що зумовило необхідність її реформування.

1. Охорона здоров’я в Україні

Розбудовчі процеси у сферіохорони здоров'я регламентувалися Посланням Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000—2004 роки " і Програмою дій Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту". Визначальними для розвитку охорони здоров'я стали Укази Президента України "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню", яким передбачено вагомий комплекс міжгалузевих дій для поліпшення соціального захисту і підвищення рівня здоров'я народу, а 2001 р. проголошено Роком охорони здоров'я населення України, та "Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України", яким затверджено стратегію розвитку медичної сфера. Вона спрямована на нове організаційне та фінансове забезпечення охорони і зміцнення здоров'я населення, забезпечення доступної медичної допомоги кожному громадянину України.
Розбудові правового поля охорони здоров'я і створенню сучасної нормативної бази сприяла тісна співпраця Міністерства охорони здоров'я, урядових структур, комітетів Верховної Ради України. Протягом 10-річного періоду було розроблено і прийнято понад 900 нормативно-правових актів державного рівня, опрацьовано 2931 галузевий наказ. Важливим кроком на шляху реформування стало прийняття Основ законодавства України про охорону здоров'я (1992р.), законів України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994р,)г "Про захист населення від інфекційних хвороб" (2000р.), "Про психіатричну допомогу" (2000р.), "Про курорти" (2000р.), "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" (2001 р.), "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" (2001 р.) тощо. В Україні опрацьовано низку програмних документів, у тому числі Національну програму імунопрофілактики населення па 1993—2000 рр., Цільову комплексну програму генетичного моніторингу в Україні на 1993—2003 рр., Програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні, Комплексні заходи боротьби з туберкульозом, Національну програму планування сім'ї, Національну програму "Діти України", Програму "Здоров'я літніх людей", Комплексну програму розвитку медичної промисловості на 1997—2003 рр., Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999—2000 рр., Комплексну програму "Цукровий діабет", Комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я тощо.
Обґрунтовано і розроблено Міжгалузеву комплексну програму "Здоров'я нації", в якій викладено стратегію розвитку охорони здоров'я України на XXI ст. в контексті Європейської політики ВООЗ "Здоров'я для всіх".
Завдяки позитивній бюджетній політиці Уряду України досягнуто вагомих зрушень у фінансуванні галузі, 3 1998 р. спостерігалося щорічне збільшення видатків на охорону здоров'я з бюджетів усіх рівнів з 3,6 млрд. грн.. до 3,8 млрд. грн. - у 1999 р., 4,3 млрд. грн. - у 2000 р. і передбачено 5,1 млрд. грн. на 2001 р. Повністю ліквідовано заборгованість по заробітній платі медичним працівникам. Нині Україна стоїть на порозі запровадження багатоканального фінансування.
Розпочато реорганізацію системи охорони здоров'я на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, реструктуризацію галузі. Проведено реорганізацію мережі закладів охорони здоров'я. Ліжковий фонд скорочено з 129,6 до 88,3 ліжка на 10 тис. населення і таким чином досягнуто оптимального європейського рівня. З метою оптимізації лікувально-профілактичної допомоги здійснюється впровадження ефективних медичних технологій, розроблення стандартів діагностики та лікування, створення системи забезпечення і контролю за якістю медичної допомоги на основі стандартів якості, сертифікації та атестації медичних працівників, акредитації та ліцензування закладів охорони здоров'я.
З урахуванням пріоритетності охорони материнства і дитинства діяльність галузі спрямовується на забезпечення прав жінок і дітей в усіх сферах життєдіяльності, соціальну підтримку молодих сімей, охорону праці жінки, розвиток індустрії дитячого харчування, удосконалення служб репродуктивного здоров'я, належний рівень медичної допомоги під час вагітності та пологів. З метою вдосконалення кадрового забезпечення галузі впроваджується триступенева система підготовки кадрів, у тому числі за новими спеціальностями з урахуванням реальної потреби держави в лікарях загальної практики/сімейних лікарях, фахівцях з управління охороною здоров'я. Розроблено нові державні стандарти вищої освіти та освітньо-кваліфікаційні характеристики працівників охорони здоров'я, програми і засоби уніфікованої оцінки рівнів їх знань.
Важливим напрямом реформування охорони здоров'я є посилення її профілактичної спрямованості, створення умов для здорового способу життя, його пропаганди та стимулювання. Упроваджуються в життя програми безперервного гігієнічного навчання, формування здорового способу життя, відмови від тютюнопаління та інших шкідливих звичок.
Одним із основних аспектів розвитку галузі є перебудова управління системою охорони здоров'я, яка буде забезпечувати реалізацію державної політики, спрямованої на збереження та зміцнення здоров'я населення в нових соціально-економічних умовах. Здійснення адміністративної реформи в галузі охорони здоров'я передбачає перехід на систему функціонального управління, зосередження функцій Міністерства охорони здоров'я на аналізі ситуації, формуванні політики і стратегії охорони здоров'я, ініціюванні законодавчих передбачень і законотворчій роботі, вирішенні економічних і фінансових проблем галузі, забезпеченні якості медичної допомоги. Проводиться відповідний перегляд структури, а також чіткий розподіл функцій органів управління галуззю різних рівнів.
В останнє десятиріччя Україна, як незалежна держава, активно входить до Європейської спільноти. У нашій державі йде процес адаптації до міжнародних принципів політики в різних сферах діяльності. З початку 80-х років орієнтиром для вдосконалення політики в галузі охорони здоров'я в Європі взагалі і в кожній країні — члені Європейського Регіонального Бюро Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ЄРБ ВООЗ) є загальноєвропейська політика "Здоров'я для всіх" (ЗДВ). Основною метою цієї політики є забезпечення справедливості в галузі охорони здоров'я та якості життя. Оцінка прогресу на шляху досягнення ЗДВ здійснюється на основі постійного моніторингу показників здоров'я населення і чинників, що його зумовлюють.
Україна — одна з перших серед нових незалежних держав, які раніше були республіками Радянського Союзу, заявила про наміри дотримуватися політики ЗДВ і з 1993 р. здійснює моніторинг реалізації її завдань, який повинен сприяти виявленню головних проблем і своєчасному прийняттю відповідних управлінських рішень. У 1997 р. у зв'язку з третьою загальноєвропейською оцінкою здійснення політики ЗДВ проведено аналіз досягнень за кожним з її завдань в Україні.
З метою реалізації політики ЗДВ у нашій державі розроблено Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України, відповідно до принципів стратегії ЗДВ. Проводилася робота з удосконалення законодавчої бази охорони здоров'я. Розроблені державні і науково-технічні програми, зокрема такі, як: профілактики захворювань і підтримання здорового способу життя; планування сім'ї; імунопрофілактики; поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства та дитинства; здоров'я літніх людей; профілактики та лікування артеріальної гіпертензії; профілактики СНІДу та наркоманії; боротьби з туберкульозом та ін.
Незважаючи на те що в Україні вдалося зробити суттєвий крок уперед у досягненні завдань ЗДВ, проблема потребує значних зусиль у майбутньому.
Відповідно до рекомендацій ВООЗ, здоров'я населення необхідно оцінювати за допомогою широкого кола показників, від об'єктивних даних про рівень смертності, інвалідності та захворюваності до суб'єктивного сприйняття здоров'я і різноманітних аспектів якості життя.
Варто зауважити, що головним чинником ризику для здоров'я є бідність. За даними проведених соціологічних досліджень, у значної частки опитаних рівень щомісячного доходу на душу населення був нижчим від прожиткового мінімуму, що був прийнятий в Україні на відповідний період.
Необхідно також зауважити, що за витратами на охорону здоров'я (відсоток від валового внутрішнього продукту) серед 45 країн Європи Україна на 41-му місці. Цей показник в Україні порівняно з найбільш благополучною країною — Німеччиною — нижчий більше ніж у 3 рази (Німеччина — 10,7 %; Україна — 3,3 %), порівняно із середнім в Європі — в 1,7 разу, в КЄС — у 2,4 разу (Європа — 6%; КЄС — 8,5%). Особисті витрати громадян на медичні та санаторно-курортні послуги (включаючи ліки) становлять у середньому близько 11 грн. на місяць на домогосподарство (3,8 % від загальних грошових витрат).
У травні 1998 р. світовою спільнотою прийнята політика "Здоров'я для всіх у XXI сторіччі", якою передбачено, що до 2010р. всі країни — члени ВООЗ повинні не тільки мати, але й здійснювати політику досягнення здоров'я для всіх відповідно до Загальноєвропейської політики "Здоров'я для всіх" на державному, регіональному і місцевому рівнях. Україна приєдналася до Європейської політики "Здоров'я для всіх у XXI сторіччі". З метою її реалізації в нашій державі розроблено проект Міжгалузевої програми "Здоров'я нації", яка базується на принципах і стратегії ЗДВ.

2. Економічні проблеми охорони здоров’я. Фінансування галузі

Ринкова економіка при різноманітності моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціальне орієнтований господарський механізм, доповнений державним регулюванням. Велику роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграють фінанси. Вони — невід'ємна частка ринкових відносин і, одночасно, важливий інструмент реалізації державної політики. Першочергове значення в сучасних умовах буде мати вирішення питань стабілізації економічної та фінансової ситуації в охороні здоров'я. Це необхідно здійснювати шляхом реформування системи управління охороною здоров'я в широкому розумінні, тобто, починаючи від зміни пріоритетів у фінансуванні галузі і закінчуючи створенням такого економічного механізму, при якому суб'єкт медико-виробничої діяльності буде зацікавленим у зростанні кількості конкуруючих медичних послуг та поліпшенні їх якості, ефективному використанні кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів.
За цих умов головним завданням є реорганізація системи бюджетного фінансування охорони здоров'я, яка б дозволила:
-   інтегрувати медицину у фінансові потоки розширеного відтворення;
- збалансувати поєднання бюджетних і позабюджетних джерел, залучення коштів з певною децентралізацією фінансів галузі на користь територіальних медичних програм;
- розширити права регіонів, місцевих органів влади і трудових колективів у накопиченні та використанні ресурсів охорони здоров'я.
Але саме ці завдання до останнього часу при формуванні бюджету охорони здоров'я не виконувалися, відтак розміри бюджетного фінансування не відповідали ресурсному забезпеченню медичних послуг, задекларованих державою.Фінансування охорони здоров'язалишалося достатньо централізованим, проте відповідальність за виділення цих коштів та їх використання конкретно не визначалася. Тому виникає питання про чітко закріплений розподіл повноважень і відповідальності за реальний рух фінансових потоків між центром і регіонами.
За задумом реформаторів, система бюджетного фінансування лікувальних закладів мала бути замінена на страхову, в якій страхові компанії (фонди), що фінансуються з фондів обов'язкового медичного страхування, платять лікарням і поліклінікам за надання медичної допомоги населенню. Уважалося, що введення елементів ринку — розподіл виробників і покупців медичних послуг, поява незалежних від медичних закладів посередників між ними і населенням, а також конкуренція серед страховиків повинні були б збільшити ефективність вітчизняної охорони здоров'я. Однак в умовах виробничого та інвестиційного спаду нова система фінансування охорони здоров'я приречена на фрагментарне введення. Державний і регіональні фонди обов'язкового медичного страхування нині сприймаються більшістю медичних працівників як непотрібні і досить вартісні посередники в системі фінансування охорони здоров'я.
Відсутність необхідної фінансової бази розвитку інфраструктури охорони здоров'я породила некерований процес "розмивання" системи безкоштовного медичного обслуговування. Погіршувалась якість послуг, які надаються основній масі населення, відбувалася заміна безкоштовних послуг на платні.
Податкова політика ще слабо стимулює збільшення частки недержавного фінансування охорони здоров'я. Сприяння лікувально-профілактичним закладам у пошуках нових джерел фінансування та заохочення розвитку недержавного сектору не підкріплено відповідною податковою політикою.
Від того, як будуть вирішуватися наведені вище проблеми, залежать розвиток бюджетного фінансування охорони здоров'я і політика держави щодо людини. Це важливо усвідомити саме сьогодні, розуміючи, що макроекономічна стабілізація неможлива без значної, глибинної перебудови державних фінансів загалом і бюджет - як центральної їх ланки зокрема. Бюджет є не тільки фінансовим планом створення централізованого фонду і перерозподілу державних ресурсів із використанням цілісної системи платежів, урахуванням їх звітності, він є одним із основних засобів макроекономічної стабілізації та економічного розвитку. Державний бюджет фактично забезпечує існування країни, розвиток її економіки і культури, соціальний захист населення. За рахунок бюджету держава акумулює грошові кошти для фінансування пріоритетних напрямів виробництва, соціального розвитку, активізує заходи щодо збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, а також цільового й економного використання державних грошових коштів.
Рівень бюджетного забезпечення потреб охорони здоров'я в 2003 р. становив 4,3 млрд. грн., або 98,0% від запланованих уточнених показників, включаючи фінансування з державного і місцевих бюджетів та відомчих закладів охорони здоров'я. З місцевих бюджетів видатки здійснено в обсязі 3,7 млрд. грн., або 95,8 % від запланованого, з державного бюджету — 365,6 млн. грн., або 93,0 %. Витрати на фінансування відомчих закладів охорони здоров'я в 2000 р. становили 211,5 млн. грн., або 82,5% від запланованого. Динаміка бюджетного забезпечення охорони здоров'я протягом 1991—2000 рр. подана в табл. 1.

Таблиця 1.
Динаміка бюджетного забезпечення охорони здоров'я України

За останні роки на 34 % збільшився фактичний загальний обсяг видатків на охорону здоров'я, який у 1996р. становив 3,2 млрд. грн., у 1998р.— 3,4 млрд. грн., у 1999 р.— 3,9 млрд. грн., у 2000 р.— 4,3 млрд. грн.
Ця тенденція стосується і відсотка від ВВП на фінансування потреб охорони здоров'я. У 2000р. цей показник після спаду протягом 1996—1999 рр. стабілізувався і за попередніми підрахунками становить 3,2 % ВВП.

3. Впровадження обов’язкового медичного страхування в аспектах формування громадянського суспільства та Євроінтеграції

Використання коштів громадян, зокрема у вигляді внесків на обов'язкове медичне страхування, має передбачати з позицій суспільства можливість їх прямої і безпосередньої участі в контролі щодо використання цих ресурсів.
Наприклад Польща, що випереджує на сьогодні Україну в процесах як євроінтеграції і формування громадянського суспільства, так і реформування національної системи охорони здоров'я та запровадження обов'язкового медичного страхування. Вирок Конституційного Трибуналу у справі згідності закону про Національний Фонд Здоров'я з Конституцією РП визнає нечинними низку статей вищезазначеного закону. Це рішення стосується конституційних прав громадян щодо можливості прямого і безпосереднього контролю використання їх коштів, зібраних із застосуванням страхових технологій на медичну допомогу і охорону їх здоров'я.
Викликає насторогу невизначеність процедури вибору "представників громадян". З огляду на традицію, що склалася в України - це будуть керівники профспілкових об'єднань чи інших аналогічних існуючих структур. Можливо на рівні центральних органів управління на перший час це доречно, проте на місцях набагато доречніше забезпечити безпосередні вибори Наглядових рад з числа мешканців місцевої громади з функціями вирішально-зобов'язуючого характеру.
Слід зазначити, що на теперішній час населення України фактично усунуто від управління та контролю за такою життєво-важливою сферою, як охорона здоров'я та медична допомога. Нині ці питання в поточному порядку зведено до виключних функцій галузевого управління, і населення може лише формально впливати на недозабезпечення своїх потреб через чинники представницької демократії-депутатів при прийнятті державного, регіональних та місцевих бюджетів, тобто епізодично.
Фактично такий стан справ призвів до втрати доступності медичної допомоги передусім для соціально-незабезпечених верств населення України. На вирішення цієї "життєзабезпечуючої" проблеми і має бути скеровано Закон, який пропонується для розгляду. Вирішення цієї проблеми без прямої участі громадян, принаймні на місцях, видається нині нереальним. Більше того, зростає ризик підвищення рівня безконтрольності використання коштів з боку місцевої громади, яка формує надходження цих коштів, оскільки на місцях функціонуватимуть лише філії та представництва "...Виконавчої дирекції Державної медичної страхової організації" згідно з ст. 39. Тобто, реальна влада і управління - фактично - коштами громади буде "... далеко від народу".
Суттєвим недоліком є те, що не визначено механізми і технології, здатні забезпечити поточний моніторинг і контроль на усіх рівнях і, зокрема, з боку конкретних громадян як діяльності з формування і використання коштів на охорону здоров'я та медичну допомогу, так і реалізації заходів за ці гроші, тобто конкретної медичної допомоги певній особі.
Така методологія з технологіями і механізмами її реалізації розроблена групою науковців Національної Академії державного управління, Львівського Національного медичного університету ім. Данила Галицького та Херсонського державного технічного університету і пропонувалась при розгляді попередніх проектів Закону про ОМС в Україні.
Запропонований підхід, апробований в регіональній системі охорони здоров'я Львівської області, дозволяє формувати банки даних як про потреби населення у сфері охорони здоров'я, так і про можливості існуючої мережі лікувально-профілактичних, санаторно-курортних та санітарно-епідеміологічних закладів, установ, організацій та підприємств. Виходячи з затвердженого у бюджеті фінансування та вищенаведених даних, запропонована автоматизована система управління дозволяє формувати гарантовані рівні медичної допомоги, зокрема, первинне медико-санітарне забезпечення, що є невід'ємною складовою задекларованої в проекті Закону №3370 "Державної програми медичного забезпечення". Бази даних АСУ охорони здоров'я дозволяють формувати гарантований рівень Програми ОМС, виходячи з наявних її фінансових ресурсів, потреб населення певної громади, ресурсів конкретної мережі медичних закладів та затвердженої для них Державної програми медичного забезпечення. Тоді, зрозуміло, понад ці два рівні функціонують програми добровільного медичного страхування, платних медичних послуг, які не забезпечені фінансове бюджетним фінансуванням чи медичним страхуванням тощо.
Запропонована для впровадження автоматизована система управління охороною здоров'я дозволяє в поточному режимі через інтегровану мережу автоматизованих робочих місць отримувати дані для контролю виконання заходів Державної програми медичного забезпечення, програм ОМС та ДМС, стану надання платних медичних послуг населенню. Таким чином, можна отримати поточну інформацію про персоніфіковані потреби щодо медичної допомоги і охорони здоров'я мешканців кожної територіальної громади чи сімейно-територіальної дільниці лікаря загальної практики, або лікаря сімейної медицини, а також - про конкретні персоніфіковані медичні послуги, надані конкретним медичним працівником конкретній людині, їх обсяг, вартість, дату, час і місце надання. Система дозволяє персоніфіковано моніторувати усі охороноздоровчі процеси, що стосуються занесених до системи реляційних баз даних фізичних та юридичних осіб.
Отримуємо можливість також мати зведені дані про поточний стан справ щодо медичної допомоги населенню певного населеного пункту, працівників певного підприємства, закладу, організації, установи, членам певної сім'ї, зокрема, і про стан використання фонду ресурсів на охорону здоров'я і медичну допомогу певної особи, сім'ї, трудового колективу, населеного пункту, територіальної громади за програмами державного забезпечення, медичного страхування, платних послуг в конкретному медичному закладі будь-якого рівня національної системи охорони здоров'я України тощо.
Отже, пропонується внести до проекту вказаного Закону додатки, які враховували б вимоги громадянського суспільства, що є метою реформ в Україні, зокрема, право особи на своєчасну, якісну, достовірну інформацію про кошти та заходи на охорону її здоров'я, а також забезпечення можливості впливати на прийняття управлінських рішень і управління у цій сфері на рівні місцевої громади з застосуванням належної методології, сучасних інформаційних технологій, зокрема, на базі комп'ютерної техніки, і механізмів їх реалізації. Навіщо інакше конкретному громадянинові конкретної громади цей Закон, якщо ця особа і громада не матиме права і можливості впливати на реалізацію своїх потреб щодо охорони здоров'я?!
Власне без механізмів реалізації будь-який закон залишитися мертвою буквою законодавства. Тому пропонується також долучити як додаток до проекту закону методологію створення автоматизованої системи управління охороною здоров'я населення України. Така система може бути доопрацьована і впроваджена паралельно з доопрацюванням і впровадженням самого Закону "Про фінансування охорони здоров'я та медичне страхування", адже робота над нею ведеться під егідою Міністерства охорони здоров'я України.

4. Перспективи розвитку сфери охорони здоров’я в Україні

Перспективи розвитку сфери охорони здоров'я в Україні визначаються Концепцією розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженою Указом Президента України від 7 грудня 2000р. №1313/2000.
Згідно з основними напрямами державної політики у сфері охорони здоров'я провідними фахівцями України опрацьовано Програму розвитку галузі до 2010 року, яка має визначати її діяльність на найближчу перспективу, та проект Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації".
Правовою базою розвитку охорони здоров'я є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів, які стосуються проблем охорони здоров'я населення.
В основу цих документів покладено Концепцію реформування системи охорони здоров'я України, схвалену Кабінетом Міністрів 27 лютого 1997 р., проект програми реформування, опрацьований Українським інститутом громадського здоров'я, програму "Перспектива-2010", розроблену громадською ініціативою "Пульс України" і прийняту І Всеукраїнським з'їздом медичних працівників. Під час їх формування враховано рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, пропозиції медичної громадськості України, набутий досвід перебудови галузі, відтворено стратегію ВООЗ "Здоров'я для всіх у XXI столітті".
Першочерговим завданням медичної галузі є забезпечення конституційних гарантій громадянам України щодо охорони здоров'я та медичної допомоги, закріплених у ст. 49 Конституції України.
Відповідно політика і стратегія розвитку галузі охорони здоров'я здійснюватимуться за такими пріоритетними напрямами:
- профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров'я на формування здорового способу життя, створення здорових умов праці та побуту, забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення;
- формування нової системи управління галуззю, яка ґрунтується на принципах ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства;
- уведення гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту;
- залучення додаткових до державного бюджету джерел фінансування медичної допомоги;
- запровадження медичного страхування як нової форми медико-соціальних та економічних відносин у галузі охорони здоров'я;
- перебудова первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та реструктуризація спеціалізованої медичної допомоги;
- запровадження багатоукладності форм власності у сфері охорони здоров'я, лібералізація умов для розвитку приватного сектора;
- організація раціональної системи медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;
- реформування вищої медичної освіти, переорієнтація на підготовку лікарів загальної практики/сімейних лікарів;
- удосконалення кадрової та інноваційної політики і системи впровадження в практику наукових медичних досягнень.
Стратегія забезпечення доступності медичних послуг для всіх верств населення України буде реалізована шляхом впровадження механізму гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги, а також політичним регулюванням інших каналів фінансування сфери медичної допомоги.
Державні гаранти в охороні здоров'я забезпечуватимуться державним замовленням на медичні послуги, які складатимуться з трьох частин — гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги, національними медичними програмами і цільовими державними програмами.
Профілактичний зміст охорони здоров'я розглядається в Програмі як система державних заходів щодо формування здорового способу життя та забезпечення сприятливого довкілля, запровадження профілактичних технологій у лікувально - профілактичних закладах та діяльність санітарно-епідеміологічної служби.
Особливого значення надається заходам щодо реформування управління, організації, інфраструктури, змісту роботи санітарно-епідеміологічної служби, піднесення престижу і значущості діяльності лікаря гігієнічного профілю та самої системи забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя в країні, зокрема щодо санітарно-гігієнічної експертизи довкілля, комунальне-побутових умов життя, якості питної води, продуктів, умов праці, навчання, лікування тощо, що сприятиме досягненню кінцевої мети — збереження і зміцнення здоров'я нації.
Реорганізація медико-санітарної допомоги є одним із стратегічних напрямів реформування системи охорони здоров'я і передбачає впровадження гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту; переорієнтацію медичної діяльності галузі на первинну медико-санітарну допомогу та впровадження принципів сімейної медицини; структурну перебудову системи медичної допомоги та трансформацію медичних закладів, які, залишаючись у державній власності, мають стати некомерційними неприбутковими організаціями; уведення для медичних закладів системи контрактів на державне замовлення; підвищення ефективності, якості та збільшення обсягу послуг усім верствам населення; створення умов для розвитку недержавних закладів охорони здоров'я.
Означені завдання потребують змін у підготовці кадрів, збереження пріоритетів у матеріально-технічному забезпеченні, а також проведення ліцензування та сертифікації медичної діяльності, акредитації медичних закладів різних форм власності.
Під час реформування первинної медико-санітарної допомоги зберігається принцип багатоукладності зі збереженням провідної ролі державних медичних закладів.
Програма передбачає зміни в структурі первинної медико-санітарної допомоги в сільській місцевості, наближення лікарської допомоги до жителів села, посилення ролі та збільшення числа сільських лікарських амбулаторій з багато джерельним їх фінансуванням та посилення профілактичної діяльності фельдшерське-акушерських пунктів.
Передбачається розвиток державного, комунального та приватного секторів охорони здоров'я.
Державний сектор охорони здоров'я забезпечуватиме населення необхідним обсягом медичних послуг і братиме участь в обов'язковому медичному страхуванні. Комунальний сектор охорони здоров'я базуватиметься на комунальній формі власності, управлятиметься органами місцевої влади на основі державних стандартів якості медичної допомоги, ліцензування медичної діяльності, акредитації закладів охорони здоров'я.
Приватна медична практика буде складовою системи охорони здоров'я, набуде свого поширення з розвитком ринкових відносин в економіці країни і буде тісно пов'язана з добровільним медичним страхуванням. Держава регламентуватиме частку платних медичних послуг у загальному обсязі медико-санітарної допомоги, враховуючи, що більшість населення ще тривалий час не буде спроможне сплачувати страхові внески.
У реформі управління важливе місце займає оптимізація її структури, зокрема, взаємодія між різними управлінськими органами як по горизонталі, так і по вертикалі. Подальша політика перебудови передбачає реалізацію принципу децентралізації управління зі збереженням відповідальності за стан справ в охороні здоров'я на кожному її рівні.
Реалізація гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги забезпечуватиметься державним замовленням на державному та регіональних рівнях.
Невідкладним завданням перебудови системи управління є визначення місця Міністерства охорони здоров'я України в цьому процесі, його структури та функцій. Потребують також перегляду структури обласного рівня управління галуззю.
Забезпечуватиметься виконання галузевої програми інформатизації, яка дасть змогу створити необхідні інформаційні системи, в тому числі управління охороною здоров'я всіх рівнів, створення реєстру медичних даних усіх громадян країни, забезпечить входження галузевої інформаційної системи до світової комп'ютерної мережі,
Більшу підтримку матимуть громадські медичні об'єднання, діяльність яких позитивно позначиться на вирішенні багатьох регіональних та місцевих проблем і сприятиме демократизації системи управління (медичні ради, ради керівників медичних закладів, асоціації лікарів та медсестер тощо).
Концептуально поряд із необхідністю перебудови системи медикаментозного забезпечення перебуває проблема вдосконалення матеріально-технічної бази галузі. У разі позитивних змін у системі фінансування вже на першому етапі розвитку передбачається істотне збільшення та оновлення основних фондів охорони здоров'я, зокрема, за рахунок удосконалення матеріально-технічного забезпечення, капітального будівництва, модернізації та заміни морально застарілого технічного обладнання тощо.
Потребує вдосконалення система управління матеріально-технічною базою галузі. Будуть збільшені обсяги виробництва конкурентоздатної продукції для потреб охорони здоров'я, створена єдина керована система інформації про основні фонди галузі.
Програма передбачає зміну податкової політики у виробництві та придбанні матеріально-технічних ресурсів для охорони здоров'я.
У процесі розвитку галузі передбачається зміцнення міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, співпраця зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я, Фондом народонаселення ООН, Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та іншими агенціями Організації Об'єднаних Націй, координація діяльності міжнародних організацій, що діють в Україні, в напрямі реалізації загальноєвропейської стратегії "Здоров'я для всіх у XXI столітті", виконання положень Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" та Конвенції ООН про права дитини.
Розвиток двосторонніх стосунків з країнами передбачатиме спільні заходи, щодо охорони довкілля; вирішення транскордонних проблем, зокрема, з питань міграції та біженців; здійснення обміну інформацією про медико-санітарний стан тощо.
Зростатимуть роль та обсяги державних інвестицій, іноземних кредитів під гарантії Уряду України для запровадження сучасних медичних технологій, розвитку мережі закладів охорони здоров'я, збільшення виробництва лікарських засобів та медичної техніки.
З метою забезпечення ефективного розвитку сфери охорони здоров'я в Україні передбачається широке міжсекторальне співробітництво, залучення сил , засобів різних відомств і галузей народного господарства до вирішення проблем здоров'я згідно з Міжгалузевою комплексною програмою "Здоров'я нації".
Унаслідок реалізації Концепції розвитку охорони здоров'я населення України і Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на першому етапі має бути зупинено погіршення здоров'я нації, а в подальшому досягнуто підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і забезпечення здорового способу його, збереження генофонду українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96.
2. Закон України "Про страхування" м. Київ, 4 жовтня 2001 року, N2745-111
3. Вдов'як Л. Фінансування охорони здоров'я та можливість контролю за використанням страхових фондів застрахованими громадянами // Збірник матеріалів науково-практичної конференції з міжнародною участю "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. - Львів, 23 січня 2014.
4. Фуртак І., Годунов А., Собін О., Любінець О., Базилевич А. Автоматизована система управління охороною здоров'я II Збірник матеріалів науково-практичної конференції з міжнародною участю "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції"' ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. - Львів, 23 січня 2016.
5. Карпишин Н. Обов'язкове медичне страхування в Україні: проблеми реалізації та перспективи // Збірник матеріалів науково-практичної конференції з міжнародною участю "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції" ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. - Львів, 23 січня 2004.
6. Проект урядової програми "Україна — 2010" (Конспект програми стратегічного розвитку) // Урядовий кур'єр. — 1999. — 3, 6, 10, 21 квітня.
7. Послання Президента до Верховної Ради України - 2000 рік. Україна: поступ у XXI століття (Стратегія економічної та соціальної політики на 2000— 2004 рр.) // Урядовий кур'єр. — 2000. — 28 січня.

скачати