Ім'я файлу: Джерела розвитку дидактики.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 31.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 6.doc
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 31.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 6.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Есе на тему:
«ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ДИДАКТИКИ»
РОБОТУ ВИКОНАЛА
СТУДЕНТКА 3 КУРСУ
МАТЕМАТИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ГРУПИ 6.0147-М
ВОЛХОНСЬКА ІРИНА ВАСИЛІВНА
ЗАПОРІЖЖЯ 2020 р.
Дидактика (грец. «didaktikus» — навчаю) — галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.
Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика» (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він автор існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять — на 45-хвилинні уроки і 10—20-хвилинні перерви. Ним були започатковані предметна система викладання за певними програмами і підручниками, екзамени наприкінці року.
У різні періоди розвитку людства із зміною суспільних потреб виникали різні системи навчання. Одні дидактичні ідеї змінювалися іншими. Все, що витримало випробування часом, тією чи іншою мірою відображає в згорнутому вигляді сучасна дидактика. Перебудовані процеси в суспільстві, рух за незалежність держав прискорили процес реформування школи, а отже, зумовили появу нових дидактичних теорій. Зокрема, характерним для розвитку дидактики на початку 90-х років є спрямованість на розвиток особистості дитини і поява у зв’язку з цим різних підходів до визначення змісту та методичного забезпечення школи. З’являються авторські школи, в яких застосовуються нові 17 дидактичні технології на засадах особистісно-зорієнтованого навчання.
Одним з найважливіших у дидактиці є закон єдності навчання і виховання. Він виражає ту об’єктивну істину, що навчання завжди, всіма своїми аспектами і елементами – змістом, методами, організацією, закладеною в них ідейною спрямованістю, формує в учнів характер діяльності, ставлення до знань і навколишнього життя і, врешті-решт, ідеали людини як рушійну силу її самоосвіти. І тут виявляється ще один закон – активності учнів у навчанні і вихованні.
У радянський період дидактика розвивалася у напрямі пошуку шляхів наукового обґрунтування змісту навчання, вирішення проблеми методів навчання. У 1920-і роки головне практичне завдання полягало у тому, щоб зміст освіти і навчання привести у відповідність з розв'язанням актуальних соціальних проблем і створити нову педагогічну концепцію змісту шкільної освіти. У 1923 році були введені в практику школи комплексні програми. Ці програми ставили за мету позбутися одного з істотних недоліків тодішньої школи, а саме, відрив шкільного навчання від життя, ізольованість навчальних предметів один від одного. В силу багатьох обставин ідея комплексних програм була фактично скомпрометована і на початку 40-х років вони були зняті з використання, а педагоги-теоретики до цієї ідеї більше не поверталися.
В останнє десятиріччя актуальними для української дидактичної думки є проблема цілепокладання (структури і класифікації цілей навчання), розробки технологій навчання, системи контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів (12-бальна шкала оцінювання), проблеми розвивального навчання у середніх і старших класах, перехід на диференційоване навчання, упровадження модульного навчання, удосконалення організаційних форм навчання, розробка і впровадження нових технологій навчання, розробка та впровадження у шкільну практику нестандартних уроків. Проте сьогодні однією із найважливіших проблем є проблема змісту навчання у сучасній школі. В останній час ми спостерігаємо значне зміщення інтересів науковців і вчителів практиків до проблем педагогічних технологій, удосконалення організаційних форм навчання, в той же час як проблема змісту залишається збоку магістрального шляху розвитку педагогічної науки. А між тим, ще К.Д. Ушинський відмічав, що кожен навчальний предмет розвиває учня настільки, наскільки дозволяє його зміст.
В результаті історичних шкільних реформ в XX столітті були укріплені основи обов'язкового безкоштовного початкового навчання і платної (за винятком США і Франції: в США діє державна система безкоштовного навчання до 16-18 років, у Франції навчання в середній школі стало часткове безкоштовним з початку 1940-х років) державної середньої освіти; була розширена програма початкового навчання; з'явилися проміжні типи шкіл, що єднали початкову і середню освіту; була розширена програма. У 20 ст. було розроблено декілька дидактичних систем, які актуальні і сьогодні. Вони спираються на дані психології.
Як основні освітні системи, на Україні функціонують масові загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, школи-лабораторії, школи-інтернати (для обдарованих дітей або дітей з відхиленнями в розвитку), тощо.
Висновок. Поступовий розвиток суспільства вплинув на появу шкіл та розробку шляхів ефективної організації навчального процесу та появу дидактики як галузі педагогіки, що вивчає особливості процесу навчання.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
https://pidruchniki.com/73648/pedagogika/stanovlennya_rozvitok_didaktiki
https://studfile.net/preview/5512173/page:100/
http://www.horting.org.ua/node/1426
https://studfile.net/preview/2266442/page:10/