„Джерела господарського права: поняття та види Студента 3 курсу пр 31 групи Галузь знань 0304 «Право»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний факультет
Кафедра конституційного, адміністративного та фінансового права
КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: «Господарське право” на тему:
„Джерела господарського права: поняття та види”
Студента 3 курсу ПР - 31 групи
Галузь знань 0304 «Право»
Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»
Римара Е.І.
Керівник: д.ю.н., проф. Гречанюк С.К.
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали
ТЕРНОПІЛЬ – 2016

2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. Загально-теоретичні аспекти дослідження джерел права.
1.1 Джерело права як наукова категорія…………………………….............5 1.2 Загальна характеристика джерел господарського права………………10
РОЗДІЛ 2. Нормативно-правові акти як джерело господарського права.
2.1 Господарське законодавство…………………………………………….13 2.2 Проблеми вдосконалення нормативно-правової бази…………………18
РОЗДІЛ 3. Нетрадиційні (нетипові) джерела господарського права.
3.1 Застосування правової доктрини і судової практики……………….22 3.2 Звичаї та технічні регламенти в системі джерел…………………….24 3.3 Право Європейського Союзу. Гармонізація законодавства…………26
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………29

3
ВСТУП.
Питання джерел якоїсь галузі права – це по суті питання наочного вираження існування норм цієї галузі. Незалежно від стану законодавства, розгалуженості системи права, множинності підгалузей та інститутів, галузь права знаходить своє вираження у джерелах. Сама наявність норм зумовлює
існування форми, яка їх містить.
Проблема джерел господарського права не була широко досліджена вітчизняними науковцями. Здебільшого йдеться про теоретичне опрацювання поняття джерела права як наукової категорії, визначення належності тих чи
інших джерел права до джерел конкретної галузі або ж дослідження конкретного джерела (форми) права – переважно таких, що є нетиповими. Ці дослідження здебільшого проводять одні й ті ж науковці: Р. Прилуцький, О.
Джуринський, Є. Петров, О. Віхров.
Актуальність теми зумовлюється самою природою джерел права.
Аналіз джерел – це водночас і своєрідна інвентаризація, створення каталогу, що включає не лише нормативно-правову базу, а й менш традиційні способи закріплення норм – ділові звичаї, правові доктрини, судову практику. Це також і перевірка норм на предмет їх відповідності сучасним реаліям, адже якщо ставиться питання про теоретичне опрацювання джерел господарського права, варто ставити і більше практичне запитання – про можливості вдосконалення. При чому вдосконалення не лише тих джерел, які є санкціонованими державною владою, а й пошук нових форм існування правової норми. Це важливо, зважаючи на сучасну динаміку розвитку суспільних відносин, в тому числі й тенденцій у сфері права.
Об’єктом дослідження у курсовій роботі виступають власне джерела господарського права як теоретичне поняття та форма зовнішнього виразу правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері господарювання.
Предметом дослідження відповідно є господарське законодавство, судова практика, звичаї ділового обороту, міжнародно-правові акти, правові доктрини та інші конкретні джерела, що містять господарсько-правові норми.

4
Метою роботи є дослідження джерел господарського права як теоретичного поняття та як реально існуючих форм буття господарсько- правових норм, ґрунтуючись на здобутках національної правової науки, визначення особливостей джерел права, які стосуються господарсько- правових відносин.
Завдання, виходячи із мети, можна означити такі:
- визначення поняття джерела права та проведення їх класифікації;
- загальний огляд джерел господарського права в контексті сучасного стану наукових досліджень;
- розкриття підходів до наукового опрацювання джерел господарського права;
- аналіз можливостей вдосконалення джерел господарського права як форм
існування правових норм та як об’єкта наукових досліджень;
- з’ясування значення джерел господарського права для економічного розвитку України в контексті гармонізації національного законодавства із
європейським.
У роботі були застосовані наступні методи: метод діалектичної логіки
(при виділенні ознак за результатами визначення понять); порівняльний метод; метод формально-юридичного аналізу; описовий метод.

5
РОЗДІЛ 1. Загально-теоретичні аспекти дослідження джерел права.
1.1 Джерело права як наукова категорія.
За визначенням, даним М. В. Кравчуком, джерело права – це спосіб зовнішнього оформлення правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи, форми вираження і закріплення державної волі.
Наукова дискусія щодо розрізнення понять «джерело права» та «форма права», яка велася серед радянських теоретиків права, наслідком має переважне використання даних термінів як синонімічних. [11]
В. Качур поділяє думку, що термін «джерело права» вперше був введений в науковий обіг давньоримським мислителем Титом Лівієм, який охарактеризував Закони ХІІ таблиць як джерело публічного і приватного права. Цей же термін зустрічається у Авла Геллія і Цицерона. Характерним для римської правової доктрини, зазначає науковець, є те, що вона не дала чіткого визначення багатьом базовим правовим поняттям і категоріям, які вона розробила і ввела в науковий обіг. Не стали винятком і «джерела права», про що відзначив ще Ф.К. Савіньї.
У подальшій
історії формування поняття
«джерело права» було виявлено дві головні тенденції: 1) суб’єктивістська – більш рання і стійка, визначала поняття через правостворюючі сили, Бога, церкву, державу і т.п., й 2) об’єктивістська – більш пізня і фрагментарна, визначала поняття через дух, розум, свідомість, психіку, культуру. [8, с. 36]
Здійснивши аналіз теоретичних аспектів системи джерел права, Н.
Хомюк на підтвердження думки про те, що єдиного визначення даного поняття не має, наводить перелік визначень даними науковцями. Зокрема визначення С. Алексєєва, який під джерелом права розуміє державні чи визнані нею офіційні документальні способи виразу та закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення. Н.М.
Пархоменко джерелом права називає зовнішню форму об’єктивації правової норми, яка тільки після такої об’єктивації стає загальнообов’язковою, а її

6 реалізація забезпечується відповідними засобами державного примусу. Отож під джерелом права розуміють як ті фактори, що зумовлюють правові норми, викликають їх до життя, так і форми об’єктивації норм права. [19; с. 27]
Як свідчить науковий досвід науковців-теоретиків, категорію «джерело права» можна розглядати в ідеальному, матеріальному та формальному значенні. [10; с. 11]
Під джерелом права в ідеальному значенні розуміють правосвідомість як сукупність поглядів та ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, а також уявлення про те, що є правомірним і неправомірним. Відповідно, правосвідомість виступає своєрідним джерелом, формою суспільної свідомості, що охоплює сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій, концепцій, уявлень і настанов, які характеризують відношення особи та суспільства в цілому до чинного або бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.
З правосвідомістю тісно пов’язане природне право, правовий менталітет, праворозуміння, правова ідеологія, правова психологія, правова культура, правове виховання.
У матеріальному значенні джерелом права є суспільство, а саме, його соціально-економічний, культурний розвиток, соціальні, політичні та економічні умови, які обумовлюють існування правових норм (засоби та способи виробництва, а також форми власності, що засновані на економічних відносинах) . У даному випадку джерело права зводиться до взаємодії права та економіки. При цьому визначальна роль відводиться саме економічному базису, до якого джерело права, як і правова реальність, є близькими за своїм організуючим регулятивним призначенням.
Аналізуючи матеріальне розуміння джерел права, можна виокремити два основних підходи взаємодії права і економіки: а) пріоритет права над економікою або економіки над правом; б) відсутність пріоритету права або економіки.
У формально-юридичному значенні під джерелами права розуміють форми його вираження, до яких належать акти, прийняті уповноваженими на

7 те органами державної влади, що виступають формою вираження й закріплення правових норм, та на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Іншими словами, це форми зовнішнього виразу об’єктивно існуючих правових норм і принципів. [10; с. 12]
Дослідження зазначених вище властивостей джерел права дозволяє науковцям виокремити конкретні форми існування права. Приймаючи загальнонаукові тенденції, М. В. Кравчук серед джерел виділяє:
1) нормативно-правовий акт – юридичний документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване неї формально визначене, загальнобов’язкове правило поведінки, що охороняється державною владою від порушень. Це основне джерело права в Україні, результат діяльності компетентних суб’єктів держави;
2) нормативно-правовий договір – об’єктивне, формально обов’язкове правило поведінки, яке має загальний характер і є встановленим за домовленістю двох і більше суб’єктів суспільних відносин і забезпечується державою;
3) правовий звичай – історично обумовлене, неписане правило поведінки загального характеру, яке увійшло в звичку через багаторазове тривале застосування і є санкціоноване державою. Сукупність правових звичаїв – це звичаєве право. Це джерело права в сучасних умовах використовується в країнах Азії, Африки, Океанії, а також щодо деяких аспектів міжнародного співробітництва;
4) судовий чи адміністративний прецедент – рішення компетентного органу держави в конкретній справі, яка розглядалась вперше і якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні наступних аналогічних судових чи адміністративних справ. Це джерело притаманне англо- американській системі права.
Прецеденти можуть бути креативні
(правостворюючі) та інтерпретативні (правотлумачні);
5) принципи права – це основі ідеї, засади права, які можуть бути зібрані в окремі ідеї, мають застосування за браком норми, що регулює

8 конкретні суспільні відносини у конкретному випадку;
6) правова доктрина – це сукупність думок авторитетних вчених держави. Так само як і прецедент, є джерелом, властивим для англо- американської системи, де судді часто посилаються на праці авторитетних науковців при винесенні рішення, якщо при вирішенні справи відсутній необхідний документ чи прецедент;
7) релігійні (канонічні) норми – релігійні настанови, що є санкціоновані державною владою, яка може бути теократичною. Властиві для країн мусульманського Сходу, теократії Ватикану;
8) традиційні моральні норми – положення моральних вчень, що мають значення для врегулювання суспільних відносин. Наприклад, положення конфуціанства і інших моральних вчень у Японії, Китаї. [11].
У кожній правовій системі світу, а також у міждержавних правових системах джерела права мають характерні особливості, зумовлені соціальними факторами, відмінності щодо кількості та питомої ваги конкретних джерел. Типи правової системи, національної чи міждержавної правової системи визначає функціонування специфічної системи джерел права, яка формується у конкретно-історичних умовах і залежить від рівня розвитку конкретного суспільства.
До ознак системи джерел відносять: 1) система джерел права – це зовнішня форма системи права; 2) первинний елемент - нормативно- правовий припис; 3) приписи взаємопов’язані та взаємоузгоджені; 4) це багатоструктурне утворенням; 5) елементами системи джерел права є: нормативно-правові інститути, нормативно-правові галузі, підгалузі, норми;
6) вона є організацією, необхідною для забезпечення правового регулювання в суспільстві; 7) нормативно-правові приписи відображаються у відповідних зовнішніх формах. [19; с. 30]
Розбіжності в тлумаченні джерел права можливо пояснити різними підходами до праворозуміння. Наприклад, якщо в основі праворозуміння лежить нормативістський підхід, то під джерелами права мається на увазі

9 воля законодавця або правотворча діяльність держави, а при природно- правовому підході джерелами права відповідно вважають принципи права, яким має слідувати позитивне право.
Необхідно зазначити, що переважна більшість науковців схиляється до того, що термін «джерело права» необхідно застосовувати саме у формально- юридичному значенні, тобто розуміти під ним форму вираження й закріплення правових норм, що засвідчує їх загальнообов’язковість. У зв’язку з цим до ознак формально-юридичних джерел права можна віднести: а) їх правотворчу значимість; б) зміст у вигляді юридично оформленої державної волі; в) їх загальнообов’язковість і гарантованість державою; г) особливу юридичну форму; д) те, що вони встановлюють основи засад правового регулювання у визначених сферах суспільного життя [10; с. 13].
Отже, попри те, що джерела права існують сторіччями, наукові дослідження термінології в рамках науки теорії права проводяться і сьогодні, що підтверджує динаміку права як явище – і не лише в сенсі розвитку і зміни правових норм, а й еволюції форм права як закріплення та вираження цих норм.

10
1.2 Загальна характеристика джерел господарського права.
Питання джерел господарського права, як зазначає Р. Прилуцький, широкого наукового дослідження поза навчальними матеріалами та декількома науковими статтями не знайшло. При цьому до джерел традиційно відносять лише законодавство, виключаючи інші механізми правового регулювання, що слугують джерелом господарського права. На думку цього ж вченого, доцільним є розгляд джерел права із точки зору двох систем, які були визначені Р. Б Тополевським:
1) система юридичних джерел права, що
є наслідком самоорганізації суспільства (історична школа права, органічна школа права);
2) система юридичних джерел права
– продукт цілеспрямованої правотворчості держави (позитивістська школа права).
Відповідно підставами для визнання суспільного явища джерелом права мають бути:
1) на їх підставі певні правовідносини можуть породжуватись
(право виникає);
2) дані відносини можуть регулюватись виключно цими джерелами;
3) вони
(джерела) можуть бути достатнім мірилом
і підставою для врегулювання у встановленому порядку будь-якого спору (конфлікту), що виник із таких відносин;
4) такі джерела повинні містити відповідні правила поведінки і у встановленому порядку бути визнаними у якості самостійних джерел
(санкціонуватись), наприклад, тим же позитивним законодавством. [17; с. 3]
Як уже було сказано, в науці та загалом у практиці нормотворення уповноваженими суб’єктами, використовується такий підхід, згідно якого суспільні відносини не можуть регулюватися поза законодавчим чи іншим нормативним актом.
Враховуючи таке розуміння, Р. Прилуцький у прийнятих 2003 р.

11
Господарському кодексі України і Цивільному кодексі України який, за теперішніх умов, не можна не визнавати у певній мірі й частиною господарського законодавства, виділяє три джерела господарського права:
1) господарське законодавство; 2) договір; 3) звичай. [22; с. 28]
Розуміння господарського законодавства як одного з джерел господарського права у цілому залишається традиційним, про що свідчить зміст ст. 7 ГК «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності», якою встановлено, що відносини у сфері господарювання регулюються
Конституцією України цим Кодексом, законами України, нормативно- правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. [4]
Із такою позицією погоджується О. Джуринський, який стверджує, що обмеження в ГК України кола джерел господарського права лише нормативно-правовими актами господарського законодавства та іншими нормативними актами (під останніми розуміють, зокрема, установчі документи суб'єктів господарювання, державні стандарти, технічні умови), яке було характерним для радянської доби формування і застосування господарського законодавства, в сучасних умовах розвитку правової системи України, поглиблення міжнародних економічних зв'язків, розширення зовнішньоекономічної діяльності є необґрунтованим. Недоліком господарського законодавства він також визнає відсутність у ньому норм щодо можливості застосування звичаїв ділового обороту та аналогії права і аналогії закону, хоч зі змісту Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 7 квітня 2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" випливає, що такі джерела мають враховуватися господарськими судами при вирішенні господарських спорів. [7; с. 94]
Тому перелік джерел господарського права потрібно означати ширше і включати до них також: 1) міжнародні договори України, згода на

12 обов'язковість яких надана Верховною Радою України, 2) нормативний договір, 3) звичаї ділового обороту (торгові звичаї), 4) рішення
Європейського суду з прав людини, 5) рішення Конституційного Суду
України.
У науці також джерела права (в тому числі господарського) прийнято поділяти на традиційні (закони та інші нормативно-правові акти) і
нетрадиційні (нетипові), до яких, зазвичай, відносять судовий прецедент і судову практику, звичаї ділового обороту, принципи права, правову доктрину, договір тощо. [7; с. 95]
Із позицій традиційного сприйняття джерел господарського права, про яке можна говорити досліджуючи нормативно-правові акти (зокрема
Господарський кодекс), виходять і автори підручників та навчальних посібників. До прикладу, підручник авторства Щербіної В.С., виданий у 2013 році – 10 років після прийняття ГКУ, містить розділ «Господарське законодавство» без згадки про поняття джерел господарського права. Там же зазначається, що такі форми права, як звичай, судовий прецедент у сфері господарського права застосовуються рідко. [21; с. 93]
Про доцільність акцентування уваги лише на нормативній складовій джерел господарського права можна буде судити пізніше, проаналізувавши так звані нетрадиційні джерела і виявивши їх місце та значення для функціонування господарського права як галузі в складі національної правової системи. Хоча, як уже було зазначено, сучасні науковці, що досліджували питання джерел у різних галузях права, зокрема в господарському, визнають такий підхід недоцільним в умовах сьогодення.
Втім, зрештою, такий підхід є основою побудови національного законодавства і логічним є його відображення у навчальній літературі.
Отже, як ми бачимо, існує декілька підходів до вивчення питання джерел господарського права, а це, безумовно, ознака плюралізму в правовій науці, а це, звісно, позитивне явище.