Джайнізм- релігія та філософія
Деякі дослідники вважають, що джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, навіть висловлюють думку, що в середині І тис. до н.е. джайнізм був поширений в Індії більше, ніж буддизм.
У VI ст. до н.е., як вважає індійський історик Н.К. Сінха, джайнізм вів конкурентну боротьбу з буддизмом і, маючи перевагу над ним, поширився навіть на Південну Індію. Засновник першої відомої династії Мар'я Чандагупта певний час сповідував джайнізм. Деякі дослідники вважають, що Будда і Махавіра - одна особа, а буддизм і джайнізм - різні гілки одного вчення.
Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599 -527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру ("великий герой") цілком достовірною особою. Він належав до варни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відомий як переможець пристрастей - нігрантх ("вільний від світу"). Його послідовники стали називатися джайнами, звідки й походить назва нової релігії.
У джайністів є ряд спільних з буддизмом віроповчальних положень. Це - віра в переродження душі, вчення про карму, те, що добрі справи врятують людину від подальших породжень і віра в обов'язковість періодичних появ пророків і богів, які будуть зміцнювати релігію і підсилювати її вплив.
Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джіви - це поєднання душі з тілом, яке, оповиваючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені поєднання духовного з тілесним утворюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої - люди і боги. Ще вище богів - джіви, вільні від тіла, від матеріального.
Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і найповнішим виразом сил, які є в душі людини. Душа може бути врятована за допомогою трьох цінностей: вірної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його проявах, він усіляко заохочує пустельництво.
Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.
У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато простіший культ. На молитовних зборах вони читають священні тексти, нескладні ритуали проводять оголеними. Предметами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів - це зображення голих чоловіків, у светамбарів - статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі приносять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає статую молоком чи особливою ароматичною водою.
Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоч він і програв змагання буддизмові. В Індії налічується кілька мільйонів джайнів. Єдиної джайністської церкви немає через численні культові розбіжності, але внутрішньоджайністські зв'язки досить ефективні. На основі джайнізму виросла своєрідна культура із специфічним джайністським мистецтвом, літературою та архітектурою.
Особливості древньої індійської (Харапської) цивілізації
Найдавніша індійська цивілізація, що отримала назву хараппської або протоіндійської була відкрита археологами на початку минулого ХХ століття. Перед здивованими очима вчених постала яскрава культура, з розвиненими містами, будинками, обладнаними водопроводом (це в той час коли в Європі народ ще в печерах місцями жив), розвиненими ремеслами, торгівлею і мистецтвом. Першим було розкопане старовинне індійське місто Хараппа, яке і дало назву цій цивілізації, потім Мохенджо-Даро і безліч інших стародавніх поселень того часу.
Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих.
У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.
Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гирь і вимірювальної лінійки.
Археологи знаходять багато статуеток з глини, м'яких порід каменю. Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно іменується “жерцем”.
Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).
Незалежність, розподіл та сучасна Індія
У серпні 1947 р. англійський парламент затвердив Закон про незалежність Індії. На місці британської колонії створювалися Індійський Союз і Пакистан ("Держава чистих", тобто прибічників ісламу). Опівночі 15 серпня 1947 р. голова першого індійського уряду Джавахарлал Неру підняв національний прапор країни над історичним Червоним Фортом у Делі. Індія ступила на шлях незалежного розвитку. Одержавши незалежність формально, вона зіштовхнулася з багатьма проблемами на шляху її фактичного досягнення.
З іншого боку, індійцям непросто будувати відносини з іншою цивілізацією - мусульманською. Від самого початку незалежного існування ці відносини різко загострилися. Розділення країни за релігійним принципом і встановлення кордонів нових держав супроводжувалося масовим переселенням індуїстів та сикхів із Пакистану до Індії, а мусульман - до Пакистану. Лише протягом серпня - вересня 1947 рр. загальна чисельність переселенців з обох сторін склала 2 млн осіб. Це викликало посилення релігійно-общинної ворожнечі по обидва боки кордону. У жовтні 1947 р. було спровоковано конфлікт між Індією та Пакистаном через Кашмір. Частина цієї історичної області належить до індійського штату Джамму і Кашмір, а частина контролюється Пакистаном. Індійсько-пакистанські відносини в наш час відіграють основну роль у системі міжнародних відносин у Південній Азії. До основних причин належить найбільша політична, економічна і військова вага цих двох країн та практично постійне їх протистояння. Людина виявилася неготовою до швидкої адаптації: упродовж XX ст. у світі відбулося більше змін, ніж за весь попередній історичний період. З огляду на це людина знову і знову підсвідомо прагне ізоляції від чужорідних елементів і єднання з духовно близькими. Релігія ж найбільшою мірою відображає духовну близькість (або відчуженість) регіонів, країн, націй і груп населення, оскільки саме в ній віддзеркалюються основні цивілізаційні особливості тих чи інших етносів і національностей.
Попри всі суттєві відмінності від західної моделі цивілізації саме певна близькість до неї дозволила Індії встановити політичну систему, яка порівняно майже з усіма країнами Півдня найбільше відповідає значній частині західних параметрів. Індія подає приклад досить успішної демократизації. І тут теж визначальну роль відіграють особливості її цивілізації. Соціальне становище Індії завжди було непростим. Зараз в Індії нараховується 28. Це змішана республіка, де повноваження поділені між президентом і парламентом. штатів і проживає найбільше бідноти серед усіх країн світу - 36 % від загальної кількості населення, що складає на нинішній час понад мільярд. Попри те, що за Конституцією дискримінація за приналежність до раси, релігії, касти і статі заборонена, вона постійно дає про себе знати в дійсності.
Попри певний розвиток промисловості Індія залишається аграрною країною, що відповідає типу традиційної цивілізації. У сільському господарстві працює 75 % населення.
Останнім часом Індія досягла значних успіхів у розвитку системи вищої освіти, особливо в математиці (давня характерна риса цієї цивілізації - високий рівень розвитку математичних знань і шанобливе ставлення до освіченості). У країні активно розвиваються інформаційні технології, програмне забезпечення і комп'ютерна техніка. Своя Силіконова долина з'явилася в Бангалорі (штат Карнатака). Про успіхи Індії в цій сфері свідчить той факт, що 140 із 500 найбільших компаній світу використовують індійське програмне забезпечення.
Отже, попри уявлення про Індію як про державу інертну, скуту традиціями, переобтяжену численними проблемами, вона демонструє здатність до розвитку в непростих умовах сучасного світу. Показовим є приклад подолання країною негативних наслідків "цунамі" фінансової кризи 1997-1998 рр., що вразила більшість країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Завдяки слабкій залученості Індії в систему світового ринку і незначній ролі іноземного капіталу вплив кризи виявився для неї не таким руйнівним, як для інших держав. Можливо, саме через це Індія змогла вистояти в тій кризі. Життєвий потенціал індійської цивілізації є високим. Парадокс полягає в тому, що представники вищих каст підтримують модернізацію, а нижчі касти - збереження даної системи, бо для них передбачається надання допомоги для забезпечення прожиткового мінімуму. В інтелектуальній сфері - щорічний від'їзд десятків тисяч (деякі дані свідчать про цифру у 50 тис.) найкваліфікованіших фахівців може в найближчий час викликати суттєве послаблення Індії у високотехнологічній сфері, а в перспективі призвести до різкого погіршення культурної динаміки. У зовнішньополітичній сфері існує ймовірність підриву багаторічного консенсусу в зовнішній політиці, якщо лідери, які орієнтуються лише на США, не знайдуть компромісу з прихильниками традиційно незалежного курсу. До речі, Індія збільшує військові витрати, за якими вона посідає одинадцяте місце у світі, постійно модернізуючи свою армію.