Ім'я файлу: ДИТЯЧО_БАТЬКІВСЬКІ_ВЗАЄМИНИ_Пашкова_318.docx
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 20.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 20.04.2021
скачати
Дитячо-батьківські взаємини безпосередньо пов’язані з системою сімейного виховання. Для розуміння важливості впливу сімейного виховання на розвиток ідентичності дитини доречно згадати твердження В.О. Сухомлинського, який підкреслював, що «виховання – це не яке-небудь спеціальний, штучно організований «захід», це насамперед спосіб життя».
Ця теза, на нашу думку, добре відображає «суцільний» характер впливу сім’ї на становлення та розвиток особистості дитини: для виховання дитини виключно важливе значення має власне характер взаємин у сім’ї, їх частота, модальність, спрямованість та інші характеристики, що створюють в сукупності той особливий, далеко не завжди усвідомлюваний контекст, через який заломлюються вербальні впливи – настанови, поради тощо.
Отже, система сімейного виховання складає лише «верхівку айсберга» багатофакторного формувального впливу сім’ї на дитину – всього комплексу дитячо-батьківських взаємин та інших змістово-структурно-динамічних характеристик сім’ї, що охоплює не лише усвідомлювані настанови та цілеспрямовані впливи батьків, а й ті чинники, які здебільшого не усвідомлюються, проте мають значний вплив на дитину.
Що стосується сімейного виховання, то важливо, що наприкінці ХХ століття у суспільній свідомості відбулася зміна виховної парадигми від ставлення до дитини як об’єкта виховання до гуманістичної установки на сприйняття її як суб’єкта виховання і рівноправного учасника стосунків з урахуванням її позиції як активного творця цих стосунків. Сучасна психологічна наука розглядає виховання як двобічний процес. З одного боку, дитина засвоює готовий соціальний досвід, а з іншого – сама активно включається до соціального середовища, перетворюючи його, засвоюючи активно і вибірково з усього багатовікового досвіду людства те, що відповідає її внутрішнім інтенціям, інтересам. Таким чином, дитина стає суб’єктом виховання, розвитку.
Розглянемо докладніше основні феномени, що характеризують сферу дитячо-батьківських взаємин, насамперед, стилі батьківського виховання, батьківські ставлення в контексті розуміння того, які передумови вони створюють для становлення Я дитини, розвитку її ідентичності.
Стиль сімейного виховання залежить від характеру емоційних ставлень батьків до дитини і внутрішньо сімейних взаємин, рівня психологічної спільності батьків і дітей та спрямованості виховного впливу. Це ціла система виховання, яка передбачає усвідомлення мети виховання та його завдань, цілеспрямоване застосування методів і прийомів, розуміння того, що можна, а що не можна допустити по відношенню до дитини. Іншими словами, стиль батьківського виховання являє собою сукупність методів, способів реалізації виховних впливів, що базуються на комбінації індивідуальних факторів (особистісні якості, очікування та уявлення тощо).
В структурі батьківського ставлення виокремлюють три складових: інтегроване емоційне прийняття або відторгнення дитини, міжособистісну дистанція у спілкуванні з нею, форму і напрямок контролю за поведінкою. Кожний вимір батьківського ставлення можна розглядати як співвідношення у різній пропорції емоційного, когнітивного й поведінкового компонентів. Становлення певного типу батьківського ставлення детермінують риси й особистісні якості батьків, фізичні, психологічні і статеві особливості дитини, особливості подружніх взаємин, соціокультурні фактори, сімейні традиції, етологічний фактор. Емоційне ставлення батьків до дитини є основою, яка закладає підґрунтя її подальшого особистісного розвитку. В континуумі емоційних ставлень батьків до дитини виокремлюються варіанти від безумовно позитивного до відверто негативного полюса:
Безумовне емоційне прийняття дитини, що передбачає диференціацію батьком або матір’ю особистості дитини та її поведінки і є найбільш сприятливим для розвитку дитини, оскільки забезпечує повне задоволення її потреб у безпеці, любові, турботі.
Умовне емоційне прийняття (любов, зумовлена досягненнями, достоїнствами і поведінкою дитини), що провокує в дитини виникнення тривоги та невпевненості.
Амбівалентне емоційне ставлення до дитини (наявність позитивних і негативних почуттів, ворожості і любові).
Індиферентне ставлення (байдужість, емоційна холодність, дистантність, низька емпатія), в основі чого лежить несформованість батьківської позиції, інфантильність та особистісна незрілість.
Приховане емоційне відторгнення (ігнорування, негативне ставлення).
Відкрите емоційне відторгнення дитини.
О.В. Удова визначила чотири типи батьківського ставлення на основі усвідомлення ставлення до дитини та міри її прийняття. Тип «розумне прийняття» відзначається високим рівнем прийняття дитини, позитивним і дружнім усвідомленим ставленням, обопільною задоволеністю наявними відносинами, при цьому батьки адекватно і гнучко реагують і оцінюють поведінку дитини. Тип «нерозумне прийняття» характеризується високим рівнем безумовного прийняття дитини, що поєднується з низькою мірою усвідомлення і задоволення цією взаємодією, відсутністю критичності (оцінюються лише позитивні якості дитини). Тип «розумне відторгнення» характеризується неприйняттям дитини, в основному на емоційному рівні, усвідомленим незадоволенням дитиною, надмірною вимогливістю, критичністю, суворістю батьків. Батькам з типом ставлення «нерозумне відторгнення» властиві низький рівень прийняття дитини, неприйняття на емоційному рівні, байдужість до неї, для взаємин характерна дистанція.
Хоча в аналізованих дослідженнях об’єктом психологічних досліджень не виступав безпосередній вплив різних типів батьківського ставлення на розвиток ідентичності дитини, на основі їх результатів можна стверджувати, що емоційне неприйняття дитини, особливо в ранньому віці, стає причиною формування в неї різного роду психологічних проблем, які часто пов’язані із становленням образу Я, самооцінки, самоприйняття та інших складових ідентичності. За даними сучасних досліджень, проблема емоційного неприйняття дитини є настільки розповсюдженою, що набуває вже соціального звучання. Так, досліджуючи батьківське ставлення до дітей молодшого шкільного віку, Ю.Ф. Акименко дійшов висновку, що більш ніж у половини батьків існує проблема прийняття дитини такою, якою вона є, що вказує на порушення емоційного компоненту ставлення. Майже у половини батьків високі значення має складова «інфантилізація», що відображає проблеми у когнітивному компоненті ставлення.
До поведінкового компоненту батьківського ставлення автор відносить такі порушення як «симбіоз» (діагностується у половини батьків) та «авторитарна гіперсоціалізація» (виявлено майже у третини батьків).
Поряд з батьківським ставленням важливою для характеристики сфери дитячо-батьківських взаємин є батьківська позиція, яка відображає більшою мірою когнітивний аспект, зокрема уявлення батьків про дитину, погляди на виховання тощо.
В плані внутрішньосімейних взаємин важливими є узгодженість або неузгодженість позицій батьків по відношенню до дитини. Неспівпадіння уявлень батьків про ідеальну дитину часто є розповсюдженою проблемою, причиною подружніх та сімейних конфліктів. Причинами можуть виступати наявність стереотипів у вихованні: певні принципи і погляди на виховання дітей передаються у родині з покоління в покоління, формуються під впливом соціуму та батьківського досвіду.
Вплив навколишнього середовища на світогляд батьків призводить до того, що вних виробляються певні установки щодо взаємин з дітьми (наприклад, «Чим частіше сварити, тим більше користі»). Ці установки часто виявляються у мові та поведінці батьків, сприймаються дітьми як прояв нелюбові. Такі установки батьків, що можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими, мають значний вплив на їхнє ставлення до дитини, і через механізми сприйняття та інтроекції дитиною впливають на становлення її особистісних структур.
Зокрема, на неприйняття батьків діти відповідають частковим прийняттям або неприйняттям себе, батьків та сім’ї в цілому. Відторгнення виступає джерелом загрози цілісності Я у дитячо-батьківських взаєминах. А відтак можемо стверджувати, що неприйняття, нехтування батьками дитини створює негативні умови для відчуття нею своєї емоційної безпеки. Між тим, відчуття емоційної безпеки й цілісності Я виступають основою ідентичності особистості; відповідно, загроза цій цілісності ускладнює процес становлення ідентичності дитини. Отже, як видно з аналізу досліджень, для опису сфери дитячо-батьківських взаємин в сучасних наукових дослідженнях використовуються поняття стилі сімейного виховання, батьківські ставлення або батьківські позиції, причому більшість науковців розглядають феномен дитячо-батьківських взаємин з позиції батьків, відводячи дитині досить пасивну роль.
Отже, ставлення батьків до дитини значною мірою визначає її образ Я і самоставлення, що виступають складовими ідентичності. Батьки впливають на формування Я-образу і самоповаги дитини, не лише транслюючи їй свої очікування і ставлення, але й „озброюючи” дитину конкретними оцінками і стандартами виконання тих або інших дій, цілями, до яких треба прагнути, зразками й ідеалами, на які варто рівнятися. Ці стандарти, очікування, норми, ідеали представлені у змісті сімейного виховання, а також у способах контролю з боку батьків.
Ще один аспект розвитку ідентичності дитини пов’язаний із формуваннямцінностей дитини, основи яких закладаються в сім’ї. В численних вітчизняних дослідженнях добре продемонстрований той факт, що негативні мораль і цінності батьків мають прямий вплив на формування цінностей дитини: так, більшість підлітків з девіантною поведінкою, є вихідцями з сімей, в яких пияцтво і аморальні вчинки, постійні сварки і бійки – звичне явище. Водночас, залучаючись до системи сімейних взаємин і стаючи суб’єктом цих взаємин, дитина здатна вибірково реагувати, диференційовано відгукуватись на ті чи інші впливи, що зрештою робить її суб’єктом власного розвитку. При цьому можна стверджувати, що процес розвитку ідентичності дитини в сім’ї вирішальним чином зумовлюється тим, якою мірою у взаєминах дитина має можливості реально виступати суб’єктом оволодіння системою певних цінностей (сімейних, родинних), а не вимушеним об’єктом взаємин, у якій їй нав’язують систему цінностей; при цьому особливу роль відіграють стилі виховання.
Викорстані джерела:
ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКІ ВЗАЄМИНИ [Електронний ресурс] // http://www.appsychology.org.ua/ – Режим доступу до ресурсу: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v9/i9/75.pdf.