ДІЛОВОДСТВО ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕТЬМАНЩИНИ В 1649–1658 РОКАХ
Омельченко А. А.
Науковий керівник – д. т. н., доц. Бадєєва Л. І.
Харківський національний університет радіоелектроніки, каф. україномовазнавство,
м. Харків, Україна
тел. +38(099) 007-39-77, e-mail: artem.omelchenko@nure.ua.
The report tells about the Hetmanate in 1649-1658, the period of the national liberation war led by Hetman Bohdan Khmelnytsky. During this war, many agreements were made using documents. Based on the work of historians, it is determined: how the documents were drawn up, who was responsible for drawing up documents in the Hetmanate and so on.
У статті розглядаються питання організації та особливості діловодства зовнішньополітичної діяльності Гетьманщині в 1649–1658 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Аналізується діяльність Генеральної військової канцелярії як базової установи щодо життєдіяльності та ефективності системи міжнародного діловодства і дипломатичного документування в Гетьманській Україні, визначаються посадові обов’язки її працівників. Дається характеристика видовим ознакам та особливостям козацьких документів дипломатичного характеру.
Проблема має практичне значення, адже в ній розповідається про проголошення Гетьманщини українськими лідерами Богданом Хмельницьким та Іваном Виговським протягом 1649–1658 рр. активно налагоджували канали міжнародних зв’язків з Річчю Посполитою, Московським царством, Османською імперією, Кримським ханством, Швецією та іншими країнами. Про це свідчать численні документи у т. ч. такі важливі актові джерела як міжнародні договори, укладені Гетьманщиною з Річчю Посполитою (Зборівський (1649), Білоцерківський (1651), Гадяцький (1658), Московським царством («Березневі статті» (1654), угода про вільне плавання на Чорному морі з Османською імперією (1650), українсько-кримське порозуміння під Озерною (1655).
У процесі підготовки були використані джерела з організації міжнародної діяльності Гетьманщини, які зберігаються у ЦДІА України в м. Києві (фонд «Генеральної військової канцелярії»); документи, опубліковані у збірниках: «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648– 1658 рр.», «Універсали Богдана Хмельницького (1648–1657)», «Універсали Українських гетьманів від І. Виговського до І. Самойловича (1657–1687)», «Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.». Історіографія проблеми представлена працями В. М. Горобця, І. П. Крип’якевича, Н. О. Леміш, Ю. А. Мицика, І. О. Овсія, Ю. І. Палехи, В. В. Панашенка, М. Б. Парахіна, П. М Саса, В. А. Смолія, Т. В. Чухліба, Ф. П. Шевченка, Д. І. Яворницького.
Метою доповіді є розповісти про діловодство Гетьманщини під час національно-визволеної війни 1649-1658 рр. Для досягнення мети передбачається вирішення таких завдань:
– з’ясувати як працювало діловодство під час національно-визволеної війни 1649-1658 рр.;
– визначити особливості проведення переговорів Гетьманщини з іншими князівствами, імперіями, а саме як використовувалося діловодство, тобто як проводилось підписання документів, хто приймав участь у створені та підписані цих документів.
У Гетьманщині ГВК(Генеральної військової канцелярії) вела справи міжнародного характеру, то і роль генерального писаря в політичному житті України була значною. Він володів правом очолювати посольства, особисто брати участь у дипломатичних перемовинах, зустрічати послів і супроводжувати їх під час аудієнції у гетьмана. Проте, найважливішою дипломатичною функцією ГВК була підготовка проектів договорів з іншими державами, які подавалися на розгляд гетьману у вигляді окремих статей, які після узгодження з’єднувалися в єдиний документ.
Джерела свідчать, що в січні 1651 р., коли Іван Виговський очолював ГВК, вона складалася з 12 писарів, окрема група з яких (від трьох до п’яти) виконували функції з міжнародного діловодства. Вони, зважаючи на свій досвід та обізнаність у веденні дипломатичних справ, досить часто вводилися до складу різних посольств. Писарі ГВК, залучені до перемовин з іноземними державами, вільно володіли іноземними мовами – кримсько-татарською, латинською, молдавською, німецькою, польською, російською, турецькою тощо. Це зумовило їхнє використання як професійних перекладачів. Також прикладом слугує діяльність перекладачем ГВК Івана Нечая, який у 1650 р. був спеціально направлений до Бахчисараю для досконального вивчення кримсько-татарської мови.
На посаду канцеляриста до ГВК брали освічених юнаків, які знали кілька мов, логіку, математику тощо. У канцелярії вони удосконалювали свій фаховий рівень, набували практичні знання з юриспруденції та військової теорії, оскільки їм доводилося не лише вести діловодство, а й брати участь у вирішенні дипломатичних справ. Окрема група канцеляристів ГВК Гетьманщини безпосередньо виконувала функції перекладачів. Це – так звані товмачі та перекладачі. Серед товмачів можна виокремити військових та рядових. Військові товмачі перебували на службі у полкових канцеляріях, де їх використовували для потреб контррозвідки під час бойових дій. Інша категорія товмачів забезпечувала потреби посольств Гетьманщини до інших країн на постійній та тимчасовій основі.
Найбільш активними дипломатичні стосунки Гетьманщини були за часів гетьманування Богдана Хмельницького (1649–1657). Зважаючи на зовнішньополітичну ситуацію гетьман особисто визначав до якої країни мають відправлятися дипломатичні посольства, їхній склад, розмір матеріального забезпечення; надавав козацьким дипломатам усні настанови, письмові інструкції та листи. Письмові інструкції послам твердо увійшли до практики української дипломатичної служби. Поруч з інструкціями набув поширення ще один вид дипломатичного документа, який отримав назву «лист» і за допомогою якого здійснювався постійний зв’язок гетьманського уряду з посольствами. У всіх староукраїнських писемних пам’ятках вживалися стереотипні звороти і штампи, які надавали документам специфічного канцелярсько-ділового забарвлення.
Важливі акти – міжнародні договори (трактати) могли мати особливо великі розміри. Складові частини стовпа називалися поставами. Таку ж назву отримали й самі місця склеювання листів. Текст в стовпцях писався тільки з одного боку, зворотній бік використовувався лише для поміток та резолюцій. Документи в місці склеювання завжди скріплювалися підписом гетьмана і печаткою. На місці печатки між аркушами паперу наливали сургуч, а потім ставили печатку, внаслідок чого аркуші склеювалися. На останній сторінці зазначалася адреса, куди відправлявся документ. Особливо важливі гетьманські листи дипломатичного характеру писали на розгорнутому аркуші паперу.
Для підготовки дипломатичних документів з другої половини XVII ст. ГВК вже використовувала вітчизняний папір. Його виготовляли з ганчір’я, а чорнило робили з солей заліза і дубильних речовин. Поєднання залізистого чорнила і ганчіркового паперу робило текст особливо стійким, він майже не вицвітав. Інструментами письма служило гусяче, іноді павине перо, яке заточувалося особливим способом спеціальним ножем. З появою так званого скоропису (зображення округлих букв і використання графічних скорочень слів і частин слів з винесенням їх над рядком листа) вільно читати такі тексти стало доволі складно, були потрібні знання і навички.
Більшість рядових документів дипломатичного характеру Гетьманщини 1649- 1658 рр. – інструкції, посольська документація тощо, написані звичайним письмом. А особливо важливі – міжнародні договори, листи гетьмана до монархів, підготовлені парадним письмом. Згідно з адресатом добирався і стиль листа, особливо у випадках, коли гетьмани (Богдан Хмельницький та Іван Виговський) особисто зверталися до монархів Речі Посполитої, Московського царства, Османської імперії, Кримського ханства.
Переяславський вибір Богдана Хмельницького та встановлення російського протекторату в Гетьманщині з березня 1654 р. суттєво вплинули на різні сфери її діяльності: політичну, військову, міжнародну, економічну і соціальну. Не оминули вони і діловодства, спричинивши вироблення специфічних виразів ділового стилю української мови того часу. У багатьох документах дипломатичного характеру помітно поступове звільнення української писемної мови від латино-польської конструкції і перехід її на народно-розмовну основу. Невід’ємною частиною канцелярських штампів ставали окремі вирази і слова російської мови. Вони іноді вживались при викладі змісту актів поряд із спільними за значенням словами української мови.
Важливе значення у зовнішньополітичному діловодстві мали реквізити документів. На листах в обов’язковому порядку вказувалась дата його підпису, яка починалася словом «дан», «дат», «писан», «діялося», місце написання документа позначалося, наприклад, «в Чигирині», «з Чигирина». Власноручний підпис гетьмана знаходився з лівого боку документа, наприклад, «Богдан Хмельницький, гетьман рукою власною». На деяких листах міг ще стояти і підпис генерального писаря, наприклад Івана Виговського – «Іоан Виговський, генеральний писар войсковий». Документи дипломатичного характеру отримували додаткові реквізити: тестацію – листи свідків або власноручні підписи свідків, які брали участь у видачі документа, що вказувало на його автентичність та апрекацію – підсумок документа. Документи, що надсилалися до Росії та Молдавії, датувалися за старим стилем, а до Речі Посполитої, Венеції й інших країн – переважно за новим, григоріанським,стилем.
До дипломатичних документів необхідно віднести також донесення, які стосуються різних подій Національно-визвольної війни у 1649–1658 рр., вони мали підтримувати регулярний оперативний зв’язок між послами та урядом Гетьманщини. Обов’язком послів було своєчасне інформування про хід виконання дипломатичної місії, новини військового та політичного змісту. Крім того, посли доповідали щодо виникнення певних ускладнень та нових обставин, які вимагали додаткових інструкцій і роз’яснень. Прикладом є два оперативні донесення українських дипломатів Павла Яненка та Андрія Кульки від 14 травня 1651 р. безпосередньо Богдану Хмельницькому та його сину Тимофію напередодні Берестецької битви. Багатовекторність міжнародної діяльності Гетьманської України 1649–1658 рр. викликала необхідність закріплення результатів зовнішньополітичних акцій системою міжнародних документів, якими регулювалися її міждержавні відносини. Таким чином, з самого початку проголошення Гетьманщини всі зусилля уряду на чолі з Богданом Хмельницьким були спрямовані на визнання міжнародною спільнотою її статусу суверенної держави, а також на завершення процесу об’єднання всіх українських етнічних земель. Виходячи з цих позицій, український гетьман розпочав встановлення тісних політичних зв’язків із сусідніми державами з метою організації військово-політичної коаліції проти Речі Посполитої.
В цих умовах дипломатичне діловодство посідало важливе місце місце у діяльності ГВК в 1649–1658 рр. За дорученням гетьмана і під керівництвом генерального писаря тут складалися листи до урядів інших держав, велося міжнародне листування. Повноваження кожного канцеляриста, писаря, посланця, товмача, перекладача та інших фахівців були чітко регламентовані. Це свідчить про розвинену форму організації діловодства зовнішньополітичної діяльності Гетьманщини. Система міжнародного діловодства і документування, вироблена в адміністративних структурах Гетьманщини протягом 1649–1658 рр., стала фундаментом в процесі формування сучасної української системи діловодства зовнішньополітичної діяльності.
Список використаної літератури
Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу. Т. І : (1648–1649 рр.) / упоряд. Ю. Мицик. – Київ : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Канадський інститут українських студій (Едмонтон), 2012. – 679 с.
Універсали Українських гетьманів від І. Виговського до І. Самойловича (1657– 1687) / уклад. І. Бутич, В. Ринсевич та ін. – Львів : Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 2004. – 1087 с.
Мицик Ю. А. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. / Ю. А. Мицик. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1996. – 262 с.
Сас П. Військові канцеляристи в Україні XVIII ст.: засади елітарної свідомості / П. Сас // Українська козацька держава : витоки та шляхи історичного розвитку. – Київ : Інститут історії України НАНУкраїни, 2000. – Випуск 7. - С. 226–237.
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків у 3-х т. / Д. І. Яворницький. – Львів : Світ, 1990. – Т. 1. – 319 с.
Горобець В. М. Переяславський вибір Богдана Хмельницького 1654 року / В. М. Горобець // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження) / редкол. П. Сохань та ін. – Київ : Смолоскип, 2003. – С. 745–763.
Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: зб. докум. / упоряд. В. М. Горобець. – Київ : Наук. думка, 1993. – 392 с.
Палеха Ю. І. Історія діловодства (документознавчий аспект) : навч. посібник / Ю. І. Палеха, Н. О. Леміш. – Київ : Ліра, 2011. – 328 с.
Історія українського козацтва : нариси у 2-х т. / редкол. : В. Смолій та ін. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. – Т.1. – 800 с.